"Приєднання Придністров'я до Росії": що там відбувається, чи готова Україна і кому вигідний вкид

В інформаційний простір "несподівано" увірвалася тема Придністров'я, контрольованого Росією анклаву на території Молдови та на кордоні з Україною. Ситуацію змушені були коментувати як очільник військової розвідки, так і навіть президент Володимир Зеленський.

24 Канал розповідає та пояснює, що ж стало причиною занепокоєння та чи існують взагалі для цього хоч якісь підстави.

Звідки взялася заява про "приєднання Придністров'я до Росії" та чи варто в це вірити?

28 лютого 2024 року в Тирасполі, що є столицею самопроголошеного та ніким не визнаного анклаву, мають пройти збори нібито "місцевих депутатів". І буцімто вони мають звернутися до Путіна в стилі Сальдо, який попросив про "приєднання до Росії".

22 лютого 2024 про таку можливість написав на своїй фейсбук-сторінці молдавський політик з придністровським бекграундом Геннадій Чорба. Цей пан навчався в Києві наприкінці 1980-их у дуже престижному військовому виші, також має диплом придністровського університету (до речі, названий іменем Тараса Шевченка).

Чорба працював "міністром" в адміністрації сепаратистів та відповідав за ЗМІ, брав участь у місцевих "схемах" і навіть отримав кілька років ув'язнення (нібито за критику режиму). Відбув за ґратами 13 місяців і був звільнений рішенням фейкового місцевого "Верховного суду", який замінив реальний строк на умовний. Нині пан Чорба є критиком режиму сепаратистів.

Чи є у Чорби якісь інсайди? Можливо, але сам допис Геннадія Чорби на фейсбуці не містить посилання на якісь інсайди, а є такою собі "аналітикою з коліна".

У цьому можуть переконатися усі охочі:

Висновок про "звернення" місцевих сепаратистів до Путіна ґрунтується на:

• фактах того, що 19 лютого очільник "ПМР" Красносельський знову почав заявляти про шалений тиск Кишинева та підготовку іноземних диверсантів (звісно, українців, але не тільки), для проведення у Придністров'ї терактів.
• заявах очільника МЗС Росії Лаврова, що його держава не кине напризволяще своїх громадян у Молдові (мешканцям анклаву активно роздають російські паспорти),
• а найголовніше – на 29 лютого 2024 року заплановане звернення Путіна до Федеральних зборів.

Чи може це відбутися?

У випадку Росії, з огляду на її дії та вчинки, давно має діяти принцип презумпції винуватості, тобто в будь-якій ситуації логічним буде припускати найгірший варіант.

Ця держава давно та свідомо обрала шлях ескалації та плюндрування всіх можливих норм міжнародного права, а тому оголошення про "приєднання" чергових "історичних територій" вже нікого не здивує. Особливо напередодні виборів Путіна. Для електоральної автократії, якою є Росія, цей ритуал видається важливим, а тому Путіну було б непогано мати якісь "перемоги".

Власне, він вже почав їх здобувати – це й кривавий штурм Авдіївки (не забудьте пасаж старого про епічне захоплення 19 будинків), й страта Навального, й тріумфальне (ні) інтерв'ю ютуберу Карлсону. Тож оголошення про "перемогу" в Придністров'ї видається логічним і може пояснюватися спробою повторити так званий “кримський консенсус”, коли загарбання українського півострова різко підняло популярність диктатора серед росіян.

Чи так станеться? Ми не знаємо. Проте люди, які за визначенням мають це знати, кажуть, що ні. За словами очільника ГУР Буданова, сепаратисти не планують якихось пафосних звернень і реальних кроків.

А якщо все ж станеться?

Якщо Росія дійсно наважиться провернути таку "спецоперацію", це було б самогубством. В агресора наразі немає ресурсів, щоб допомогти своїм в анклаві: їхні кораблі в Чорному морі бояться сунутись, бо там на них чекають дрони "Магура" та "Морський малюк". Так само літаки та гелікоптери росіян стануть легкою ціллю українських ВПС, а зв'язку з анклавом суходолом у Росії немає.

