Проблема Онуфрія. Головні дилеми

На тлі суперечок навколо резонансного законопроєкту про мобілізацію, на другий план відійшли деякі інші парламентські «висяки». Зокрема, законопроєкт №8371 «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій» щодо заборони релігійних організацій, пов’язаних з Росією. Неофіційно його прозвали проєктом «про заборону УПЦ МП», саме вона та її апологети найбільш болісно реагують на нього. Треба віддати лобістам Московської церкви належне: до першого читання в Раді проєкт добрався з величезним скрипом. На виході був проголосований доволі м’який варіант, який зараз планується «довантажити» радикальнішими нормами. Тож під час прийняття у цілому треба очікувати ще більш запеклого спротиву «борців за свободу совісті».

Предстоятель УПЦ МП Онуфрій після початку відвертої російської агресії опинився у непростій ситуації. З одного боку, він вимушений (хай і в дуже м’якій та знеособленій формі) засуджувати агресію Москви та відсторонюватися від «центру прийняття рішень» його релігійної організації. На обґрунтуванні цієї «автономності» навіть побудована юридична позиція УПЦ МП, яка намагається відбитися від усіх претензій на свою адресу в судах. З іншого боку, Онуфрій не може нічого відповісти на постійні заяви про потребу «захистити» російську церкву в Україні глави Російської православної церкви Кирила. Показовим також є мовчання керівництва УПЦ МП у відповідь на «віджим» її єпархій на окупованих територіях РПЦ. Це також важко інтерпретувати як поведінку дійсно самостійної церкви.

Тому юридичні формулювання адвокатів Московської церкви в Україні – це лише слова, а вчинки і поведінка верхівки цієї релігійної організації – дії, за якими й має судити влада.

Важкі пологи

У законопроєкту №8371 – нелегка доля. Перше його читання відбулося 19 жовтня минулого року, хоча Кабмін за дорученням Радбезу подав його до Верховної ради 19 січня того ж року. Дев’ять місяців урядовий проєкт, прийняття якого до того ж вимагав сам президент, лежав у Раді мертвим вантажем. Керівництво парламенту та монобільшості вигадувало різноманітні приводи, аби не виносити його в порядок денний чи ставити у самий його кінець без шансів на розгляд. Ключову роль в затягуванні процесу відігравали прихильники Московського патріархату в «Слузі народу» на чолі з заступником голови фракції Артемом Культенком. Це угруповання ефективно працювало з депутатами. Останніх, зокрема, у прямому сенсі залякували «божими карами», а верхівку «слуг» шантажували провалом більш важливих для влади законопроєктів, прийняття яких вимагали західні партнери.

Але коли вже в залі була зібрана необхідна кількість підписів, яка підтверджувала, що церковне питання можна виносити на успішне голосування, тягнути далі було вже геть по-зрадницьки. Урешті 29 жовтня на табло запалали 267 голосів «за» (з них 175 – «слуг», підтримали проєкт і «ЄС», і «Голос», і навіть більша частина «Батьківщини»). Так перша частина завдання була виконана.

Щоправда, подальші події засвідчили – лобісти Московської церкви почали чергову спробу блокування. 21 листопада група народних депутатів надіслала голові Верховної Ради Руслану Стефанчуку листа з вимогою звернутися до Венеційської комісії, аби та надала висновок про відповідність вищезазначеного проєкту закону «конституційному та міжнародному праву, європейським стандартам та цінностям». Ініціатори листа апелювали до того, що втручання держави в таку делікатну тему може наразитися на претензії з боку західних партнерів. Стефанчук на це не пішов, один з кулуарних лідерів монобільшості – Андрій Мотовиловець – з доволі плутаними поясненнями відкликав свій підпис під листом, але другого читання у 2023 році так і не відбулося. Водночас спікер пообіцяв винести законопроєкт до зали «буквально на початку наступного року» і висловив переконання, що голоси на його підтримку знайдуться.

Хоча рік розпочався перипетіями навколо мобілізації, у профільному комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики готуються до обговорення проєкту про церкву найближчим часом. Між читаннями туди планують додати норми, які посилять нинішню доволі «травоїдну» редакцію, яку піддавали критиці прихильники жорсткішого вирішення питання. Але такі наміри можуть підірвати той консенсус, що був досягнутий в Раді під час голосування за основу і зірвати остаточне прийняття законопроєкту. Про які ж зміни йдеться?

