В Ту-160М насправді був не Путін: розмова зі Світаном про двійників, F-16 та мобілізацію

Полковник запасу ЗСУ, льотчик-інструктор та військовий експерт Роман Світан у розмові з 24 Каналом зауважив, що це імовірніше була "путіноподібна" істота. Більше про це, мобілізацію та винищувачі F-16 – читайте далі у матеріалі.

Путін відправив двійника політати

Владімір Путін прибув на злітну смугу Казанського авіазаводу, щоб здійснити політ на стратегічному ракетоносці Ту-160М. Дивно, що людина, яка усього боїться і не вилазить з бункера вирішила політати, абсолютно, нехтуючи своїми правилами про безпеку. Щось не так з обличчям, яке ми побачили. Не можу зрозуміти, але щось мене бентежить. Знову засвітили вони двійника?

Це якась путіноподібна істота. Їх там багато. Двійники, трійники, "подовжувачі", тобто все залежить від завдання. Ось така істота, її покатали, повозили. Розповіли про те, що це був Путін. Та й будь ласка – їм там видніше, який з них.

Пів години він політав на "тушці" – Ту-160. Це старий радянський літак, так званий "білий лебідь". Свого часу у нас їх було достатньо, у Полтаві їх різали. Показати це як нове досягнення. Трошки незрозуміло навіщо, але, найімовірніше, це було інформаційне послання у порядку проведення передвиборчої кампанії, не більше.

Колись він літав зі стерхами. Незрозуміло, куди ці стерхи поділися, але лаються досі. Зараз лаятимуться льотчики, яким довелося возити цю путіноподібну істоту з валізкою, бо йому навіть на пів години треба її із собою десь возити. Думаю, це інформаційне послання нікому не цікаве.

Можливо, це спроба перекрити досягнення наших Повітряних сил – усі ці збиття російських літаків?

Ні, річ у тому, що росіяни не знають, що літаки збиваються. Це загальний потік в інформаційному зрізі передвиборчої кампанії, проведення заходів у її межах. Залишилося кілька тижнів до перевиборів – переписування Путіна на Путіна.

Чи можуть F-16 вже працювати в Україні

Уже повідомляють терміни, коли F-16 можуть бути в Україні, хоча це стратегічна інформація й не повинно було б відомо. Однак не стільки це дивує, скільки наші приємні здобутки – збиття літаків. Вони обумовлені новою тактикою ППО, чи ми можемо припустити, що F-16 вже працюють?

На цих дальностях справді могли працювати й F-16, там десь 70 – 120 кілометрів. Сім російських бортів відмінусували за кілька днів. Утім, найімовірніше, це все-таки зенітно-ракетний комплекс. Тому що дальність дозволяє відпрацювати і SAMP/T, і Patriot.

F-16 в небі / Getty Images

Patriot добре себе показав і в Клинцях, коли було знищено 5 російських бортів, і в районі Кринків теж 3 борти відмінусували, і тут 7 бортів за кілька днів. Найімовірніше, один з так званих Patriot, що блукають. Хоча під цією личиною можуть ховатися і SAMP/T, і якась з наших гібридних систем.

Кілька пускових установок підключаються до інших локаторів, локаторів інших систем і наводяться. Цей механізм вже відпрацьований. Він у нас добре себе показав, тому це могла бути така пускова установка – від того ж Patriot, що працює, припустимо, із системою наведення іншого локатора.

Чи дійсно нам потрібен закон про мобілізацію

Щодо мобілізації. Давид Арахамія сказав, що якщо допомоги від США буде менше, то доведеться додатково мобілізувати людей. Водночас якщо допомоги буде більше, то тоді виріс би коефіцієнт озброєності, внаслідок чого потрібно менше людей. Зрозуміло, що там є своя політична гра, де ми дотискаємо наших партнерів, щоб вони зробили те, що мають. Але чи працює це так буквально?

