Національні відбори на «Євробачення-2024»: норвезький MGP, Malta Eurovision Song Contest, іспанський Benidorm Fest та український «Відбір»

Рейтинги цьогорічного українського відбору на «Євробачення» були настільки високими, що голосування зламало «Дію». З високими рейтингами також лунає і багато критики — мовляв, в інших країнах ставляться до конкурсу менш серйозно та більш відповідально, а деякі з них, як-от Румунія, взагалі не бачать сенсу витрачати на нього кошти. З’ясувати, чи так це, нам допоможе огляд інших відкритих національних відборів країн-учасниць, що проходять цьогоріч. Часто саме ці локальні шоу можуть бути навіть цікавішими за саме «Євробачення». «Детектор медіа» вирішив проаналізувати інші відкриті національні відбори країн-учасниць, що проходять цьогоріч для конкурсу. Ми вже писали про чеський, албанський, ірландський та люксембурзький національні конкурси, а цього разу пропонуємо порівняти відбір України з норвезьким, іспанським і мальтійським.

Огляд чотирьох національних відборів ведеться за наступними критеріями: формат, загальний рівень пісень, продакшн (сцена, візуальна айдентика, бренд, зйомка, якість звуку тощо). Також в огляді кожного відбору буде одна пісня, на яку варто звернути увагу, але яка не перемогла на національному відборі. Огляд є суб’єктивним і відображає лише особисту точку зору автора. Підбірка відборів створюється на хронологічній основі їх проведення та не містить шоу, де обирався лише артист, а не конкурсна пісня.

Melodi Grand Prix (Норвегія)

Джерело: NRK

Формат: Норвегія щорічно вдається до відкритого відбору пісні та представника на конкурсі. Зокрема це зумовлено й тим, що у країні шоу сприймають доволі самодостатнім і без прив’язки до «Євробачення», ймовірно під впливом сусідньої Швеції (про відбір якої Melodifestivalen ми згадаємо в одному з майбутніх текстів). Упродовж останніх десяти років шоу пережило кілька метаморфоз формату — від одного фіналу з десяти конкурсних пісень впродовж 2014–2019 років до формату з кількома півфіналами й автофіналістами (піснями, що одразу проходили до фіналу без змагання з півфіналістами), який запровадили у 2020-му на честь ювілею шоу. Однак із минулого року формат MGP складається з трьох півфіналів по шість пісень та одного фінального концерту з дев’яти пісень (тобто по три фіналісти з кожного півфіналу). Всі учасники виконують свої пісні наживо, однак MGP є ледь не єдиним відбором, де вокал усіх виконавців під час конкурсних виступів обробляється автотюном, тобто вирівнюється за тональністю. Це викликало контроверсії, оскільки норвезька делегація хотіла запропонувати подібну практику й на головному конкурсі, однак ця ідея так і не була поки що реалізована.

Окрім формату трансформацію постійно проходить і система голосування. Річ у тім, що в останні роки Норвегія отримує високі бали від голосування глядачів, але її заявки не викликають такого ентузіазму у журі. Торік була така ж ситуація. Тому голова норвезької делегації говорив, що, мовляв, оскільки конкурс робиться для людей, то і пропорцію в системі голосування варто змінити, надаючи перевагу голосуванню глядачів — із 50/50 до 60/40 на користь глядачів. Таку ж систему було використано і на цьогорічному норвезькому відборі. Мовляв, щоб показати, як добре вона працює в умовах шоу. Як журі голосували музичні фахівці й артисти з десяти країн. А глядацьке голосування проходило на окремому сайті та мобільному додатку, де могли віддати свої голоси й іноземні фанати.

Загальний рівень пісень: Норвезька музична індустрія є доволі відомою не лише в європейському, але й глобальному контексті своїм авангардним підходом до музики. Зокрема, багато музичних трендів свого часу почалися саме з Норвегії, як-от із пісні Take On Me норвезького гурту A-Hа. Норвезьку музику звикли сприймати стильною та сучасною.

