Суперзірка Ярослав Мудрий. День пам’яті великого правителя

«Надійшов кінець життя Ярославу, і віддав він душу свою місяця лютого в двадцятий день… і поклали його в мармурову раку у церкві святої Софії, і плакав за ним Всеволод і люди всі», – так повідомляє про кончину князя Нестор Літописець у «Повісті врем’яних літ».

Цю дату підтверджує і тисячолітнє графіті на стіні Софії Київської.

Ярослав Мудрий був визначним правителем. За його князювання Русь, перша українська держава, вступила у період найвищого розквіту і стала однією з наймогутніших країн середньовічної Європи.

Князь увійшов в історії як талановитий дипломат, який налагоджував зв’язки з європейськими державами, укладаючи династичні шлюби. Сам він був одружений на дочці короля Швеції Інгігерді. Його дочка Анна побралася з королем Франції Генріхом І, Єлизавета – з норвезьким королем Гарольдом, Анастасія – з угорським королем Адріаном. Сестра князя Марія була заміжня за польським королем Казимиром І.

Сьогодні, у день пам’яті князя, варто згадати головне з життєпису видатного українського державця, який увійшов у світову історію з імпозантним найменням «Мудрий».

• 1 •

Не тільки Мудрий, а й Хоробрий

Княжич Ярослав народився 978 року калікою. До певного часу, як і Ілля Муромець, він взагалі не міг ходити. А коли все-таки став на ноги, то ходив накульгуючи, по-качиному. За це його прозвали «хромець», що, безумовно, було образливим з погляду лицарського кодексу гідності. Але серйозна фізична вада (та ще й невисокий зріст і не надто міцна статура) не завадила князю особисто брати участь у численних битвах і, як наголошують літописці, «бути хоробрим у раті».

• 2 •

Захисник і оборонець

Ярослав, як справжній лицар, був не з полохливих. За інформацією польського хроніста Галла Аноніма, коли князю повідомили про вторгнення в Русь польських військ, Ярослав за простотою звичаїв сидів у човні, ловив рибу і про наближення грізної небезпеки слухав, попльовуючи за звичкою рибалок на черв’яка, насадженого на гачок.

У результаті той непроханий візит для поляків завершився повною поразкою, а для князя Ярослава, як пише академік Грушевський, «поверненням усіх земель польсько-українського пограниччя».

• 3 •

Будівничий

За Ярослава у Києві розпочалося масштабне будівництво. Місто розширили і оточили потужними земляними валами (висотою до 11 метрів). Урочистим в’їздом до Києва стали Золоті ворота. У центрі міста Ярослав завершив розпочате батьком, князем Володимиром, будівництво Софійського собору – головного храму Руси-України. Найбільшим мозаїчним зображенням собору стала ікона Марії-Оранти (Богородиця, що молиться). Для киян часів князя Ярослава Марія-Оранта була захисницею міста, держави, їхнього особистого щастя (про це свідчив напис на тріумфальній арці). Стіну з її зображенням ще називали Непорушною стіною. Стоїть вона донині і донині живе стародавній про неї переказ: поки стоїть Непорушна стіна, доти стоятиме святий град Київ.

• 4 •

Апологет незалежної Церкви

Поза сумнівом, що сьогодні Ярослав Мудрий швидко розібрався би з Московською церквою в Україні. Бо тисячу років тому він не побоявся розірвати стосунки з візантійським патріархатом. Річ у тім, що великий князь дуже добре розумів значення для держави незалежної національної Церкви, а відповідно до цього розуміння і діяв. І коли 1051 року помер Київський митрополит Феопемпт, Ярослав Мудрий вирішив не звертатися до Константинополя з проханням надіслати в Русь чергового митрополита-грека, а вдався до безпрецедентного ходу. Вперше у Русі за наполяганням великого князя Собор руських єпископів обрав главою національної церкви Іларіона – українця за походженням. Мудре рішення дало і відповідний результат. Іларіон став видатним ідеологом Руси-України. «Перший українець-митрополит був визначною особою, високоосвіченим ерудитом, блискучим промовцем і глибоким патріотом. Його «Слово про закон і благодать» – видатний твір, рівного якого не було у тогочасній грецькій Церкві» (докторка наук Полонська-Василенко).

Показово, що тисячолітнє «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона лишається актуальним і до сьогодні. Про що воно? Про славу. Автор славить Русь як велику націю і велику державу, величає християнську віру, руський народ, князів, Київ і таким чином обґрунтовує ідею слави як основу національної ідеї.