До військової справи це не має стосунку. Найімовірніше, Арахамія знову намагається через продавлювання закону про мобілізацію щось там собі "наарахамити", не більше.

Закон про мобілізацію абсолютно не потрібний, потрібний закон про демобілізацію. У нас і так є практично мільйонна армія, а на лінії бойового зіткнення – не більше 100 тисяч. Десять разів можемо поміняти людей, з огляду на ті цифри, які озвучуються. Тому треба демобілізувати стільки непотрібних нам військовослужбовців, а тим більше тих, що не виконують бойові завдання. Тобто ставити у лави треба лише тих, хто бачить військову справу як свою професію.

А питання постачання озброєнь не зовсім прямо залежать від тактичних дій. Річ у тім, що якщо немає озброєнь, то треба займати кращу оборонну позицію: іноді відходячи, іноді наступаючи по деяких питаннях там, де не потрібно великою кількістю снарядів утримувати кордон. Це треба відходити за річки, займати висоти або одразу гряди з річкою.

У нас практично усі західні береги вищі, ніж східні береги. У нас сама природа, фізика – закон Бера, сила Коріоліса – нам благоволить. Росіянам треба буде форсувати річки, забиратися на висоти. Тобто саме це все треба використовувати, а не набирати людей.

Однак тут є непрямий зв'язок. Найімовірніше, Арахамія в черговий раз хоче покрити якийсь свій політичний момент, пов'язаний з мобілізаційним законом. Припустимо перекласти провину на мобілізаційні моменти, на наших партнерів. Так не робиться, принаймні це точно не по-партнерськи.

Що робити з людьми, які чекають на "русскій мір" в Україні

Колаборантка з Авдіївки заявила пропагандистам, мовляв, дуже рада, що росіяни окупували місто. Довкола одні руїни, а людина радіє, що з ними це сталося. Ви з тих країв, спілкувалися з тими людьми, розумієте їх – у них всі такі одурманені?

Ні, тут річ не в дурмані. Ми просто побачили представника російської імперії.

Мешканка окупованої Авдіївки тішиться "русскому міру": дивіться відео

Тобто останні 70 – 80 років на Донбас заходили так звані "заброди" – забрели звідкись через Уральські гори на український Донбас. До речі, весь Донбас – це українська земля. Ми – українці, які народилися на Донбасі, мені вже сьомий десяток пішов.

Там українські села, сотні років тому там запорізькі козаки рухалися на Дон. На моєму хуторі – там, де моя рідня лежить, перші родичі з'явилися у ХІХ столітті, а це вже щонайменше п'яте коліно. І основні прізвища були Дмитренко, Бороденко тощо, тобто це – українські козаки.

А ось останні десь років 70 – 80 на Донбас почали забрідати росіяни зі сходу. Пускали коріння, народжували дітей. Питань немає, але вони залишалися психологічно росіянами, тобто це написана така психоматриця. І у них не вистачило розуму у 1991 році просто зібратися та виїхати до Росії. Не вистачило розуму повернутися до свого коріння.

А у 2014 році вони покликали це лихо на наш український Донбас. Покликали росіян, начебто себе "звільняти". Це така "повзуча" окупація, розтягнута на десятки років. Крім гібридної війни, так заведено ще в Радянському Союзі.

Ці "заброди" йшли переважно через Урал. Можливо, і було десь якесь московське, астраханське коріння. До речі, у нас був чіткий поділ, хто куди їздить до бабусі на літо, той звідти й родом. Ось частина їздила під Донецьк, під Макіївку – до хуторів, сіл, а частина їздила у той бік – за Урал. Ось ці "заброди" й досі лишилися, їх "ждунами" називають зараз.

Зрештою відбувається така цікава тема: росіяни заходять, як ми вже бачили в районі Ізюма та Херсона, як пилосмок відсмоктують цих "ждунів" та випльовують десь за Урал. Тобто вони повертаються назад, а потім росіяни йдуть і залишають територію, вже зачищену від "ждунів". Так працює російський "пилосмок" на Донбасі та в Криму.