Однак це взагалі не проявляється на цьому відборі. Хоч його й обожнюють фанати, щороку він наповнений радіо-філлерами, які написані на вже згадуваних «таборах», надто нішевими піснями, або категорією пісень, які називають novelty acts. Це — заявки, створені спеціально під конкурс, часто для виконавців, об’єднаних в один концепт саме для конкурсу з розрахунком на певну незвичність і на межі треш-заявок. Прикладом цьому є пісня, яка представляла Норвегію у 2022 році — Give That Wolf a Banana про дует вовків із космосу та їхню любов до бабусь із бананами, виконаний двома хлопцями в костюмах жовтих вовків із сонцезахисними окулярами.

Так, це справді була конкурсна заявка, яка набрала багато глядацьких голосів, але не надто багато балів від журі. На цьогорічному відборі теж була подібна пісня — у виконанні дівчини та… робота про штучний інтелект (ця тема ще буде виринати у відборах інших країн).

Норвезький відбір цього року відображає ще один музичний тренд — наслідування танцювальної музики 90-х. Під нього підпадає і пісня про робота, і трек фан-фаворитів – гурту KEiiNO, які перемогли у глядацькому голосуванні на головному конкурсі, представляючи Норвегію у 2019 році.

Утім, цього разу всі ці тренди обігнала пісня фолк-рок-гурту Gate, текст якої засновано на середньовічній норвезькій баладі про дівчину, що була змушена випити кров свого брата, щоб вижити. Через це гурту за тиждень до фіналу довелося переписувати текст пісні, оскільки згідно з правилами конкурсу фольклорні тексти не допускаються до участі (подібна доля спіткала свого часу пісню «Шум» гурту Go_A, яку переписували спеціально під конкурс). Багато хто сприйняв це як саботаж, але гурт усе ж поїде до Мальме. Це ламає тенденцію останніх заявок Норвегії та звучить як ковток свіжого повітря від цієї країни. Але це не змінює того, що замість того, щоб шукати виправдань, чому пісні з відбору «не вистрілюють» у рамках теперішніх правил конкурсу, варто було б сконцентруватися на якості заявок.

Продакшн: Дуже складно дорікати саме Норвегії в плані продакшну, бо вони точно вміють робити це добре. До зйомки не прискіпатись, однак через рівень пісень вкупі з часто не надто вдалими постановками це все виглядає дуже порожньо. Та й власне візуальна концепція шоу не надто сильно мені імпонує (суб’єктивно). Загалом, шоу весь цей час справляє враження корпоративу для нафтової компанії, де ще треба якось розважати дітей. Хочеться чогось стильнішого та сучаснішого від Норвегії, бо знаю, що ця країна може це зробити, а відбір є радше заручником ідей однієї людини, яка чомусь не хоче створювати тренд, а лише підлаштовуватися під нього. Це стає особливо очевидним, якщо подивитися на стиль інших норвезьких музичних шоу.

Сцена MGP 2024. Джерело: NRK

Пісня, на яку варто звернути увагу: Margaret Berger – Oblivion (заявка виконавиці, яка вже представляла країну у 2013 році з треком I Feed You My Love та посіла четверте місце, яка відрізняється від попередньої та інших пісень відбору електронним світлом і дещо повітряним звучанням, яке варто характеризувати скандинавським словом «лагом»).

Malta Eurovision Song Contest

Джерело: PBS

Формат: Для артистів Мальти як для малої острівної держави національний відбір на «Євробачення» є ледь не єдиним шансом засвітитися, щоб потім виступати з окремими власними шоу. У 2019 році після низки непроходів до фіналу країна вирішила обирати свого представника інакше — через свій X Factor. Ця стратегія прожила буквально три роки й померла після корупційного скандалу, пов’язаного з представницею Мальти Дестіні на конкурсах 2020 та 2021 року. Як фаворитка букмекерів перед конкурсом 2021 року країна набрала напрочуд мало глядацьких голосів. З огляду на це мальтійські політики та виконавці звинуватили мовника в тому, що замість проведення відкритого відбору він витратив кошти на штучне підвищення букмекерських ставок і рекламу пісні в інтернеті, яка не принесла вдалого результату. З того моменту Мальта повернулася до свого відкритого відбору, ледь не з чвертьфіналами на додачу до півфіналів. Однак після двох непроходів до фіналу вирішила змінити формат відбору, представивши щось справді нове.

