Як сприяти більшій довірі до конкурсів Нацради на отримання частот

Торік у листопаді Національна рада з питань телебачення та радіомовлення відновила проведення конкурсів, зупинених після повномасштабного вторгнення Росії. Регулятор встиг провести десять конкурсів для радіо та телеканалів. За цей час випрацював процедуру і певну традицію проведення таких конкурсів. Основні питання, які до учасників конкурсу ставлять члени Нацради: хто ваші власники?, на які кошти працюєте?, інколи цікавляться намірами запускати місцеві програми (у випадку регіональних місцевих конкурсів), правами на логотип тощо. Тобто переважно запитують ту інформацію, про яку регулятор й так має бути проінформований. Аналітичний відділ, певно, має всі дані про власників, формат каналу, моніторинги мають свідчити про оцінку роботи та наявність порушень, регіональні представники можуть інформувати про специфіку регіону та роботу мовників (чи припиняв мовлення під час війни, чи має відступ від ліцензії, чи веде ретрансляцію, чи виробляє власний продукт тощо). Навіщо під час засідання ставити запитання, відповіді на які регулятор й так повинен знати, або говорити про те, чи хвалите ви мера? Щоб отримати відповідь, що сюжетів про те, як «сонце встає за підтримки міського голови, у нас немає»?

Питання про власників і монетизацію важливі, але тоді, коли їх ставлять не формально, а також за умови, коли б члени регулятора обґрунтовували свою позицію. Наприклад, що саме непрозорість фінансування викликає питання, чи зможе канал виробляти продукт або платити за трансляцію, або що позиція власника впливає на контент і канал працює задля політичного, бізнесового впливу (про що свідчать моніторинги тощо), а не в інтересах глядача.

При розгляді претендентів регулятор майже не оголошує чіткі критерії, якими послуговується при виборі переможців. Виняток — останнє засідання, коли заступник голови Олег Черниш просто назвав критерії з закону, але не зупинявся на тому, чи кожен з учасників їм відповідає. При цьому як би не відповідали представники мовника — це не завжди впливає на результати голосування. Принаймні члени Нацради лише в лічених випадках обґрунтовують свою позицію (наприклад, Олег Черниш одного разу пояснив, що не бачить канал телемагазинів у державному мультиплексі МХ-7, було ще кілька подібних випадків). Зазвичай же після голосування голова Нацради Ольга Герасим’юк каже: «Ви нас не переконали» або «Думки розділилися», «Наступного разу підготуйте кращу презентацію».

Члени Нацради лише в лічених випадках обґрунтовують свою позицію. Але такі приклади є і варто їх згадати. Під час конкурсу на місця у державному мультиплексі МХ-7 заступник голови Олег Черниш перед голосуванням за канал телемагазинів «Тюсо» озвучив свою позицію: «Ми дуже довго йшли в побудові мультиплекса МХ-7 як альтернативи комерційному “Зеонбуду”. Я не бачу в загальнонаціональному ефірі в МХ-7 каналу телепродажів. І я утримаюся».

Так само Олег Черних і кілька інших членів Нацради пояснили свою позицію, коли не голосували за ліцензію каналу політтехнолога Володимира Петрова «Ісландія». «Я не буду підтримувати ваш канал на конкурсі. Коли ви змінитесь і говоритимете правду, тоді я за вас проголосую», — сказав Олег Черниш.  Членкиня Нацради Олена Ніцко розказала, що регулятор знову отримав скарги від глядачів про обсценну лексику та мати в ефірі. «Я не думаю, що через матюк можна допомогти воїнам. Критикувати гостро — це не значить обматюкати», — зазначила Ольга Герасим’юк.  А член Нацради Олександр Бурмагін сказав, що критика має бути побудована на достовірних фактах: «Ваші ведучі, які з вами у трудових відносинах, говорили відверту брехню. Чи окей критикувати на підставі брехні — для мене особисто це велике питання». Тобто майже всі члени Нацради, які голосували проти, висловили свою позицію.

Та, на жаль, це скоріше винятки, адже зазвичай на конкурсі члени регулятора не озвучують мотиви голосування чи неголосування.

Показовими стали конкурси у Дніпрі,  де попри наявність вільних частот і охочих на них мовити регулятор не визначив жодного переможця. Перший регіональний конкурс із найбільшою конкуренцією з-поміж мовників була за місто Дніпро та Дніпропетровську область, його регулятор провів 28 грудня 2023 року. Місцевий муніципальний канал «Дніпро TV»  у березні 2022 року отримав дозвіл на мовлення в МХ-5 у Дніпропетровській області, однак припинив його 8 жовтня 2023 року. Тож на вільну частоту заяви на мовлення подавали чотири компанії: комунальне підприємство «Дніпровська міська студія телебачення», юридична особа каналу «Дніпро TV»; «Телерадіокомпанія “Регіон”», яка є юридичною особою каналу D1; «Перший міський телеканал. Кривий Ріг»; товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія “Нова”» (канал ОТВ). Розкажемо про ці компанії та кому вони належать.