Що робити з цими людьми?

Не треба нічого з ними робити. Російський "пилосмок" відпрацює, їх "відсмокчуть" росіяни. Вони отримають російське громадянство, російські паспорти, і після відходу окупантів тікатимуть разом із ними.

А з тими, які на нашій зараз території вимагають і чекають?

Вони зрештою нарвуться десь на військових, особливо на тих, що повертаються з війни, і заспокояться. Повірте, заспокояться років на сто. Їх не буде ні чути, ні видно, коли хлопці повернуться після перемоги з лінії бойового зіткнення. Їм буде неможливо перебувати в Україні, тому вони тишком-нишком зберуться, попродаються і поїдуть до Росії. Тобто туди, куди їм і треба було від початку їхати.

Це "заброди", які не проросли корінням в українській землі, не стали українцями. Тому що більшість росіян, які свого часу потрапили в Україну, одружилися з українцями, народили дітей, і більшість цих дітей вже вважають себе українцями. Ніхто не згадує російського коріння, і не згадає через 2 – 3 покоління, тому це все скасовується без проблем.

Можу на своєму прикладі показати – у мене теща росіянка з Пермі, моя дружина виходить – мішанка, бо її батько українець. Але якщо ви запитаєте, то вона вам конкретно скаже, що вона – українка, у неї навіть думок немає про якусь Росію. Вона народилася в Україні – у Макіївці, це українка за своєю психоматрицею.

А ці "ждуни" – росіяни за психоматрицей, не має значення, яка у них кров. Їм хочеться жити у Росії – питань немає, їх абсолютно ніхто не тримає. Кілька разів повторювали вже, вони знають цю формулу: валіза – вокзал – Росія. Ця формула працювала 10 – 20 років тому, працює зараз і ще років 10 працюватиме.

Нічого страшного немає. До речі, негативу до цих людей не повинно бути жодного. Чому? Вони – росіяни, з ними ж нічого не зробити. Це психоматриця, їм до 5 років записали її, це не переб'єш. Їм просто треба поїхати на "споконвічно російські землі". Краще одразу за Урал і жити собі спокійно в Росії чи в тих країнах, на які Росія розпадеться у найближчі 10 років.

Про ризиковане інтерв'ю Зеленського на фронті

Володимир Зеленський дав інтерв'ю американському каналу Fox News. Наскільки я розумію, це канал, що близький до республіканців і Дональда Трампа. Це інтерв'ю записали досить близько до фронту, і в мене одразу виникли думки про те, що це дуже небезпечно. Чи потрібно достукуватися до республіканців ціною такого ризику? Як ви це побачили?

Річ у тім, що я трошки, м'яко кажучи, негативно ставлюся до політики, політиків. Це все-таки вже зайвий інструмент між народом та виконавчою владою, між людьми та виконавчою владою.

Чому зайвий інструмент? Я політиків порівнюю з пейджерами: поки не було смартфонів, поки не було прямого контакту з інтернетом, з мережею, то пейджери потрібні були для того, щоб передавати деякі сигнали чи інформацію, принаймні від одного до іншого. Нині цього просто не треба. Політики на цей момент просто не потрібні. Вони мають піти, як пішли пейджер.

І ця прокладка між населенням та виконавчою владою абсолютно не треба. Достатньо зараз під'єднати серйозний софт для того, щоб визначати вподобання населення, і далі виконавча влада має працювати.

Це політичний момент, тому мені дуже складно з такого погляду якось його оцінити. Мені це не подобається. З військового погляду, питання – негативне. Річ у тім, що Верховний Головнокомандувач – носій певного функціонала. І заради якихось політичних дивідендів, пов'язаних з інформаційним потоком, точно не варто цей функціонал наражати на небезпеку в районі лінії фронту. Тобто з військового погляду – цього робити точно не можна.