Відбір почався ще у 2023 році з чотирьох півфіналів, де дев’ятеро учасників у кожному виконували свої пісні наживо в рамках вечірнього шоу. З усіх півфіналістів глядачі та журі своїм голосуванням обрали 12 фіналістів. Згодом фінал відбору відбувся вже у лютому цього року, однак конкурсанти не виступали в прямому ефірі. Глядачі та члени журі голосували за заздалегідь записані виступи у форматі live-on-tape та музичні відео на кожну пісню, зняті коштом мовника. 78% результатів голосування визначало голосування журі з семи осіб, а 22% — глядацьке голосування. Причому на одному з відборів у минулих роках узагалі була система, де журі отримувало 8 наборів оцінок, а глядачі — лише один. І це стосується не лише Мальти.

Загальний рівень пісень: Торік улітку мальтійська делегація оголосила про проведення «композиторського табору» спеціально для відбору — і це видно за рівнем пісень. Більшість із них звучить, ніби створена в лабораторії збірка пісень. На мальтійських відборах дуже рідко можна почути щось оригінальне та сучасне, оскільки сюди часто відправляють пісні, які не отримали успіху на відборах в інших країнах. Як наслідок, майже щороку маємо список ледь не з сорока рівних мануфактурних поп-пісеньок, які іноді важко розрізнити. А те, що виділяється з натовпу, — надто часто має такий статус не з надто гарних у музичному контексті причин — чи то пісня про банани, чи то пісня для Drag Race із приспівом «Я є головною темою. Бла, бла, бла, бла, бла». Це — ще один аргумент на користь того, що краще мати відбір із кількох сильних пісень, ніж із сорока середніх. У підсумку перемогла пісня, яка вдало копіює заявку Іспанії з «Євробачення-2022».

Продакшн: По суті його як такого й не було. Виступи на вечірньому шоу взагалі важко коментувати, бо це виглядало як дитячий ранок. Передзаписані виступи теж не вирізняються якимось надчудовим рівнем. Музичним відео так само чогось не вистачає. До речі, на їхню зйомку було надано 5000 євро кожному фіналісту, що підтвердила у коментарі для цієї статті одна з виконавиць. Однак не видно, що ці гроші було інвестовано в правильний спосіб. Тому Мальті точно є над чим працювати й у музичному, і у візуальному плані. На мою думку, це той випадок, коли система закритого відбору працює краще за відкритий. Однак якщо вже й проводити його далі, то тоді треба точно скорочувати кількість пісень.

Сцена для передзаписаних виступів. Джерело: PBS

Пісня, на яку варто звернути увагу: Franklin Calleja — Puppet (пісня не пройшла до фіналу відбору, однак відрізняється від інших наслідуванням звучання альбому Брітні Спірс Blackout та дещо ексцентричним виступом).

Benidorm Fest (Іспанія)

Джерело: RTVE

Формат: Іспанія є країною-автофіналісткою конкурсу — і цей статус точно не допомагав їй в останні роки. З 2014 по 2022 роки країна була у десятці всього лиш один раз. Мовник перепробував усе — і закритий відбір, і кілька різних одноразових форматів відкритого відбору, але все безрезультатно. Дійшло навіть до того, що у 2021-му представник Іспанії навіть отримав нуль балів від глядачів. Натомість у 2022 році новообрана голова делегації вирішила ризикнути та послухатися поради шведського гуру «Євробачення» Крістера Бйоркмана, який колись радив Великій Британії для кращого успіху зробити відкритий відбір з усталеним на кілька років форматом і власним яскравим брендом. Мовляв, це допомагає закріпити статус конкурсу в країні та залучити більшу кількість людей до процесу підготовки та підтримки свого учасника.

