Тепер олігархічні канали сприймаються не як приватна, а як державна позиція. Експерти — про телемарафон і його подальше існування. Частина перша

24 лютого 2022 року докорінно змінило українське суспільство і життя українців. А за декілька днів принципово змінився український медіаландшафт: чотири приватні медіагрупи, Суспільний мовник і державний канал «Рада» об’єдналися, аби випускати телемарафон «Єдині новини», розподіляючи між собою ефір.

Відтоді минуло майже два роки. І змінилося багато чого: припинила існування медіагрупа «Україна» й замість неї тепер частину марафону виробляє канал «Ми — Україна», створенинй колишніми співробітниками медіагрупи; пішов у відставку міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко, який був координатором і куратором марафону. Врешті-решт, до самого марафону змінилося ставлення: в перший рік свого існування він був необхідним для виживання держави «єдиним голосом» і навіть символом єднання заради перемоги. На другий рік війни в нього падають рейтинги, йому довіряють усе менше людей, 43 відсотки опитаних фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова на замовлення Руху «Чесно» вважають, що він втрачає актуальність, іноземні партнери та міжнародні організації закликають владу припинити його, аби він не перетворився з поблажливого до влади на рупор пропаганди. І сама влада визнає необхідність припинення або принаймні трансформації марафону.

Водночас зараз складно уявити повернення повноцінного довоєнного мовлення. Самі учасники зацікавлені в продовженні марафону з огляду на державне фінансування його виробництва, і сама влада не робить чітких заяв щодо подальшого існування марафону. Можна припустити, що у влади є політичні причини продовжувати його виробляти. «Детектор медіа» опитав експертів про необхідність подовження марафону, поставивши їм такі запитання:

Як ви вважаєте, телемарафон вичерпав себе як державна пропаганда, яка занадто прикрашає дійсність, і часто підмінює пропаганду дій держави, ЗСУ, виправдану під час війни, піаром влади?

Якщо припустити, що влада відмовиться від телемарафону, чи не призведе це до ще більшого загострення політичної боротьби в країні?

Яким чином, на ваш погляд, повелися б у цій ситуації канали, що належать олігархам?

Чи не виникли б у національному ефірі токшоу, проєкти, на яких би знову, як до війни, почали б маніпулювати, підважувати зусилля влади та держави, суспільства у веденні війні, підігрувати проросійським силам тощо?

Чи не призведе втрата єдиного, хай навіть пропагандистського голосу, до ще більш небезпечного результату, ніж відсутність реалістичного висвітлення війни?

Публікуємо першу частину опитування.

Олексій Гарань, професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва:

— Ми вчора спілкувалися з експертами з Бразилії, які приїхали до України (що вже добре!). Вони кажуть про нову тенденцію: немає єдиного інформаційного простору, він розпадається на різні табори, групи й сегменти. І ми бачимо цю тенденцію, зокрема, у Сполучених Штатах, де це пов’язано з політичною поляризацією. Значною мірою такі тенденції проявляються і в нас. Насамперед це стосується соцмереж, де прихильники одного табору варяться у своєму казані, а іншого — в іншому, і немає конструктивної комунікації. Оце дійсно серйозна проблема.

Що стосується телемарафону, я думаю, що насправді ситуація неоднозначна. Він був виправданий на початку війни, але прикро, що до нього не допустили канали, які, скажімо, вважаються опозиційними. І якщо говорити про Прямий, у якого більш радикальна позиція, — тут ще щось можна зрозуміти, хоча, на мою думку, і його цілком можна було допустити, але «Еспресо», наприклад, займає збалансованішу позицію. Тому те, що їх не допустили до телемарафону та взагалі виключили з «цифри», безумовно, невиправдано.

Ми бачимо з результатів опитувань, що довіра до телемарафону поступово падає. Я навіть відчуваю це по собі — коли я хочу отримати якусь інформацію, то я вмикаю або «Еспресо» — не вважайте це рекламою — або, скажімо France24, BBC. Мені цікаво, що ж вони скажуть про те, що відбувається в Україні.

Чи відмова від телемарафону призведе до ще більшого загострення політичної боротьби в країні? Як на мене, зараз вона якраз загострюється, на жаль, і я не думаю, що причина лише в телемарафоні. Ми почали вже повертатися до формату таких токшоу, в яких беруть участь кілька експертів, що дискутують. Я думаю, причина в тому, що політики почали думати про рейтинги, про те, що відбудеться після війни в результаті виборів. Причому більша відповідальність лежить на владі. Але мені теж очевидно, що й опозиційні канали радикалізують певною мірою дискурс. Тобто дискусія виправдана й зауваження до влади також, але є оця радикалізація не лише з боку влади, хоча влада несе більшу відповідальність.

