Гурт Ziferblat, який посів друге місце у фіналі Нацвідбору на Євробачення 2024, називають “новим диханням” української музики. Своїм виступом з піснею Place I Call Home вони підкорили багатьох українців, журі та музичне ком’юніті.
В ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV учасники гурту Ziferblat розповіли, чому хотіли б представляти Україну на Євробаченні та що таке бути “заручником” конкурсу.
Також хлопці поділилися, чому не вдається забезпечувати себе завдяки музиці, як заробляють на життя та чому раніше їхні пісні не можна було почути на радіо.
Про Євробачення та переможців Нацвідбору
– Що вам дав Нацвідбір на Євробачення 2024, які висновки зробили?
Даниїл: Це, звичайно, величезна інформаційна допомога. Але без нашої участі, без наших правильних кроків після Нацвідбору нічого не буде. Нам треба ще більше працювати і ще більше комунікувати з людьми. Хтось думає, що після конкурсу на тебе звалюється якась впізнаваність і ти можеш цим користуватися.
Ні, треба засучити рукава і робити певні дії, щоби результат був ще кращим. Ми не літаємо десь в хмарах, нічого суттєво не змінилося. Ми стільки років над цим працюємо, тому у нас немає такого, що нас “понесло”. Впізнаваність можна легко втратити, тому потрібно правильно підходити до цих питань.
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що плануєте брати участь у наступному Нацвідборі. Чому вам важливо поїхати на Євробачення, яку мету вбачаєте в цьому?
Даниїл: Це конкурс, який діє за принципом ефекту метелика – ти не можеш нічого прогнозувати. Бо конкурс – це вже не зовсім музичне явище. А взагалі маємо такий план не через те, що хочемо отримати ще більше уваги, а через те, що нам просто подобається цей фестиваль Євробачення. Для мене це щось з раннього дитинства, тому я хочу спробувати поїхати туди, на саму подію.
Федір: В принципі, своїх цілей в цьому Нацвідборі ми досягли. Зараз нас дійсно впізнає достатньо велика аудиторія, і нам це дуже приємно. Ми ще більше вмотивовані працювати, випускати пісні, робити концерти, нарешті поїхати з туром Україною, ми дуже цього хочемо і плануємо це зробити.
Наступного року, якщо у нас буде настрій, якщо буде відповідна пісня, я думаю, що є сенс закрити цей гештальт. Поїхати в Європу і представити Україну – це честь, це дійсно круто.
У Дії за нас проголосували майже 65 тис. людей, і це підтверджує те, що музика дійсно працює. Люди, яким ми сподобалися, взяли і проголосували, тобто не треба було робити якусь PR-кампанію. Окрім того, що ми задоволені оцінками суддів, то і в глядацькому голосуванні ми теж посіли не останнє місце. І це для нас було сюрпризом насправді, ми на це розраховували.
Валентин: Є таке поняття, як стати “заручником” Нацвідбору, через що дуже впевнено пройшла Jerry Heil, в якої це була вже третя спроба. Я не впевнений, що хотів би, наприклад, аж три рази брати в цьому участь. Мені здається, не було б Jerry Heil і Alyona Alyona цього разу – ми б, найімовірніше, поїхали на Євробачення.
Але перемогти наступного разу ми можемо, враховуючи тенденції Нацвідбору – нам треба мати не тільки хорошу пісню, а й перемагати інших по аудиторії. Чи будемо ми з кимось об’єднуватися для цього? Я думаю, що нам це не треба.
– Як оцінюєте пісню Jerry Heil та Alyona Alyona, які представлятимуть Україну на Євробаченні?
Валентин: Пісня прикольна, Jerry Heil – хороша композиторка. Однак це абсолютно не мій стиль аранжування, не мій стиль побудови композиції. Водночас ми потрапили в ситуацію, коли нам заздалегідь зробили загальну атмосферу, що ця пісня має перемогти. Зарубіжні блогери в YouTube кажуть, що пісня найкраща.
За всіма ставками букмекерів, за всіма опитуваннями, зокрема й серед європейського глядача, створили атмосферу, ніби в Європі всі чекають на цю пісню, а інші далеко позаду. Але в будь-якому разі я бажаю їм удачі. У них попереду важкі місяці, тому що на Євробаченні вони є фаворитами, за ними будуть стежити. Головне, витримати це все і гарно виступити, чого я їм і бажаю.