Комунальне підприємство «Дніпровська міська студія телебачення» на 100% належить міській раді. Як уже писав «Детектор медіа», у своїх матеріалах канал просуває особисті інтереси Геннадія Корбана — друга й соратника дніпровського міського голови.

На місто Дніпро та 12 частот в області претендував канал D1. Як писала Наталія Виговська в матеріалі «Детектора медіа», приватне підприємство «Телерадіокомпанія “Регіон”» (D1) засноване у грудні 1995 року, директор компанії — Микола Павленко. Підприємство на 100% належало ТОВ «Телебачення майбутнього». До березня 2020 року його бенефіціарною власницею була Аліна Володимирівна Петровська; потім власницею стала Аліна Володимирівна Таутієва (ми не маємо доказів, чи це різні люди, чи одна, яка просто змінила прізвище). Зараз, як і раніше, канал пов’язують із дніпровським бізнесменом Олександром Петровським. Сам він позиціює себе як «підприємець, меценат, президент благодійного фонду», хоча недоброзичливці називають його кримінальним авторитетом. Про зв’язок із Петровським ішлося у структурі власності за 2019 рік. Формально Петровський не є власником. Під час конкурсу очільник каналу D1 Микола Павленко сказав, що Аліна Таутієва — кінцева власниця: «Вона працювала у нас журналісткою. Немає у нас власності ніякого Петровського».

Ще одним претендентом на частоти в цій області був «Перший міський телеканал. Кривий Ріг». Він претендує на мовлення у Кривому Розі, Нікополі, Покрові та Жовтих Водах Дніпропетровської області. «Перший міський телеканал. Кривий Ріг» заснований у червні 2015 року. У телеканалу два засновники: Анатолій Федорчук із 24,5% статутного капіталу та ТОВ «Агросвіт-К». Засновник товариства і власник 100% його статутного фонду — Андрій Муксімов. У 2010-му і 2015 роках він, за даними «Чесно», балотувався й був обраний до Дніпровської обласної ради: спочатку від Партії регіонів, а потім від «Опозиційного блоку». Ще Андрій Муксімов пов’язаний із ГО «Фонд Олександра Вілкула “Українська перспектива”», зареєстрованою в червні 2014 року. Як пише в матеріалі «Детектора медіа» Наталія Виговська, він разом з Оксаною Живагою в реєстрах значиться як «уповноважена особа» громадської організації, заснованої Олександром Вілкулом і Дмитром Колєсніковим. Оксана Живага також пов’язана з низкою політичних ініціатив Вілкула. Такий зв’язок засновника каналу з Вілкулом, який є керівником влади Кривого Рогу, пояснює велику кількість Вілкулів — Олександра і його батька Юрія, в.о. мера міста, — у новинах телеканалу.

ТОВ «Телерадіокомпанія “Нова”» (канал ОТВ) належить Оксані Нечай і Станіславу Басову. Басов був депутатом Дніпровської міської ради. Раніше канал належав місцевому підприємцю Андрію Баску.

Між цими каналами й точилася конкуренція на конкурсі за право мовити в місті й області. Однак переможців у 11 населених пунктах і самому Дніпрі не виявилося. Нацрада не підтримала жодного з кандидатів. Після голосування Ольга Герасим’юк традиційно сказала: «Очевидно, презентації розділили думки. Подбайте, щоб ваші презентації були більш переконливі». Ліцензію для єдиного міста Дніпропетровської області — Павлограда — отримав місцевий мовник ТРК «Медіа-Інформ» ТОВ (МІ).

За інформацією джерела «Детектора медіа», пов’язаного з учасниками конкурсу, Нацраді висловив побажання не голосувати за жодного кандидата Офіс президента. Після того, як напередодні конкурсу з’явилися публікації у соцмережах про те, що розподіл частотного ресурсу визначить  політичний, а не лише медійний ландшафт у місті й області. Джерела «Детектора медіа», дотичні до регулятора, заперечили пряму вказівку влади не голосувати за претендентів, однак звернули увагу на можливий зв’язок каналів із кримінальними структурами Дніпра.

Однак на засіданні про це не йшлося, а члени Нацради не говорили, що не голосують за канал, бо в нього контент, створений в інтересах власників чи наближених до них осіб, а не в інтересах глядачів абощо. Вони взагалі ніяк не пояснювали свої позиції. «Важко з Дніпровським регіоном, бо різні думки», — під час засідання говорила Ольга Герасим’юк.

Після згаданого конкурсу частоти у Дніпрі виносили на місцевий конкурс, який регулятор провів 8 лютого 2024 року. І на цьому засіданні Нацрада якраз і прийняла рішення, яке суперечить закону «Про медіа». На мовлення на 42 ТВК у Дніпрі в ефірній багатоканальній електронній комунікаційній мережі стандарту DVB-T2 (MPEG-4) претендувала лише одна компанія — ТОВ «А Бізнес». Власники каналу — колишній нардеп і голова Дніпропетровської державної обладміністрації, а нині бізнесмен Сергій Касьянов і Михайло Кошляк, президент федерації дзюдо Дніпропетровської області. Представниця каналу розповіла, що та не припиняла мовлення під час війни, частково ретранслює марафон, має кілька годин власного ефіру та кінопоказ. Компанія залучає гранти, виробляла програму у співпраці з Національною асоціацією медіа про переселенців. Колектив компанії складає 20 осіб. Канал залучає до роботи студентів.

