Мир на наших умовах або ядерне винищення: як Росія грає у хорошого та поганого поліцейського із Заходом

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну кремлівські офіційні особи та пропагандисти стабільно постачають набір тез для різних аудиторій. Частина з них спрямована для внутрішнього споживання в самій Росії, частина — покликана деморалізувати та залякати українців, частина — переконати Захід у безперспективності та небезпеці підтримки України у війні. Деякі з цих тез перетинаються і підсилюють одна одну, інші — суперечатьодна одній. На перший погляд, численні заяви Кремля про цілі та можливий подальший перебіг війни, від нібито готовності сідати за стіл переговорів у будь-який час до ядерних ударів по країнах НАТО, належать саме до категорії суперечливих тез, які погано узгоджуються. Але чи так це насправді? Чи не є обидва ці наративи спрямованими на одну і ту саму мету, і чи не використовуються вони лише для взаємодоповнення і підсилення головного повідомлення Кремля — «віддайте нам Україну»?

13 лютого Reuters опублікували статтю, в якій із посиланням на «три російські джерела» повідомили, що «пропозиція російського президента Володимира Путіна щодо перемир’я в Україні та заморозки війни була відкинута США після контактів між посередниками». Згідно з інформацією, наданими «джерелами» виданню, Росія нібито готова до перемир’я і зупинки бойових дій «на нинішніх лініях зіткнення». В США заперечили офіційні контакти та можливість переговорів без участі України. Проте головна теза за допомогою Reuters була озвучена «російськими джерелами»: Росія нібито готова до перемир’я за умов збереження контролю над окупованими територіями.

Готовність до перемовин озвучив і Путін у своїй розмові з американським консервативним журналістом Такером Карлсоном, хоча і більш туманно. «Невже американцям нема чим зайнятися? […] Чи не краще домовитись із Росією? Домовитися, вже розуміючи ситуацію, яка складається на сьогодні», — сказав Путін. Сам Карлсон уже після інтерв’ю вирішив відтінити «миролюбність» свого співрозмовника, сказавши, що «якщо справа дійде до Криму», то Путін почне ядерну війну.

Втім, інший російський посадовець Дмитро Медведєв, який обіймає посаду заступника голови Ради безпеки Росії, проте в останні два роки більш відомий як блогер у телеграмі, розставив акценти в інтерв’ю Путіна Карлсону дещо інакше: «Президент Росії максимально ретельно і детально розповів західному світу, чому ніякої України не було, немає і не буде». З цього погляду, місця для перемовин, принаймні з Україною, у Кремля залишається небагато. А за кілька днів до інтерв’ю той же Мєдвєдєв учергове написав про те, що у випадку воєнної конфронтації з країнами НАТО Росія буде воювати обов’язково з використанням ядерної зброї через заздалегідь зрозумілу нездатність конкурувати з НАТО в інших сферах. «І це і є той самий горезвісний Апокаліпсис. Кінець усьому», — підсумував Мєдвєдєв.

Як російські пропагандисти грають у «поганих поліцейських» для Заходу

Дмитро Медведєв і його канал у телеграмі з початку повномасштабного вторгнення перетворилися на один із головних рупорів «яструбиної» голови кремлівської пропаганди. Над Медведєвим у середовищі російської опозиції та прихильників влади заведено сміятися, порівнюючи пихатий і агресивний тон його висловлювань із майже повною втратою реальної влади та впливу людини, яка колись обіймала посаду президента Росії. Його блогерство списують чи то на бажання вислужитись перед керівництвом і компенсувати свою минулу репутацію ліберала і «західника», чи то на непідтверджену алкогольну залежність. Проте насправді Медведєв усе ще офіційно обіймає керівну посаду, а його найогидніші висловлювання з задоволенням цитують російські медіа.

Не варто недооцінювати те, що один з офіційних представників російської влади дозволяє собі регулярно погрожувати Заходу «ядерним Апокаліпсисом», а Україні — повним знищенням державності. Це один із ключових напрямків російської пропаганди, спрямованих як на підтримку «бойового духу» серед прихильників війни до «переможного кінця» всередині країні, так і на залякування західних країн.

