Глибокого наступу Росії не буде. Чому армія РФ терміново змінює тактику

Росії доводиться відмовлятися від своєї головної військової теорії глибокої наступальної операції, свідчить військовий експерт Костянтин Машовець. Ворог швидко вчиться і намагається пристосуватися до сучасної війни.

Російське військове командування продовжує в процесі організації та планування застосування військ на оперативному рівні спиратися на так звану теорію “глибокої наступальної операції” (якщо по-простому, то це теорія про те, як швидко та ефективно прорвати систему оборони противника на оперативну глибину й куди та як далі “двинути” свої війська, щоб добитися успішного кінцевого результату — розгрому/оточення противника). Саме її воно розглядає як найбільш ефективний та повний засіб досягнення максимально рішучого розгрому військ противника й послідовного виконання поставлених перед військами завдань на оперативному та стратегічному рівнях.

Однак, під впливом нинішніх реалій, в ході нинішньої російсько-української війни, воно вимушене частково переглядати основні практичні прийоми та методи її застосування. Особливо в частині взаємозв’язку її окремих етапів та елементів. Як з’ясувалося, цілий ряд її положень та принципів, сформульованих ще ДО Другої світової війни, нині просто не відповідає реальності, зокрема:

– Наявні реальні вогневі спроможності оперативних угрупувань російських військ сьогодні не в повній мірі дозволяють забезпечувати докорінне зниження рівня стійкості системи оборони ЗСУ, причому, не тільки на оперативному рівні, а й навіть у тактичній зоні. А це, зі свого боку, лишає російське командування можливості швидко та на всю глибину здійснити її прорив, що є “базовою” умовою проведення такого роду операції.

Іншими словами, нині існуюча на тактичному та оперативному рівнях реальна здатність російських військ виконувати увесь комплекс вогневих завдань, починаючи з вогневого придушення противника на передньому краї, закінчуючи вогневим ураженням цілей у оперативній глибині військ противника – КП, ПУ, резервів противника й т.і. за своїм обсягом, масштабом та інтенсивністю просто не дозволяє проводити цю саму “оперативну наступальну операцію” належним чином.

Ця ситуація ще більше ускладнюється, якщо противник має спроможності вести ефективну контрбатарейну боротьбу і, власне, сам може наносити ефективне вогневе ураження на всю глибину оперативної побудови російських військ. Іншими словами, російські оперативні угрупування військ, на сьогоднішній день, не можуть із заданими швидкістю та ефективністю проривати оборону противника, який має, принаймні, співставні із ними вогневі спроможності й перейшов до оборонних дій на підготовлених рубежах та позиціях. Особливо, це стосується, так званих “стандартних” параметрів наступальних дій, які вкладаються у поняття “глибока оперативна операція” (відповідні темп, розмах та швидкість)…

– Досягнення такого важливого для успіху “глибокої наступальної операції” елементу, як оперативна раптовість дій військ, в нині існуючих реаліях також — або взагалі неможлива, або лише “умовно можлива”. Особливо в тих умовах, коли противник має цілком ефективні засоби та методи ведення розвідки, які дозволяють йому своєчасно розуміти сенс перегрупування російських сил й засобів не тільки на оперативно-тактичному, а й навіть, власне, на тактичному рівнях.

Іншими словами, будь-які зосередження, розгортання, або просто переміщення формувань “від батальйону” й вище, на сьогоднішній день, росіянам приховати дуже важко. Й це також для організації та проведення “глибокої наступальної операції” стає певною проблемою.

– Останні “технологічні зміни” у комплексі озброєння та військової техніки (ОВТ), які суттєво поміняли саму сутність та зміст дій сил й засобів, не просто на оперативному рівні, а й на тактичному, також істотно поміняли “технологію” організації та проведення будь-яких наступальних операцій.

Невдалі спроби російського командування діяти у рамках та шаблонах раніше існуючої теорії (вогневе придушення противника + “тиск та маневр”) без врахування технологічного фактору ми могли неодноразово спостерігати під час нинішньої війни (так, це ті самі “наступи російських дивізій, бригад та полків у щільних бойових порядках”, після інтенсивної вогневої підготовки, яка просто не забезпечувала належне придушення системи оборони українських військ). Останній приклад з Авдіївкою у цьому відношенні дуже показовий.

