Кримські «шуцмани Путіна»

Кримський “Центр журналістських розслідувань” представляє спецпроект “ Шуцмани Путіна”. Він розповідає про незаконні збройні формування, що були створені напередодні окупації Криму Росією і брали в  ній активну участь, виконуючи у гібридній військовій спецоперації особливу роль – ширми і живого щита водночас.  За спинами бійців самооборони Криму і Севастополя ховався Путін та його загарбницька армія.  Їм доручалась найбрудніша робота, і вони й досі виконують роль допоміжної поліції окупантів. 

У Другу світову такі парамілітарні підрозділи Третього райху, що формувались із  мешканців окупованих територій, існували у кожній захопленій країні. В Україні це був Шуцманшафт. Російські ідеологи та виконавці спецоперації із  анексії Криму досвід гітлерівської армії використали сповна. 

Спецпроект складається із трьох серій “Шуцмани Путіна” та низки розслідувань про окремі підрозділи та персоналії, які відіграли помітну  роль під час окупації Криму. 

Перша серія трилогії –  про незаконні збройні формування Севастополя. Перші угруповання  були створені ще у січні 2014 року. І в день захоплення влади у Севастополі, 23 лютого це вже були треновані, озброєні і об’єднані спільним штабом силові підрозділи, діяльність яких координували спецслужби та командування Чорноморського флоту Росії.

Друга розповідь – про “Самооборону Криму”, якою формально керували Михайло Шеремет та Сергій Аксенов, а насправді вони підпорядковувались російському військовому командуванню та спецслужбам, в тому числі – через таких проксі як Ігор Гіркін (Стрєлков). Завдяки покровительству Аксенова це формування існує і досі, утримуючись за казений кошт. 

Третя історія – про російські козачі формування, які почали перекидати до Криму із Росії напередодні захоплення Верховної Ради та уряду АРК – відповідне рішення  отамани Кубанського козачого війська ухвалили 25 лютого. Під виглядом козаків у перші дні окупації переправлялись  і російські військові. 

23 лютого 2014 року у Севастополі уже була повалена законна влада: народним мером проголошений громадянин Росії Олексій Чалий, контроль над містом брали російські військові. Підрозділи «самооборони», що створювались упродовж січня, вже були треновані, озброєні і  і об’єднані Штабом на чолі з колишнім командиром полку морської піхоти Чорноморського флоту, підпорядкованим спецслужбам Росії.

У Сімферополі у цей день ще мітингували з нагоди радянського Дня захисника Вітчизни,  агітували за вступ до Митного союзу СНД і записувались до загонів «самооборони».

«Росіяни повинні навчитися захищати свої права в цій державі, жорстко ставити ситуацію. Крим стане форпостом Південного сходу», – заявляв Сергій Аксенов, лідер партії «Русское единство».

Формування «самооборони Криму» почалось раніше. 20 січня партія «Русское единство» закликала своїх симпатиків та козаків записуватись до народних дружин для захисту від українських націоналістів. За два тижні Сергій Аксенов заявляв, що до народних дружин записалось уже 700 мешканців Криму. Правда, їх ніхто не бачив – запис вівся онлайн.

Але Москва вже ставила для них нове завдання – поширити діяльність на всю Україну.

4 лютого до Сімферополя прибув Олексій Журавльов, депутат держдуми та лідер партії «Родіна», який підписав угоду з Сергієм Аксеновим про створення «Славянского антифашистского фронта».

Журавльов озвучив стандартні наративи: «Чому Крім? Тому що ми вважаємо, що Крім це та опорна точка, де російський дух, російська культура і взагалі слов’янське коріння відіграє дуже величезну роль».

Аксенов радів «діям»: «Як мінімум, це практичні дії, спрямовані проти конкретних заходів, які пропагують нацистські ідеї. Тому якщо тут хтось зі свастикою ходитиме, чи в інших регіонах південного сходу, готові з Криму виїхати люди, щоб сприяти російським співвітчизникам. Об’єднання матиме практичний характер, а не декларативний».

Націленість на увесь південно-східний регіон була не випадкова. У Кремлі планували  відколоти південь та схід України, але підвів Віктор Янукович.

«До 22-го у нас залишалася надія, що Янукович створить на Південному Сході України альтернативний уряд. І резолюцію мітингу ми готували відповідну про наше приєднання до Південного Сходу. Але невдовзі стало зрозуміло, що нічого цього не буде, бо Янукович втік», – зізнався Михайло Чалий – колишній військовий моряк, брат «народного мера» Севастополя Олексія Чалого, який очолював силовий блок так званої Координаційної ради з організації управління Севастополем після захоплення влади 23 лютого.