Ліцензію канал не отримав попри те, що був єдиним кандидатом, який подався на одне з трьох вільних місць у мультиплексі. «А Бізнес» набрав лише три голоси від членів Нацради (Олександр Бурмагін, Олена Ніцко й Олег Черниш). Мотиви голосування члени Нацради не називали. «Не засмучуйтесь. Тут є цілих три програми. Може, на них ще хтось подасться, гроші ви не втратили, наступного разу будьте більш переконливими. Наступного разу я вам раджу зробити більш переконливу презентацію того, що ви робите. Коротше, мій меседж — не засмучуйтесь», — сказала Ольга Герасим’юк.

У законі «Про медіа» (стаття 55, частина 4) йдеться: «У разі участі в конкурсі лише одного учасника він визнається переможцем конкурсу, за умови відповідності його зобов’язань як учасника конкурсу умовам ліцензії». Тобто члени Нацради або мали голосувати «за», або обґрунтувати, чому цей учасник не відповідає умовам конкурсу. А на засіданні про це не йшлося. Так само не має аргументації у самому рішенні, яке оприлюднене на сайті регулятора. Там лише зазначено: «Відмовити ТОВ “А БІЗНЕС”, м.Дніпро, у визначенні переможцем конкурсу на отримання ліцензії на мовлення з використанням радіочастотного спектра на 42 ТВК (одна програма) у м.Дніпрі в ефірній багатоканальній електронній комунікаційній мережі стандарту DVB-T2 (MPEG-4) місцевої категорії мовлення».

«Детектор медіа» звернувся по коментар до пресслужби Національної ради з проханням обґрунтувати відмову компанії з огляду на положення закону «Про медіа» та чекає на відповідь.

Але справа не лише у випадку з конкурсом у Дніпрі. Це загальна  тенденція усіх конкурсів регулятора, де умови конкурсу досить загальні, а критерії, за якими обирають переможців, незрозумілі. 

Можна згадати і конкурс на радіо, коли частоту у Львові отримало радіо «Релакс», а не Громадське, яке  мовило на цій частоті на підставі тимчасового дозволу. Звісно, у членів Нацради можуть бути міркування з цього приводу і аргументи на користь радіостанції «Тавру», але було б не зайвим, якби вони їх озвучили.

Закон про медіа (стаття 55) встановлює і критерії, на які має зважати регулятор при виборі переможця. І це не якість презентації.

Критерії:

1) запропоновані учасником конкурсу обсяги поширення національного продукту;

2) запропоновані учасником конкурсу обсяги поширення передбачених умовами ліцензії програм, що спрямовані на певну аудиторію або мають певне тематичне спрямування;

3) досвід діяльності учасника конкурсу у сфері медіа (наявність грубих і значних порушень законодавства у сфері медіа).

Тобто доповідач із членів Нацради або представники апарату, регіональні представники могли б надавати інформацію про досвід роботи усіх учасників, їхніх власників, наявність порушень (це інколи згадується під час розгляду конкурсантів, але не завжди), а також чи відповідає наявний контент умовам ліцензії, чи достатньо власного продукту, чи не веде канал ретрансляції (і чи не вважається такою ретрансляцією марафон), чи є можливість мовити цілодобово тощо.

Звісно, вказані у законі критерії не вичерпні, адже всі учасники можуть їм відповідати й кожен із членів Нацради може мати власні мотиви й аргументи щодо підтримки певного конкурсанта. Але було б логічним, якби вони їх оголошували під час голосування. Таке буває вкрай рідко. А якраз такої аргументації й вимагає закон «Про медіа»: «Національна рада у своєму рішенні щодо поданих на конкурс заяв та визначення переможця конкурсу наводить обґрунтування щодо ступеня відповідності зазначеним у цій статті критеріям стосовно кожного з учасників конкурсу, а також причин визначення учасника переможцем конкурсу, зокрема підстав визнання його таким, що найкраще порівняно з іншими учасниками відповідає зазначеним критеріям. Одночасно з рішенням про визначення переможця конкурсу ухвалюється рішення про видачу переможцю конкурсу ліцензії», — йдеться у частині 5 статті 55 закону «Про медіа». Аналогічна ситуація мала б бути у випадках відмови єдиному кандидату.

Бо така аргументація сприяє відкритості та посилює довіру до медіарегулятора, робить результати конкурсу зрозумілими й для самих учасників, і для громадськості. А така відкритість є відповідальністю і кожного персонально, і колегіального регулятора.

Ілюстративне фото: Getty Images