Даниїл: Щодо композиторського складника мені пісня більш-менш подобається, я про це Яні казав. Аранжування і те, як вона зроблена студійно – ні, взагалі не подобається. У мене зовсім інший смак. Але вони талановиті люди, роблять все добре, з ними цікаво конкурувати, бажаю їм успіхів на Євробаченні.
Федір: Після жеребкування, коли Суспільне оприлюднило плейліст із усіма треками, мелодія їхньої пісні одразу засіла в голову. Я не знаю, спеціально вони так зробили чи ні. Текст і аранжування мені, чесно кажучи, не дуже подобаються. Я звик слухати іншу музику, в якій є більше ритмічних барв. Але вони запам’ятовуються, пісню хочеться співати. Я теж бажаю дівчатам, щоб вони посіли високе місце або навіть перемогли на Євробаченні.
Про хейт, радіо та заробітки на музиці
– Після Нацвідбору у вас з’явилося більше нових шанувальників. Але часто зі збільшенням аудиторії росте й кількість хейту. Чи є у вас хейт та як взагалі ставитеся до негативних коментарів?
Валентин: Кількість підписників у нас збільшилася, напевно, в разів сім. Ми точно обійшли всіх, хто брав участь у цьому Нацвідборі, включно з Jerry Heil і Alyona Alyona, за кількістю медійності, яка нам додалась. Наша фан-база збільшилася в рази, пісні зайшли в чарти Spotify. Для такого гурту як ми це мегауспіх. В інших наших колег і близько таких цифр не додалося. Це якась унікальна ситуація і нагадує мені кейс гурту Go-A. Єдине, що без переможного результату у фіналі.
Даниїл: Хейт буває, але він мінімальний. Думаю, справа в тому, що ми все робимо від серця, щиро. Просто як живемо, так і робимо. Якщо до нас і можна причепитися, то лише з якимись дивними претензіями. В шоу-бізнесі багато хейту, бо стільки всього штучного відбувається, і люди це відчувають. Нас можна чіпати тільки, не знаю, за колір волосся, за наш вік, зріст.
За якісь конкретні прояви в медійному полі практично неможливо. І я сподіваюся, що так буде і надалі. Ми самі куємо своє щастя, нам не допомагають жодні великі лейбли, у нас є класна команда. І водночас це не якісь зубри, які випалюють все на своєму шляху. Ми робимо все адекватно. Після таких конкурсів, як Євробачення, ми повністю зберігаємо свою честь.
Федір: Мені здається, що хейту до нас було б набагато більше, якби ми зайняли перше місце. Я майже не побачив коментарів, які дійсно виходили б за рамки адекватності. Тому для нас це дійсно дуже-дуже великий підйом. Я бачу, як збільшується кількість підписників і на сторінці гурту, і на наших особистих сторінках. І це прям радує. До нас з’явився інтерес. Будемо його використовувати максимально продуктивно. І дуже сподіваємося, що не підведемо наших слухачів.
Фото: Ziferblat
– Які, на вашу думку, є головні проблеми в українській музичній індустрії?
Валентин: Є проблема в комунікації між директорами радіостанцій, музичними редакторами і виконавцями. Раніше в гурту Ziferblat не було шансів потрапити в ротацію на радіо лише через показники в інтернеті. Люди, які відповідають за ротації на радіостанціях, максимально направлені на медійних виконавців. Тобто якщо ти невідомий – крутитись на цих радіостанціях ти не будеш.
Наприклад, був гурт 5 Vymir, якого з 2022 року вже не існує. У них є два чудових повноцінних альбоми, мініальбом, в Києві вони були досить популярними. Культовий, як на мене, гурт, який просто був проігнорований центральними радіостанціями з абсолютно невідомої мені причини. Їхні пісні могли легко конкурувати з Другою рікою та Океаном Ельзи. І ця проблема стосується багатьох гуртів. Особливо тих, які з’явилися у 2014 році, це Tik Tu, це гурт О, який свого часу брав участь у Нацвідборі. Це і Brunettes Shoot Blondes і частково Vivienne Mort.
Це велика проблема українського музичного ринку. Він “окупований” одними й тими самими людьми. Комунікація з радіостанціями, телебаченням, на жаль, відбувається не щодо якості продукту, а щодо якоїсь взаємовигідної співпраці. Це не має так працювати.