Однак кількість прибічників у «Русского единства» та інших напівмаргінальних проросійських організацій у Криму, аби повторити севастопольський сценарій, була невеликою.  Їм протистояла організована і досвідчена у акціях протесту кримськотатарська спільнота.

Тому напередодні  захоплення парламенту та уряду Криму,  зброєні співробітники севастопольського Беркуту були десантовані на перешийок – аби блокувати рух на півострів із  Херсонської області.

А до Сімферополя прибуло підкріплення на мітинг, який 26 лютого одночасно проводили Меджліс кримськотатарського народу та партія «Руське єдинство». З протилежними гаслами.

Загострення протистояння було керованим,  про що заявив увечері того драматичного дня Сергій Аксенов, звинувачуючи «профессиональних русскіх» у показових провокаціях.

«Все почалося з того, що вчора група провокаторів біля Верховної Ради Криму, яка зібралася без приводу до приїзду депутатів Державної Думи, які хотіли влаштувати показову ситуацію і показати, як кримчани реагують на процеси, що відбуваються в Криму», – наголошував Аксенов.

На півострів у ті дні висадився справжній десант російських політиків, які забезпечували політичну складову окупації. 26 лютого відмітиться у штабі Чорноморського флоту і лідер «Родіни» Олексій Журавльов.

Судячи з усього, Сергія Аксенова не посвятили у плани спецоперації. Близький до міністра оборони Шойгу колишній шпигун Олег Белавенцев вестиме переговори із комуністом Леонідом Грачем і Аксеновим пізно увечері, після ефіру, де лідер Руського єдинства» розпікав провокаторів.

«Справа в тому, що є певна група людей, яка працює і, в тому числі вважає себе «професійними росіянами», навіть прізвища не хочу називати. Які збуджуються за кожного слова, мчать, розсилають у паніці ситуацію. Я вам як приклад навів: люди пішли, здуру тримають патруль у кримського «Беркуту». Ми кажемо: навіщо його тримати, якщо на «Беркут» ніхто не нападає? Але ж ситуація підігрівається штучно. Немає загрози – намагаються створити її на рівному місці», – розповідав Аксенов напередодні захоплення півострова в ефірі ДТРК «Крим».

Крім споряджених із Севастополя бійців «самооборони», переодягнених військових та бійців приватної військової компанії на мітингу у Сімферополі вирізнялись одностроями російські козачки, яких уже почали перекидати у Крим.

Військовими бортами доставляли бійців спортклубів та учасників бойових дій із Російського союзу ветеранів Афганістану Франца Клінцевича, яких він особисто інструктуватиме у ялтинському санаторії. Усіх їх називатимуть «самообороною Криму».

Коли на світанку Верховна рада та уряд будуть захоплені російським спецназом, а по периметру стануть так звані «зелені чоловічки», їх також оголосять бійцями «самооборони Криму». Зокрема президент РФ Владімір Путін на своїй пресконференції питання журналіста про те, чи брали участь у захопленні Криму російські солдати, скаже: «Це були місцеві сили самооборони».

Сергія Аксенова окупанти возведуть не лише у прем’єр-міністри, а й у головнокомандувачі неіснуючої армії АР Крим. Хоча ні – «самооборона Криму» і була справжньою армією Аксенова.  Найбільша бригада, яка й не снилась «Гобліну» з 90-х і «Аксену» із нульових, що  діяла бандитськими і розбійними методами, але саме це й потрібно було російським окупантам.

Отже, ролі і завдання, які виконувало незаконне збройне формування «Самооборона Криму», організаторами і кервниками якого були Сергій Аксенов і Михайло Шеремет, який нині захищений імунітетом депутата Госдуми Росії:

• • Роль перша – ширма, за якою ховалась регулярна армія Росії та комбатанти на чолі із Ігорем Гіркіним – Стрєлковим, козачими отаманами і просто кримінальними елементами. В тому числі – пособництво окупації у вигляді «живого щита» при захопленні українських військових частин та кораблів.
  • Роль друга – виконавець брудної роботи з зачистки території від незгодних з окупацією та небажаних свідків дій російських військових.
  • Роль третя – захоплення стратегічно важливих об’єктів та українських приватних і державних активів.

