"Кузьма був бешкетником і ледь не запізнився на власне весілля", - режисер Ольга Ряшина про знайомство зі Скрябіним та байопік про нього

Залишився лише місяць до виходу у прокат одного з найочікуваніших українських фільмів цього року "Я, "Побєда" і Берлін". Режиссер картини Ольга Ряшина в ексклюзивному інтерв’ю "Телеграфу" розповіла, яким вона знала Кузьму, чому довго шукали актора на роль Скрябіна та чим фільм буде відрізнятися від автобіографічної повісті Андрія.

- Знімаючи фільм за книжкою Кузьми Скрябіна, що нового для себе ви відкрили в його біографії, може щось здивувало?

- Перш за все хочу сказати, що книга неймовірна, але все ж таки це література і коли ми взялися за екранізацію, стало зрозуміло, що буде необхідно доповнювати історію. Тож я звернулась до дружини Андрія, Світлани, щоб вона розповіла більше про його життя саме на початку 90-их. Мало хто знає, що Андрій дуже добре грав на гітарі, та не тільки грав, а й привіз із Європи гітару, на кшталт Фендер Стратокастер, що йому позичив іноземний музикант. Ми не змогли пройти повз і додали цю історію до фільму.

- Чи були ви раніше особисто знайомі з Андрієм, наскільки він на екрані і в житті однаковий і в чому відмінності?

- Так, ми товаришували сімʼями, навіть подорожували разом, але у фільмі ми не намагались відтворити Андрія, а робили збірний образ Кузьми. Усе ж той співак, яким ми його пам’ятаємо, і той хлопець, яким він був у 90-х, — це ніби дві зовсім різні людини. Ми памʼятаємо вже дорослого мудрого Андрія і мало хто знає, окрім родини і найближчих друзів, яким він був у роки юності. А був він трохи бешкетником, легко зацікавлювався і так само легко міг відмовитись від ідеї, не цурався працювати, шукав себе у різних галузях, і навіть на власне весілля ледь не запізнився. Тож головною метою було зберегти цей юнацький максималізм, але додати мудрості, стрижня і світогляду від вже дорослого Андрія, якого ми всі так любимо і памʼятаємо.

- Саму історію для свого фільму обрали ви чи це була чиясь порада? Все-таки "Скрябін", це більш старша аудиторія.

- Мені запропонували прочитати сценарій і подумати над реалізацією. Я зробила режисерську експлікацію, захистила своє бачення і взялася допрацьовувати сценарій. Не згодна, що гурт має якусь конкретну аудиторію, адже їх пісні знають і співають навіть малі діти, а історія розказана у фільмі про становлення музиканта і знаходження свого призначення насамперед звернення до молоді. Тому маю надію, що цей фільм буде однаково цікавий для всіх віків.

- З якими труднощами ви зіткнулися, коли знімали фільм?

- Знайти головного героя був чи не найбільший виклик. Кастинг тривав майже пів року і всі інші актори вже були затвердженні. Ми шукали ідеальне поєднання внутрішнього світу, енергетики і темпераменту, щоб передати образ Кузьми, радились зі Світланою та не гналися за зовнішністю.

Потім прийшла пандемія. Ми були вимушені відкласти знімальний період майже на пів року, а фільмування в Берліні взагалі перенести на 2021 рік. Але це дало нам більше часу для підготовки. Ми з оператором, Дмитром Недрею, та з іншими главами департаментів розписали кожну сцену фільму до деталей. Визначили рух камери, динаміку фільму, світлові рішення, атмосферу кожної сцени, візуальні видозміни героїв. Також це дало нам час на репетиції з акторами, деякі сцени ми знімали на мобільний і я їх монтувала, щоб впевнитись чи правильний таймінг і, чи працює історія. А коли ми вже почали знімальний процес, чимало людей, дізнавшись, який фільм ми знімаємо, намагались допомогти. Тож складнощі були, але таке враження, що всі вони пішли нам на користь.

- Мати Кузьми дуже ревно ставилася до всього, що з'являлося нового пов'язаного з його ім'ям. Фільм було знято ще за життя, цікаво, чи внесла вона якісь корективи і які саме? Чи довго довелося її вмовляти дати дозвіл на зйомку цієї картини і хто вам допоміг домовитися?

- Всі перемовини велись через дружину Світлану.

- Для фільму було записано пісні Кузьми переспівані іншими виконавцями, чи планується зробити концерт цим же складом?

- Сподіваюсь на це. У нас вийшов абсолютно унікальний склад артистів і я пишаюсь тим, що ми продовжуємо справу Андрія.

- Дії цього фільму відбуваються ще до того як ви народилися. З чим у вас асоціюється атмосфера тих років і що найбільше дивує чи вражає, а що видається геть диким або, щонайменше, дивним?

- 90-ті — це про свободу. Люди нарешті змогли говорити що думають, слухати що хочуть, випробовувати себе в різних галузях, дихати на повні груди.

Найбільшим викликом було відродити Берлін 90-х. Спочатку ми хотіли всю Берлінську частину знімати там, але приїхавши на скаут, стало зрозуміло, що він дуже сильно змінився. Наприклад, район Нойнкьолн був повністю перебудований і став районом хіпстерів з досить сучасними будинками, а все що лишилось з тих часів — це турецькі кіоски. А клуб "Трезор", що був першим техно клубом у банківському підземеллі, вже втретє змінив свою локацію і перестав бути бункерним. Тож ми провели велику дослідницьку роботу і Микола Кіщук разом зі своєю командою по фотографіям відтворювали атмосферу Берліну.

- Ви належите до нового покоління режисерів — чим ваше кіно відрізняється від того, що знімали на початку нульових?

- Мені здається перш за все, це фокус на нашого глядача. Це вже другий мій фільм, який зроблений про українців і для українців. Ми прагнемо досліджувати та відображати унікальні українські ідентичності, культуру та історію, без огляду на когось іншого. В цьому є наша сила.

- З огляду на те, що з українською кіноіндустрією — фільми і до війни себе не окупали, а тепер, зі скороченням бюджетів, це явний провал. Що з українським кіно буде далі — воно зникне чи перетвориться на щось дешеве і нудне?

- Це дуже складне питання. Ні, я не думаю що індустрія зникне і точно впевнена, що хороші фільми будуть продовжувати знімати. Головна задача для індустрії повернути довіру глядача та його любов. Ми довго вагались чи випускати комедійний пригодницький фільм під час війни, але саме в ці непрості часи нам вкрай необхідні надихаючі історії сповнені любовʼю. Під час одного з закритих тестових показів глядачі сказали, що після перегляду фільму "хочеться жити"! Сподіваюсь, ми зможемо хоч на короткий проміжок часу подарувати це тепло і як казав Андрій Кузьменко "зробити цей світ трішечки добрішим".

- Особисто ви плануєте знімати далі в Україні чи збираєтеся зробити спроби виїхати в Європу або Голлівуд? Ви відчуваєте, що готові до роботи на західну індустрію?

- Коли я навчалась в Англії у мене був вибір, залишитись там, чи повернутись в Україну. І я не вагаючись повернулась, тому що завжди хотіла знімати на рідній землі. Для українського глядача, українською мовою, просувати наших молодих акторів і виконавців. І навіть якщо станеться так, що я працюватиму в Європі або Америці, я завжди буду українським режисером.