Принциповий і непоступливий. Яким запам’ятали Степана Хмару

Вічний борець, вічний дисидент, вічний шукач справедливості – так згадують про Степана Хмару. Герой України, кавалер орденів Свободи і князя Ярослава Мудрого відійшов у вічність на 87-у році життя. Він тяжко хворів, але до останніх днів зберігав оту неймовірну силу волі, яка допомогла йому перенести тортури радянських таборів.

“Інформація про мою смерть дещо перебільшена! Я знаходжуся в лікарні, інтенсивно лікуюся і ще думаю немало прожити!” – написав Степан Ількович за шість днів до своєї смерті. На жаль, це все-таки сталося...

Найвідоміший і найскандальніший

Соцмережі повняться співчуттями, спогадами і подяками за все, що він зробив для України.

- Якийсь проклятий день сьогодні… Полетів на небо, певно, останній із могікан незламного покоління 1960-х лікар Степан Ількович Хмара. Тепер на хмаринці запалить свою цигарку і повчить нас, як правильно жити, - написав в ФБ народний депутат VIII скликання ВР Андрій Лозовий.

Він згадує своє знайомство з Хмарою на суді у когось з політрепресованих:

- ...Так сталось, що ми сиділи на лавці поруч. У мене важливий робочий дзвінок, я вибачився, взяв слухавку і максимально швидко відповів. В розмові прозвучало прізвище одного відомого політика. Хмара подивився на мене своїм пронизливим поглядом і каже: "Ти при мені N. не згадуй, бо мене може знудити".

Степан Хмара не належав до людей, яких називають толерантними, за що здобув славу найвідомішого і найскандальнішого народного депутата (був у І, II та IV скликаннях). Найвідомішого, бо за ним стояла величезна історія боротьби за незалежність України. Найскандальнішого, бо і після її здобуття він продовжував бути жортским опонентом до кожної влади, до своїх колег по парламенту і навіть до колишніх однодумців. Ось цитати з його інтерв’ю, яке вийшло на сайті KP.UA у листопаді 2008 року:

“Ставлення до комуністичної ідеології і особливо до практики у мене колишнє. Але набагато гірше – нинішній олігархічно-мафіозний режим, антиукраїнський за своєю суттю”.

“Демократи теж різні... У рухівське середовище КДБ стільки агентів впровадив! Знаю, хто персонально, і в Раді нинішній у тому числі, але документів на руках нема. Частина знищена, частина – у Москві захована”.

“Пристосуванець він і навіть гірше (про Левка Лук’яненка). Спершу у Чорновола голоси відбирав як кандидат у президенти. Потім до генерала Марчука на президентських виборах у 99-му довіреною особою пішов... Табірний термін – ще не показник”.

“Усім хотілося в гетьмани: партократам, демократам. І ось результат. Бандитські клани сіли та правлять!”

Непростий стоматолог

Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин (нині Червоноградський район Львівської області). Зростав у родині простих хліборобів, які були щирими та віруючими людьми. У своїх інтерв’ю він згадував, як після війни його сім’я допомагала переселенцям, які тікали на захід від Голодомору, і партизанам з УПА.

Несправедливість радянського режиму усвідомив ще будучи школярем. Мріяв стати істориком, але відмовився від цієї ідеї, зрозумівши що за такої влади в цій науці не буде правди. Вибрав професію стоматолога, вступивши до Львівського медичного інституту. Там зустрів свою першу дружину – Галину. Первісток у пари народився, коли батьки ще були студентами, а через чотири роки в сім’ї з’явилася і донька.

Після закінчення вузу Степан знайшов роботу у невеличкому містечку Гірник. Тоді ж почав активно розповсюджувати самвидав дисидентської літератури.

У 1960-х роках Хмара першим в Україні переклав на рідну мову працю російського дисидента Андрія Сахарова «Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес». А коли за антирадянщину ув’язнили В'ячеслава Чорновола, підхопив видання підпільного часопису «Український вісник». В ньому згодом були надруковані статті Хмари «Етноцид українців у СРСР» та «Генеральний погром», які перевидавалися багатьма європейськими мовами.

КДБ взяв Хмару на приціл у 1975 році. Під приводом сигналу про “приватну лікарську практику” в будинку було проведено обшук, але нічого знайти не вдалося. Справу закрили, але з поля зору підозрілого стоматолога не випустили.

