Смак пристрасті: вишуканий кінематографічний банкет про кохання і високу кухню

Найвідоміші досягнення французів – кохання та кулінарія - поєднані в розкішно знятому і вивіреному до найменших деталей фільмі «Смак пристрасті». Щоб описати його – потрібні епітети на кшталт «гурманський», «епікурейський», «естетський», «вишуканий» , «шедевр» і т. п. Недарма на Каннському фестивалі Чань Ан Гунг отримав нагороду за найкращу режисуру, а сам фільм представлятиме Францію на «Оскарі».

Висока кухня – як основа життя

Сюжет, на перший погляд, простий. 1885 рік. Ежені (Жульєт Бінош) вже 20 років працює куховаркою у відомого гурмана Додена Буффана (Бенуа Мажимель), якого прозвали «Наполеоном кулінарного мистецтва». Разом з Ежені він готує вишукані бенкети для своїх друзів.

Доден та Ежені давно переросли стосунки між хазяїном та підлеглою. Особливий духовний зв’язок між ними породив не лише романтику, а й надзвичайні страви, які справляють враження навіть на відомих шеф-кухарів. Доден не раз пропонувати Ежені одружитися, але та понад усе цінує свободу і щоразу відмовляє. Тож, щоб вразити кохану, коли вона раптово захворіла, Доден починає готувати саме для неї. Експериментатор у їжі знайшов свою музу, яка не лише надихає, а й допомагає втілювати кулінарні шедеври в життя. І він бажає, щоб це тривало вічно.

В цій історії не буде позитивних героїв і злодіїв, не буде ніяких злочинів чи необдуманих вчинків. Це легка розповідь про щоденний плин життя, добрих людей, можливість насолоджуватись кожним моментом, проживати на повну і радість, і горе, і кохання, і дружбу – і все це під патронатом божества, ім’я якому haute cousine. «Щастя – це продовжувати бажати того, що у нас уже є» - в цій епікурейській цитаті Додена Буффана весь сенс його життя.

Першу третину фільму ми не почуємо жодних більш-менш осмислених діалогів. Лише якісь окремі фрази, вигуки, причмокування тощо. Бо лише гості починають якусь цікаву бесіду – як приносять нову переміну страв. І тут уже не до розмов, бо ж з'являється то палтус, тушкований у вершково-лимонному соусі, то консоме з декількох видів риб, то каре теляти на овочевій подушці…

Схоже, саме таким чином режисер хотів підкреслити, що їжа – такий же спосіб людського спілкування, як і слова. Недарма героїня Жульєт Бінош відповідає гостям на запитання, чому вона не приєдналась до них за столом, фразою «я спілкуюсь з вами через мої страви».

Оскільки французька кухня неможлива без вина, то його тут багато – з назвами, які важко відтворити неофітам. Але можна вживати як афоризм цитату Додена: «Вино – це духовна складова їжі. М’ясо та овочі – складова матеріальна».

В кулінарно-любовному сенсі фільм хочеться порівняти з іншою картиною з Жульєт Бінош – романтичним «Шоколадом». Але на відміну від емоційних стрибків «Шоколаду», у «Смаку пристрасті» кохання можна назвати стиглим плодом, який сповнений солодкого соку і не матиме різкого присмаку.

Цікавий нюанс: Жульєт Бінош та Бенуа Мажимель колись були партнерами, в них навіть є спільна донька – тож акторам не треба було вигадувати багаторічну духовну та тілесну близькість, просто відтворити те кохання, яке в них вже було. І воно теж дуже тепле та спокійне, без надриву, з повною свободою дій для кожного і з повною повагою до іншої сторони. Втім, від цього не менш сильне, а навпаки – ніби загартоване в мартені кухонної плити, коли твій задум розуміють з напівслова, коли не лише думаєш, а й дихаєш в унісон. І коли твоє життя без іншого може перетворитись на ніщо. І де тоді шукати порятунку, як не в мистецтві кулінарії.

Ми їмо очима

Головний герой картини, без сумніву, - їжа. Через її призму показані і стосунки персонажів, і їх долі, і їх професійні досягнення, і навіть сенс їхнього життя. Та що там казати – в титрах окремо виділена категорія щось на кшталт художників-постановників кухні – і їх кількість більша, ніж зайнятих акторів.