Українськими правозахисниками та прокуратурою АРК задокументовані сотні злочинів, вчинених бійцями формування «Самооборона Криму». Назвемо найбільш знакові.

Першими військовими об’єктами, захопленими російськими окупантами у Криму, були підрозділи протиповітряної оборони, аеродроми у Кіровському і Джанкої та військомати по всьому півострову.

Владислав Селезньов, який з 2009 до початку 2014 року був керівником медіа-центру міноборони України, пояснює такі дії росіян: «За правилами військового мистецтва в першу чергу при анексії тих чи інших територій захоплюються об’єкти критичної інфраструктури, до яких входять електростанції, урядові будівлі, аеропорти, залізничні вокзали. Чому в першу чергу захоплювали військкомати? Тому, що в військових комісаріатах зберігаються бази даних на всіх військовозобов’язаних в регіоні. Це була  інформація, яка була відповідним чином систематизована і знаходилась на обліку у відповідних посадових осіб».

З початком окупації Криму, в перші дні березня тисячі українців йшли до військоматів, аби стати на захист країни. 3 березня до військомату Криму у Сімферополі приїхав і Решат Аметов. Але йому, як кажуть родичі, відмовили.

Ще 5 березня у військоматі запевняли, що жоден військовослужбовець не зрадив присязі.

А вже 8 березня республіканський військкомат Криму був захоплений. На територію військкомату заїхали дві вантажівки з російськими номерами, біля воріт з’явилися військові у формі без розпізнавальних знаків.

«Ми чітко знаємо, що під формою кримської «самооборони» ховалися працівники ФСБ Російської Федерації. І представники спецпідрозділів  РФ. Ширмою та номінальним керівником цих процесів був відставний генерал, командуючий 32 армійського корпусу  генерал Кузнєцов», –розповідає Владислав Селезньов.

Спроби журналістів знімати захоплення військкомату обернулись побиттям. Автомобіль активістів, що приїхали з Києва для підтримки заблокованих у частинах українських військових, був обстріляний.

Костянтин Реуцький, журналіст та правозахисник, згадує ті дні: «Вперше у військкомат ми приїхали того ранку, коли було повідомлення, що вночі військкомат був захоплений невідомими озброєними людьми. Через нетривалий час після того, як ми там розгорнули свою апаратуру, з воріт військкомату виїхав білий мікроавтобус. Зупинився біля нас, звідти вискочили кілька озброєних автоматами та пістолетами людей у різній військовій формі без розпізнавальних знаків і без передмов почали нас заламувати та забирати у нас техніку. Хтось із них був у камуфляжній формі, хтось у «гірці», але так чи інакше вони були екіпіровані по-військовому, але у різнобій.

Вони були озброєні автоматами Калашнікова, пістолетом. В одного з них випав пістолет, коли вони почали нас заламувати – досить кумедна ситуація. Наступний епізод біля військкомату стався за кілька днів. Вдень після того, як вночі зникли, і як ми знали, були заарештовані та відвезені до цього військкомату кілька активістів Автомайдану, Олексій Гриценко, зокрема. Ворота вже охоронялися озброєними людьми, вони наставляли на нас зброю, вимагаючи, щоб ми йшли звідти. У нас тоді забрали всю техніку».

У захопленому республіканському комісаріаті окупанти влаштували базу комбатантів, якими керували Ігор Стрєлков та Ігор Безлер, та тюрму і катівню для українських патріотів і військовослужбовців. Одним з десятків полонених був лідер української громади Криму Андрій Щекун. Його та Анатолія Ковальського схопили на залізничному вокзалі перед мітингом 9 березня.

Андрій Щекун в деталях пам’ятає дні полону:

«Було три допити – їх називали потім «специ». Можливо, це був Гіркін, що свій голос намагався скрити – він так гучно, командним таким голосом, майже з надривом ставив питання: «Фамилия!!?? Имя!!?? Отчество!!?? Год рождения!!??». Потім почалися запитання по «Правому сектору» повністю – связь з «Правим сектором». Я кажу, що немає. Тоді почали бити током. Спочатку струм пускали, як електрофорез – такий легенький, а потім сильніше, сильніше, а потім як лупонуть і ти падаєш, тобто фактично з стільцем я рази два падав. І потім уже били в грудну клітку.

Ми розуміємо, що це спецслужби ГРУ Російської Федерації нас допитували. Там ще були інші люди, які нас охороняли, вони себе ідентифікували як «кримська армія». А кримська «самооборона», яка мене брала на вокзалі, вони вважали, що це самий непотріб, і вони гордилися, що вони саме «кримська армія», а не «кримська самооборона» чи казаки, чи ще щось. Тому що в «кримську армію» набирали всіх військових, які служили в армії, які вміють зі зброєю.

