Два роки війни: що буде далі? Прогнози фахівців

Повномасштабна російська війна проти України ось-ось вступить у третій календарний рік. Кремль цілком ясно дав зрозуміти, що єдиною метою переговорів, на які він погодиться, є капітуляція України. Українці так само ясно дали зрозуміти, що й далі чинитимуть опір.

Коли й чим закінчиться ця війна?

Американський журнал Foreign Policy попросив видатних мислителів поділитися своїми прогнозами.

Кінця поки що не видно

Анжела Стент, авторка книги “Світ Путіна. Росія та її лідер очима Заходу”.

Війна в Україні триває вже третій рік, і виходу з нинішньої ситуації поки що не видно.

Обом країнам необхідно мобілізувати більше військ. Але Україні, населення якої в рази менше ніж в Росії, буде важче це зробити.

Втім війна – це  не лише жива сила, а й зброя. І тут в обох супротивників є проблеми. Росія закуповує безпілотники в Ірану, а артилерійські снаряди й ракети у Північної Кореї.

Україна ж залежить від постачання зброї та фінансової підтримки з боку Європи й США.

Нещодавнє схвалення Євросоюзом фінансової допомоги у розмірі 54 млрд доларів дозволить українській державі продовжувати функціонувати, а європейські члени НАТО нададуть додаткове озброєння.

Але головним донором України залишають Сполучені Штати. І якщо Конгрес не схвалить допомогу Україні у 60 млрд доларів, а уряд США не прискорить постачання сучасної зброї, то перспективи Києва у 2024 році будуть значно похмурішими.

Шансів на переговори у 2024 році мало, і жодна зі сторін не може здобути вирішальної перемоги.

Кремль ясно дав зрозуміти, що не зацікавлений у переговорах, які не призведуть до капітуляції України, включно з безповоротною втратою чотирьох територій, незаконно анексованих Росією у 2022 році.

Але жоден український лідер не погодиться на такі умови.

Путін також очікує на результати цьогорічних виборів у США і сподівається, що наступний президент США відмовиться від підтримки України.

За такого сценарію здатність України вижити як незалежній, суверенній державі опиниться під питанням, з усіма безпековими наслідками для Європи та за її межами.

Прогноз можливого закінчення війни, включно з корейською моделлю, яка означає перемир’я, відмову від мирного договору та західні гарантії безпеки для України, передбачає також, що Росія прийме незалежну Україну.

Але поки при владі Володимир Путін чи його наступник, що поділятиме його погляди, це навряд чи станеться.

Друга холодна війна

Джо Інге Беккеволд, старший науковий співробітник з питань Китаю в Норвезькому інституті оборонних досліджень

Коли російські війська перетнули кордон України в лютому 2022 року, стало зрозуміло, що це прискорить геополітичний розкол між Сполученими Штатами та їхніми союзниками, з одного боку, та китайсько-російською віссю, з іншого.

У 2024 році ми ще більше наблизились до глобального розколу, що нагадує холодну війну.

По-перше, війна посилила вплив Пекіна на Москву. Опинившись в ізоляції від Заходу, Москва все більше залежить від Китаю як ринку для експорту нафти й газу, як постачальника багатьох товарів та як партнера у розробці нових технологій.

Підтримка Пекіном Москви посилила розбіжності між Китаєм та Європою, яка відмовилась від мирного плану Китаю для України. А Пекін, своєю чергою, втратив вплив у Центральній та Східній Європі.

Довоєнна залежність Європи від російських енергоносіїв була тією вразливою точкою, якої Захід тепер хоче уникнути з Китаєм. Вашингтон і Брюссель знижують ризик своїх тісних економічних зв’язків з Піднебесною. А Пекін зі свого боку збільшує власну самодостатність.

Крім того російська агресія зміцнила трансатлантичну єдність, спонукала європейських членів НАТО збільшити свої оборонні бюджети, підштовхнула Фінляндію та Швецію до альянсу, змусивши Сполучені Штати знову збільшити свою військову присутність у Європі.