Залишаються лише кілька батальйонів у самій "ПМР" та потенційно – місцеве ополчення, плюс загони бойовиків з проросійської автономії Гагаузії (якщо вони існують в природі).

Боєздатність та комплектність цього "воїнства" викликають серйозні питання, втім, на тлі збройних сил Молдови навіть вони можуть бути грізною силою. Але це у вакуумі, а в реальному житті Кишиневу обов'язково прийдуть на допомогу сусіди – українці та румуни (країна НАТО, між іншим).

Карта Придністров'я та Молдови / Інфографіка krymr.com

Українські посадовці неодноразово заявляли, що якщо з боку влади Республіки Молдова буде офіційний запит про підтримку чи допомогу – Україна точно надасть її,
– посол України Марко Шевченко про ситуацію в Молдові.

Насправді це був би, можливо, навіть і непоганий варіант, оскільки б він розв'язав руки Україні, остаточно розв'язав питання сепаратистів, відновив територіальну цілісність Молдови. Проте в Кишиневі наразі не готові до таких радикальних кроків і чекають на "подарунок долі", який не факт, що колись та й станеться.

Водночас з боку Придністров'я, ймовірно, можуть застосовувати якісь провокації. Як приклад – стрілянина в напрямку кордону. Принаймні це припустила начальниця об'єднаного координаційного пресцентру Сил оборони півдня України Наталя Гуменюк.

"Наразі там не спостерігається ворожа активність. Навчально-методичну роботу підрозділи проводять регулярно. Вони підсилюють свої навички щодо роботи у складі штурмових груп. Це проводиться на навчальній базі, на основі тренувань. Можна припустити, що, ймовірно, можуть бути застосовані провокації на кшталт стрілянин в напрямку кордону. Але ми готові до будь-якого розвитку подій", – зазначила вона.

До зустрічі диверсійно-розвідувальних груп Україна також готова.

"Навіть якщо диверсійно-розвідувальні групи наважаться на провокації, застрягнуть у найближчій смузі. Росія зараз використовує інформаційний простір, намагаючись тиснути на свідомість людей, просуваючи свої наративи. Але з цим ми також працюємо", – додала вона.

Ворожий ресурс, захований у "придністровську кишеню", ретельно відстежується з боку України, запевнила Гуменюк.

Кому потрібен був вкид і чи може це бути "внутрішніми" розбірками?

Тут кілька варіантів.

• Перший – російська ІПСО "за триста рублів". Тема дійсно наробила галасу в інформаційному просторі та примусила декого захвилюватись. Втім, отримати з цього всього зиск росіянам буде дуже важко, якщо взагалі можливо.
• Другий варіант – місцеві придністровські "теми".

Не секрет, що "ПМР" – це така собі сучасна піратська республіка, що багато років паразитувала на слабкості Молдови, амбіціях Росії та бажанні нагріти руки декого в Україні.

За останні 20 років Придністров'я стало важливим контрабандним хабом і дуже добре на цьому заробляло – місцеві "барони" стали "шерифами" й вибудували строкату систему, яка всіх влаштовувала.

Отже, у "ПМР" прийшло нове "покращення", а ще – на горизонті замайоріли перспективи вступу Молдови до ЄС. У такій ситуації в російському анклаві стали все більше думати про близький Кишинів, ніж про далеку Москву.

Звісно, така ситуація не всім до вподоби в Тирасполі. На відміну від економічної еліти, в місцевих політиків шансів зберегти свій вплив і владу в нових реаліях не так і багато, тому в анклаві почалася "політична дискусія" і саме її прояви ми бачимо зараз.

Третій варіант, найбільш банальний. Пост на фейсбуці – це просто пост на фейсбуці, нехай його і коментують в "Інституті вивчення війни", генерал Буданов та навіть президент Зеленський. Пан Чорба має право на власну аналітику в соцмережах і на власні 15 хвилин слави, після яких ми всі повернемось до більш важливих питань.