Десь на третій день їм привезли туди автомати, і вони хвасталися, це вони підтверджували – охоронці наші, що Росія ось підкинула нам зброю. І один раз один з цим автоматом якось необережно поводився і був один вистріл. Потім вони почали сваритися, що це все під розпис, патрони тратиш – сварка в них була між собою.  Кличка «Бес» там була, там не було Безлер – кличка «Бес» казали.

Він заходив до нас рази три, це ввечері було, з лікарем, і кожного перепитував про стан здоров’я. Бо в нас був Шевченко Юра, якому прострелили ноги, і там крапельниці навіть вони капали. У найбільш важкому положенні був саме він. Я не можу стовідсотково ідентифікувати, але тепер я знаю, що Гіркін перебував в Автономній Республіці Крим і зустрічався з Архиєпископом Кліментом по моєму питанню і сказав йому дослівно… Коли Владика спитав Гіркіна: «А що з Щекуном і Ковальським?», – Гіркін дослівно сказав Владиці: «Не беспокойтесь, жить будет».

Цілком ймовірно, що у підвалах військомату катували і Решата Аметова. Після спроби мобілізуватись він став у одиночний пікет перед захопленою російським спецназом Радою міністрів Криму.

Його викрали, по-звірячому катували і покинули понівечене тортурами тіло у Білогірському районі.

Після анексії Криму та Севастополя Гіркін і Безлер разом із кількома десятками бійців «самооборони», серед яких були й кримчани, поїдуть на Донбас захоплювати Словʼянськ. Вже після того, як Кремль відмовиться від його послуг, Ігор Гіркін розкаже правду про «самовизначення» Криму і роль бійців «самооборони»:

«Я був у Криму з 21 лютого. На бік населення перейшов лише Беркут. Депутатів збирали ополченці, щоб загнати до зали, щоб вони прийняли, що там говорити. Так, я був одним із командирів цих ополченців, я бачив усе зсередини, на власні очі».

Для створення правильної картинки для світу з Криму окупанти мали нейтралізувати діяльність усіх незалежних засобів масової інформації й журналістів –  українських та іноземних.  У будь-який спосіб.

1 березня 2014-го у моніторингу Центру журналістських розслідувань відзначене десятком випадків перешкоджання  діяльності журналістів з боку комбатантів. Захоплення офісу Інформаційного прес-центру у Сімферополі, побиття телеоператора АТР, пограбування знімального обладнання, заборона в’їзду до Криму українським та іноземним журналістам з боку озброєних людей у камуфляжі та беркутівців, які розгорнули блок-пости на перешийку.

Першим кроком у взятті під контроль інформаційного простору Криму стало обмеження мовлення українських телеканалів. Третього березня бійці «самооборони»  захопили Кримський  радіотелевізійний передавальний центр. На частотах найбільшої телекомпанії «Чорноморська»  почав мовлення російський державний телеканал Россия 24.

У перший тиждень окупації було зупинено мовлення  усіх українських телекомпаній. Ефір у Криму заповнили російські пропагандистські канали. Вільно працювати міг тільки обмежений пул журналістів російських ЗМІ.

«Російські ЗМІ, телеканали і радіостанції стали інструментом військової агресії в Криму. Завдання було таким, щоб позбавити мешканців Криму можливості отримувати інформацію про те, що відбувається в Криму, що відбувається в Києві, щоб люди втратили зв’язок з країною, щоб вони були дезінформовані», – зазначає  Сергій Костинський, член Національної ради з питань ТБ і радіомовлення у 2015-2020 роках.

Напади козаків та бійців «самооборони» Криму та Севастополя часто поєднувались із банальним пограбуванням.

На цьому відео чітко видно, як 6 березня, серед білого дня і в центрі Сімферополя озброєні автоматами люди в цивільному виносять обладнання  британських журналістів – Associated Press Television News розгорнув у клубі «Камелот» студію для трансляцій із Сімферополя.

«Ми сиділи в ресторані, коли люди у формі,  в масках вломилися у будівлю навпроти і почали виносити обладнання. Це явно було обладнання телевізійної студії. Один з цих людей у масках підійшов до мене, уклав мене на землю, приставив мені до голови зброю, пістолет, і відібрав телефон і фотоапарат мого друга», – пригадує той день Дімітер Кенаров, журналіст з Болгарії.

