Громадянська війна в США

Про неї сьогодні говорять вже вголос, найбільше – в Росії. Це не привід замовчувати проблему: критика ворогів – як правило, найкраще джерело правдивої інформації про себе. Дурень називає це ворожою пропагандою, розумний – робить висновки.

Відповідно, якщо подальший допис матиме певні співпадіння з «тезами Кремля», то це лише тому, що в Кремлі бачать пилинку в чужому оці краще, ніж колоду в своєму, а також тому, що окреслені проблеми вже помітні неозброєним оком.

Про наростаючі антагоністичні суперечності американської моделі я писав ще в «нульових», на що старі мудрі євреї в США мені відповідали, що це все дурня, ніхто такого не допустить, Америка жила, живе й буде жити.

Тепер старі мудрі євреї в США, обмірковуючи актуальний стан речей, дивуються, як це могло до такого дійти...

Американські закони забороняють політичну пропаганду в межах Америки, тому американські ЗМІ надолужують це за кордоном. Майже кожен, хто вперше потрапляє до США, фіксує велику розбіжність між тамтешньою реальністю і своїми уявленнями про неї.

Через це перший американський «майдан» 2020 року пройшов майже непоміченим, а доволі незначна в усіх відношеннях подія – «штурм» Капітолію 6 січня 2021 року – набрала масштабів вселенського зла.

Так воно завжди буває: в СРСР, скажімо, цілі покоління виростали в твердій впевненості, що царизм в Росії нещадно гнобив, переслідував і вбивав людей, тоді як небачені в історії звірства з боку самої радянської влади здебільшого трактувалися як незначні «перегибы на местах».

«Майдан» в США 2020 року – це щось типу революції в Росії 1905-го. Він висвітлив такі проблеми й підняв такі питання, які до цього в США вважалися немислимими. А головне – легітимізував «волю народу» й відкрив шлюзи для пролетарської революції.

В будь-якому суспільстві існують свої правила гри, й фундаментом суспільства є те, що соціальний статус громадянина напряму визначається тим, як він у цю гру грає. Усталена американська модель вивищувала тих, хто порядно й законно заробив найбільше грошей.

Отже: дав працю максимальній кількості робітників, зробив до національної економіки найбільший внесок, заплатив найбільше податків та ще, традиційно, пожертвував найбільше на доброчинність. Відповідно, бути бідним в США було синонімом особистої нікчемності.

На цьому фундаменті Америка працювала століттями й завдяки цьому фундаменту стала уособленням сили та величі в сучасному світі.

В 2020 році Америка раптом побачила, що всі ці попередні століття вона вела неправедне життя, гнобила, переслідувала та вбивала «простий народ», особливо представників расових меншин, і тепер настав час за це все заплатити.

«Репарації» нащадкам чорношкірих рабів, останнього з яких звільнили ще в 1865 році, перейшли з категорії химерних фантазій окремих неадекватів в законодавчі акти, злочинцям-рецидивістам стали платити за те, що вони протягом тижня нікого не вбили чи пограбували, вуличних розбійників – відпускати, якщо вони небілі, можливість незаконного проникнення на територію США нелегальних іммігрантів перекривати заборонили, безхатьків виганяти з місць громадського користування – теж.

Натомість, стали, за давнім римським правилом, переслідувати поліцейських, що дозволили собі переслідувати злочинців...

Білих тепер переконують в злочинності їхнього кольору шкіри, в злочинній спадщині їхньої раси, в злочинності самого усвідомлення себе білим. Традиційно орієнтованих мужчин та жінок приписано вважати лише одним з багатьох «гендерів», а всякого роду статеві збочення – почесними й такими, що заслуговують на матеріальну та моральну підтримку.

Наразі в США найбільш почесно й вигідно бути чорношкірою лесбійкою, що не заробила за своє життя жодного чесного долара, а найбільш ганебно й проблематично – білим багатим мужчиною з твердими моральними переконаннями традиційної орієнтації...

Як і свого часу перша революція в Росії, так і перший «майдан» в США фундаментально нічого не вирішив, лише радикально змінив вектор мислення.

Очевидно, що американський пролетаріат залишився вкрай незадоволеним: жодні подачки «злочинної влади» не спроможні зробити генетичну неміч успішною в межах суспільної моделі, що винагороджує розум та працьовитість.