Я дуже сподіваюся, що ми зможемо стати прикладом для інших артистів. Можливо, їм треба теж взяти себе в руки і намагатися лупати скелю не через радіостанції, а через інші шляхи. Не соромитися ходити на різні шоу, тому що це зрештою може привести їх туди, де вони хотіли опинитися. І показати людям, які працюють в медіа, що треба звертати увагу не тільки на попмузику мейнстримного характеру.
Федір: Ми віримо, що треба насамперед бути чесними з самим собою і не зраджувати собі задля швидкого заробітку. Якщо ми й далі будемо в тому ж дусі рухатись, то у нас все вийде. І ніякі директори радіостанцій нам не завадять в цьому, адже знайдуться ті, що підтримають і почують. Тому що ця гребля вже прорвана, і далі все в наших руках. Ми не залежимо від упередженої оцінки окремих людей, які вирішують, чи виходити нам в ефір з цими піснями. Тепер люди самі будуть вирішувати – хіт це чи не хіт.
– З якими ще проблемами стикаються молоді музиканти, намагаючись побудувати кар’єру?
Даниїл: Якщо говорити про зворотну сторону медалі, то безліч молодих музикантів не готові працювати, виходити із зони комфорту. І це можна сказати не тільки про професію музиканта. Друзі, якщо ви хочете досягати якихось своїх бажань чи цілей, то доведеться вибирати між комфортним існуванням, між вашими якимось екзистенційними бажаннями на користь творчості. Можливо абсолютно все. Будь-який молодий музикант може чогось досягти в цій країні. Просто для цього треба повністю переключитися на самовдосконалення.
Федір: Є низка артистів, які завжди залишаться в андерграунді. Сюди можна віднести такі стилі, як джаз, фьюжн і так далі. І, мені здається, що це абсолютно нормально, така музика завжди буде залишатися камерною і навряд чи буде працювати на великі зали типу Палац спорту чи Олімпійський.
Мені дуже важко уявити джазовий концерт на Олімпійському. Але згоден з тим, що найчастіше проблемою є лінь. Якщо ти бачиш якісь перешкоди, вони всі нівелюються твоїми стараннями і наполегливістю. Насамперед треба просто розуміти – хочеться тобі якоїсь популярності і широкого визнання чи ні. Бажання виходити на інший рівень є не у всіх.
Даниїл: Багатьом мегаталановитим музикантам комфортно бути в андеграунді. Ви не побачите їх ні на Х-Факторах, ні на Нацвідборах. Ви навіть не побачите від них регулярних релізів. Дехто з них взагалі має у своєму доробку одну-дві пісні. Як світ має дізнатися про їхній талант? Знають тільки вони самі. Тому проблема молодих музикантів в тому, що більшість з них і не збирається ставати серйозними, великими артистами.
– Чи вдається фінансово забезпечувати себе завдяки музиці?
Федір: Поки що абсолютно не вдається, але зараз ми розуміємо, що це питання часу. Я, наприклад, даю уроки барабанів, це мій заробіток. У хлопців свої роботи, не пов’язані з музикою. Всі ці роки вони відкладали гроші і вкладали їх в музику, в проєкт Ziferblat, для того щоб знімати кліпи, записувати альбоми, щоб купити собі якийсь інструмент, орендувати приміщення для репетицій.
Більше року тому у нас з’явилась команда, яка тепер може частково закривати фінансові питання, але також в борг. Тобто ніхто нам не дає гроші просто так. Хоча були історії, що ми вигравали гранти, які нам дуже-дуже допомагали в тому, щоб банально записати якийсь сингл чи зняти кліп. Тому що без відеоробіт зараз дуже важко зачепити слухача. Ми завжди мріяли про те, щоб повністю забезпечувати себе музикою, але для цього треба вийти на дуже високий рівень.
– Валентине, Даниїле, а ви чим займаєтеся, окрім музики?
Валентин: Ми працюємо на звичайних роботах. Я сподіваюся, що скоро це зміниться. Я працюю в відділі продажів, якщо узагальнити. Даня – у сфері надання рекламних послуг.
– Як відбувається творча співпраця всередині гурту? Як вирішуєте непорозуміння?
