Вже існує стратегія великої перемоги України: розмова з Петром Черником

Таку думку висловив полковник запасу ЗСУ та військовий експерт Петро Черник у розмові на 24 Каналі, наголосивши, що така стратегія може стати дуже успішною. Удари по НПЗ суттєво погіршать ситуацію з грошима, а відтак – і з виробництвом зброї. Про допомогу від США, F-16 та мобілізацію – читайте далі у матеріалі.

Брак допомоги: доки протягне Україна

Нині чимало спекуляцій через брак допомоги від союзників. Мовляв, що зброї нам вистачить ще на два місяці, нібито в нас вже немає протиракет до ППО. Також існує думка, що якщо росіяни дійсно на 23 лютого планують масштабну ракетну атаку по території України – то нам, мовляв, вже не буде чим відбиватись. Наскільки такі панічні прогнози обґрунтовані?

Я не поділяю погляду, що "трампісти" заблокують повністю допомогу Україні. Моя раціональна позиція, що рано чи пізно цей процес буде розблокований. Ми маємо доволі непогані новини у частині, що стосується Сенату, а рахунок 67 на нашу користь.

Я думаю, що все-таки стратегічний загальний національний інтерес в Сполучених Штатах Америки переможе над тими емоціями, котрі зараз панують у політичній частині. Направду, це емоції однієї людини. Дональд Трамп хоче дошкулити виключно Байдену. Це персональне протистояння.

Момент другий. Оборонний бюджет, який вже проголосований США на 2024 рік – там є 300 мільйонів доларів для України. Це доволі багато. Якщо дивитися за воєнними пакетами 2023 року, то 150 – 200 мільйонів на місяць – це максимум, що було. Підкреслюю, максимум. Отже, як мінімум, ще цих 300 мільйонів доларів можна ділити на два.

Щодо зенітно-ракетного прикриття.

• MIM-23 Hawk – виготовлено понад 40 тисяч ракет цього класу. Вони є на складах і не складають ніякої проблеми, щоб їх осучаснити та передати.
• Є дуже хороша новина щодо інтеграції такої ракети, як AIM-9 Sidewinder класу "повітря-повітря". Одна з найкращих та найдревніших, до речі. Ще з кінця 1950-х років їх розробляють. Їх всього з того часу виготовлено понад 200 тисяч. Звичайно, ми розуміємо, що цих 200 тисяч немає. Однак те, що це тисячі ракет – це однозначно так.
• Також фірма Raytheon, котра виробляє ракети MIM-104 Patriot. Вона надала ліцензію японцям на виробництво цих ракет. Японці уже погодили питання передавання цих ракет до США. Відповідно, з США вони будуть надані нам.
• Ще одна хороша новина. Я це називаю "дрібні іноземні пакети". Що це? Еквадор передає доволі непоганий пакет зброї американцям. Звичайно, радянської. Американці, відповідно, її передадуть нам.

Розуміємо, зброї багато не буває. Однак я б не казав, що ми вже у тій точці, що "зрада, ми не зможемо вистояти" й тому подібне.

Щодо артилерії 155 калібру, боєприпасів до цих САУ, які нам передали? Щодо боєприпасів до HIMARS?

HIMARS – це окрема тема. Боєприпаси є. Я думаю, що все буде більш-менш адекватно. Щодо артилерії, то це велика проблема глобального порядку. Чому так? Тому що після Другої світової війни для США ракета стала головною ударною силою. Навіть під час затяжної війни у В'єтнамі вони в основному використовували бомбардувальники і найрізноманітніші вже того часу класи ракет.

Найбільший артилерійський вогневий вал, який коли-небудь американці організовували після Другої світової війни – це битва у долині Я-Дранґ, той самий В'єтнам, 1965 рік. Там за 53 години було застосовано всього 16 тисяч артилерійських боєприпасів 105 калібру.

З того часу нічого подібного вони не робили. В них завжди велика кількість бомб та ракет різних класів.