Для того, щоб по-справжньому відчути себе вільним, пролетаріат мусить змінити фундаменти: ліквідувати саму ідею якого-небудь благородства й встановити свою диктатуру, що, не заморочуючись на закони й мораль, ідеї та принципи, логіку та раціональність, без зайвих сантиментів проголошуватиме саме «простий народ» джерелом та мірилом усіх цінностей.

«Толерантність» та «інклюзивність» «злочинної влади» мусять звільнити місце простим і ясним навіть для найменш спроможного розуму правилам життя, в яких цей розум почуватиметься безумовним гегемоном. Життєва мрія «альфа-самця» – не отримувати подачки, а розподіляти їх.

З протилежного боку, в сучасній Америці все ще залишається певний відсоток розумних та енергійних людей, вихованих на традиційних принципах та переконаних в їхній справедливості. Поступатися цими принципами – для них все одно, що добровільно йти в рабство, краще вже смерть.

Якщо сила жінки – в її слабкості, то слабкість розумних та сильних – в їхній силі. Розумні, але слабкі люди, стикнувшись з тупою, невблаганною загрозою, як правило, втікають, і, як правило, це рятує їм життя. Потім вони повертаються й перемагають, бо немає в світі нічого сильнішого за розум.

Сильні «приймають бій», навіть тоді, коли він безнадійний, і це в актуальній ситуації майже напевно призведе їх до загибелі.

Сто років тому сильні розумом покинули Росію, а сильні духом пішли в Білу армію. Сьогодні іменами тих, що втекли, називають вулиці, аеропорти та університети, а могили тих, що вирішили боротися, шукають по занедбаних пустирях.

Фундаментальна слабкість розумних та сильних в США випливає з об’єктивного ходу подій. Їм доведеться виступити проти історичного процесу, а це завжди безнадійно.

Ми все ще живемо в ері матеріального нагромадження (цивілізації), коли людина вважалася створеною Богом за своїм образом та подобою, отже, всі її риси – Божим даром. Відповідно, соціально-економічний прогрес в цій ері рухався від «Кожному – своє» до визнання права бути людиною за кожним.

Проблема, однак, полягає в тому, що, як вже писалося в «Загибелі богів», будь-яка рівність (на противагу рівноправності), призводить до динамічного заміщення найкращих найгіршими та виродження раси в цілому. Аж до того, коли типовий представник цієї раси стає генетично неспроможним до засвоєння знань та навиків, які дали б йому можливість вести хоч якесь цивілізоване життя.

Тому всі народи, всі цивілізації, дійшовши до вершин своєї могутності, досягнувши омріяного ідеалу, переходять до стрімкого спуску з цих вершин, аж до того, коли на руїнах Форуму та Колізею неписьменні пастухи випасають кіз. І це падіння зупинити неможливо ніякими індивідуальними звершеннями.

Передчуттям цього, давно перевіреного на практиці, факту наразі зловтішаються в Москві, Пекіні, Тегерані, потираючи руки в очікуванні майбутнього дерибану американської спадщини.

Забуваючи про те, що США, вірніше «колективний Захід», на відміну від того ж Риму чи Золотої Орди – це імперія глобального масштабу, й увесь світ наразі тримається на осі, яку цей «колективний Захід» вибудовував протягом минулого тисячоліття.

Злам цієї осі означатиме колапс всієї людської цивілізації, розвал життєзабезпечення в світовому масштабі, як колись занепад Риму призвів до занепаду всіх його колишніх колоній.

Занепад Риму тривав кількасот років, однак почався він не зі «злочинної влади», а з «революцій гідності» тамтешнього пролетаріату. Нову епоху в історії європейської цивілізації почали не окультурені Римом гали з ілірійцями, а дикі племена германських варварів, що ніяк не залежали від імперського Риму, не поділяли його цінностей і не користувалися його надбаннями...

Відповідно, найбільш імовірним сценарієм розвитку подій буде наступний.

Трамп, здобувши переконливу перемогу на виборах, в сенсі відданих за нього голосів, та згуртувавши навколо себе свій ядерний електорат, претендуватиме на визнання в якості президента.

Американський пролетаріат, натомість, підтриманий нелегалами, гендерними меншинами та просто «корисними ідіотами», озброєний марксистським вченням та очолюваний відповідними вождями, ці претензії рішуче заперечить.

Для ворогів актуальної президентської адміністрації (далеко не всі з них – прихильники Трампа) основними гаслами є закон і порядок, традиційна мораль та чесні правила гри. Це дуже звужує поле для діяльності.

