Річниця Революції гідності: як мирний похід протестувальників до Ради переріс у криваві сутички

Криваві сутички тривали кілька днів і закінчилися розстрілами мітингувальників.

Одна із найважчих і найдраматичніших сторінок Революції гідності. 10 років тому похід протестувальників до Верховної Ради з вимогою обмежити повноваження вже колишнього президента-втікача Віктора Януковича, переріс у криваві сутички. Вони тривали кілька днів і закінчилися розстрілами мітингувальників на вулиці Інститутській.

Щороку родичі та свідки тих подій збираються – аби вкотре нагадати – багатьох винних у цій справі досі не покарали, а боротьба за ідеали Революції гідності – триває і досі.

Подробиці – у сюжеті кореспондента ТСН Олександра Романюка.

Недільного ранку у Маріїнському парку лунає молитва. Саме тут 18 лютого – 10 років тому – євромайданівці прийшли на мирний пікет до Верховної Ради з вимогою повернути Конституцію 2004 року.

Олександр Ушинський того дня також був у парку. Це саме він розвісив український стяг. Каже, мирне зібрання швидко переросло у сутички. Спочатку на людей накинулись антимайданівці, далі – бити почали і правоохоронці.

"Кидали у беззбройних людей світлошумові гранати, сльозоточивим газом, як вони стріляли із помпових рушниць в наших хлопців та дівчат", - пригадує події того дня пан Олександр.

Сутички тривали у Маріїнському парку і на вулицях Шовковичній, Липській, Інститутській. Під час них розгромили та спалили офіс "Партії регіонів". Десятки демонстрантів отримали поранення, чимало із них у голову – бо по них впритул кидали шумові гранати із прив'язаними гвинтами.

Врешті "Беркут" розігнав демонстрантів та розпочав штурм Майдану. У Києві зупиняють метрополітен та обмежують рух на в’їздах до міста.

Це був переламний момент, коли майдан перетворився на "Майдан-Січ".

Протестувальники довели – вони не лише на словах готові відстоювати свої цінності – а й віддавати за них життя. Того дня під штурмом опинились "Жовтневий палац" та "Український дім". Близько восьмої вечора 18 лютого "Беркут" спробував штурмувати барикади на Майдані за допомогою двох БТР-ів.

Один із БТРів майданівці підпалили коктейлем "Молотова". Згодом у вогні опиниться уже їхнє наметове містечко і Будинок профспілок.

Батько Андрія Кульчицького загинув на першій барикаді, саме неподалік Будинку профспілок. Нині Андрій – боєць ТРО. Каже, продовжує відстоювати ідеали свого тата і свій героїв Майдану.

"Зберігання пам'яті – це головне. І передати її дітям та онукам", - каже Андрій.

У той кривавий день – 18 лютого – у сутичках загинули щонайменше 22 людини, тисячі зазнали поранень.

Через 10 років свідки тих подій прийшли на панахиду до Михайлівського собору. Саме там того дня надавали допомогу потерпілим, хтось – ховався від розправи.

Далі кілька сотень людей рушають ходою до вулиці Інститутської, де 20 лютого 2014 року силовики зі снайперських гвинтівок стріляли у незахищених протестувальників.

Учасники ходи зізнаються – для багатьох ці дні досі залишаються відкритою раною. У багатьох справах досі тривають судові процеси, частина підсудних "беркутівців" нині у Росії або ж на окупованих територіях.

"Кожен раз згадується щось, що болить час, дуже травмує душу. А тим паче, коли бачиш, що зараз гинуть дітки", - каже Тамара Швець, вдова загиблого Героя "Небесної сотні" Віктора Швеця.

"Є якась надія, що понесуть покарання ті, які віддавали ті злочині накази, які дивилися в приціл, які розстрілювали населення. Які вбивали дітей... 18, 20, 25 років...", - зазначила голова ГО Родини "Небесної Сотні" Юлія Цепун.

Але найважче, кажуть, це те – що для багатьох учасників Революції гідності – бій досі триває. Уже із російським окупантом. Хтось став волонтером, хтось – вступив до лав ЗСУ. Діти, що стояли на майдані – за 10 років перетворились на чоловіків і боронять Україну на передовій. А чимало із них – віддали там своє життя.