Пам’яті французького добровольця Андреаса Галозі

“Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине, про що жалкую, можливо, це те, що не мав часу покохати когось усім своїм серцем”, - це слова, які він написав на випадок своєї смерті на війні в Україні. Андреас загинув рік тому на Сватівському напрямку під час виконання бойового завдання.

Андреас Галозі (Andréas Gallozzi) — уродженець французького Діжона. Він служив в Інтернаціональному легіоні тероборони ЗСУ. Поліг на Луганщині 16 лютого 2023 року. Андреас став третім французом, який загинув під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

"Він був на посту, - пише французька газета Le Figaro, - коли російський артилерійський постріл знищив їхні оборонні позиції". 

За свідченням мами воїна Едітт, уламок влучив йому в шию, його не врятували.

За словами одного з товаришів по зброї, Андреас був спокійним і сміливим. Героїчний вчинок навіть приніс йому нагороду в Україні: у вересні минулого року він знищив російський танк зі старого гранатомета РПГ-7. Побратими в підрозділі називали його “Френчі” - цей позивний причепився за Андреасом ще з часів його служби у Французькому легіоні.

Андреас був прийомним сином для Едіт Галозі. Про втрату їй повідомили дзвінком з України 16 лютого 2023 року. Через рік вона приїхала в Україну та запалила свічку пам’яті за сином на Майдані. Едіт Галозі каже, що намагатиметься “далі з цим жити”.

- Навіть коли він був зовсім маленьким, цікавився армією. Він давав назви танкам і зброї. Це була його пристрасть, - каже Едіт Галлозі в інтерв’ю журналістам France 3 для матеріалу на спомин про сина. - У семирічному віці вперше взяв у руки зброю під час Дня відкритих дверей у військовій частині. Йому дали рушницю, він прицілився, вистрілив і влучив у ціль. Жінка з казарми тоді сказала йому: дуже добре, не переживай, ти можеш повернутися до нас у 18. Через одинадцять років, досягнувши повноліття, Андреас Галозі отримав берет 17-го десантно-саперного полку, склавши вступний іспит. Він став бійцем. У нього це було в генах, — зазначає мама загиблого.

24 лютого 2022 року в Україні почалася війна. Володимир Зеленський закликав іноземців приїжджати і воювати разом з українськими військами. Це прохання відгукнулося у серці Андреаса, він вирішив вступити до Інтернаціонального легіону. Його мама не погодилася з таким вибором. Але молодий чоловік все одно поїхав на війну.

- Я знала, що у мене 50/50 шансів втратити його. Але я знала також, що він там щасливий. Він мені десять разів казав: "Я там корисний, я ні про що не шкодую". Я не шкодую, що дозволила йому битися на фронті, та надзвичайно пишаюся сином.

За чотири дні до смерті Андреас пояснив своїй мамі через додаток "Сигнал", що їде на завдання. Вранці 16 лютого вона почала хвилюватися. Увесь день надсилала йому повідомлення, щоб підтримати на місії. Та відповідей не було. А згодом отримала повідомлення від офісу Інтернаціонального легіону з проханням зв’язатися з ними. Сподівалася, що їй скажуть, що син просто поранений. «Вибачте, мадам, але він мертвий», - прошепотів співрозмовник.

- Я тоді була на вулиці. Я кричала. Спробую жити з цим, - плаче мама загиблого.

Друг Андреаса Галозі Олів’є Жуе опублікував у Фейсбуці нотатки, які воїн написав на фронті та зберіг у телефоні як свої «останні слова». Андреас надихався листами французьких солдатів часів Першої світової та адресував їх своїй мамі та родині.

«Моя найдорожча мамо, люба родино, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилась, але я ні про що не жалкую, я бачив достатньо героїзму і страхіть. Я молюсь, щоб ваша доля була більш милостива. Наше життя – коротке. Я вдячний небу за всі радості, за все щастя і випробування, які приготувала мені доля. Моє життя було чудовим і насиченим.

Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами, мої дорогоцінні спогади. Лише чудо могло б мене врятувати. Я знав, що ця місія могла бути занадто небезпечною, однак я впертий, я б не дозволив своїм друзям їхати в самісіньке пекло без мене.

Війна робить людей божевільними. Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління через свій від’їзд в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине, про що жалкую, можливо, це те, що я не мав часу покохати когось усім своїм серцем. Я сподіваюся, ви знайдете сили мене пробачити, і можливо, Господь, розлучивши нас на цій землі, знову з’єднає на небі або десь-інде. Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло. Я ніколи вас не забуду, я люблю вас».

Ці “Останні слова” були написані 1 лютого 2023 року.

Якось після виходу з передової, пригадує Олів’є Жуе, Андреас сказав мамі: «Мамо, тут 1914-18 (роки Першої світової війни. - ред.) в XXI сторіччі».

- Його двоюрідний дідусь, чию історію Андреас, як й інші члени його родини, чув і добре знав, поліг у траншеях в 1918 році. І останнє, що він сказав, було: «Все добре».

Бійці Інтернаціонального легіону пригадують, що з цими ж словами Андреас помер на руках у побратима-японця.

Низький уклін Воїну, який віддав своє життя за Україну.

Фото: Memorial / Меморіал - International Volunteers for Ukraine, DR, Фейсбук-сторінка Olivier Jouet