Косигінська реформа, яка так і не врятувала Радянський Союз від краху

Після повалення Микити Хрущова на жовтневому 1964 року пленумі Президії ЦК КПРС до влади в Радянському Союзі прийшов нестійкий тріумвірат. Він складався з нового першого секретаря Леоніда Брежнєва, голови Ради міністрів Олексія Косигіна і ще секретаря ЦК КПРС Миколи Підгорного.

Нестійкий тріумвірат

Не такий ще старий партійний функціонер, 57-річний Брежнєв вважався слабкою постаттю для самих учасників змови, удільних князів у республіках СРСР та величезної армії номенклатури. Всі вони зітхнули з полегшенням, бо добряче потерпали від волюнтаристських методів Хрущова і бажали нарешті спокою і впевненості у завтрашньому дні.

Значною мірою їхні сподівання справдилися, проте поступово Брежнєв став збирати команду однодумців. Її кістяк складався з представників "дніпропетровського клану" і всіх охочих лебезити перед вже генеральним секретарем ЦК КПРС (з 1966 року).

Однак над деякими "соратниками" по змові вже висів дамоклів меч відставки. Хай навіть і в гарній обгортці. Підгорний, який зіграв чи не найвизначнішу роль у поваленні Хрущова, вже у грудні 1965 року отримав посаду "весільного генерала" – голови Верховної Ради СРСР. У червні 1977 року його буквально викидатимуть з цього крісла на пенсію, щоб звільнити ще одну посаду для забронзовілого чотиризіркового генсека.

А от Олексій Косигін, який пройшов непростий шлях керівника на різних високих посадах у народному господарстві — і при Сталіні, і при Хрущові, — довгі 16 років залишався головою уряду. Він став локомотивом останньої доперебудовної економічної реформи. Якій так і не судилося врятувати СРСР від майбутнього політико-економічного краху.

Господарник з економічною жилкою

Косигін народився 120 років тому, 8 лютого (21 – за новим стилем) 1904 року в Санкт-Петербурзі. Батько, Микола Косигін, належав до "робітничої аристократії" – працював токарем на заводі "Леснер". Мати померла рано, і батько виховував трьох дітей у спартанському стилі. Суворий і вимогливий, він формував характер учня гімназії та комерційного училища.

Сім'я беззастережно прийняла більшовицький переворот. Олексій пішов добровольцем у Червону армію; після Громадянської війни закінчив 1924 року кооперативний технікум. Шість років працював у Сибіру, очолював спілку кооператорів в Іркутській області, де в місті Кіренську розгорнув цілу мережу кооперативних магазинів. За досить недовгого періоду відносної свободи під час НЕПу таланти господарника з добре розвиненою економічною жилкою розкрилися повною мірою. У Кіренську Косигін 1927 року знайшов сімейне щастя. Його дружина Клавдія Кривошеїна (1903–1967) народила доньку Людмилу (діти Людмили — син та дочка — стали науковцями).

До війни Косигін був креатурою Андрія Жданова, який до самісінької смерті 1948 року мав чималий вплив як член Політбюро ЦК КПРС і улюбленець Сталіна. 1938 року з ініціативи Жданова його призначено посаду завідувача промислово-транспортного відділу Ленінградського обкому ВКП(б), того ж року він став головою Ленінградського міськвиконкому. 2 січня 1939 року (в 35 років!) очолив Наркомат легкої промисловості. Фантастична працездатність і ерудованість і водночас дуже обережне поводження з партійною елітою, дозволили Косигіну залишитися на плаву.

21 березня 1939 року на XVIII з'їзді Косигін обраний членом ЦК ВКП(б). У квітні 1940 року — призначений заступником голови Раднаркому СРСР і головою Ради з питань товарів широкого споживання. Під час війни Косигін очолював групу інспекторів, яка контролювала процес евакуації заводів, запасів продовольства, сировини, промислових товарів…

По завершенні Другої світової війни обіймав кілька важливих посад в економічному блоці: заступника голови Ради міністрів, міністра фінансів, міністра легкої промисловості… Вже за правління Хрущова він також багато разів переміщався з посади на посаду, був навіть головою Держплану і представником СРСР у Раді економічної взаємодопомоги, недолугого соціалістичного аналога Євросоюзу, який не витримав випробування часом.

Чому в СРСР забуксували реформи

Те, як ставився до економічних реформ Брежнєв, гарно відображає його реакція на доповідь голови Ради міністрів Косигіна на вересневому 1965 року пленумі ЦК КПРС, яку згадує публіцист і співавтор "Морального кодексу будівника комунізму" Федір Бурлацький: "Ну що він придумав? Реформа. Реформа… Кому це треба, та й хто це зрозуміє? Працювати треба краще, ось і вся проблема" (Ф.Бурлацький. "Русские государи", М., 1996).

Брежнєв показово дистанціювався від економічних перетворень другої половини 1960-х років, локомотивом яких був Косигін. Він, до речі, ніколи не мав своєї постійної команди й спирався на чиновників-технократів і керівників підприємств. Серед яких були такі відомі вчені, як талановитий економіст Овсій Ліберман, професійний математик Леонід Канторович (лауреат Нобелівської премії 1975 року), економіст і публіцист Олексій Румянцев, генеральний конструктор Київського авіазаводу Олег Антонов.