Зеленський дав інтерв'ю неподалік фронту / Скриншот з відео

Які ризики є після виходу з Авдіївки

Російська журналістка Юлія Латиніна написала, мовляв, ЗСУ не відступили з Авдіївки, а втекли. Загалом вона розповідає це все з дивним обрамленням. Хотілося б зрозуміти реальну ситуацію, що сталося з військового погляду?

Авдіївка була двох "іпостасей". Річ у тім, що це перший оборонний рубіж. Це перша лінія оборони, яка 10 років стояла – з 2014 року. Це оборонний рубіж, досить добре залитий і вирівняний у загальній структурі фронту по першій лінії.

Зокрема, це був і наступальний рубіж – стратегічний наступальний плацдарм. Він підходив практично до трьох міст одночасно: Донецька, Макіївки та Ясинуватої. Ясинуватська розвилка вела щонайменше у 7 міст: Авдіївка, Донецьк, Макіївка, Ясинувата, це і Горлівка, тобто напрямок на Горлівку, Єнакієве, Ханжонкове, Криничну. Тобто це досить серйозна розв'язка, і це – висота.

Ми стояли у 3 кілометрах. Свого часу нас зупинив Порошенко "Мінськом-2" – прокреслив лінію між промзоною Авдіївки та Ясинуватським блокпостом, цією Ясинуватською розв'язкою. Проте це був наступальний рубіж. Ми його втратили. З цього погляду – це дуже велика втрата.

Чому? Тому що з цього рубежу можна було виконувати бойові завдання будь-коли. Зараз можна вже про це відверто говорити, краще б минулого року ми рухалися не у бік Токмака (Запорізька область – 24 Канал), бо без авіації більш як 15 кілометрів ми й не пройшли б, а краще ми пішли б до Донецька.

15 кілометрів від Авдіївки – це центр Донецька, це Донецька область. Тому Донецьк ми могли звільнити б ще минулого року. З огляду на ті сили та засоби, які ми мали минулого року. І найцікавіше – у бік Донецька не було ліній Суровікіна. Росіяни чомусь на 100% знали, що ми до Донецька не підемо, тобто не перетнемо лінію 24 лютого.

Як зараз виглядає Авдіївка / Getty Images

Там не було ніяких серйозних споруд. Донецьк був практично відкритий. Якби ми розвернули ті бригади, які були підготовлені, до Донецька – Донецьк, Макіївка та Ясинувата були б звільнені минулого року. Але історія умовного способу, звичайно, не має. Не будемо це вже згадувати, було що було. Тож ми втратили цей наступальний рубіж під час відходу, чому й треба було його боронити. До того ж 4 місяці тому не можна було відступати.

Пам'ятаєте, щойно росіяни почали тиснути на Авдіївку восени минулого року, у нас були "всепропальщики": усе пропало, тікаємо, відступаємо тощо. Якби ми тоді відступили б, то в нас впав би весь фронт до рівня Карлівка – Очеретине. Це друга лінія оборони, яку ще з 2015 року відбудовували: Курахове, Карлівка, Очеретине і далі на Торецьк.

Якби ми відступили 4 місяці тому – весь фронт обвалився б. Наші хлопці втримали Авдіївку. За цей час більш-менш відкрили лінію оборони західніше Авдіївки, там наразі проходить лінія перехоплення. Приблизно так само, як і по Мар'їнці – також західніше, в районі Григорівки, і так само в районі Ласточкине – Орлівки.

Зараз уже ніякого обвалення фронту немає. Ми перехопили росіян, зміцнюємося, тобто йде вирівнювання фронту. 4 місяців було достатньо, щоб принаймні визначити цей напрямок. Але залишати його не варто було, бо це наступальний плацдарм. Це все одно, що росіяни зараз натиснуть на Роботине, а ми раз і втекли до Оріхового – повернулися назад. Це та сама Авдіївка – наступальний плацдарм.