Заради цього іспанський мовник вирішив реанімувати пісенний фестиваль Benidorm Fest, який названо на честь курортного містечка, де його проводять. Схема спрацювала — у 2022 році Іспанія отримала 3 місце, свій другий найкращий результат за всю історію участі. Заявка 2023 року менше відгукнулася Європі, посівши останнє місце за глядацьким голосуванням, однак завдяки дев’ятому місцю від журі вона зайняла сімнадцяте місце загалом, що є гарним результатом на фоні місць Іспанії в останні роки. Крім того, фестиваль щороку дає Іспанії головний хіт року всередині країни, окрім пісні, яка їде на конкурс. Як наслідок, цей відбір є одним із найбільш очікуваних фанатами «Євробачення», а проведення фестивалю значно посилює економіку Валенсії, де розташоване містечко Бенідорм.

Відбір складається з двох півфіналів із восьми учасників і фіналу теж із восьми учасників (по чотири з кожного півфіналу). Під час усіх етапів конкурсанти виконують свої пісні наживо в прямому ефірі. Результат складається з 50% за підсумками голосування міжнародного журі, 25% за підсумками голосування демоскопічної панелі, яка складається з вибірки іспанців, сформованої за статистичними критеріями, та 25% за підсумками глядацького голосування. Цікаво, що результати демоскопічного та глядацького голосування оголошуються з фіксованими балами — 16, 20, 22, 25, 28, 30, 35 і 40 балів. Тобто кількість відсотків, набраних у голосуванні, не має значення, бо бали розподіляються лише за місцем. Натомість бали журі не є фіксованими — судді можуть дати значний відрив одному з учасників. Ця система викликає контроверсію, як от, наприклад, у 2022 році, де переможниця фестивалю здобула перше місце фактично завдяки голосуванню журі. Натомість переможниці глядацького голосування не змогли виграти навіть попри те, що здобули більш ніж 70% голосів. Цьогоріч гурт, що переміг у глядацькому голосуванні зі значним відривом у півфіналі, не зміг вийти до фіналу через останнє місце за голосуванням журі.

Загальний рівень пісень: На іспанському відборі завжди багато різножанрових пісень. Серед них — чимало експериментальних, як от, наприклад, із великою кількістю використання автотюну або взагалі у жанрі гіперпопу, що вважається доволі модним на Заході, але радше ще неприборканим на конкурсі. Цьогоріч навіть було болеро. Попередні два роки також дали Іспанії найбільші хіти країни. Втім, фанати відзначають, що рівень пісень цього року є дещо слабшим. Так, вони звучать добре і серед них виділяються деякі з них, але немає нічого такого, що б зачепило та не відпускало. Вплинути на це могло якраз те, що торік Іспанія сильно ризикнула та відправила на конкурс заявку у жанрі неофламенко, яку не зрозуміли.

Серед фаворитів цьогоріч було й урбан–латино, і пісня з текстом, що наповнений референсами до ери диктатури Франко, і літні легкі іспаномовні хіти, і танцювальний трек для поціновувачів гей-культури. Однак у підсумку завдяки вірусності в інтернеті, особливо в латиноамериканських країнах, відбір виграло щось середнє між усім цим із нальотом ретро-дискотек та електронного звучання. Цікаво, що головним хуком пісні є багаторазове повторення слова «повія» іспанською, а її текст розповідає про те, що що б жінка не зробила, то її все одно так називатимуть. Тому треба радіти життю та проживати його на повну. Отже, це вже не така й «пісенька без сенсу», як видається на перший погляд.