Але що буде, якщо ми скасуємо телемарафон? Тут багато що залежить від редакторів самих каналів і від їхніх політичних настанов, чи вони працюють на конструктивний пошук правди, чи на те, щоб задовольнити інтереси своїх хазяїв, чи набрати рейтинг. Насправді в мене дуже багато зауважень до політики редакторів щодо того, кого вони запрошують у студію, і це стосується не лише провладних каналів, а й каналів опозиції. Весь час розкручуються одні й ті ж теми, на які насправді дуже важко почути експертну думку, бо запрошують людей, які не є експертами в них. Ну, наприклад, якщо йдеться про міжнародну політику у світових регіонах, то в нас не так багато експертів, їх можна порахувати на пальцях однієї руки: Латинська Америка, Близький Схід, Африка, Корея, Китай і так далі. І дуже часто ми чуємо, як запрошують якогось одного «експерта», який відповідає на всі запитання поспіль, починаючи від воєнної ситуації й до економіки та міжнародного становища — і що там у Кореї, і що у Сполучених Штатах. Отут я бачу проблему. Так, у нас є якісна журналістика, економічна та міжнародна зокрема, але на телебаченні, на жаль, цього замало.

Як на мене, якщо не думати про відмову від телемарафону взагалі, то треба було б найперше залучити до нього опозиційні канали й зробити так, щоб він керувався не з центру, яким є Офіс президента, а якоюсь радою, в якій присутні представники різних каналів, насамперед це Суспільне телебачення. Так можна було б і логічно розподілити сітку, і домовитися про основні принципи висвітлення новин.

Тобто контроль телемарафону на користь влади — це погано, але якщо його скасовувати повністю і при цьому не дати всім каналам можливість відновити свою роботу, то справді виникає питання відповідальності цих телеканалів і того, як вони будуть подавати інформацію. І ситуація з відставкою Залужного тут дуже показова, бо очевидно, що багато українців були проти цього, й експерти говорили, що зараз не найкращий час для цього — але це сталося. І що далі? Ми маємо розкручувати цю тему і будувати недовіру до Сирського? Я навіть почув на одному з каналів, що треба розбиратися, де він народився, хто він — етнічний росіянин чи українець? Та чи це має значення взагалі?! Тобто ми розуміємо, що ситуація зараз значною мірою залежить від нашої мобілізації та від мобілізації партнерів, і будь-кому на цій посаді — чи то Залужний, чи то Сирський — буде надзвичайно важко. І зараз, коли ця заміна головнокомандувача вже відбулася, нам треба працювати над тим, щоб вибудувати довіру до ЗСУ, підвищити мотивацію тих, хто туди піде служити. І тут велика відповідальність саме політичного керівництва країни, зокрема тих людей, які відповідають за інформаційну політику та які постійно присутні зі своїми коментарями в телемарафоні, часто недолугими. Але і нам, експертам і медійникам, не можна зараз концентруватися на тезі, що Залужний кращий, а до Сирського є претензії, — це робота на ворога.

Останнє це вже моє особисте. Навіть професору політології дуже важко вибудувати якусь лінію. З одного боку, я намагаюся бути об’єктивним, з іншого — навіть у критиці влади, якої вона заслуговує, не розхитувати занадто човен. Особливо коли я даю коментарі західним медіа, я завжди намагаюся наголошувати на єдності українців — буде дуже прикро, якщо ми це втратимо. Як це відбилося на моїх запрошеннях на телеканали? Я скажу, що в єдиний телемарафон «Демократичні ініціативи» не запрошували взагалі! Останнім часом мене пару разів запросили, може, тому що в нас були опитування, які показали хороші рейтинги і Залужного, і президента, а я намагався донести це як тезу, щоб влада не дуже хвилювалася. Але після того, як мене запросили пару разів на телемарафон, я вже для опозиційних телеканалів став недостатньо радикальним, тому що їм потрібна критика влади. Бути академічним політологом і при цьому виступати в медіа, виявляється, дуже непросто, і це питання експертного й особистісного вибору — ти хочеш рейтинги й бігати по телеканалах чи намагаєшся давати збалансовану інформацію, що не «всьо пропало», а навпаки — «попри всі проблеми, рухаємося вперед».