Інший колишній «західник», який тепер є одним із публічних спікерів російських «яструбів», — Сергій Караганов. Російський науковець-міжнародник, протягом багатьох років він керував кафедрою, а потім і факультетом міжнародної політики Вищої школи економіки, обіймав посади експерта і радника при державних органах. В 1990-х роках він виступав за зближення Росії з НАТО, на початку 2010-х — за «десталінізацію» та вшанування жертв сталінізму. Але у 2023 він опублікував статтю під промовистою назвою «Застосування ядерної зброї може вберегти людство від глобальної катастрофи».

Стаття починається з обговорення російської стратегії у війні з Україною та її можливих цілей. Визначається, що повна окупація Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей є лише «мінімальною» умовою для перемоги Росії, а загалом Кремлю необхідно «звільнення і возз’єднання сходу і півдня та нав’язування залишкам України капітуляції з повною демілітаризацією, створенням буферної, дружньої держави». Але навіть це не буде остаточною перемогою, адже справжнім ворогом для Росії є «глобалістський Захід». Тому для того, щоб зупинити допомогу Україні з Заходу, зробити перемогу Кремля можливою та відвадити США і НАТО від подальших зазіхань на «сферу інтересів» Росії, необхідно використати єдиний аргумент, який залишився для цього у Кремля, і йти шляхом поступової, але швидкої ядерної ескалації, аж до реальних ударів. «Грубо кажучи, потрібно, щоб Захід просто “відвалив” і не заважав Росії та світу йти вперед... Але що, якщо не відступлять? [...] Тоді доведеться бити по групі цілей у низці країн, щоб привести до тями тих, хто втратив розум», — пише Караганов.

Стаття з такими тезами не від телевізійних пропагандистів, які погрожували Заходу «ядерним попелом» ще у 2014 році, а від науковця-міжнародника, викликала певне здивування навіть у Росії. Група експертів російської академії наук виступила у пресі зі статтею-відповіддю під змістовною назвою «Ядерна війна — поганий засіб розв’язання проблем». Проте головної своєї мети повідомлення Караганова все ж досягло, його помітили в західних медіа. «Можливо, вся ця дискусія створена для того, щоб привернути увагу Заходу, щоб президент Путін виглядав хорошим поліцейським на тлі поганого поліцейського пана Караганова», — прокоментував погрози застосування ядерної зброї Кремля оглядач BBC Стів Розенберг.

«Хороші поліцейські» — Пєсков і російські дипломати

У когорті «хороших поліцейських» Кремля, які часто озвучують готовність Росії до перемовин і навіть миру, ключову роль займає Дмитро Пєсков. Як прессекретар Путіна він постійно комунікує з медіа, зокрема з західними, відповідаючи на запитання, даючи коментарі та роблячи заяви як офіційний представник Кремля. У відповідях на питання, які стосуються України, Пєсков ніколи не буває настільки ж прямим і конкретним як Караганов чи Медведєв, він не закликає до знищення України чи ядерних бомбардувань Заходу. Натомість Пєсков постійно заявляє про «готовність і відкритість Росії до перемовин», повторює вже мейнстримний російський пропагандистський штамп про те, що Україна вже «майже підписала» перемир’я з Росією у березні 2022 року, але буцімто втрутився Борис Джонсон і все зірвав. Утім, за словами Пєскова, повернутися за стіл перемовин ще не пізно.

Проте навіть у викладі Пєскова перемовини з Росією мають базуватися на певних умовах, з яких найчіткіше — «визнання ситуації на землі». Цим евфемізмом у російській пропаганді прикривають вимогу до України та її союзників відмовитися від території, яку Росія встигла окупувати й утримує. Але це ще не все, адже Пєсков також часто згадує про певні «цілі», які Росія хоче домогтися в процесі «спецоперації». Тут він повторює ті слова, які говорив Путін 24 лютого 2022 року, — «демілітаризація та денацифікація», які можуть трактуватися так, як у певний конкретний момент Кремль буде вважати за потрібне. Крім того, згадується «безпека жителів нових регіонів». Які саме це регіони, чи входить у «регіони» в уяві Пєскова, наприклад, Херсон, проголошений Росією своєю територією, і як це узгоджується з «ситуацією на землі» — не уточнюється. Саме туманність цілей війни та невизначеність офіційних вимог Кремля дозволяє Пєскову бути «хорошим поліцейським» і озвучувати не погрози й ультиматуми, як більш відверті пропагандисти, а заклики до перемовин.