Часом складалося таке враження, що російське командування, під час організації та ведення наступальних дій просто не враховує цілий ряд технологічних факторів — від того факту, що встановлювати мінно-вибухові загородження (МВЗ) тепер можливо дистанційно (причому, на досить значних відстанях), закінчуючи тим, що тепер у повітрі висіть, образно кажучи, ціла хмара дронів, а бойове управління здійснюється в режимі онлайн. Причому, це в повній мірі стосується не тільки тактичної зони.

Навіть така дрібниця, як суттєве скорочення часу бойової реакції українських військ (якщо по-простому, це час між моментом виявлення противника до моменту нанесення по ньому вогневого ураження) чомусь російським командуванням в ході організації власних масштабних наступальних дії або взагалі не враховується, або враховується “опосередковано”. Вони продовжують у класичному форматі спокійно висуватися на вихідні рубежі колонами, спокійно розгортатися у бойові порядки й діяти так, як “написано в бойовому статуті”.

Той факт, що їх тепер можуть помітити здаля, ще під час висування, або в районі зосередження (й нанести по ним відповідне вогневе ураження), російськими командирами дуже часто не враховується, або враховується лише формально.

Однак, на жаль, росіяни дуже швидко вчаться. Вище описані та ряд інших об’єктивних змін, яки впливають на практичне застосування російським командуванням теорії глибокої операції, останнім часом спонукало противника до введення цілої низки “нововведень” у свої дії на оперативному рівні. Зокрема:

– Російське командування у рамках нарощування вогневих спроможностей своїх оперативних угрупувань стало формувати достатньо потужні НОВІ частини та з’єднання, включаючи навіть артилерійські дивізії (2-х бригадного складу). Відбувається достатньо вагоме нарощування кількісного складу вже розгорнутої артилерійської складової цих угрупувань. Збільшується у її складі у кількісному вимірі частка артилерії великих калібрів (так звана, артилерія великої потужності).

– Противник достатньо активно намагається протидіяти нашій армійській розвідці на оперативному рівні. Причому застосовує цілий спектр методів та засобів. Іноді, досить нетривіальних. Наприклад, достатньо серйозно займається легендуванням тих чи інших переміщень своїх формувань, активно використовує з цією метою дезінформацію, в тому числі у публічно-інформаційній сфері, “дробить” переміщення будь-яких своїх більш-менш значних формувань методом “розсипу” (це коли з’єднання та об’єднання військ переміщаються більш “дрібними” частинами, різними маршрутами, до різних районів зосередження тощо), активно реалізовує у оперативних та тактичних тилах фільтраціонно-загороджувальні заходи, займається радіомаскуванням тощо.

– Відбувається перерозподіл між структурними частинами оперативних угрупувань противника у відповідності до нововведень. Можемо спостерігати, як основна маса частин та з’єднань противника, які мають досить високий рівень мобільності, при організації масштабних наступальних дій тримається “у других ешелонах”, а атакуючі та штурмові дії у тактичній зоні для прориву системи оборони українських військ проводить переважно піхота (різноманітні стрілецькі/штурмові підрозділи та частини).

У цьому відношеннi варто відзначити й зростаючий рівень гнучкості російського командування, яке воно демонструє у окремих випадках. Якщо швидко й достатньо глибоко прорватися “з ходу” значними рухомими підрозділами та частинами їм не вдається, вони переходять до методу “прогризання” (штурмова піхота + масована артилерійська підтримка), відводячи основну масу бронетехніки від переднього краю. Однак, немає жодного сумніву, що якщо їм вдається десь “достатньо прогризти”, то ці механізовані та танкові підрозділи негайно будуть введені у цю “діру”.

– Росіяни досить інтенсивно намагаються адаптуватися й до власне “технологічних” змін, від активного розвитку власних засобів РЕБ, закінчуючи спробами впровадження роботизованих систем озброєння. Наприклад, вони зараз активно розробляють власні “морські дрони”, нові системи бойового управління, включаючи програмне забезпечення до них. Надивившись на нашу “Кропиву” та інші бойові програми, пробують “змайструвати” щось подібне й собі.

Підсумуємо.

Як на мене, у середньо-строковій перспективі ми, цілком можливо, можемо стикнутися із “творчою переробкою” російським командування їхньої основної “теорії глибокої операції” на сучасний лад. Очевидно, що наш противник поступово “дозріває” до цих змін. Причому, це може стосуватися цілого ряду її елементів, як на тактичному, так й на оперативному рівнях. Від зміни типового організаційно-штатного складу оперативного угрупування військ противника до кількісного та якісного рівня озброєння та оснащення частин та з’єднань, які його складають.