Водночас росіяни повернули цією війною всіх у Другу або навіть Першу світову війну. Дійсно, щодо виробництва вони досі №1 на планеті Земля. Від 125 до 130 тисяч снарядів на місяць виробляють і будуть піднімати цей показник. У річних показниках це десь до 1,5 – 2 мільйонів. Більше не піднімуть, не дозволить їм їхній воєнно-промисловий комплекс.

Американці зростили цю війну з виробництвом трошки більше ніж 13 тисяч на місяць. Минулої осені вийшли на 50 тисяч, а наступної – на 80 тисяч вийдуть. От така реальність, яка вона є.

Правда, прокинувся європейський конвеєр. Німці і французи вже завершують будівництво необхідних заводів для того, щоб ці снаряди стали насправді великим конвеєром. Однак, на жаль, не буде все так швидко, як би нам хотілося.

Відповідь лежить у несиметрії, у якісній контрбатарейній боротьбі.

Росіяни ніколи не досягнуть рівня якості таких американських машин, як AN/TPQ-36, ANTPQ-48, AN/TPQ-50. Чи прекрасна німецька машина COBRA, яка на відстані до 40 кілометрів за лічені секунди в реалії живого часу може обчислити 40 артилерійських пострілів, тобто 40 гармат.

Також це високоточні снаряди M982 Excalibur, Vulcano, BONUS, SMArt. Також, звичайно, FPV-дрони. Якраз у літню кампанію 2023 року з травня по вересень ми знищили понад 3600 артилерійських установок. Так от, практично 50% було знищено завдяки дронам-камікадзе.

Ось там несиметрична відповідь, але тут є один нюанс. Не можна малювати собі реальність, що, мовляв, дрони повністю замінюють артилерію. Ніколи. Підкреслю. Ніколи.

Українська ППО дивує збиттям дронів

Про це багато говорили, але більш докладно про ці дрони-камікадзе хотів би запитати вас. Останні кілька днів росіяни активно атакують територію України кількома десятками дронів. Роблять це вночі. Максимально несприятливі, здавалося б, умови були для того, щоб на ті дрони полювати. Київщину накрило туманом. Однак ми побачили надзвичайну ефективність роботи нашої ППО, збиваємо під 90% усього того, що росіяни до нас відправляють. Як нам це вдається робити?

Нічого нового. Радіолокатори сягнули такого способу розвитку, що гідні дивуванню. Насправді 90% обчислення цілі – це радіолокатор. Прожектори – це Друга світова війна.

Просто на старті, коли починалося застосування цих Шахедів, ми ще не мали достатньої кількості тих самих установок Gepard. Прекрасна машина, ствольна, котра має всю необхідну апаратуру, щоб обчислити тінь.

Чи та сама Avenger. Ніщо інше, як ПЗРК FIM-92 Stinger, котрий поставлений на Hummer. Там уже поставлений локатор, там вже є машина обчислення, вся необхідна апаратура, щоб побачити необхідну ціль. Також про інтеграцію AIM-9 Sidewinder у доволі велику кількість пускових установок на базі ще радянських 9К37 "Бук" ми вже проговорили. Зросло. Зросло те, що називається "якість обчислення цілі".

Стратегія великої перемоги України

Щодо наших атак на російське НПЗ. Ми тішилися, що Служба безпеки України спроможна те робити, а також очікували більш масштабних атак. Однак останнім часом ми їх не бачимо. При цьому росіяни розказують про те, що ми продовжуємо десятки дронів на територію Росії запускати, а вони, мовляв, те все збивають. Виходить, вони знайшли, як свої НПЗ прикрити?

Немає такої зброї, яка не збивається. Навіть славетні Х-47М2 "Кинжал" – щонайменше 10 ракет, а то і 12 – 16 підтверджено збитими. Не існує "вундервафлі" у природі. Існує дуже якісна зброя і вміння її майстерно застосовувати. Це, звичайно, так. Це один з фундаментальних законів війни, який називається узгодження роботи родів і військ. Отак правильно ставити запитання.