Продакшн: Ситуація з продакшном цього відбору є доволі парадоксальною. З одного боку, видно масштаб і старання. У шоу є чітко виражена візуальна айдентика, яка хоч і має зміни щороку, але має стабільну основу. Номери намагаються робити масштабними. Однак усе одно у цьому є купа прорахунків, які через великий масштаб теж видаються великими. З року в рік саме на цьому відборі можна почути жахливо налаштований звук, через що складається враження, що в Іспанії не вміє співати взагалі ніхто. Зйомка теж залишає бажати кращого, бо часто «зрізає» найяскравіші моменти виступів. Також, в іспанському стилі, присутньо надто багато елементів, узятих із талант-шоу, таких як драматична музика після кожного виступу під начитку учасників про те, чому їм варто виграти конкурс. Іноді виникало враження, що ти дивишся не музичний фестиваль, а випуск «Служби розшуку дітей». Утім, це все легко виправити, особливо враховуючи те, що фестиваль люблять уже багато людей.

Сцена цьогорічного фестивалю. Джерело: RTVE

Пісня, на яку варто звернути увагу: Angy — Se Quien Soy (Життєствердний поп-рок, написаний у співавторстві зі шведським композитором Томасом Г:соном, який свого часу доклав руки до двох переможних пісень Лорін. Пісню дуже яскраво виконує артистка, яка була надпопулярною у підліткові роки).

Національний відбір на «Євробачення-2024» (Україна)

Формат: Україна теж до певного часу експериментувала з методом вибору учасника на конкурс. Допоки після 2021 року Суспільне не усталило формат одного фіналу. Цьогоріч голосування відбувалося за виступи, записані одинадцятьма фіналістами за день до трансляції відбору з виконанням конкурсних пісень наживо. Результат складався з рівної пропорції голосування журі та глядачів. Журі й одинадцятий фіналіст обиралися через додаток «Дія», як і переможець глядацького голосування.

Як бачимо, доволі простий у порівнянні з іншими країнами формат. Набагато краще мати менше якісних пісень, ніж багато неякісних. Неможливо оминути, однак, ситуацію з глядацьким голосуванням, де українці фактично зламали «Дію». Так, українці сильно зацікавилися Нацвідбором цього року. Так, це зрозуміло, що «Дія» була готова до іншого навантаження. Однак мені особисто не надто зрозуміло, чому зрештою не було запасного варіанту у вигляді смс-голосування.

Загальний рівень пісень. Багато хто захоплюється українською музичною сценою, але я не поділяю цієї думки. Як на мене, то 95% усього того, що зараз є в українській музиці, не є самодостатнім або ризиковим, а радше кон’юнктурним у різних вимірах. Є запит на патріотичні пісні? Тримайте. Є запит на електронні біти 80-х? Будь ласка. Кальянний реп? Та хоч пачками. І так можна сказати про багато жанрів. Але в цьому всьому не відчувається нерва.

Натомість цей нерв завжди з’являється у піснях Нацвідбору. І така висока зацікавленість цього року не є випадковістю, а цілком закономірною. Рівень пісень цього року був надзвичайно високим. Тут була і різножанровість, і нерв, і ризик. Розчарувала радше реакція українців — замість того, щоб насолоджуватись музикою (заради чого це все робиться), всі шукають ту саму пісню, яка принесе результат. А дуже часто це не дорівнює найкращій пісні. Як наслідок, ми шукаємо щось, чого самі не знаємо — треба етно показати, але сучасно. Треба і глибокий текст, але не надто, бо європейці втомляться. Треба показати вокал, але щоб підспівували — теж хочеться. Тому так приємно вразило друге місце гурту Ziferblat — їхня музика точно не підпадала під усі ці стандартні категорії. Це — ще один доказ, що якщо пісня чіпляє, то вона може не підлягати всім дуже умовним критеріям, створеними нами самими в себе в голові.