Ліна Костенко у своїй знаменитій лекції «Гуманітарна аура нації» пояснювала так: «У початках сотворіння світу було Слово. У початках сотворіння нації теж повинне бути Слово». Тисячу років тому перший українських митрополит проголосив, що таким для держави і нації має бути Слово слави.

• 5 •

Правник

Ярослав Мудрий на основі стародавнього звичаєвого права записав і упорядкував карний кодекс, знаний як «Правда Руська». Дослідник Ярослав Яременко стверджує, що науковці настирно шукали прототип «Правди Руської» у Римському праві, у візантійському, болгарському і скандинавському законодавствах. Але марно. Цей карний кодекс є оригінальним витвором давньоукраїнської юридичної думки 11 століття, що постав у колі велемудрих однодумців-книжників Великого київського князя Ярослава Мудрого.

«Правда Руська» вирізняється лагідністю покарань (вона не знає смертної кари) і свідчить про високе становище жінок Руси-України. «Мимоволі напрошується питання, – пише Ярослав Яременко, – коли ж було «дрімуче середньовіччя» – у ХІ ст., коли закладалися гуманістичні основи українського судочинства і була скасована кара смертю та кровна помста, чи в часи «найгуманнішого і найдемократичнішого» комуністичного режиму, при якому без суду і слідства були знищені мільйони українців».

• 6 •

Патрон науки

У Києві при Софійському соборі Ярослав Мудрий зібрав групу високочолих інтелектуалів. Академік Михайло Грушевський називав цей науковий центр першою «Академією Наук» Руси-України на зразок академії Карла Великого в Європі IX ст.

Доктор історії Михайло Брайчевський стверджував, що книжники-письменники та вчені цієї академії «займалися не лише перекладом з грецької та переписуванням наявних книжок, а й укладанням нових літературних творів». І знамените «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона – одне з них.

• 7 •

Книгоман

Якщо по-сучасному, то Ярослав Мудрий був видатним бібліофілом. Князь черпав мудрість з книг, читаючи дуже багато творів релігійного та світського характеру: «І до книг він мав нахил, читаючи їх часто вдень і вночі» (Літопис Руський). Ярослав Мудрий заснував першу в Русі бібліотеку. З легкої руки князя ця справа набула потужного розвитку. Доктор історії Сергій Висоцький у своїй монографії стверджує, що книжковий фонд Русі у 12 столітті нараховував 150 тис. манускриптів. Багато це чи мало? Для порівняння: у Франції королівська бібліотека у 14 ст. нараховувала 1200 рукописів.

• 8 •

Просвітитель

Ярослав Мудрий започаткував мережу шкіл, які діяли при соборах і монастирях Руси-України. Це дало високий результат, про який пише професор Лондонського університету Джонатан Гілл у своїй «Історії християнства»: «Священики і ченці Русі підняли народ на вищий рівень порівняно з тогочасною Західною Європою. Багато людей були письменними і могли розуміти літургію та духовну літературу, перекладену руською мовою, на відміну від мирян Заходу, для яких латина лишалася здебільшого незрозумілою».

Про рівень освіченості українського люду часів правління Ярослава Мудрого свідчить унікальний артефакт, який зберігається у Національному музеї історії України – тисячолітній меч з автографом майстра «Коваль Людота».

Цей напис авторитетно свідчить про два важливі факти в історії української держави того періоду:

• Про українську мову – саме вона була розмовною мовою Руси-України (бо не «ковач», як то болгарською, чи «кузнєц» – як то московською, а саме «коваль»).
• Про рівень освіченості тих часів – адже грамоту знали не лише князі і священнослужителі, але й звичайні ремісники.

І насамкінець. Московська імперія зла, викравши українську історію і стародавню назву України – Русь, безперестанно нав’язує світу свої квазітеорії як щодо минулого (у якому Ярослав Мудрий «первый российский князь-реформатор»), так і щодо майбутнього («денацификация Украины и воссоединение исконно русских земель»).

А що ж Україна? Україна у відповідь на це демонструє тотальний дефіцит державної мудрості: на рівні дипломатичних відомств і установ здебільшого мовчить і «знічено усміхається». А на рівні Міністерства освіти та інформації у розпал війни за ідентичність пропонує скоротити історію українського державотворення на 500 років і викинути з «цілісного розуміння нашого минулого» період княжої Русі, першої української держави.

Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»