Крім Пєскова, за посадовими обов’язками роль «голубів» мали б також виконувати російські дипломати, зокрема, голова російського МЗС Сергій Лавров і представник в ООН Василь Небензя. Хоча вони теж говорять про відкритість Росії до переговорів, їхня позиція жорсткіша, ніж у Пєскова. Лавров заявляв, що «перспектив перемовин між Росією та Заходом зараз не спостерігається… А лицемірні заклики західників до перемовин ми розцінюємо як тактичний прийом, щоб укотре виграти час». Небензя в інтерв’ю для BBC сказав про необхідність перемовин, але також згадав про «врахування ситуації на фронті» та відмову Росії розглядати питання окупованих територій, які Кремль назвав своїми. Проте ні Небензя, ні Лавров не говорять про необхідність захоплювати Одесу чи Харків, а також навіть засуджують застосування ядерної зброї. «Наша країна повною мірою прихильна до принципу неприпустимості ядерної війни та виходить із того, що в такій війні не може бути переможців», — говорив Лавров.

Перемовини з ядерним присмаком

Варто згадати, що сам Путін поєднує обидва підходи шантажу і залякування з закликами до миру і «взаємоповаги», залежно від моменту. На початку повномасштабного вторгнення, 27 лютого 2022 року, Путін наказав перевести «сили стримування», до яких входять і ядерні сили, в особливий режим несення бойового чергування через «агресивні висловлювання» з боку країн НАТО. Одночасно він відправляв делегацію для перемовин з Україною, які почалися в Білорусі вже наступного дня.

Така тактика поєднання ліній «яструбів» і «голубів» використовується Росією протягом усього часу повномасштабного вторгнення. Головних цілей у цієї тактики дві. Перша — занурити Україну в туман невизначеності, запропонувати припинення вогню як приманку, деморалізувати та залякати українців, запевнити їх у тому, що ситуація далі буде лише погіршуватися, тому треба погоджуватися на перемовини зараз, коли Росія ще нібито на них готова. Друга ціль — вплинути на готовність Заходу підтримувати Україну у війні, виділяти їй фінансову та військову допомогу. США та країни Європи намагаються переконати в тому, що немає сенсу заради України ризикувати зіткненням з ядерною державою, в якій багато хто, навіть на високих посадах, готовий до застосування зброї масового ураження. Тим більше, що поруч є зручна і приємна на слух ідея мирних переговорів.

При цьому, звичайно, конкретні умови перемовин і вимоги не висуваються, крім загальних тез без конкретних механізмів реалізації. Це робиться свідомо, оскільки невизначені вимоги дозволяють Росії використовувати ідею переговорів як знаряддя пропаганди й дипломатичний інструмент. Вимоги можуть розширюватись, коли російська армія на фронті захоплює нові території, та ставати більш скромними, коли справи йдуть не так добре, як того очікують у Кремлі. В останньому випадку набагато активніше в хід ідуть ядерні погрози.

Зрештою, можливо, саме в нібито «абсурдних» заявах російських «яструбів» є більше реального змісту, ніж у закликах «голубів», оскільки вони конкретніші. В них є конкретна вимога до Заходу — залишити Україну у «сфері інтересів» Росії, не втручатися у війну і дати можливість Путіну розправитися з усіма, хто намагається протистояти його імперським прагненням. Також є конкретна вимога до України — капітулювати й здатися на милість переможця. В заявах «голубів» криється більш-менш те саме, тільки в м’якших формулюваннях. А також, звичайно, обережніших — таких, що дають Кремлю простір і час для маневру між «захистом Донбасу», «ситуацією на землі» та «денацифікацією», на випадок, якщо українці все ж не захочуть здаватися повністю й одразу. В такому випадку можна почекати, ще раз зіграти у поганого і хорошого поліцейського з Заходом, і спробувати «демілітаризувати» Україну ще раз.

Колаж: «Детектор медіа»