Чи росіяни ще мають доволі великий потенціал зенітно-ракетних комплексів? Мають. Тільки С-400, їхній найсучасніший, найпотужніший – 560 установок випущено. Водночас відкриті джерела стверджують, що ракет до комплексів С-300 у них є у межах 5 – 7 тисяч. Вже якусь частину застосували, але цей потенціал у них ще зберігається.

Також є старенькі, ще радянського класу "Оса", дещо новіші "ТОР" та найновіший "Панцирь-С1". Але тут є момент. Ми також маємо вже відповідний потенціал до нарощування ударів безпілотними системами.

І все, що стосується енергетики, то велика відповідь для нас. Чому? Бо допоки є вільно конвертована валюта у росіян, доти взагалі Росія стоїть в найширшому розумінні цього слова. Як тільки ця вільно конвертована валюта буде набирати обертів зі знаком від'ємності, тобто все менше і менше цієї валюти буде, тим краще для нас.

Ми ж розуміємо, що 90% надходження в російський бюджет вільно конвертованої валюти – це сировина. Насамперед нафта, газ, ліс. На жаль, уже і золото навчилися продавати. В Азію за 2023 рік продали десь в межах 70 тонн – майже на 5 мільярдів. Це не зовсім хороша новина для нас.

Тому, дійсно, удари по нафтопереробних заводах – це стратегія нашої великої перемоги. Однак це треба масштабувати. Дуже серйозно масштабувати. Кілька заводів – це дуже добре, але бажано, щоб вони горіли десятками. Тоді у них може бути все по-справжньому і серйозно погано.

Чи буде це масштабування? Чому тільки зараз ми побачили можливість завдавання таких ударів? Теоретично, я цивільний і тільки зараз зрозумів, що це ідеальна історія, коли маленьким дроном можна завдати такої гучної та красивої бавовни, яка ще й матиме економічні наслідки для росіян. Чому до військових, до СБУ це розуміння прийшло тільки зараз?

А ми хіба розуміли, що буде велика війна? А ми хіба мали напрацьовані всі технологічні ланцюжки? Так, дійсно, дрон – відносно нескладна річ, але і його треба запустити у виробництво. І найголовніше – намацати успішні алгоритми проривання протиповітряної оборони.

На мій погляд, зараз триває накопичення сил і засобів. Дуже правильний крок щодо створення окремої структури у межах війська, яка буде займатися саме далекобійними системами у роботі по території Росії. Триває накопичення матеріально-технічних засобів.

Ми ж не займалися 30 років цим усім так, як треба. Ми зараз хочемо навіть за 2 роки війни дати швидкі відповіді. Я зі свого власного життєвого і воєнного досвіду у швидкі рішення не вірю.

Небезпека від "цар-потягу"

Допоможіть розібратися щодо цієї інформації про так званий "цар-потяг" на Донеччині. Росіяни на 30 кілометрів розтягнули майже 2000 вагонів. Вони кажуть, що це такий "додатковий оборонний вал". Ми це висміюємо, але я пам'ятаю, що так само висміювали і "зуби дракона", і "лінію Суровікіна". Наскільки цей "цар-потяг" може бути перешкодою для української армії в наступі?

Якщо його (потяг – 24 Канал) приварити до рейок, а все залити бетоном, чи навіть у кожному вагоні зробити вогневе гніздо, то так званий вагонний капонір – це доволі серйозна перешкода.

На цю перешкоду доведеться потратити доволі велику кількість снарядів, які й так дефіцитні. Якщо там дійсно все забетоновано і зварено із заліза, то дрони з бойовими частинами 5 – 7 кілограмів не справляться.

Якщо розуміти, що один залп HIMARS, тобто 6 ракет, це мільйон доларів – це дуже багато. Це дуже солідні гроші, тому за допомогою HIMARS ми також не роздовбаємо це. Навіть для класичної артилерії це буде доволі серйозна перешкода, тому я б не насміхався над цим явищем.

У Росії понад 1 мільйон 200 тисяч вагонів різних класів, калібрів і тому подібне. Це величезна кількість, 30 кілометрів – це багато.