306 днів лютого холоду

Доказів "української націоналістичної діяльності" Степана Хмари вдалося нашкребти тільки у 1980 році. Львівський обласний суд дав лікарю 7 років суворого режиму та 5 років заслання з конфіскацією майна. 43-річного чоловіка етапували на Урал, де він відбував покарання в таборах для політв’язнів.

У неволі Хмара почав свою правозахисну діяльність, за що неодноразово потрапляв у карцер. Це була справжня тортура холодом і безсонням, бо заснути в тих темних стінах можна були лише в липні. В інші місяці, за спогадами дисидента, "вітер за добу робив коло у 360 градусів."

Розрахунок був на те, що в таких умовах непокірний не витримає – помре або збожеволіє. Проте за 7 років Хмара пережив 306 діб у таких нелюдських умовах. Каяття не написав, але від заслання отримав помилування з огляду на перебудову, яку оголосив тодішній генсек Горбачов.

Отримавши свободу, 50-річний Хмара повернувся в Україну, де нарешті воз’єднався із сім’єю, яку за роки ув’язнення бачив тільки раз. Правозахисний і визвольний рух уже набирав потужних оборотів, і Степан активно в нього включається - стає членом виконкому Української Гельсінкської спілки, членом Українського комітету захисту політв’язнів. Бере участь у багатьох антикомуністичних акціях, зокрема, голодуванні в Москві задля захисту репресованої Української греко-католицької церкви.

У 1990 році, уже будучи обраним до Верховної Ради, Хмара знову потратив до в’язниці – Лук’янівського ізолятора. За те, що набив пику ряженому під “головного двірника” полковнику міліції, який удавав, що ображає жінку, ряжену під бомжиху. Депутати Ради були певні, що цю провокацію влаштували комуністи, які люто ненавиділи Степана Хмару, однак дали дозвіл на арешт. Перебуваючи в СІЗО, Хмара двічі оголошував голодування. Зрештою під тиском націонал-демократичних сил справу було закрито.

“Він був нервом опозиції”

Степан Хмара любив революції. У 1990-му він підтримав першу – “революцію на граніті”, коли студенти вимагали перевиборів Верховної Ради, націоналізації майна КПСС та повернення всіх українських солдатів, які служили за межами тоді ще республіки. На відміну від багатьох соратників по Руху прийшов разом з кількома депутатами на головну площу Києва і приєднався до табору голодуючої молоді.

В 2004 році був активним учасником Помаранчевої революції. Він тоді входив до фракції “Батьківщина” на чолі з Юлією Тимошенко, але зрештою розчарувався і в ній. Принциповий та запальний, Хмара не раз робив круті політичні розвороти, якщо був невдоволений наслідком подій.

“Коли ми боролися, були в опозиції Кучмі, Юлія Володимирівна все правильно говорила: «Прийдемо до влади – відлучимо бізнес від політики»... Та все закрутила навпаки. Одразу після революції відчинила ворота своєї фракції найбільш одіозним представникам олігархічних кіл”, - пояснював Степан Хмара.

Безумовно підтримавши Майдан 2013 – 2014 рр., у жовтні 2015-го Степан Ількович оголосив голодування на підтримку політв'язнів. “Тому що ніколи, навіть у страшному сні, не міг я собі уявити, що в моїй Незалежній Україні, у XXI столітті, будуть сотні політв'язнів - патріотів і героїв війни!"

Він не боявся здаватися незручним і не добирав слів щодо сильних цього світу. Коли суд продовжував запобіжний захід для Надії Савченко, він назвав “напівдебільними” 268 народних депутатів, які проголосували за її арешт. А у грудні 2019 року з трибуни Верховної Ради оголосив чинну владу «шпаною ліквідаторів», яких нічого не пов’язує з Україною.

- З усієї опозиційної когорти саме з Ільковичем ми найбільше протягом всього життя перетиналися на всіх опозиційних акціях. Бо він був нервом опозиції, чутливим і до болю гострим, - написав журналіст і політик Олександр Доній.

Про те, що Степана Ільковича вже немає, першою сповістила Роксолана Хмара. Вони одружилися, коли чоловік пережив смерть першої дружини. І були разом більше 20 років.