Цифрова гривня. Крокуємо в ногу до повного фінансового контролю?

НБУ не полишає спроб запустити е-гривню. Що важливо про це знати?

Перший етап експерименту із запуску цифрової гривні стартував ще 2018-го. Було випущено 5443 е-гривні. Їхній обіг був обмежений, як і доступні операції (перекази між гаманцями, поповнення балансу мобільних телефонів, благодійність, обмін на безготівкові кошти). Результати першого етапу неоднозначні. Насамперед регулятор зіштовхнувся із суттєвими технічними проблемами, причому складність окремих із них прямо вказувала на необхідність  значних інвестицій та часу на модернізацію платіжної інфраструктури для цього інструменту. А зважаючи, що український ринок платіжних послуг розвинений, конкурентний і вже має сформовану інфраструктуру, то питання, чи доцільно продовжувати експеримент, буквально висіло у повітрі.

Втім, НБУ вирішив продовжувати. Другий етап експерименту почнеться у другій половині 2024-го і триватиме пів року. Цього разу НБУ просить банки та їхніх клієнтів долучитися до пілотного проєкту. Йдеться не про директиву, а саме про запрошення до участі. Звісно ж, банки своєю чергою лише пропонуватимуть е-гривню клієнтам. Обсяг емісії цього етапу стане відомий після того, як НБУ зрозуміє, яка кількість банків і клієнтів погодилися на участь у другому етапі. Але до масового використання е-гривні ще далеко. У НБУ чітко озвучили, що роздавати е-гривні всім охочим, за прикладом китайського центробанку, точно не будуть. Наразі йдеться лише про певне розширення наявного функціоналу (наприклад, тестинг офлайн-розрахунків), дослідження попиту і, головне, визначення доцільності продовження роботи над запуском е-гривні. Тобто про пошук остаточної відповіді на ключове питання, яке постало після першого етапу експерименту.

НБУ вже має певний досвід конкуренції із приватним сектором, і цей досвід не надихає регулятора. Чи знаєте ви, що таке «ПРОСТІР»? Навряд чи. А це державна платіжна система, яку роками розвиває регулятор та здебільшого ігнорує споживач, оскільки на ринку є швидші, зручніші й зрозуміліші альтернативи. Досвід цієї конкуренції підказує НБУ, що спочатку треба визначитися, чи буде взагалі попит на його розробки. Світ уже бачив країну, яка десять років тому «поставила все на крипту» і досі нічого не виграла. Це Еквадор.

То чи потрібна нам е-гривня?

Дуже спрощено, але всі ваші безготівкові трансакції — це вже електронні гроші. Революція відбулася давно, непомітно для більшості, і навряд чи хтось про це шкодує. Та все ж технологія блокчейн внесла свої корективи. І коли ми зараз говоримо про цифрові валюти центральних банків, то маємо на увазі використання саме цієї технології та збереження е-грошей у формі токенів, як і у криптовалютах.

2023 року центральні банки 114 країн, на які припадає 95% світового ВВП, були на різних стадіях оцінки запуску національної цифрової валюти. Європейський центробанк розпочав експерименти у жовтні минулого року. Бразилія й Індія теж уже в процесі. Велика Британія готується розпочати 2025-го. Першою ж великою економікою, яка здійснила емісію власної цифрової валюти, став Китай — там перші тестові етапи почалися 2019-го, а публічні тести стартували ще 2021-го. У 2023 році в провінції Цзянсу вже всі держслужбовці отримували зарплату цифровими юанями. Але і Китай досі перебуває в експериментальній фазі.

У теорії, якщо основні економіки завершать експерименти і впровадять цифрові валюти, для них у світі може бути створено нову базову інфраструктуру для транснаціональних трансакцій. Але це настільки непросто, що займе десятиліття навіть за нинішніх темпів прогресу. Адже як для запуску, так і для подальшої координації з іншими країнами потрібна гармонізація величезного масиву регуляцій, від стандартів і технічних характеристик до нормативних і правових деталей обігу. По суті, світові фінанси мають починати з чистого аркуша.

І для початку треба буде знайти відповідь на ключове питання, яке щоразу постає, коли мова заходить про державні цифрові валюти, — контрольованість усіх операцій державою. Китай не дарма в лідерах — там просто вирішили на це питання не відповідати. Інші ж країни досі в пошуку.

Усі розуміють, що за найвищого ступеня централізації (а державні е-валюти саме такі) найперше, що треба робити, це забезпечити фінансову конфіденційність і вберегти громадян від можливих зловживань із боку держави. Звісно, за певних обставин правоохоронна система і зараз може отримати доступ до ваших трансакцій або арештувати ваші рахунки, але надійних запобіжників, які діяли б у разі повної діджиталізації грошової системи, наразі немає. Минулорічні палкі дебати у британському парламенті показали, що швидким їхній пошук не буде. А нажахані потенційними змінами швейцарці навіть запропонували закріпити у Конституції право на доступ до готівкових грошей.

Тому у більшості демократичних країн саме правові засади функціонування е-валют будуть маркерами успішності цього починання. На жаль, в Україні ми не спостерігаємо навіть експертних обговорень цих проблем. Звісно, наші експерименти з е-гривнею дуже скромні й повільні, але досвід інших країн підказує, що правові регуляції час уже готувати, не уникаючи публічних дискусій на цю тему.

Тож суто теоретично е-гривня, точніше, робота над її запуском, має сенс. Навіть для того, аби не збільшувати технологічного розриву із провідними економіками. Цифровізація економік із подальшим використанням технологій штучного інтелекту для стрибка в ефективності — це наша наступна технологічна революція. За важливістю вона порівнянна з першою і другою промисловими. Країни, які першими їх провели, отримали величезну перевагу у розвитку. Але чи потрібна нам е-гривня вже в обігу саме зараз, питання. І, як бачимо, сам НБУ шукає на нього відповідь. Підозрюємо, що навіть знає її.

Е-гривня, як і будь-яка цифрова валюта, робить значну кількість функцій комерційних банків надлишковими. А це комісійні — важливе джерело прибутків у банківському бізнесі. Тож комбанки (як і регулятор, думаю) чудово розуміють, що сама система опиратиметься аж надто поспішній діджиталізації всього. Крім цього, попередній етап експерименту показав значний масив технічних проблем, які точно не покращать ставлення клієнтів до банків, які, по суті, нав’язали їм непрацюючу послугу. Клієнтська лояльність у банківському бізнесі, може, навіть важливіша за комісійні. Навряд чи дійде до саботажу, але стахановських темпів здійснення другого етапу експерименту ми не побачимо.