Як би це дивно не звучало, тут може бути і практичний момент. 90% все доводиться залізницею, там дві гілки. Це може бути своєрідне прикриття наших ударів. В такий спосіб вони вибудовували такий специфічний щит для того, щоб інша частина тої гілки, яка там є поряд, була відносно більше захищена. На мій погляд, оцей варіант має право на життя.

Як взагалі оцінити те, що вони роблять? В них немає іншого виходу? Чи дійсно вони також прогресують і придумують те новаторство, яке нас дивує?

Вони вчаться. Дійсно, це пісок, каміння і патики. Однак вони зуміли його схрестити у щось подібне на оборонний вал. Що найважливіше у війні в такого типу? Головне, щоб воно працювало. Якщо воно працює і дає корисний результат, то не важливо, сміємося ми з них чи ні.

Якщо воно дає тільки коефіцієнт користі, на який вони розрахували – це означає, що вони все зробили правильно.

Українці дивувалися з російських "курників", які ворог ставив на танки, й сміялися, що, мовляв, Javelin проб'є їх. Також ми сміялися з їхніх чмо**ків, а потім зрозуміли, що це така тактика. Росіяни зеків пускають в першу лінію, а позаду йде еліта, яка виснажує українських бійців. Українці недооцінювали ворога.

Противник не збирається здаватися – це найголовніший висновок, щоб не заходити на третє коло. Росія готова залучати всі можливі ресурси в найрізноманітніших комбінаціях. Українці мають розуміти, що точка перелому у цій війні ще далеко не пройшла.

Чи може Авдіївка стати другим Бахмутом

Як ви оцінюєте ситуацію в Авдіївці? З огляду на те, що дедалі активніше з'являється інформація про просування ворога й слова про те, що військовому керівництву України треба щось вирішувати: або посилювати оборону Авдіївки, або ж виводити звідти війська, щоби не повторився Бахмут. З іншого боку, завдяки Бахмуту українські бійці виснажували російську армію та знищували вагнерівців.

Тут є кілька зрізів. Перше й найголовніше, розуміємо стратегію противників. Вона не зміниться. У ворога є завдання вийти на адміністративні кордони Донеччини й Луганщини. Окупанти зрозуміли, що головної мети в цій фазі історичної війни не досягають – українська державність утримується.

Однак Владіміру Путіну для власного ритуалу, а для тиранів ритуали це святе, потрібні хороші результати. В розумінні ворога повна окупація Донецької та Луганської областей – хороший результат. Зрештою, це казус беллі (формальний привід для розв'язування війни – 24 Канал). Авдіївка – це ворота до цього завдання.

Ви доречно згадали Бахмут, але тут також є нюанс. Нам теж серце рвалося, що у разі поразки на Бахмутському напрямку буде катастрофа, але цього не сталося. Бахмут їхній, проте всі довколишні панівні висоти наші й далі просунутися росіяни не змогли.

Ситуація навколо Авдіївки загострюється. Якщо наше командування дійде до висновку, що треба залишати цей укріплений район, то катастрофи не буде.

Розуміємо, що битви у війнах можуть бути програні. Вкрай важливо виграти війну. Мій улюблений приклад – війна, яка тривала 116 років між французами й англійцями. В синхроні англійці отримали три блискучі перемоги:

• битва під Кресі, 1346 рік;
• битва під Пуатьє, 1356 рік;
• битва під Азенкуром, 1415 рік.

Особливо складна – битва під Пуатьє, адже французького короля взяли в полон й навіть його сина. Там величезна кількість еліти полягла на полі бою. Для французів здавалося, що це катастрофа, програли, але в підсумку війну програли англійці.

Отак й українці мають дивитися на нашу одвічну війну з Росією – нам важливо виграти війну. Якщо якась битва буде програною, то немає катастрофи. Під час Першої світової війни Румунія програла усі битви Австро-Угорщині, але війну виграли.