Федір: Втрьох нам набагато комфортніше творити музику. Я мав досвід написання музики, коли в колективі було четверо, п’ятеро людей, і це важко. Хлопці, як і я, дуже темпераментні, ми всі буваємо експресивними, але компроміси завжди знаходимо. Просто доводиться трохи почекати, поки у нас стихають емоції. Хлопці між собою дуже часто сперечаються, тому в наших музичних стосунках, та і дружніх теж, я часто буваю “балансувальником”.
Фото: Ziferblat
Про об’єднання музикою, концерти і тур Україною
– Деякі виконавці висловлювали думку, що артистам потрібна бронь від мобілізації, бо їм не місце на фронті. Що думаєте з цього приводу?
Валентин: Артисти такі самі громадяни, як і інші, чому вони заслуговують на бронь – я не дуже розумію.
Федір: Я знаю багатьох музикантів, які воюють і роблять це дуже професійно. Всі люди можуть сказати, що я типу творча особистість і не маю йти на фронт захищати країну. Але я вважаю, що це якийсь нечесний привілей, обов’язок у всіх громадян однаковий. Можливо, це має сенс, якщо артист збирає величезні кошти і це все прозоро передається на фронт.
Хочу відзначити Культурний десант, який дає концерти для військових. Вважаю, що це дуже гарна ідея, тому що музика підтримує психологічний стан захисників та захисниць. Коли приїжджають музиканти – вони відчувають турботу. Це дуже важливо. Тому респект Культурному десанту і тим, хто не морозиться і збирає великі кошти для ЗСУ.
Даниїл: Всі бояться, всі розуміють, яке це пекло і як це важко. Всі розуміють, наскільки герої ті, що там перебувають і це роблять. Чи боїмося ми? Боїмося, ми ж люди.
– Які у вас творчі плани на 2024 рік? Чи буде тур містами України?
Даниїл: 1 березня у нас відбудеться концерт в Києві, на який квитки вже розпродані. Однак наступного дня, 2 березня, буде ще один концерт – у тому ж місці для тих, хто не встиг купити квиток на перший концерт.
Щодо туру, це те, до чого ми зараз йдемо з командою. Є розуміння, як це можна зробити. Це дуже складний процес у країні, що воює. Але це питання, сподіваюсь, вирішиться найближчим часом і всі про все дізнаються з наших соцмереж.
Фото: Ziferblat
– Як думаєте, який вплив на українців має ваша творчість? Чи який ви б хотіли, щоб вона мала?
Даниїл: Феномен, який відбувається з нами останній тиждень, ще раз доводить, що маркетингова складова, яка зазвичай любить об’єднувати все в якусь цільову аудиторію, з нами не працює. Назва нашого гурту чітко відображає плин поза часом – нас можуть слухати дуже дорослі, зрілі люди, так і підлітки знаходять в наших піснях щось своє.
Для нас це важливо, тому що ми не працюємо в маркетингових колах для певної аудиторії – працюємо просто для людей. Особливо це видно на наших концертах, там збираються люди з різних сфер, різних вікових категорій і з різним сприйняттям життя. У Ziferblat немає жодних обмежень, ми не хочемо робити кон’юктурно. У справжніх некон’юктурних процесів немає вікових цензорів.
Це стосується не тільки нас, це відбулося й з іншими улюбленими нами гуртами, за кордоном і в Україні. З тим же Океаном Ельзи. Вони поза часом, вони продовжують існувати для всіх. Для мене це набагато більше, ніж просто бути жанровим артистом.
Це те, чому я був готовий працювати в довгу, роками сидіти і робити щось, щоб потім не сказали, що ми зробили якесь жанрове нішеве музло, мені це було б дуже неприємно чути. Я б просто хотів, щоб музика об’єднувала різних людей, а не була направлена на якусь цільову аудиторію. Музика не починається з бізнесу, вона стала інструментом для бізнесу, але ці закони теж можна ламати.
– Яким гурт Ziferblat буде через 5 років?
Даниїл: Ми хочемо, щоб те, що відбувається з нами в Україні, відбувалося й на більш широкий загал. Кожна країна, наприклад, Польща, Фінляндія, Швеція, Норвегія, мають своїх представників на світовому музичному полі.
Це питання в Україні не закрите, ми можемо називати гурти, які чогось досягли за кордоном, але це все дуже відносно. Це ще одна можливість зробити те саме, що ми робимо в Україні, але на увесь світ. За 5 років ми хотіли б існувати в такій парадигмі.
Фото: Ziferblat