Велика українка і європейка Леся Українка – мішень для російсько-радянської пропаганди

Леся Україна як і Тарас Шевченко стала мішенню для російсько-радянської пропаганди більшовицько-комуністичної ідеології. Особливо активно переписували життя і творчість Лесі Українки на "пролетарську діячку" з 1939 року. Саме тоді на її могилу на Байковому цвинтарі в Києві встановили набгробний бронзовий памʼятник на гранітному постаменті роботи скульпторки Галини Петрашевич. На постаменті розмістили напис із газети "Правда":

"Леся Украинка, стоя близко к освободительному движению вообще и пролетарскому в частности, отдавала ему в к силы, сеяла разумное, доброе, вечное".

А в 1941 році Театру російської драми в Києві присвоїли імʼя Лесі Українки, яка за життя написала 22 драматичні твори і жодного російською мовою?!

Пропагандистська робота для перетворення Лесі Українки на прихильницю російської літератури та комуністичної ідеології була наскільки потужною та результативною, що лише після бомбардування Києва путінською Росією 24 лютого 2022 року із назви театру її імені в центрі української столиці прибрали слова "російської драми".

Натомість Леся Україна все своє життя прагнула довести, що Україна та Росія лише географічні сусіди і мусять жити окремо. Своє кожне повернення із Європи в Російську імперію вона сприймала як приїзд в "тюремне життя". Більш за те, навіть прагнула зректися російського громадянства: 

"Готова б хоча в абіссінське (Ефіопія) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя)".

Російська імперська політика супроти України теж не шанувала погляди та творчість Лесі Українки. Так, в січні 1907 року Лесю, її сестру Ольгу та інших українських діячів було арештовано. Вона із сестрою провела ніч у камері, де сидів Борис Грінченко, після чого їх відпустили. Показовою історією реальною ставлення до Лесі Українки владою Російської імперії та СРСР є доля відомої пʼєси "Бояриня". Цей твір Леся Українка написала в 1910 році під час лікування в Єгипті, а опублікована вона була вже після смерті авторки у 1914 році. Цікаво, що вперше театральну постановку "Боярині" зробила трупа Миколи Садовського у Камʼянець-Подільському, де перебував Уряд Директорії УНР. Тож на премʼєрі в 1919 році побувала все керівництво тодішньої України на чолі з Симоном Петлюрою. Натомість цей твір Лесі Українки був заборонений  як у Російській імперії, так і в Радянському Союзі. Не будемо детально переповідати зміст забороненої російською та радянською владами "Боярині" Лесі Українки про принципову відмінність у культурі, ментальності та побуті двох різних народів українського та російського.

Зауважимо лише, що якби "Бояриню" нині прочитав Путін та його "московські посіпаки" (так Леся Українка називає у своїй пʼєсі тих, хто перекинувся на службу Російській імперії), вони спробували її заборонити. Бо головна героїня твору чітко й однозначно висловлює своє світоглядне кредо:

"Та й осоружна ся мені Москва". І осоружна вона їй у всьому, бо "в Україні й місяць ясніше світить, ніж сонце у Росії". Про оцю українську культурну інакшість та унікальність переймалася велика українка й на фольклорній та етнографічній ниві. Заслуговує на повагу спільна праця Лесі із своїм чоловіком Климентом Квіткою над пошуком та записом українських кобзарів. Леся Українка анонімно стає одним із головних меценатів експедиції для записів на фонограф  народних пісень у виконані українських кобзарів для чого виділила 300 рублів. Остаточно цей проект було зреалізовано під керівництвом відомого композитора та етнографа Філарета Колесси.

Але найголовнішою творчою місією "великої європеянки української літератури", як назвав Лесю Українку Михайло Драй-Хмара, було завдання ознайомити українську громаду із класикою світової літератури. Вона ж, як відомо, окрім рідної української мови, знала більше десятка мов. Як згадує її сестра Ольга Косач-Кривинюк: "Леся мала прекрасні здібності до мов і сама про себе говорила, що, мабуть, нема такого звуку, якого вона не могла б виговоритися. Вона писала свої твори українською, російською, французькою, та німецькою мовами, перекладала з давньогрецької, німецької, англійської, французької, італійської та польської мов. Вона добре знала латинську мову, а під час перебування в Єгипті почала вивчати іспанську мову".

Свою перекладацьку діяльність 13-річна Леся розпочала із своїм братом Михайлом перекладом на українську "Вечорниць на хуторі під Диканькою" Миколи Гоголя. Першим друкованим поетичним перекладом вже 16-річної Лесі Українки став фрагмент поеми Адама Міцкевича "Конрад Валленрод". Згодом переклади Гомера із старогрецької, "Каїна" Байрона та "Макбета" Шекспіра. Загалом перекладацький доробок письменниці сягнув більш як 1 100 сторінок цілого 8 тому повного академічного зібрання творів у 14 томах. Тут уривки із "Рігведи" і Біблії, творів Гомера,  Данте й Шекспіра, поезія Байрона, Гейне та Гюго, оповідання Гоголя, драми Метерлінка і Гауптмана, наукові і публіцистичні статті Драгоманова, Верна…

Власне у більшості випадків мова йде саме про ті твори, які молода Леся Україна співпрацюючи  із гуртком "Плеяда"склала як першочерговий список перекладів класики світової літератури задля утвердження рівноправності української літератури.

Нагадаєм, що у цей список вона внесла твори Байрона, Петрарки, Гете, Гюго, Шекспіра, Флобера, Шіллера, Сервантеса, Скотта… Вона виходила із амбітної мети – необхідності "модернізувати українську літературу" та витягти її за межі "літератури для хатнього вжитку". 

Як учениця свого знаменитого дядька Михайла Драгоманова вона активно працює на нині європеїзації української молоді та інформує його в листах, що "серед киян молодих остатнього часу починає ширитись європеїзм: вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою". Ба більше, вона вважає, що вже минув час для романтичного періоду українофільства та народництва і настав час нової модерної української літератури.

Проте, вищезгадана європейська місія Лесі Українки на заважала їй бути патріоткою свого народу і свого краю. Нагадаю лишень знаменитий, повчальний і вкрай актуальний твір великої українки "І ти колись боролась, мов Ізраїль …", написаний в 1904 році.

"І ти колись боролась, мов Ізраїль,

  Україно моя! Сам Бог поставив

  супроти тебе силу невблаганну 

  сліпої долі. Оточив тебе 

  народами, що мов леви в пустині,

  рикали, прагнучи твоєї крові,

  послав на тебе тьму таку, що в ній

  брати братів не пізнавали рідних,

  і в тьмі зʼявився хтось непоборимий,

  якийсь дух часу, що волав ворожо:

 "Смерть Україні"…

     Але тепер? як маємо шукати 

     свому народу землю? хто розбив нам

     скрижалі серця, духу заповіт?

     Коли скінчиться той полон великий,

     що нас зайняв в землі обітованій?

     І доки рідний край Єгиптом буде?

     Коли загине новий Вавілон?"