Не міг розмовляти, тільки кричав: на Львівщині відновлюється боєць, якому в голову прилетів уламок міни

В’ячеславу Радоничу – 24 роки, а його коханій Олександрі – 19. Обоє родом із Дніпра, пара разом уже четвертий рік. Познайомились, коли дівчина ще навчалась у школі в 11 класі, а В’ячеслав був на четвертому курсі університету. Хлопець якраз проходив практику у навчальному закладі, де вчилась Олександра. Спершу дружили, а згодом почали зустрічатись.

До початку повномасштабного вторгнення Олександра тільки починала кар’єру фотографа, а В’ячеслав викладав дітям у школі алгебру і геометрію, а ще був інструктором в мотошколі. Обоє були шалено закохані в мотоцикли та швидкість, любили подорожувати та активно проводили час.

Війна все змінила

24 лютого В’ячеслав вирішив стати на захист країни. Рідні хлопця спершу відмовляли його, але зрештою змирились. Олександра пригадує, її чоловік завжди був патріотом і бути осторонь війни точно не зміг би.

– Він завжди казав: Хто, як не я? Йому мама казала: Ти мій син, а він відповідав: Інші ж теж чиїсь сини, вони теж ідуть, і я повинен, – розповідає дівчина.

Сам В’ячеслав каже, залишити колишнє життя йому було легко. Він пішов добровольцем разом зі своїми колегами з мотошколи. Спершу потрапили в ТрО, а потім в окрему штурмову бригаду. Близько року воював на Запорізькому та Донецькому напрямках.

Як отримав поранення

– Він взагалі снайпер, але тоді вони прикривали своїх побратимів і були близько до ворога. Вони перекидувались мінами, і йому осколок залетів в череп і в ліву ногу, в м’яз, – розповідає Олександра.

Це сталося під Бахмутом. В’ячеслав разом з побратимами якраз їхали на завдання. Але почався обстріл. Поруч з захисником розірвалась міна.

– Прилетіла міна. Міні все одно, який ти крутий боєць. Перед міною усі рівні, – каже В’ячеслав.

Про те, що її коханий отримав поранення, Олександра дізналась від побратима. Разом із братом чоловіка дівчина виїхала до Краматорська, куди госпіталізували В’ячеслава. Там його не лише стабілізували, але й прооперували і врятували життя.

Після Краматорська було Дніпро. Лікарі не давали жодних прогнозів. Дівчина пригадує, коли вперше побачила коханого, той був підключений до апаратів, ледве дихав та був введений в медикаментозну кому. У Києві захисник нарешті отямився. Олександра зізнається, найбільше боялась, що чоловік її не впізнає.

– Він тоді не міг розмовляти, тільки кричати, видавати звуки. Тоді працювала тільки ліва рука. Але ми одразу зрозуміли, що він нас впізнав. Бо цей погляд! Ви його ні з чим не сплутаєте, коли бачите людину, котру любите, і вона вас впізнає. Ми всі плакали, – пригадує дівчина.

Олександра каже, перший час порозумітись із коханим було важко. А вже через місяць В’ячеслав сказав перше слово.

– Я тоді запитала його, як до того раніше, що він хоче: воду чи сік, і він сказав – сік. Це був шквал емоцій. Я одразу поділилась з його братом радісною звісткою, – каже дівчина.

Помалу мовлення відновлювалось, але прийшов час ставити в голову титанову пластину. Після операції все почалось спочатку. В’ячеслав знову вчився говорити.

Реабілітація на Львівщині

Нині пара проживає в одному з реабілітаційних центрів на Львівщині. Там же захисник проходить лікування та реабілітацію. Щодня В’ячеслав відвідує кінезіо- та ерготерапію.

На заняттях із кінезотерапії захисник працює на вертикалізаторі, вчиться вставати, а також помалу ходити. Адже через ураження мозку порушилась не лише мова, але й рухливість тіла. Ерготерапія допомагає хлопцю відновити пам’ять та заново навчитись читати.

На усіх заняттях завжди присутня Олександра. Дівчина розуміє, що нині переживає її чоловік, і тому намагається бути поруч та у всьому допомагати. Сам В’ячеслав зізнається, клопотів довкола нього багато, але вдячний дівчині за все.

– Ви навіть уявити не можете, що це таке — весь час бути поруч зі мною, мити мене, в туалет водити. За це Саші велика честь та хвала, за те, що вона все це якось витримує, – каже боєць.

Щоб повністю відновитись, В’ячеславу потрібно чимало часу. Але вже зараз хлопець уявляє, яким буде його життя після реабілітації.

– Я в цьому житті вже багато побачив і навіть більше. Хоча за межі Україні не виїжджав. Але дуже хочу побачити океан, – ділиться захисник.

Якомога швидше втілити мрію бійця допомагає Патронатна служба Азову, яка повністю взяла на себе оплату лікування та реабілітації В’ячеслава. Але після реабілітаційного центру захисника чекає ще довге відновлення та пристосування до життя. Пришвидшити одужання В’ячеслава може кожен.

Карта Олександри Радонич 4441 1144 2039 6622.

Фото автора