Опозиція хоче швидше

Наразі в законопроєкті прописаний певний алгоритм припинення діяльності релігійної організації з центром у країні-агресорі. На початку Державна служба України з етнополітики та свободи совісті проводить релігієзнавчу експертизу. Якщо вона виявить підлеглість організації у канонічних та організаційних питаннях центру впливу в державі-агресорі, і за місяць такі порушення не будуть виправлені, Держслужба може звертатись до суду про припинення діяльності відповідної релігійної організації. Причому Держслужба ще у січні минулого року проводила експертизу щодо зв’язку Української православної церкви Московського патріархату з центрами в Росії та вже надала позитивний висновок.

Недоліком цього механізму для тих, хто хоче якнайскоріше прибрати Московську церкву з українських просторів, є те, що він є дуже складним та розтягнутим у часі. Хоча б тому, що УПЦ МП не оформлена як єдина юридична особа і мова йде про тисячі парафій та десятки єпархій по всій країні. Щодо кожної з них доведеться проводити окрему судову процедуру. І перед другим читанням лунають пропозиції, як цей процес прискорити і спростити.

Власне, не всі з цих пропозицій з’явилися тільки зараз. Окрім урядового законопроєкту, якому вже дано хід, у парламенті давно зареєстровані й інші ініціативи на цю тематику. У законопроєкті № 8221 авторства колективу на чолі з нардепом від «Європейської солідарності» та членом гуманітарного комітету Миколою Княжицьким прописана миттєва заборона діяльності неблагонадійної церкви. Законопроєкт № 8262, який просуває голова комітету Микита Потураєв зі «Слуги народу», спрощує зміну підлеглості релігійних організацій, а фактично сприяє переходу громад та майна від УПЦ МП до помісної УПЦ (ПЦУ).

Плюс з жовтня минулого року у Верховній Раді тим же Потураєвим зареєстровано законопроєкт №10126 «Про внесення змін до статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Його ініціатором стала Служба безпеки. Спецслужба настійливо пропонує, аби релігійні організації можна було забороняти за фактами, якщо їхніх високопоставлених представників помітять в розв’язуванні, веденні або пропаганді війни, підготовці терактів, геноциді та інших злочинах воєнного часу. Пропозицію СБУ, скоріш за все, не оминуть увагою при підготовці проєкту №8371 до другого читання і «зашиють» саме до цього документа.

Микола Княжицький з «ЄС» наполягає, аби основні норми його законопроєкту також були інкорпоровані в урядовий перед другим читанням. І тут виникає дилема. З одного боку, відмахнутися від побажань опозиції не вийде, бо голоси «ЄС» будуть важливими для фінального голосування. З іншого – якщо винести до зали законопроєкт з усіма цими «драконівськіми» нормами, можна злякати тих депутатів, які авансом віддали свій голос в першому читанні. Звісно, це лише якщо виходити з логіки, що влада все-таки зацікавлена цей проєкт прийняти, а не завалити.

Княжицький зауважує, що законопроєкт авторства його фракції складається з двох частин. Одна з них забороняє діяльність російської церкви і пов'язаних з нею організацій, а друга закріплює згадку Томосу в українському законодавстві. Нардеп закликає взяти до уваги досвід Польщі та інших європейських країн, де, по суті, є головний православний ієрарх (в Польщі це – митрополит Сава, який не підтримав надання Вселенським Патріархом Томосу ПЦУ – Ред.) і тільки за його благословення в країні можуть діяти інші православні церкви.

«Згідно з нашим законопроєктом, УПЦ МП зобов'язана розірвати усі стосунки саме з російською церквою, і це має робитися через загрозу національній безпеці, – пояснює нардеп свої пропозиції. – А загроза національній безпеці (як підстава для обмеження свободи думки совісті і релігії та свободи зібрань – Ред.) згадується в статтях 9 і 11 Конвенції з прав людини. В урядовому законі ж взагалі не йдеться про російську церкву, там не було посилання на національну безпеку. Саме через відсутність цього посилання нас можуть критикувати наші західні партнери, бо якщо ми когось забороняємо, то маємо пояснити чому. І в своєму проєкті я все виписував відповідно до Конвенції з прав людини і до рішень ЄСПЛ, які ми вивчали».