Тут пряма провина нашого Міністерства оборони – не організували постачання боєприпасів. Якщо іноді вже рахували навіть патрони, то це безпосередньо їхня пряма вина. А там далі за Міністерством оборони наші партнери, які там десь не заплатили, не відточили й не привезли. Це вже друга хвиля цього лиха.

Будь-який керований відступ – це найскладніший маневр, який має бути проведений, обов'язково з повним стовідсотковим управлінням військами. Отже, найімовірніше, сталася так звана втрата управління. Це також логічно, оскільки перед цим була зміна керівництва Генштабу.

Коли одна команда пішла, друга команда зайшла – втрата управління за якимись позиціями буде 100%. Вона, звісно, докотиться до низових ланок, тобто до самих підрозділів. Втрата управління призвела до втрати деяких наших позицій, особового складу, техніки та боєприпасів. З боку це могло здаватися нібито як "втеча", тому деякі оглядачі так про це й розповідають.

Якщо резюмувати простими словами, яка загальна картина?

Оборонна картина у нас не змінилася, а росіяни зрізали наш наступальний плацдарм шляхом справді дуже великих втрат. З погляду росіян, вони нічого практично не набули – трохи убезпечили напрямок на Донецьк, але це коштувало дуже дорого.

А ми втратили наступальний плацдарм, на який цього року точно не повернемося. Це лише наступного року, та й то зі Сходу. Але ми втримали оборону вздовж практично першої лінії фронту, трохи вирівнявши позиції, фронт.

Якщо говорити про стратегічну втрату, то у нас вона набагато більша. Мається на увазі втрата наступального стратегічного плацдарму. А якщо говорити про втрати особового складу та ціну, то, звісно, росіяни втратили набагато більше, виконуючи такі завдання. Тут з якого боку подивитися.

Що треба обов'язково зробити перед наступом ЗСУ

Які загалом у нас проблеми та перспективи на різних напрямках? Де точки зростання і точки ризику?

Нам однозначно треба цього року провести певні ротаційні заходи. Усе ж таки два роки вже воюємо, треба людей відпустити. Тобто, по-перше, демобілізація строковиків і мобілізованих. Також – певний аудит сил, засобів, які ми маємо, уточнення за пріоритетними напрямами на наступний рік. Треба розуміння процесу хоча б на рік – півтора вперед. Це можливо з огляду на конфігурації фронту. Перше завдання у нас – Крим. Будь-який рух на Крим є стратегічним і він загалом має бути у планах.

Потрібні оборонні рубежі. Однак знову ж таки – треба чітко розуміти, де "заливатися", де бути в режимі активної оборони. А це залежить від кількості боєприпасів, які ми можемо мати в розпорядженні у середньостроковій перспективі.

Після визначення лінії оборони, після аудиту, заміни людей, демобілізації – треба запускати режим набору до професійної армії. Нам треба цього року створити професійну армію, щоб у нас на лінії фронту взагалі не було жодного роду мобілізованих. Мають бути контрактники, професіонали, які як на роботу ходитимуть на війну і виконуватимуть бойові завдання в армії. Таких людей достатньо буде 400 тисяч.

А далі, утримуючи лінію фронту, створювати тиск на противника скрізь, де тільки можна, тими силами та засобами, які будуть. Обов'язково зачекати на літаки. Без авіації жодних наступальних дій проводити не можна.

Після того як визначимо, скільки в нас буде авіації, які боєприпаси та в якій кількості будуть передані разом з нею, треба починати певні наступальні дії. Пробиваючись у напрямку Криму, проломивши оборону противника та виконуючи вже наземні наступальні операції.

Цього року чи наступного року – залежатиме від кількості сил і засобів, переданих партнерами, а також кількості вироблених нашим Міністерством оборони, якщо змінять у ньому керівництво, бо з цим керівництвом ми нічого не зробимо і не закупимо.