Силовому тиску з боку керованих російськими спецслужбами самоборонівців піддавались також представники міжнародних організацій, серед яких – і Дунья Міятович, представниця ОБСЄ з питань свободи ЗМІ. 3 березня вона зустрілась із журналістами, які постраждали під час окупації. Але продовжити місію не змогла – самооборонівці змусили її їхати до аеропорту і покинути Крим.

«Ситуація дуже складна. Журналісти працюють у неможливих умовах. Є випадки залякування та атак. В той же час у нас є інформація про те, що відключають телевізійні канали. Вчора відключили два канали і позавчора ще один канал наземного мовлення», – описувала ситуацію в Криму Міятович.

Блокуванням Дуньї Міятович у Сімферополі керували очільник «Самооборони Криму» – Михайло Шеремет, який нині є депутатом Госдуми Росії, та його однопартійці з «Русского единства»: депутат Сімферопольської міськради Михайло Макеєв та козачий отаман Антон Сироткін, який нині є радником глави Криму Аксенова.

Захоплення українських військових частин на території кримської автономії відбувалось уже після так званого референдуму. Більшість командирів уже визначились, тож окрім поодиноких випадків штурми частин були постановочними. Але всюди бійці «самооборони Криму» грали роль «живого щита», забезпечуючи російським військовим, які стояли за їхніми спинами, повну безпеку.

Це – Юрій Жеребцов. Від імені «головнокомандувача» Аксенова він забезпечував захоплення українських військових частин у Євпаторії.

«Командування Чорноморського флоту, підійдіть, будь ласка, сюди! Народ Криму довіряє вам провести далі всі заходи, необхідні для того, щоб із Командуванням збройних сил України, Військово-морських сил провести всі законні заходи щодо передачі…», – наказував Жеребцов.

Під  керівництвом Жеребцова було захоплено Південну базу ВМС України в Новоозерному. Насправді, командири давно вже продалися і спротиву не чинили. Однак роль «живого щита» «самооборона» забезпечувала, аж поки офіцери Чорноморського флоту не взялись до роботи.

У тих частинах, де українські військові чинили опір, самооборонівці та місцеві мешканці йшли на штурм попереду «зелених чоловічків», виконуючи роль живого щита.

Журналіст і правозахисник Костянтин Реуцький бачив, як це відбувалось:

«Командир військової частини заявив, що зброю здано до збройової кімнати, закрито, вони не озброєні, але на територію військової частини вони їх не пропустять. Після суперечки з вартовим люди силою прорвали загородження КПП, ввалилися натовпом на територію військової частини. Навколо військової частини весь цей час барражували російські БТРи, натякаючи на план Б у разі нездачі військової частини. Так, відчувалося, що люди діють за попередньо підготовленим планом і що людей координують. Частина людей, які знаходилися там, постійно були з кимось на зв’язку по телефону, отримували якісь вказівки і передавали їх іншим. Але все досить очевидно, бо, крім російських військових, що оточили частину, відразу ж після того, як командир частини вийшов і сказав про те, що ми готові піти, з’явилися російські офіцери, які ніби прийняли в них цю капітуляцію.

Питання власності на українські державні та особливо привабливі приватні активи в  окупованому Криму вирішили просто.

Володимир Константинов, голова Верховної Ради АРК (2010-2014 рр) бачив це так: «Вся державна власність, що знаходиться на території Республіки Крим, є власністю Республіки Крим».

Натомість Сергій Аксенов запевняв: «Ми не збираємося бути утриманцями, впевнений, що ми зможемо і самі заробляти. Ми прийдемо не з порожніми руками, по-любому. Кримчани зроблять свій внесок у соціально-економічний розвиток. Будь як».

Захоплювати українську власність сепаратисти та окупанти  почали ще до так званого референдуму. При захопленні Чорноморнафтогазу – бюджетоутворюючого підприємства, що забезпечувало газом півострів, за спинами «самооборони Криму» ховались керівники Газпрому.

14 березня були захоплені будівля Чорноморнафтогазу в Сімферополі, морські родовища на шельфі Чорного моря та новенькі бурові платформи, відомі під назвою «вишок Бойка».