Для республіканців боротьба нагадуватиме бійку з грабіжниками у власній крамниці порцелянового посуду, особливо якщо зважити на те, що прийнятною метою для грабіжників є не стільки навіть вкрасти, як потрощити все.

Для їхніх же супротивників головне – добитися знищення «злочинної влади»...

Громадянська війна починається з готовності однієї зі сторін відкинути умовності загальнодержавної порядності заради партійних інтересів.

В сучасних США лише близько 20% ВВП виробляється в промисловості, будівництві та сільському господарстві. ВВП в Америці вираховується як сума цін товарів та послуг, відповідно, 20% в цьому випадку – це не кількість продукту й навіть не його споживча корисність, а сума виручки, яку отримують виробники.

Решта 80% – це різного роду послуги, переважно фінансові, торговельні та юридичні.

Тобто: найбільш дохідним заняттям в США наразі є не створення чого-небудь корисного, а управління грошовими та інформаційними потоками, які концентрується переважно в прихильників Демократичної партії.

Парадокс в тому, що ця, типово олігархічна партія, вирішальну свою силу черпає в американському пролетаріаті, який представлений в сучасному світі не найманими робітниками без освіти та перспективи, як пару сотень років тому, а всякого роду «меншинами» та нелегалами.

Щоб бути найманим працівником в сучасній цивілізованій країні, потрібно мати природні таланти, освіту, практичні навики та досвід, тоді як пролетар, за визначенням, не має нічого, крім голодних дітей і ненависті до «експлуататорів».

В теперішньому громадянському протистоянні в США, як і в громадянських міжусобицях пізнього Риму, немає нічого конструктивного чи високоідейного: мова йде виключно про перерозподіл спадщини великої держави.

І олігархи-демократи, і їхня пролетарська паства в цьому згуртовані, як ніколи: останні мріють нарешті отримати ласі шматки американського пирога, тоді як перші сподіваються на цьому круто піднятися.

При цьому і ті, і ті не розуміють, що не так буде, як мріється. Бо тим, і тим бракує фундаментального розуміння, як працює цивілізоване суспільство. В цьому сенсі вони є аналогом чи то свині, яка підриває дуб в пошуках жолудів, чи того, що пиляє гілку, на якій сидить, чи ракової пухлини, що, знищуючи організм, гине сама – кому як подобається, але всі аналогії коректні. Причини вже згадувалися: генетичне виродження і ментальна деградація як нації в цілому, так і її провідної верстви.

В сучасному американському інформаційному просторі деструктивні потяги пролетаріату висвітлюються вельми невиразно, переважно тому, що носії цих потягів, як правило, не здатні їх логічно сформулювати та донести до масової свідомості. А їхні лідери є занадто розумними, щоб про це говорити вголос.

Тому офіційно американський пролетаріат наразі бореться проти расизму, за справедливість, рівноправність, злагоду, соціальний мир, краще майбутнє для всіх і т.п. Свого часу офіційними гаслами більшовиків, до завоювання ними влади, зрозуміло, були відміна смертної кари, ліквідація кордонів, вільне національне самовизначення поневолених Росією народів, вічний мир в усьому світі, розпуск армії, поліції й т.п.

Коли ж дійде до справи, то все в США буде, як завжди: спалені квартали, знищені поліцейські відділки, розграбовані крамниці, трупи «білих расистів», поліцейські на колінах, спустошені сейфи муніципалітетів й т.п.

Лише на цей раз «майдан» не зупиниться на півдорозі.

Готовність йти на все заради приватних цілей демократи продемонстрували в 2020. З того часу обидві сторони активно вдосконалюються в пошуках можливостей захисту своїх інтересів...

Війни закінчуються тоді, коли ховають останнього, охочого воювати. Революції завершуються зі смертю останнього революціонера.

«...Всі, хто візьме меча, від меча і загинуть.» (Вiд Матвiя 26:52)

Революції планують представники заможних класів, «тіньової еліти», а реалізовують маси троглодитів, для яких «бий, пали, грабуй, убивай» – найбільш природній спосіб самовираження в цьому житті. В кінцевому рахунку, революції пожирають і тих, і тих.

Наслідки будь-якого «майдану» виходять далеко за межі прекраснодушних мрій, які свого часу, в силу своєї інтелектуальної обмеженості й нездатності передбачати що-небудь, плекали непримиренні революціонери.

Після знищення «злочинної влади» завжди доводиться починати все по-новому, відповідно, «революція гідності» лише тоді має якийсь позитивний сенс, якщо ця гідність не ув’язується з паразитизмом на чужих досягненнях.