Віталій Портников, політичний оглядач, ведучий «Еспресо» та «Радіо Свобода»:

— Ідея телевізійного суспільного мовлення так, як ми його створювали, якраз і полягає в тому, щоб воно було модератором взаємин між суспільством і державою. Це відбувається коштом наших із вами податків. Тобто суспільне мовлення має виконувати таку функцію — і сама поява цього телевізійного марафону є «крадіжкою» цієї функції суспільного мовлення та крадіжкою наших із вами податків, які йдуть на потреби олігархів. Адже ми з вами фінансуємо телемарафон із державного бюджету так, ніби це суспільне мовлення, а це не так. Ми контролюємо наявне Суспільне мовлення Наглядовою радою. А телевізійний марафон суспільство не контролює, його контролює чиновник з Офісу президента та власники каналів. Тобто це все має ознаки типової змови коштом платників податків, яку при цьому видають за суспільну думку, що не є правдою також. Це дезорієнтує суспільство та призводить до всіх тих наслідків, із якими тепер держава не знає, що робити. Вони ж сприймаються людьми як істина в останній інстанції, а не як конкуренція думок.

Якби телемарафон закрився, приватні телеканали дуже просто переформатували б свою роботу в їхньому розважальному контексті. З’явилася б ця частина поліінформаційного мовлення, якої там зараз немає, з’явилися б якісь випуски новин і якісь політичні програми. Але їхнім власникам потрібно було б на це заробляти гроші, а головною ідеєю олігархічного політичного мовлення в Україні був захист майна й інтересів олігархів. Тобто всі ці люди робили ці політичні програми заради того, щоб зберігати свої інтереси. Зараз у них особливих інтересів немає, тому що вся їхня власність знищена. А якщо війна буде продовжуватися, то на виході цієї війни ніхто не буде мати ніякої власності, тому що все буде добито. І зараз влада платить гроші за цей інформаційний актив, й вони користуються бюджетом, продаючи повітря, тобто інформаційні можливості своїх телевізійних каналів, які вони самі не хочуть тепер фінансувати. І вони просто беруть наші з вами гроші для потреб своїх інформаційних активів. От і все, що відбувається.

І нічого страшного не станеться, якщо вони будуть транслювати якісь не такі настрої, адже 80% глядачів і так узагалі не дивляться марафон, але ж вони звідкись, крім марафону, отримують інформацію. Тобто якась частина з них буде дивитися якийсь телеканал, який відповідає її інтересам і вподобанням. Це ж неправда, що люди дивляться те, що їм вбивають у голову. Люди дивляться те, що відповідає їхній картині реальності.

Але проблема марафону не в тому, що він не відповідає картині реальності людей, а в тому, що люди його логічно сприймають як офіційну позицію. Якимсь телеканалам — наприклад, приватному «Еспресо» — вони можуть довіряти чи не довіряти. Але коли вони дивляться марафон, то вважають, що це картина реальності, створена державою, — і таким чином створюється певна інформаційна маніпуляція. Адже тепер ті самі олігархічні канали сприймаються не як приватна, а як державна позиція. А це неправда.

Тому я й кажу, що для цього є Суспільне, яке повинне демонструвати позицію держави в діалозі з суспільством, як це й задумано у всьому світі. А наша проблема в тому, що ми весь час хочемо якісь велосипеди придумати. Я вже мовчу, що ми постійно вдаємо, що від того, що покажуть по телевізору, буде сформована позиція людини щодо того, воювати чи не воювати. Українець сприймає політику як віртуальну реальність і не дуже розуміє, як вона впливає на його життя. Українець думає: «А спробуймо вибрати Зеленського. Не сподобається — то поїдемо звідси працювати гастарбайтерами в Польщі». Це все настрої у стилі «це не про нас, а про них». Українець думає далі: якщо мене підстрелять на фронті — це вже про мене, і жоден телемарафон, якщо я не хочу цього, не доведе, що це правильно. І навпаки, якщо я хочу захищати Україну, то це не про Зеленського і не про марафон, це про моє розуміння обов’язку. Просто є різниця між реальним життям і віртуальним: коли тебе вбивають, то це — реальне життя. А те, що показують по телевізору про Верховну Раду, — це віртуальне життя. Тому велика кількість людей в Україні не відчуває себе частиною держави. Це теж проблема. Повторю, ми якраз створювали Суспільне мовлення, щоб люди з часом почали відчувати себе частиною держави. Так, як це відбувається у Франції, Німеччині чи в будь-якій державі, де немає такого конфлікту ідентичності.