З усім тим, нинішня ситуація відрізняється від першої холодної війни. Сьогодні китайсько-російське партнерство спирається на міцнішу геополітичну основу, ніж китайсько-радянське. А от трансатлантична єдність – крихка. Деякі європейські держави затягують витрати на оборону, вступ Швеції до НАТО, виступають за автономію від США та не погоджуються із зусиллями зі зниження ризиків з боку Китаю.

Кожен випадок сам по собі, можливо, не загрожує єдності Заходу, але, якщо розглядати їх разом, вони мають вплив.

Однак найбільш помітною й важливою ознакою розколу Заходу є те, що колишній президент США Дональд Трамп під час своєї президентської кампанії поставив під сумнів 5 статтю НАТО, в якій йдеться про те, що збройна агресія проти однієї країни НАТО вважається збройною агресією проти всіх країн НАТО, а решта країн зобов’язані надати допомогу.

Таким чином, напад Росії на Україну оголив слабкість західного блоку. Європа досі страждає від своїх мрій та помилок, що виникли після холодної війни. А багато європейських політиків, схоже, не хочуть дивитися в обличчя реаліям війни, незалежно від того, чи це російське вторгнення, чи нова холодна війна.

Під час радянсько-американської холодної війни Вашингтон зміг скористатись розбіжностями між Пекіном і Москвою, тоді як сьогодні Пекін і Москва – у сильнішій позиції і можуть розхитувати західний блок.

Санкції не працюють швидко

Агата Демаре, оглядачка журналу Foreign Policy та старший науковий співробітник з геоекономіки в Європейській раді з міжнародних відносин

Що ми зрозуміли за два роки західних фінансових та економічних санкцій проти Росії?

Є три основні моменти.

По-перше, Москва виграє інформаційну війну проти санкцій, оскільки у світі переважає думка, що вони – неефективні.

Однак постає питання: якщо санкції дійсно марні, то чому Кремль так затято їх дискредитує?

Світові ЗМІ також переважно пишуть про те, як Росія оминає санкції.

Контрабанда, звісно, існує, але реальність складніша, ніж у яскравих заголовках. Російський імпорт першокласних технологій впав приблизно на 40% порівняно з довоєнним рівнем – у той час, коли потреби Росії у високих технологіях, ймовірно, як ніколи, високі.

Цього недостатньо, щоб зупинити військову машину Москви, і треба робити більше для посилення експортного контролю. Але 40-відсоткове зниження залишається значним, хоч і не озвучуваним, успіхом санкцій.

По-друге, вплив санкцій на російський бізнес стає дедалі помітнішим, особливо в секторах, позбавлених західного обладнання та ноу-хау, як-от аерокосмічна промисловість та енергетика.

Сибірській авіакомпанії S7 у січні довелося призупинити роботу своїх літаків Airbus та скоротити штат через відсутність деталей для двигунів літаків.

Того ж місяця “Лукойл”, великий російський нафтопереробний завод, був змушений зупинити встановлення крекінгу після поломки компресора західного виробництва.

2024 року, ймовірно, з’явиться більше таких історій, які ілюструють, що санкції — це марафон, а не спринт. Їхня сукупна дія буде високою і покаже, що, попри грандіозні заяви про необмежену китайсько-російську дружбу, китайське обладнання не може повністю задовольнити потреби Росії у високих технологіях. Принаймні не на цьому етапі.

По-третє, полегшити ситуацію з фінансовою допомогою Києву могло б використання для відновлення України заморожених на Заході російських активів. Це залишаться гарячою темою у дискусіях союзників-однодумців.

З одного боку, США і Британія підштовхують країни Заходу конфіскувати валютні активи Росії та передати їх Україні. Їхній аргумент моральний: агресор має заплатити.

З іншого боку, кілька країн Європейського Союзу, включно з Бельгією, Францією та Німеччиною, виступають проти цього, стверджуючи, що це підірве довіру до західної фінансової інфраструктури та валют.

Європейський центральний банк (і, що цікавіше, Міжнародний валютний фонд) приєднався до цього обережного табору. Оскільки більшість знерухомлених активів Росії перебувають в Бельгії, без залучення ЄС це питання вирішити не вдасться.

Тож, судячи з усього, політичного рішення щодо цього поки що немає.