Журналістка та аналітикиня Тетяна Гучакова розповідає: «Ми не дарма називаємо кримську економіку, захоплену Росією, трофейною економікою, тому що, перш за все, півострів Росією сприймається як трофей, відповідно, і ставлення до майна, яке було на півострові, було аналогічним. До речі, перше рішення щодо так званої «націоналізації» кримського майна було прийнято ще до того, як Росія узаконила анексію. 17 березня 2014-го року «держрада Криму» ухвалила постанову про «націоналізацію» «Чорноморнафтогазу» та феодосійської нафтобази. Тобто це були такі перші ластівки».

Міняти керівника державної компанії прийшли з автоматниками заступник Аксенова – Рустам Темиргалієв та спеціалісти Газпрому. Тодішній керівник Чорноморнафтогазу Володимир Плачун розповідав Forbs: «Так, у головному офісі були представники “Газпрому”, їх було четверо. Вони не представлялися, але я можу сказати, що серед них був керівник управління розвитку бізнесу. Вони буквально відразу ж почали вивчення документів і встановили контроль. За словами самих москвичів, від приєднання шельфу та Чорноморнафтогазу капіталізація Газпрому збільшиться на $50 млрд. Вони оцінюють шельф Чорного моря навколо Кримського півострова на рівні Каспію».

Рустам Теміргалієв, заступник Аксенова в уряді колаборантів, разом із бійцями «самооборони» відзначився  ще в одному захопленні, правда, несанкційованому Москвою – вони пограбували Ощадбанк, винісши золото і гроші. Їх повертатиме Росія, бо Ощадбанк виграв міжнародний арбітраж.

«Самооборона Криму» використовувалась і для для захоплення приватних активів, які потім приватизовувались за кількома схемами.

Завод «Залів» у Керчі був одним із найбільших суднобудівних і судноремонтних підприємств Східної Європи. Саме тут будувався флагман ВМС України фрегат «Гетьман Сагайдачний», а в останні роки – цивільні судна. Головним акціонером компанії є український мільярдер та народний депутат Костянтин Жеваго.

Тетяна Гучакова розповідає: «Найочевидніша, найкласичніша рейдерська схема захоплення була, звичайно, на заводі «Залів». Там представниками Зеленодольського суднобудівного заводу, що у Татарстані, просто було заздалегідь зареєстровано ТОВ у Москві з назвою «Судостроительный завод Залив». І коли наприкінці серпня, власне, за допомогою кримської «самооборони» почалося захоплення підприємства, в них було готове ТОВ».

Через 2 дні після захоплення заводу збройним формуванням «самооборони Криму» відбулися збори трудового колективу підприємства, на яких було заявлено, що це «оренда підприємства» і будівництво військових кораблів продовжуватиметься.

Новим так званим «інвестором» та орендарем захопленого заводу став Зеленодольський суднобудівний завод ім. Горького в Татарстані. Він входить до холдингу «Ак Барс». Серед акціонерів – компанія, що належить Радіку Шаймієву, сину екс-президента, а нині – державному раднику Татарстану.

У сотнях випадків незаконного привласнення Росією українських державних та приватних активів у Криму різні схеми, однак однаковий сценарний початок. Для взяття об’єкту під контроль використовувались підрозділи «Самооборони Криму» чи Севастополя. Озброєні бійці захоплювали приміщення, а за ними заходили російські чиновники чи призначенці Аксенова. При цьому самооборонівці не нехтували можливістю і по-розбійницьки поживитись.

«Напевно, так треба було, ці «зелені чоловічки» у будь-якому вигляді – це атрибут Криму 2014-го року, без них ніяк. Це символ сили, символ того, що чинити опір вже не можна. Десь так. Воно нікуди не дінеться, але як без застосування сили?», – додає Гучакова.

Після анексії півострова Росією та встановлення російських державних інституцій  доля самооборонівців у Севастополі та Криму склалась по-різному. У Севастополі, після довгих пошуків форм збереження формувань і працевлаштування «героїв русской весни», зупинились на створенні нечисельної добровільної дружини «Рубєж». Причому, без його лідера –  – Володимир Мельник тепер займається виробництвом поліетиленових пакетів у Бахчисарайському районі.

У Криму пошук ніші, яка б забезпечила збереження армії Аксенова і її бюджетне фінансування, тривав кілька років. За цей час самооборонівці спочатку отримали статус народної дружини, потім – ополчення,  унітарної установи…

Форми можуть бути різні – суть одна. «Самооборона» Криму і Севастополя продовжує виконувати роль допоміжної поліції окупаційного режиму Російської федерації. Шуцмани Путіна і досі при ділі.

Джерело: “Центр журналістських розслідувань”