У нас було пояснення, що Авдіївку та Бахмут треба тримати, щоб знекровлювати там російську армію. Мовляв, ми не боремося за територію, але ми все ж таки ефективно знищуємо росіян. Однак навіть сам генерал Валерій Залужний визнав, що така стратегія, напевно, була помилкою, адже росіяни не цінують своє військо й людські втрати їх не зупиняють. Чи можна зробити висновок, що ця стратегія дійсно правильна?

Ні, ця стратегія не помилкова. Інших варіантів немає, допоки Україні не надали велику кількість авіацій і серйозного ракетного та бомбового навантаження до цієї авіації, а також великої кількості далекобійних ракет ATACMS, особливо до 300 кілометрів. Я наголошую на важливій деталі – велику кількість, адже 10 – 30 ракет "погоди" не міняють. Злам починається від 1000 і вище, тоді все змінюється.

Один з кращих генералів 19 століття Німеччини Гельмут Карл Бернхард фон Мольтке сказав, що важливо розробити армію, а території самі повернуться. Він мав рацію на 100%.

Нині Україна в третій стадії класичної індустріальної війни, котра каже, хто краще знищує стратегічні ресурси противника, той у підсумку матиме перемогу. Те, що ми тільки під одною Авдіївкою від 7 жовтня накосили убитими понад 15 тисяч росіян, що дорівнює показнику втрат Радянського Союзу у війні в Афганістані, то це доволі серйозно. За технікою є відношення 1 до 30 у межах тижня – це щось неймовірне.

У F-16 є основне завдання

Днями вийшло інтерв'ю з українським пілотом "Фантомом", який вчиться на F-16. Також у мережі з'явилася світлина з американським винищувачем, на якому українська символіка. Що вас вразило в цьому інтерв'ю, можливо, ви щось для себе відкрили?

Звичайно, я бачив це інтерв'ю, але не скажу, що я відкрив для себе щось мега особливе. Єдине, що маю наголосити – авіація критично потрібна. Вінстон Черчилль свого часу стверджував, що авіація – це кавалерія сучасності. До сьогодні нічого не змінилося.

Під час війни у Перській затоці у 1990 – 1991 роки, коли союзники вибивали армію Саддама Хусейна із Кувейту, вони мали понад 1700 літаків. За 37 днів союзники здійснили понад 100 тисяч літаковильотів. Це щось неймовірне, притому, що армія Саддама Хусейна того часу неспівмірна навіть з теперішньою побитою армією Росії.

Тобто певною мірою ми перебільшуємо свої очікування від того, що Україні передадуть декілька десятків літаків F-16?

Партнери задекларували 61 машину, то вже хоч би вони запрацювали. Чи достатньо було часу за цей рік, щоб сформувати базові опції для досвідченого пілота? Так, це декілька місяців роботи.

Звичайно, літаки F16 – це не Міг-29. Насамперед це концептуально різні машини. До прикладу, умовно ти їздив на "Жигулях" з механікою, а тут пересів на "Мерседес" з автоматом. Все одно навіть досвідченому водію треба буде перевчитися, але загальний концепт однаковий.

Я впевнений, що перші пілоти були найдосвідченіші, але, на жаль, маємо фобії наших союзників.

Однак кажуть, що важлива навіть не стільки кількість літаків, як озброєння до них. Україна свого часу просила 200 ракетних систем HIMARS, але головна проблема не в установках, а кількості снарядів та ракет до них. Навіть якби нам дали 200 HIMARS, а ракет тільки 20, то 180 систем простоювали б у гаражах. Чи не повториться ситуація з F-16? Тобто наша держава отримає 60 літаків, а оскільки немає фінансування від США, то буде чим заряджати літаки?

Літак не може воювати без зброї, адже сам по собі F-16 нічого не важить. Моя персональна думка, що перша ескадрилья буде працювати як зенітно-ракетний комплекс, який літає. Насамперед для полювання за крилатими ракетами. Можливо, спробують, чи можна збивати балістику. Ми розуміємо, що коли працює С-300 або "Іскандер", то ракета перебуває у небі всього 2 – 3 хвилини.