Ба, більше. Гастрономічним консультантом запросили зіркового шефа П’єра Гарньєра, якого називають творцем нової французької кухні. Гарньєр отримав і епізодичну роль – грає шеф-кухаря східного принца.

На їжу працюють й інші художники-постановники, підбираючи відповідний посуд – від блискучих мідних сковорідок та сотейників до дорогих порцелянових тарілок і кришталевих келихів. Чавунна сковорідка, в якій шкварчать у фермерському будиночку фаршировані пташки-вівсянки, виглядає не менш привабливо, ніж розмальована квітами величезна фарфорова таріль з волованом з морозивом і запеченою меренгою. Сонячні промені з вікна падають на келих з вином і розфарбовують його в різні відтінки червоного чи золотого. Відблиск вогню з каміну передає смак вина, як більш насичений, а вечірні сутінки під розлогим деревом приглушують і дають вину необхідний присмак відпочинку після важкого дня біля розжареної плити.

Крупний план соковитої груші, звареної у цукровому сиропі, змінюється крупним планом оголеної Жульєт Бінош, чиї форми виглядають так же соковито і принадно. Навіть нарізання овочів, перенесення каструль, проціджування бульйонів подається як окремий вид мистецтва. (Як миють і чистять ту гору посуду, нам, правда, не показали, але ж то брудна робота – їй не місце у високій кухні.)

І нюанси, нюанси – які вкрай важливі для сприйняття: чому не можна їсти круасан перед морозивом, чому одна страва інколи важливіше, ніж багатий стіл, чому навіть 14-річна дівчинка має пити вино, щоб відчути справжній смак м’яса, і таке інше.

По-перше, це просто красиво

Та увага й повага до деталей, з якою художники відтворювали епоху, заслуговує на найвищу похвалу. Кожна дрібничка на кухні чи у спальні відіграє свою роль – не покидає відчуття того, що ти перенісся у машині часу в кінець ХІХ сторіччя. Чи то сукня – зі справжнього льону, ніякої блискучої і непом’ятої сучасної синтетики, чи то вдало підібрані меблі (навряд чи, звісно, антикваріат, але виглядають, як справжні, хоча все можливо - знімали в декількох справжніх замках), масивні різьблені двері, важкі чавунні заслінки на плитах, відкритий камін, в якому закипає казан, все це підкреслює правдивість оповідачів історії.

Ще один персонаж – літо. І хоча Додену подобається осінь з її багатствами врожаю, Ежені понад усе любить літо. І вона зізнається коханому, що вона завжди залишиться з літом. Тож значна частина картини присвячена ще й цій порі року. Насичена зелень городини та плодових дерев, галявини квітів, тінисті парки, гра сонячних променів на зелені дерев та поверхні ставка. Легкі жіночі плаття, туркотіння горлиць, пікніки на природі, сонце і тепло… Відчуття літа передано настільки реально, що забуваєш про лютий за вікном.

І це тепло, навіть попри драматичні моменти, все одно залишається в тобі, нагадуючи про те, що літо приходить навіть після найтяжчих зим. І знову буде сонце, мир та спокій в душі.

Як і належить добрій страві чи доброму вину, «Смак пристрасті» залишає по собі цікавий післясмак. Основну ноту ми відчуваємо під час перегляду, але ще довго залишатиметься щемке і трохи терпкувате відчуття світлого суму.

Бонус: завдяки фільму можна дізнатись, чому у французьких шефів такі незвичні головні убори, як запекти торт, щоб морозиво всередині не розтануло і що таке - це потофе, яким Доден мріє здивувати принца.

Країна: Франція

Режисер: Чань Ан Гунг

В головних ролях: Жульєт Бінош («Англійський пацієнт», «Париж, я люблю тебе»), Бенуа Мажимель («Лицарі неба»), Галатеа Беллуджи, Еммануель Саланже, Патрік Дʼассумсао, Фредерік Фісбах, Бонні Шаньо-Равуар

Тривалість: 02:15