Радянський публіцист Рой Медведєв писав: "Що стосується, Л. І. Брежнєва, то він, безперечно, не міг не відчувати інтелектуальної та моральної переваги О.М.Косигіна. Але у заздрісного, марнославного й невдячного генсека та його найближчого оточення ця обставина породжувала лише прагнення принизити роль і заслуги Косигіна, скоротити сферу його компетенції" (цитата з книги Мирослава Поповича "Червоне століття". К., 2005). Однак тривалий час Брежнєву не вдавалося остаточно вибити з сідла свого суперника.

Головні пункти економічної реформи виглядали так:

1. Відбулася ліквідація хрущовської системи раднаргоспів із поверненням до галузевої системи управління промисловості.
2. Залишалися п’ять із 30 директивних планових показників – обсяг реалізації продукції; її основна номенклатура; фонд заробітної плати; прибуток і рентабельність як основний показник ефективності виробництва; взаємовідносини з бюджетом.
3. Розширювалася господарська самостійність підприємств, а обсяги оплати праці робітників відтепер залежали від результатів роботи; підвищувалася матеріальна зацікавленість і всього колективу, і окремих трудящих.
4. Оцінка діяльності підприємств залежала від реалізації виробленої продукції, а не від валових показників.
5. У сільському господарстві суттєво зростали капіталовкладення; підвищували закупівельні ціни на сільгосппродукцію; скасовували обмеження відносно підсобних господарств; нарешті директивно було введено гарантовану оплату праці колгоспникам; знижували ціни на техніку і запчастини, до цього часу вони були непідйомні для селян.

Економічні реформи другої половини 1960-х років мали амбівалентний характер. Так, вони дозволяли підприємствам розширювати господарську самостійність, що давало можливість збільшувати економічні стимули до праці. Проте одночасно позиції центральних відомств були суттєво посилені. Знову, з ліквідацією раднаргоспів, були створені промислові міністерства в Москві, які замикали на собі буквально все. Ці монстри не залишали республіканським відомствам навіть мінімальної свободи дій.

Всі розподільчі функції тепер перебували у віданні центральної влади. І головне, реформи взагалі не торкалися питання власності та проходили у межах звичної командно-адміністративної системи. Паралельно з економічними перетвореннями йшов процес згортання завоювань навіть несміливої демократизації другої половини 1950-х років – періоду "Відлиги".

Запровадженню деяких елементів ринкової економіки чи не з перших днів реформи протистояли представники галузевих відділів ЦК КПРС, а також партійні догматики. Вони мали підтримку на найвищих щаблях брежнєвської номенклатури. Партійні бонзи панічно боялися демонтажу всієї соціалістичної системи, що й фактично відбулося в КНР за правління Ден Сяопіна. Партійний апарат поступово підпорядкував державний, а виконкоми під суворим наглядом виконували його вказівки.

Реформа забуксувала вже на початку 1970-х років. Так, "золота" восьма п’ятирічка 1966–1970 років дала просто чудові результати (середньорічний приріст національного доходу – 7,1%, обсяги виробництва зростали в середньому за рік на 5,6%; продуктивність праці за ці п’ять років зросла на 37%!), а потім почалася повільна, але неухильна стагнація.

Та якби лібералізація в плановій економіці СРСР відбувалася і після її фактичного згортання, поступ науково-технічної революції у світі поховав би найсміливіші сподівання радянських реформаторів.

На початку 1970-х років Олексій Косигін у приватній розмові з головою уряду Чехословаччини Любомиром Штроугалом сказав: "Нічого не залишилося, все рухнуло. Всі роботи зупинені, а реформи потрапили до рук людей, які їх взагалі не хочуть… Реформу торпедують. Людей, з якими я розробляв матеріали з’їзду, вже відсторонили, а покликали зовсім інших. І я вже нічого не чекаю".

Економічна реформа, яка стартувала 1965 року, була останньою спробою вдосконалити соціалістичну систему господарювання держави.

Український публіцист і економіст Олекса Підлуцький писав: "Було б спрощенням вважати, що економічні перетворення Косигіна зазнали краху тільки через зовнішній спротив. І якби доля склалася трохи інакше, якби йому, а не Брежнєву вдалося зрештою зосередити у своїх руках усю повноту влади в країні, то ніякого застою не було б, а СРСР, можливо, існував би й досі…

Реформа містила зародок своєї невдачі вже всередині себе самої – через половинчастість і непослідовність. Передусім Косигін навіть не ставив питання про вільне ціноутворення на обладнання, сировину та споживчі товари. Відтак вихолощувалася економічна сутність найважливішого показника – обсягів реалізації продукції, адже реалізовувалася та продукція за штучними, "намальованими" державою цінами" (О. Підлуцький."25 портретів на тлі епохи", К., 2011).

Здоров’я багатолітнього голови уряду, людини, яка ні себе, ні своїх підлеглих не берегла, було остаточно підірвано. 1976 року він пережив важкий інсульт. 1979 та 1980 років Олексій Косигін двічі лікувався в Кремлівській лікарні, де медики зафіксували інфаркти міокарда. 23 жовтня 1980 року він був відправлений у відставку. 18 грудня Олексій Миколайович помирає.

Його поховали біля Кремлівської стіни. Перша програма Центрального телебачення вела пряму трансляцію похорону голови уряду держави, якій залишалося існувати лише 11 років і яку Олексій Косигін намагався врятувати.