Не варто, зламавши що-небудь в системі, сподіватися від системи ефективної роботи.

Очевидно, що легіони професійних паразитів, а саме вони є рушійними силами теперішніх змін в США, навряд чи зможуть запропонувати, а тим більше – втілити в життя якусь конструктивну ідею. А відтак, сподіватися, що все залишиться, як завжди, чи, тим більше, стане краще, особливих підстав не залишається.

Будь-яка дія дорівнює силі протидії. Присутність в США достатньо вагомої кількості розумних та сильних громадян, які щиро вірять у цінності, закладені в американській Конституції, дає підстави сподіватися на достатньо напружений перебіг подій.

Цим людям відступати вже нікуди: за межею – хаос, колапс і занепад світової держави. Принаймні, так це для них виглядає...

Очікувана американська революція принципово відрізняється від українських «майданів» тим, що в ході останніх питання зміни фундаментальних цінностей не ставилося (якщо не вважати такою право натовпу змінювати владу за своїми уподобаннями).

Проблема сучасної Америки в тому, що демографічні реалії та назрілі соціально-економічні зміни ніяк не вписуються в чинне законодавство. Очевидно, що деякий час це намагатимуться прикривати фіговими листками численних «поправок» до Конституції, проте доволі швидко стане зрозуміло, що ці «поправки» пасуватимуть Конституції, як сідло котові, змінюючи суть її положень до їхньої протилежності.

А відтак – система правосуддя втратить всякий сенс, за чим настане колапс моделі в цілому.

Адже тотальна рівність є можливою лише за рахунок ліквідації всякої унікальності, всіх занадто розумних, енергійних чи успішних: осел завжди залишиться ослом і буде лише прясти вухами, хоч ти назви його національним героєм, а от світлу голову загубити – раз плюнути.

З чого виникає питання сприйняття очікуваних змін.

Якщо виходити з того, що ці зміни позитивні, як про це говорить актуальна американська адміністрація й невтомно ретранслюють українські ЗМІ, то тоді необхідно згодитися, що вся попередня історія США є послідовністю злочинів, помилок та несправедливостей.

Відповідно, лозунги Трампа про повернення Америці колишньої величі – злочинні за визначенням (за напис MAGA на кашкеті в США сьогодні цілком можуть побити, вигнати з університету чи оштрафувати).

Однак тоді доведеться також визнати, що всі ті ідеї «вільного ринку» та класичної демократії, якими українців насильно годують з моменту здобуття незалежності, походять від злочинної системи, вся велич Америки – злочинна, а її роль в сучасному світі – негативна.

Отже, Америка – світовий жандарм, поневолені нею народи мріють про світлий момент визволення, і, як переконливо зауважив товариш В.В.Путін в своєму пріснопам’ятному інтерв’ю, цей час вже не за горами...

Зрозуміло, що для маленьких злих людей є характерним видавати бажане за дійсне, і очікувані катаклізми в США – це ще не кінець їхньої історії. Це всього лише перехід до олігархічної моделі, в якій маразматики при владі стануть традицією, а всі важливі державні питання вирішуватимуться сірими постатями в задніх кімнатах.

Тобто: Америка завтрашнього дня – приблизно те, що Україна сьогоднішнього.

Остаточний же занепад США як світової держави відбудеться лише тоді, коли, як в сучасній Україні, перерозподіляти буде вже нічого, й голодні маси накинуться на своїх колишніх ставлеників; а світові запропонують життєздатну та привабливу альтернативу, і знайдеться критична маса пасіонаріїв, здатних цю альтернативу реалізувати практично.

Одна умова: ця альтернатива не може залежати ні від чужих технологій, ні від чужих грошей...

В часи Римської імперії германські народи розділилися на дві групи. Одних римляни наймали на службу, запрошували до себе та привчали до спокус цивілізованого життя. Інші керувалися моральними традиціями предків і залишалися вільними.

Ті, що стали частиною Риму, з часом занепали разом з ним.

Ті, що залишалися самими собою, згодом прийшли до пасіонарного поштовху, завоювали всю Європу та Америку й сформували європейську цивілізацію такою, якою ми її тепер знаємо. Пізніше вони прийняли християнство, римську культуру й філософію, але не пиху й розпусту.

Якщо виходити з того, що в сучасному світі вже не залишилося націй, які б не використовували західних технологій і не були прив’язані до глобальної системи життєзабепечення, то новий пасіонарний поштовх слід очікувати хіба що на основі нової раси...