Княжицький також незадоволений тим, що уряд пропонує щодо кожної парафії робити релігієзнавчу експертизу і потім довго судитися з ними. Нардеп пропонує піти протилежним шляхом: «Ми пропонуємо, щоб організаціям, у кого в статутах записано, що вони є частиною УПЦ МП, давати час розірвати всі стосунки з Москвою протягом 30 днів, а надалі, якщо вони їх не розривають, то припиняти їхню діяльність і забирати майно. Вони ж потім вправі оскаржувати це в суді. Щодо незалежних церков, які насправді є частиною Російської церкви, але у них в статуті це не записано, ми також запропонували трошки спростити механізм. Держслужба після експертизи дає припис, і якщо вони його не виконують, то подається до суду. Якщо суд доводить їхню афільованість з Російською церквою, тоді вони забороняються. А відверто залежні за статутом забороняються одразу і потім самі подають до суду».

Паству Кирила врятує… ЄС?

У монобільшості не готові повністю прийняти ініціативи опозиції. Зокрема, «слуги народу» проти того, аби голова єдиної помісної церкви займався виписуванням «довідок на православ’я». Та й сам Єпіфаній нібито не в захваті від такої ініціативи та появи згадки про Томос в цьому законопроєкті. Утім Княжицький дає зрозуміти, що не буде надто наполягати на такій чутливій для «слуг» («мабуть, тому що Томос дали за часів Порошенка») нормі.

А от навколо механізму заборони московської церкви очікуються палкі дискусії. Нівелювання ролі суду в цьому питанні надає ключові важелі Держслужбі з етнополітики та свободи совісті на чолі з ексдепутатом від «Народного фронту» Віктором Єленським. А це викликає серйозні застереження.

«Справа в тому, що Держслужба не є незалежним регулятором, як, скажімо, Нацрада з питань телебачення та радіомовлення, члени якої обираються за конкурсом, – звертає увагу керівник гуманітарного комітету Микита Потураєв. – Ця служба підпорядкована Кабміну, через що її дії завжди можна назвати політично вмотивованими. А свобода совісті для Європи є фундаментальною свободою – вона ставиться навіть вище за права нацменшин».

Утім, зберігаючи ланцюжок «експертиза Держслужби – припис на виправлення – подання до суду» перед другим читанням планується дещо удосконалити процедуру механізму судового розгляду, аби той не тривав роками. Конкретні варіанти, як це зробити, вже є на столі.

Небажання робити різкі кроки в монобільшості аргументують початком процедури скринінгу українського законодавства з боку Єврокомісії, яка є обов’язковою в процесі входження країни-кандидата до ЄС. Потураєв попереджає, що якщо під час другого читання нашпигувати майбутній закон суперечливими нормами, то в результаті Єврокомісія може змусити вже прийнятий закон взагалі скасувати. «І тоді нинішній стан речей з УПЦ МП буде легалізований на віки вічні», – розводить руками президентський соратник.

Опозиціонер Княжицький вважає, що всі посилання на скринінг Євросоюзу – це відмовки влади через небажання припиняти діяльність московської церкви по-справжньому: «Жодного критичного слова від європейців про це взагалі ніде і ніколи не було. А нинішній законопроєкт поданий в абсолютно беззубій формі, у якій він би взагалі не працював та ще й накликав би на нас міжнародну критику. От він якраз би скринінгу й не пройшов».

Але всі ці розбіжності ще мають пройти сито обговорень. За інформацією «Главкома», Володимир Зеленський дав чергове доручення голові Верховної Ради не затягувати з остаточним вирішенням «церковного питання». У той же час під час «кадрового переполоху» на вищих владних щаблях доля УПЦ МП, як і низка інших питань, може бути схована у довгий ящик. А тих, хто всіляко сприятиме тому, щоб вона там лежала якомога довше, вистачає як в парламенті, так і за його межами.

Павло Вуєць, «Главком»