Міста у зоні ризику: куди після Авдіївки можуть вдарити окупанти

Журналісти Коротко про заглянули в карту регіону та прикинули, які міста зараз будуть «ласим шматком» для російських терористів після Авдіївки.

Звитяжні реляції російських бойовиків з приводу «взяття» крихітного міста Авдіївки під Донецьком почали потроху стихати після закономірного питання - «А далі що?». Чомусь все частіше згадуються такі ж «взяті» Бахмут, Соледар, Мар'їнка – про них зараз ні слуху ні духу, і якогось стратегічного значення для просування ЗС РФ вони не мають (якщо не вважати планомірної утилізації особового складу тих же ЗС РФ армією України).

Виявляється, взяття під контроль невеликих територій на кшталт повністю зруйнованої Мар'їнки або селища Піски не впливає на хід війни - як би вони не співали про «вихід на оперативний простір» та «психологічний перелом ходу СВО на користь Росії».

Не можна говорити, що після Авдіївки інші міста Донецької області «напружилися» - всі живуть у напрузі останні десять років.

Цілком можливо, що і Карлівка

Крихітне село за 27 кілометрів від Авдіївки стало відоме у 2014 році – там свій перший бій прийняв батальйон «Донбас». Власне, саме село, де навряд чи мешкають 414 осіб, які значилися за переписом населення 2001 року, не так цікавить загарбників, як Карлівське водосховище річки Вовча (басейн Дніпра), яке напує водою половину Донецької області – переважно підконтрольну Україні територію. «Карлівка» є складовою величезної системи каналу «Дніпро – Донбас» для постачання питної та технічної води з Дніпра.

У червні 2014 року проросійські бойовики захоплювали Карлівське водосховище та вимагали від співробітників відкрити шлюзи греблі, що могло призвести до затоплення шести населених пунктів. На щастя, довести свій намір до кінця терористам не вдалося. Всі ці роки Карлівка знаходилася практично під безперервним обстрілом. А у травні 2023 року росіяни таки зруйнували греблю.

Контроль за водосховищем – це контроль за водопостачанням вільних міст та сіл Донецької області. Після того, що окупанти зробили з Каховським водосховищем, коли не думали ні про людей, ні про природу, зруйнувати Карлівку їм нічого не заважає. А маловодний Донбас може дуже тяжко пережити цю втрату.

Курахове та Вугледар для зв'язки

Як кістка в горлі та більмо на оці у російських бойовиків. Можна ще згадати "близько лікоть, та не вкусиш". Місто Курахове дратує ворогів своєю неприступністю, і вони не припиняють його обстрілювати ні на мить. Курахове – це теплоелектростанція, водосховище та відчинені ворота на південний фланг, куди входить і сумнозвісний Вугледар, який також стирається з лиця землі «визволителями».

Кілька днів тому в окупаційних ЗМІ промайнуло інтерв'ю одного з «міністрів», який, як не дивно, чесно повідомив, що Росії донбаське вугілля не потрібне. По-перше, Росія має свій давно розроблений Кузбас, а по-друге, донецьке вугілля занадто дороге у видобутку через особливості рельєфу регіону.

Так ось, Вугледар – це дві шахти та 87 житлових багатоповерхівок. Усі будівлі зруйновані, шахти затоплені, вони не такі глибокі, як донецькі – від 300 до 800 метрів глибини. Шахти окупантам без потреби – міністр пояснив чому. Значить, продовжуватимуть нищити місто – як Бахмут, Мар'їнку, Авдіївку, – вважаючи його укріпрайоном. Намагатимуться перервати ланцюжки постачання ЗСУ, що йдуть через Курахове та Покровськ. Захоплення Вугледара з'єднає війська противника у Волноваському районі і перетворить їх на ударний кулак.

Якщо це розуміють прості люди, впевнені, це розуміють і в наших військах.

Селидове та Покровськ, щоб перервати ланцюжок постачання

Як уже розповідали журналісти Коротко про, російські бойовики «призначили» ці міста відповідальними за розміщення та забезпечення українських військовослужбовців. Ворог хоче захопити значну частину залізниці, перерізати постачання та знекровити ЗСУ. Росіяни вже перейшли ділянку залізниці Авдіївка – Покровськ і тепер рвуться до ключової точки міста - залізничного вузла.

Самі ці міста разом із жителями їм не потрібні: ніхто не відновлюватиме зруйнований майже повністю населений пункт і турбуватися долями сотні-другої мешканців. Просто тактика випаленої землі, якою йдуть «звільняти» від нормального життя інші міста та села.

Ключі до кордону: Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ

Від Костянтинівки до реальної лінії фронту – трохи більше ніж 10 кілометрів. Ближче тільки Часов Яр, який ворог вважає нашим великим тиловим опорним пунктом. На його думку, це звільнить «оперативний простір», що дозволить захопити Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ і Слов'янськ, тобто вийти на адміністративні кордони Донецької області та оголосити її звільненою «ДНР». У цих чотирьох містах, упевнені бойовики, знаходяться відведені із захоплених росіянами територій українські військовослужбовці.

До того ж, Краматорськ має статус тимчасової столиці Донецької області після захоплення власне Донецька проросійськими бойовиками у 2014 році. Саме до Краматорська переїхала адміністрація області, управління, вузи, медустанови тощо із окупованого Донецька. Окупація Краматорська як обласного центру стала б для росіян вельми мотивуючим моментом, а ось українську армію могла б і деморалізувати.

Ще одне бажане місце для прориву – це Слов'янськ. По-перше, він уже був захоплений, тож «можем повторить». По-друге, це уже майже кордон із Харківською областю. По-третє, це – Святі гори, адже окупанти вперто вдають, що вірять у Бога і навіть отримують благословення своїх священників на вбивство українців та обстріл мирних міст.

Всі ці міста укріплялися десять років, і якщо під крихітною Авдіївкою під час «м'ясних штурмів» росіяни втратили 17 тисяч своїх вояків (хоча є підозра, що ця цифра занижена), то під Костянтинівкою чи Краматорськом їх точно ляже значно більше. Краматорськ - не Авдіївка, і до нього ще дійти треба.