Ярослав Юрчишин, голова комітету ВРУ з питань свободи слова:

— Я вважаю, найважливіше у випадку з національним телемарафоном — не йти за принципом комунізму: старе до основ зруйнувати, а потім будувати щось нове. Ми були свідками того, як відсутність зваженої інформаційної політики під час війни з 2014-го по 2022 рік дозволяла існувати в нашому медіапросторі цілій імперії російської пропаганди на базі каналів Медведчука. І зараз немає жодної гарантії, що без «Єдиних новин» на олігархічних каналах не поновиться пропаганда ворога в завуальованому вигляді. Але й телемарафон втрачає ключовий ресурс — довіру людей, яку він мав у 2022 році. Тому варіанти розвитку такі:

а) Національний телемарафон залишається, але до нього допускаються канали, які критично налаштовані до влади (за умови, що вони погодяться). Це не підвищить якість, але покаже плюралізм. Як тимчасовий крок і демонстрація рівного доступу до мовлення — цілком адекватне рішення;

б) «Єдині новини» беруть за основу стандарти Суспільного мовника й узгоджують їх з іншими каналами. Нацрада чітко відстежує виконання домовленостей, дотримання стандартів. Це призводить до підвищення якості та поступове відновлення довіри. Рівня 2022-го вже не буде, але точно є шанс принаймні повернутися до довоєнних показників;

в) телемарафон не міняється, і в кінцевому варіанті комерційні канали, обмежені в рекламі та можливостях, виходять із нього. Ми повертаємося у 2021 рік за рівнем плюралізму, але й за рівнем проникнення російської дезінформації теж. Спробувати зменшити цей ризик можна за допомогою профільних законів щодо протидії дезінформації. Але це дуже складно, бо втримати баланс гарантії свободи слова та захисту інформаційної безпеки — ще той виклик.

Основне, що вже зараз зрозуміло, — тактика переконування себе в тому, що телемарафон працює, вичерпала себе. Або ми переглядаємо підхід до нього, або він просто зникне — впаде під ударами комерційних інтересів і всеїдності улюблених владою телеграм-каналів. Тож у нас вибір — або зробити щось продумано, або чекати, поки марафон самозруйнується до основ і невідомо, що буде потім.

Микола Давидюк, кандидат політичних наук, автор книжок про російську пропаганду:

— Питання ж навіть не тільки марафону. One voice policy (політику одного голосу. — «ДМ») треба забезпечити — це правда, бо зараз війна. Зроби знову три Савіка Шустера — й вони розірвуть країну. Тим більше повертатися ж нема куди — три з чотирьох державних каналів уже під управлінням Офісу президента. Тому сказати, що ми повернемося до національних каналів і все буде ок — не буде. Вони це монополізували і їм залишилося ще увійти в одну структуру. Тому я думаю, що питання зараз не марафону як такого, а питання доступу до нього іншим політичним партіям, бо насправді, крім Суспільного, опозиції чи просто політологам, які не в пулі Офісу, йти нікуди. Тільки Суспільне намагається бути майданчиком для всіх.

Олігархи будуть і далі займатися своїми бізнесами, але навіть бізнес, який сьогодні атакують, не має інструментів, чим захищатися. Десь у медіа розкажуть — і їх одразу атакують. Зараз є проблема з медіа, бо справді створили «УТ-1» і повернули нас у 90-ті. Рейдерські захоплення, віджими, тиск силовиків, адмінресурс — це автократія, з якої треба виважено вийти. Але марафон як єдиний voice має видозмінитися, бо навіть якщо зараз запустити канали, вони всі будуть під контролем і ще більше промиватимуть мізки.

Тому я думаю, що проблема не формату, а цензури як такої. Перше — погоджують спікерів — ви знаєте, між якими двома інституціями бігає гінець. Друге — є чорні списки. Третє — інформаційна політика відбувається винятково за темниками.

Євген Глібовицький, директор Інституту фронтиру:

На мою думку, національний телемарафон міг бути ефективним швидким рішенням у перші місяці війни. Але його сутність виявилася не в тому, щоб забезпечити цілісність інформаційного простору шляхом підвищення його безпеки, а в появі інструментів ручного управління, що відкидає інформаційний простір далеко в кучмівську епоху. Це погана практика, коли керівники крупних медіа для чогось часто і постійно зустрічаються з міністром.

Замість створення рамкових умов для медіа, наприклад, через РНБО, і передачі моніторингової та регуляторної функції Нацраді з питань радіомовлення та телебачення, мали спробу Олександра Ткаченка трансформувати Мінкульт у квазісилове міністерство, що не на користь нікому, зокрема культурному сектору. В результаті проросійський контент з інфопростору не витравлений, учорашні зрадники успішно перефарбувалися і присягнули новим господарям, лояльність далі цінується понад професійність.

Чи не призведе втрата єдиного, хай навіть пропагандистського голосу, до ще більш небезпечного результату, ніж відсутність реалістичного висвітлення війни? Це залежить від того, який тип регулювання інфопростору буде. Якщо ручний, то ризики після закриття телемарафону підвищаться. Якщо буде полісі та спроможність її впроваджувати — то все залежатиме від якості полісі. Підхід через полісі переважно в українській політиці не виглядає привабливим, бо він недостатньо операційний.

Далі буде

Колаж: Микола Шиманський / «Детектор медіа»