Світе асиметричних комунікацій, як бути з тобою на рівних?

Тетяна Іванова, завідувачка кафедри соціальних комунікацій Маріупольського державного університету

Пам’ятаєте? «Війна — це мир. Свобода — це рабство. Незнання — сила». Ця цитата з роману «1984» Орвелла красномовно ілюструє, як нерівні або асиметричні комунікації можуть бути використані для маніпуляцій і контролю над думками та поведінкою людей.

Саме цій темі був присвячений черговий діалог з італійським дослідником у галузі медіаосвіти та критичного мислення професором Болонського університету П’єром Чезаре Ріволтеллою. Зустріч відбулася в рамках проєкту Академії української преси у партнерстві з медійною програмою в Україні, яка впроваджується організацією «Інтерньюз-нетворк» за підтримки USAID і має назву «Чужому навчаємось і свого не цураємось».

Професор Ріволтелла почав свою доповідь із твердження, що людство сьогодні переживає «четверту хвилю» комунікаційних технологій. Перша хвиля, за його словами, — це тоді, коли народилася сама концепція громадського простору. Це відбулося наприкінці 90-х років XIX століття. Це початок випуску перших газет і поява так званих фаетонів.

Друга хвиля, продовжує свою розповідь італійський експерт, — пов’язана з появою аудіовізуальних медіа.

Третя хвиля докорінно змінила наше сприйняття сучасного світу. І це пов’язане, вважає професор Ріволтелла, з комп’ютеризацією нашого життя та використанням інтернету.

Інтернет здебільшого є основним формувальним елементом цієї хвилі, а одним з аспектів цієї епохи є наявність так званої дезінтермедіації комунікації. Це означає, що споживачам інформації вже більше не потрібен посередник, інтермедіатор (телебачення, преса). Ми можемо отримувати інформацію та висловлювати свої думки напряму. І це, звісно, відкриває великі можливості, тому що всі люди можуть таким чином отримати доступ до громадського простору.

Однак це лише так здається. Така дезінтермедіація насправді є ризиком, оскільки ця можливість дає людям без освіти та загальної й журналістської культури розміщувати спотворену інформацію. І в цьому плані дезінтермедіація часто-густо перетворюється на депрофесіоналізацію. Тобто не потрібно більше бути журналістом, щоб формувати громадську думку. І нам усім треба пам’ятати, що це не тільки великі можливості, але й великі ризики, ще раз повторює італійський медіапедагог.

І ось тепер ми доходимо до четвертої хвилі, яка накрила нас зараз, застерігає професор медіаосвіти П’єр Чезаре Ріволтелло. Вона характеризується такими процесами: медіатизація, датифікація й платформізація.

Медіатизація означає, що медіа нас супроводжують усюди. Платформізація — що новий спосіб доведення інформації, надання будь-яких послуг — це платформа. Ми можемо перейти на будь-яку платформу й обрати те, що ми хочемо дивитися, скільки ми хочемо дивитися і чим ми самі можемо поділитися.

Пан П’єр підкреслює, що платформізація — це не тільки новий спосіб надання інформації, але й новий метод мислення, а головне — нова економіка. Чому? Тому що є чимало великих медіакорпорацій, які створюють цей сектор, але найбільших світових гігантів у цьому напрямку не так багато. Їх п’ять: Google, Amazon, Facebook, Apple, Microsoft. Саме вони контролюють на своїх платформах 80% будь-якого контенту. Вочевидь, саме вони можуть використовувати нашу приватну інформацію та маніпулювати нами, тим більше, що ми самі добровільно надаємо свої дані власникам цих платформ. І на їхній основі платформа розбудовує свою економічну спроможність. Це величезна проблема для демократії та для нашої свободи. Тобто ми маємо критично осмислювати ту інформацію, яку отримуємо за допомогою цих засобів, і дуже обережно поводися з нею.

Продовжуючи свій виступ, П’єр Ріволтелла послався на книгу Шошани Зубофф (американська політологиня, економістка, професорка Гарвардської школи бізнесу — «ДМ») «Епоха дозірного капіталізму: боротьба за майбутнє людини на новому рубежі влади». Він сказав, що зазвичай ми надаємо платформам три типи даних, які можуть бути використані тими, хто в цьому зацікавлений.

Перше — це дані, які ми надаємо медіа особисто. І у зв’язку з цим я пригадала наші численні дискусії з колегами про природу маніпуляцій у мережевих комунікаціях. Як це відбувається? Нібито все, як кажуть, «по любві», а потім — які наслідки? Коли ми щось завантажуємо в інтернет, ми часто заповнюємо реєстраційні форми, надаємо якісь свої дані. Тобто щоразу на цих платформах залишаємо свій слід. А ще пригадайте ці нескінчені «тестики»: «Яке ти море?», «Ким ти був у минулому житті?», «На яку голлівудську зірку ти схожий?», масові акції в мережі «Мені 21», чи 40, чи 140…

От і сьогодні ми обговорюємо ще один черговий «флешмоб» під назвою «Мені 21…». «Тільки за перший тиждень в інстаграмі було понад 3,6 мільйона людей, які опублікували фото зі своїх архівів у пориві ностальгії за молодістю», — аналізує вірусність цього «флешмобу» BBC. І далі нас уже вкотре попереджають, що «хай цей флешмоб пішов і не з Росії, і не від компаній, які тренують штучний інтелект, однак фото — це все ж особисті дані, й ділитися ними треба обережно».

Друга група, продовжив свою доповідь П’єр Чезаре Ріволтелло — це датамайнінг, тобто дані, які отримують споживачі інформації від нас. Так, ми надаємо свої дані й ми можемо усвідомлювати це. Але як, у який спосіб наші дані будуть використовувати, ми не знаємо. Ось у чому проблема. Каррінгтон написав у своїй статті, цитує пан П’єр, що нам слід усвідомлювати, що існує велика прогалина між тим, ким ми себе уявляємо, й тим, як нас контролюють алгоритми.

Третя група — це дані, які отримуються нами для наших переваг, так звані дашборди й те, що роблять наші додатки. Наприклад, коли медіа проникають у годинник, то годинник вже перестає бути тільки годинником. Він стає смартгодинником. «Так, мій айфон підказує мені, що мені потрібно контролювати моє здоров’я, але він також записує мої дані й інформацію про мене», — пояснює це пан П’єр.

Ми надаємо інформацію про себе, її збирають і використовують, щоб впливати на нас та заробляти — і часто-густо без нашого відома та дозволу.

Гість розповів, що Девід Букінгем у 2019 році написав книгу «Маніфест медіаосвіти». У ній він наголошує, що у процесі медіаосвіти ми маємо вміти бачити більшу картину, ніж просто вивчати медіа. Ми маємо розуміти, що інформація у цифровому світі є асиметричною. Ми надаємо інформацію про себе, а в нас її забирають, використовують її для того, щоб впливати та заробляти на нас.

І тут, здається, використаний усе той же тригер. Він старий як світ: ми часто думаємо, що всесвіт завжди обертається тільки навколо нас. Таким чином ми платимо за своє марнославство в той час, коли маніпулятори, не надаючи нам жодної інформації або надаючи її мінімум, асиметрично для себе отримують від нас дуже багато.

То як же мають діяти медіаграмотні люди в такій ситуації? Роберт Чалдіні у своїй книзі «Закони впливу» висловив дуже слушну, на мій погляд, пораду: «Спроби тобою маніпулювати завжди треба вміло експлуатувати»…

Ілюстративне фото: Ars Electronica/Flickr