Літак навіть може полювати за "Шахедами". Там є шестиствольна високошвидкісна гармата М61 Vulcan з потужним боєкомплектом понад 500 снарядів. Тому F-16 може поборотися і з цими цілями.

Зрештою, коли Пентагон ставив технічні завдання для фірми General Dynamics, яка побудувала винищувачі, то перше технічне завдання – боротьба з крилатими ракетами. Потім F-16 уже розвинувся у перехоплювач, винищувач й став бомбардувальником.

Мобілізація в Україні

Окрім зброї від союзників, наша країна ще має проблеми з мобілізацією. Народні депутати в першому читанні ухвалили законопроєкт про мобілізацію. Друге читання відбудеться за три тижні. Водночас військові скаржаться, що змушені роздавати повістки на вулицях, адже не мають електронної бази даних. Якою ви бачите історію з мобілізацією? На вашу думку, чим це завершиться? Яким законопроєкт дійде до другого читання і до ухвалення?

Буду абсолютно чесний, поняття не маю. Скажу свою громадянську позицію. Який в нас вибір? Війна екзистенційна.

Росіяни показали в Бучі, Бородянці, Ірпені й ще безлічі сіл та містечок, що вони з нами будуть робити. Ті жахіття робили звичайні рядові солдати, а не Владімір Путін, Сєргєй Шойгу, Ніколай Патрушев тощо.

Я впевнений, що наказів різати українці їм ніхто не віддавав. Така природа росіян. Якщо уважно послухати інтерв'ю Путіна Такеру Карлсону, то він в кінці чітко сказав, що "Київ – це наша душа", мовляв, росіяни не відмовляться від нього, адже це фундамент їхньої ідентичності.

Однак ми трішки призабули фундаментальну фразу Путіна про те, що він не повторить помилки Йосипа Сталіна. Помилка Сталіна зрозуміла, Голодомор зробив, потім вся Україна прийшла до Радянського Союзу й Сталін задався метою перевиховання українців, але не перевиховував.

Путін дав чіткий сигнал – окупуємо й будемо вас різати. А якщо так, то який у нас вибір? Ми мусимо пройти цей складний та болючий шлях народження чи вдосконалення потрібного мобілізаційного закону, адже без нього ніяк. Ми його пройдемо, як би боляче нам не було.

5 чинників для перемоги України

Американські експерти з Rent Corporation, які пишуть аналітику Пентагону, порадили Білому дому "сприяти якнайшвидшому завершенню війни в Україні". Мовиться про припинення вогню з аргументом, що це нібито не буде поразкою для України, адже українська держава збережеться, а головне – українська армія. Мовляв, навіть якщо Владімір Путін візьме паузу і потім повторить вторгнення, то до того часу українська армія розбудується та покращиться. Чи не стане Білий дім прислухатися до таких порад?

Все може бути. Я не знаю, як закінчиться ця фаза війни. Ми проговорили, що велика кількість якісної зброї може по-справжньому змінити хід війни.

Однак тут є дуже серйозні моменти – три жахіття американської геополітики.

Насамперед ядерний удар. Владімір Путін по-справжньому шантажує і каже, що застосує ядерну зброю. Він міжнародний злочинець. Це не Микита Хрущов, який у 1962 році зробив ядерну кризу, хоча тоді йому та СРСР нічого не загрожувало. А цьому (Путіну – 24 Канал) загрожує, Росія може розпастися. Різкий та неконтрольований розпад Росії – страшний сон та жахіття американців.

Я маю право назвати цю концепцію своєю власною, бо мені вдалося вперше ввести це в інформаційний простір.

Україна перемагає тільки за складання п'яти чинників:

• розпад Росії;
• відбирання в неї ядерної зброї;
• відсікання від Сибіру;
• вступ України в НАТО;
• ще краще – воєнний союз з США й комплексне очищення 3 – 4 поколінь населення, яке мешкатиме навколо Москви.

Чи складаються зараз ці обставини? На мою думку, не складаються.