Крім того, різножанровість — це важливо в нашому контексті. Багато хто постійно каже, що якщо Євробачення — то обов’язково етно. Однак це може зіграти проти нас у багатьох аспектах. Так, любов до свого коріння та традицій має значення, особливо зараз. Але в час, коли російська пропаганда за кордоном намагається нас постійно спростити до «неосвічених селюків», надлишковим використанням етніки в культурі без надання їй додаткових сучасних обгорток і сенсів ми посилюємо ці стереотипи. Крім того, навіть у контексті самого конкурсу це може негативно впливати на результати. Балканські країни дуже часто вдаються до свого етнічного звучання, але в останні роки це дуже сильно набридло глядачам і суддям конкурсу. Такі пісні не здобувають таких високих результатів як раніше, оскільки Балкани на Євробаченні стали стереотипом етнічного звучання. Тому з цим теж не треба перегравати, потрапляючи в пастку певної меншовартості. Нам є що показати, окрім етно, і цьогорічний Нацвідбір став цьому гарним доказом.

Продакшн: Нацвідбір викликав багато занепокоєнь і критики. Мовляв, на нього було витрачено надто багато коштів, тим паче в умовах війни. Робити висновки щодо цього варто кожному самостійно, однак хотілося б звернути увагу на кілька цікавих моментів, що сформували моє загальне враження від шоу.

Сцена передзаписаної частини Нацвідбору. Джерело: Суспільне

На самому його початку глядачам повідомили, що конкурсні виступи та інтервал-акти заздалегідь записано задля безпеки, натомість шоу результатів проходить наживо. В цьому немає якоїсь особливої проблеми — Литва постійно записує півфінали свого відбору заздалегідь, цьогоріч конкурсні виступи записала й вищезгадана Мальта. Однак навіщо тоді залишати в цьому записі довжелезні паузи між виступами? Навіщо глядачам, якщо вони вже знають, що дивляться запис, спостерігати за порожнім базіканням ведучих під час встановлення реквізиту чергового виступу? Через це ритм шоу було втрачено.

Його також було поховано й іншою деталлю — надзвичайною його довжиною. В підсумку через усі перипетії з голосуванням, стрим відбору на офіційному каналі Євробачення став другим найдовшим відео за всю його історію. Сумарний хронометраж відбору зайняв більш ніж чотири години. При цьому від відкриття шоу до першого конкурсного виступу минуло пів години. Зрозумілим є бажання показати якнайбільше Європі, тим паче за умов війни. Однак вся ця ситуація нагадує випадок, коли матір хоче силоміць нагодувати дитину кілограмом каші за раз. Через надто довгий хронометраж в іноземців могло виникнути гіркувате враження від усього цього дійства.

Крім того, варто теж звернути увагу й на те, що коментарі журі після кожного виступу все-таки можуть сприйматися по-різному та впливати на результати голосування. Цього разу ми могли спостерігати виразний приклад. Під час перегляду відбору мої друзі, які не є фанатами конкурсу, але дивилися відбір, були в захваті від виступу гурту Nazva. Однак після коментарів журі почали казати: «Ну, вони мають рацію». Як наслідок, гурт отримав мало балів від глядачів. Чи не варто було б переглянути цей формат і зробити секцію коментарів журі лише після виставлення ними оцінок? Це б покращило і хронометраж, і зробило б голосування прозорішим, і мало б більше сенсу в цілому.

Навіть попри це все не варто говорити, що шоу є провальним. Так, зйомка не була надто ідеальною. Звук теж залишав бажати кращого, особливо під час виступу переможниць.

Битву продакшнів точно виграв СТБ зразка 2023 року — їхній відбір у метро виглядав цілісніше та пропрацьованіше. Однак сцена цього разу теж була доволі непоганою, візуальна айдентика — цілісною. Можна довго сперечатися щодо доцільності проведення такого шоу в час війни, але надання можливості українській музиці набути нового імпульсу заслуговує поваги.

Пісня, на яку варто звернути увагу: Nahaba — Glasss (хочеться підтримати цю надзвичайно ризиковану пісню на фоні всіх чуток щодо схожості з піснями одного вже зниклого дуету. Виникає відчуття, ніби електронну музику вигадав він, а гурту Crystal Castles зовсім ніколи не існувало. Це пісня, яку я досі слухаю в плейлисті, й хочеться, щоб її не забували).

У наступному тексті ми порівнюватимемо латвійський Supernova, фінський UMK, італійський Сан-Ремо та німецький Das Deutsche Finale.