Проєкт «Українські палаци. Золота доба-2»: історія України, відбудована з руїн

На YouTube-каналі «Реальна історія» вийшов другий сезон проєкту «Українські палаци. Золота доба» дослідника історії та продюсера Акіма Галімова.  Як і перший сезон, прем’єра якого відбулася навесні 2022 року, продовження створене за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, що фінансує виготовлення соціально вагомого контенту в рамках проєкту «Трансформація комунікацій». Цикл документальних фільмів розповідає про стародавні українські палаци та їхніх власників. Попри одну й ту саму тему, того ж ведучого — ним став сам Акім Галімов, — однакові технічні рішення, манеру зйомок і навіть кількість серій (їх у кожному сезоні по 8), «Українські палаци. Золота доба-2» сприймається зовсім інакше.

 Акім Галімов

Перший сезон «Палаців» — це проєкт мирних часів. Він хоч і був показаний після повномасштабного вторгнення, але створили його напередодні російської навали. Метою було розважити публіку, заохотити внутрішній туризм і привернути увагу до катастрофічного становища, в якому переважно перебувають українські історичні пам’ятки. «Українські палаци. Золота доба-1» був здебільшого орієнтований на молодь і містив купу цікавих, але уривчастих фактів із життя колишніх власників палаців. Таємні підземелля, ще більш таємні коханки, звіринці, стародавня мода —  все, що може заохотити туриста подивитися на розвалини палацу на власні очі та хоча б купівлею музейних квитків посприяти його реставрації. «Українські палаци. Золота доба» -2 копнув глибше. За допомогою стародавніх палаців Акім Галімов показав місце України у всесвітньої історії, роль зв’язку поколінь у самоідентифікації українців і нищівний вплив Росії на українську історичну пам’ять.

 Палата замість бальної зали

Ми вже багато знаємо про те, як росіяни познущалися з нашої історії, але Акім Галімов усе одно знайшов, чим здивувати. Наприклад, історією про будівництво радянською владою очисних споруд ледь не під стінами Олицького замку на Волині. «Безперечно, ця споруда теж потрібна. Але виникає питання, чому саме тут? До замку якихось 30-40 метрів. Скоріш за все, це було частиною цілеспрямованої політики зі знищення нашої пам’яті», — вважає ведучий.

Також він звертає увагу на вибіркове знищення архітектурних пам’яток. Наприклад, палац козацького роду Кочубеїв у Диканьці був зруйнований повністю, а от Тріумфальна арка, що була поставлена неподалік на честь візиту в селище російського імператора, зберглася неушкодженою. «Все, що пов’язано з українською історією, знищено. А що підкреслює контакти нашої землі з Росією, збереглося», — дивується ведучий. Найцінніше для української історії, що було в маєтку Кочубеїв — це родинний архів, адже засновник роду Василь Кочубей був наближений до Івана Мазепи. Попри те, що Кочубей гетьмана зрадив, архів мав містити неоціненні дані про той період історії, коли Україна зробила чергову спробу позбутися російської опіки та здобути свободу.

Масштаби розграбування українських історичних артефактів, що показані в проєкті, теж виводять на новий рівень розуміння. Ми давно знаємо, що до Москви та Санкт-Петербурга з України була вивезено багато архівів, які показують правдиву історію українсько-російських відносин, а також золото, срібло, картини й інші вироби мистецтва. Але, здається, все набагато гірше — Росія полювала на будь-які свідчення того, що в Україні й без допомоги «старшого брата» існувала цивілізація.

Один із героїв «Українських палаців», професор історії Петро Речков розповів, як під час написання дисертації в 1980-х роках випадково знайшов у російській бібліотеці невідому карту міста Рівне 300-річної давнини. Документ чомусь зберігався в сибірському фонді, тобто взагалі не мав потрапити до рук зацікавлених осіб. Хто ж у Сибіру буде розшукувати інформацію про українське Рівне?

  Петро Речков проводить екскурсію за картою

На карті був зображений палацовий комплекс польських князів Любомирських, що не зберігся до наших днів. Завдяки фотокопії, що зробив Петро Речков, сьогодні ми можемо дізнатися, як це виглядало. Для розуміння масштабів і рівня архітектурної майстерності забудовників: палац був розташований на острові (радянська влада його потім засипала землею) і єднався із «материком» розвідним мостом. На березі була облаштована зона відпочинку зі зменшеними копіями світових див: мінарету, китайського храму, буддистської пагодои й навіть вулкану Везувієм, що інколи плювалася «лавою». Всього «господарство» Любомирських містило 53 споруди, з яких до нашого часу дожила лише одна — оранжерея, що була перебудована під житловий будинок.

Команда «Українські палаци. Золота доба» відтворила палац Любомирських у 3D, завдяки чому глядачі можуть не лише послухати про старовинну споруду, а й побачити її на власні очі. Віртуальні моделі зруйнованих палаців — це фішка всього проєкту, вона була і в першому сезоні. Але в продовженні цей прийом набув системності. Наприкінці кожної серії ведучий залишає краєзнавчим музеям пам’ятні таблички з описом будівлі та к’юар-кодом, за допомогою якого відвідувач може завантажити 3D-модель палацу в його золоті часи й оглянути зі всіх боків. Це вагомий внесок у вивчення української історії та величезна праця команди, адже в деяких випадках, як от у Рівному, не залишилося навіть місця, де стояв палац.

 3D-модель палацу Любомирських

Проєкт намагається відтворити не тільки зовнішній вигляд палаців, а й інтер’єри, хоча це теж пекельно складна робота. Радянська влада використовувала будівлі аристократів переважно як лікарняні чи навчальні заклади, господарські споруди й перебудовувала їх усередині на власний розсуд. Часто кімнати, що збереглися на старих світлинах, просто неможливо впізнати. Але там, де ідентифікація відбувається, творці за допомогою відеоефектів поєднують сучасний інтер’єр з історичним і проводять візуальні паралелі. У фільмі використана велика кількість фотографій із європейських музеїв і сімейних архівів.

 Віртуальний інтер’єр Підгорецького замку

У другому сезоні, як і в першому, теж повно «цікавинок» з особистого життя героїв. Але в продовженні Акім Галімов вплітає ці туристичні гачки в історичний контекст. Наприклад, у першому епізоді, що присвячений Підгорецькому замку, ведучий згадує вікові чутки, що засновник замку польський коронний гетьман Станіслав Конецпольський помер від передозування афродизіаками. «В епоху, коли не було інтернету та телевізора, поширення чуток і карикатур мало сильний пропагандистський ефект. Їх створювали для деморалізації ворогів. Мовляв, де вам узяти нормальних полководців, якщо цілий міністр оборони, тобто коронний гетьман, помер від передозування віагрою», — проводить паралелі Акім Галімов.

Найцікавіше проєкт обіграв чутки про родинне прокляття козака Гната Галагана — засновника палацу в Сокиринцях і ще одного зрадника Івана Мазепи. Творці дослідили історію семи поколінь Галаганів і показали, як легенда призвела до того, що останній нащадок зрадника перетворився на найзапеклішого українського патріота.

 Момент зйомок

Єдиним суперечливим моментом у проєкті для мене стало захоплення творців розкішшю, що панувала в аристократичних маєтках. «Як красиво жили ці люди! Насолоджувалися життям, своїм існуванням», — каже Акім Галімов на терасі Підгорецького замку.

Таке враження, що йдеться про заслужений відпочинок у скромному родовому гніздечку, а не панування в кам’яній махині, що вартувала як ціле місто разом із його жителями. В останній серії ведучий навіть наводить конкретні цифри витрат на розбудову — 312 тисяч рублів сріблом при місячному окладі звичайного робітника у 20 рублів. Ідеться про один із будинків родини Терещенків у селі Дениші. «312 тисяч за хату під Житомиром!» — сміється Акім Галімов.

Цукровиробники Терещенки — відомі благодійники та, здається, єдині з героїв серіалу, хто дійсно заробив свої статки, а не отримав землю від царів, королів чи імператорів — залежить від того, хто володів Україною в часи заснування палацу. Але все одно око сіпається від схвальних згадок про їхню ананасову теплицю. У 1913 році під Житомиром.

3D-модель Олицького замку

Так, у деяких моментах Акім Галімов наводить причино-наслідкові зв’язки між способом життя аристократії та соціальними вибухами проти неї. Наприклад, у підпалі палацу Кочубеїв історики обґрунтовано підозрюють місцеве селянство, яке ненавиділо дружину останнього власника Олену за те, що та своїм песиком Лулу опікувалася більше, ніж простими людьми. Лулу мала власну служницю, перукаря та гардероб.

А в розповіді про палац в Олиці Галімов цитує щоденник його власника, литовського князя Михайло Радзивілла, що був сучасником повстання Богдана Хмельницького: «Пани вичавлювали кров із хлопів, так вони тепер роблять те саме. Козаки й плебс вчинили нечувані злочини, бо нечуваними були наші гріхи».

Утім, для розуміння історії цього недостатньо. Я б до розповіді про кожний маєток додала коротку довідку про ціну, яку платили в той час українці за розкіш аристократії. Але то так, пропозиція, адже загалом другий сезон «Українських палаців» створює таке потужне враження, що навіть сумнівні моменти викликають бажання не критикувати, а обговорювати, генерувати ідеї та чекати на третій сезон.

Скриншоти відео: Реальна історія/ютуб