Привид великої війни чи пусті слова? Чи введуть країни НАТО свої війська в Україну

Російські пропагандисти так довго переконували, що воюють в Україні з військами НАТО, а Путін стільки разів фантазував про екзистенційну війну з "колективним Заходом", що в самому Альянсі, схоже, перестали боятися обговорювати цю тему та почали активно таку можливість розглядати.

І хоча до реальних дій вочевидь ще далеко, сама наявність такої дискусії – це добрий сигнал для України та всього світу.

24 Канал аналізує та пояснює, що криється за заявами країн НАТО про готовність відправляти свої війська в Україну.

Макрон, введи війська

26 лютого 2024 року президент Франції збирав у Парижі представників США, Канади та європейських союзників України та обговорював варіанти подальшої допомоги нашій державі у її війні з Росією.

Зустріч мала як практичні наслідки – було оголошено про створення "коаліції бомб і ракет" (вочевидь і для ударів по території Росії), а також про закупівлю французами боєприпасів для України за межами ЄС (за чеською схемою, дякуємо, генерале Павел).

Макрон виступив під час пресконференції в Єлисейському палаці, 26 лютого 2024 року, Париж, Франція / Фото АР / Gonzalo Fuentes

Та звісно ж головну увагу ЗМІ до себе привернули заяви про можливість допомоги Україні не лише технікою, але й людьми.

Відправлення західних військ (до України) у майбутньому не можна виключати, але сьогодні немає консенсусу щодо офіційного, прийнятого і схваленого відправлення військ на місця,
— президент Макрон під час зустрічі на підтримку України, 26 лютого 2024 року.

Пролунали різні думки, та не було одностайності. Дехто (як словацький прем'єр Фіцо) був відверто наляканий, хтось (як президент Польщі Дуда) був розчарований відсутністю ентузіазму. Втім, головним тут є сам факт наявності такої дискусії.

Наявність такого питання на порядку денному, звісно, не є гарантією його втілення. Втім, це доволі потужний сигнал, як Україні, так і Росії, що її ядерних погроз і шантажу ніхто вже не боїться. А ще – це перспективний план дій. Про це також говорив президент Макрон.

Багато людей, які сьогодні кажуть "Ніколи, ніколи", були тими самими людьми, які два роки тому казали "жодних танків, жодних літаків, жодних ракет дальнього радіуса дії". Давайте будемо достатньо скромними, щоб визнати, що ми часто відставали від графіка на шість-дванадцять місяців. Це і було метою сьогоднішньої дискусії: все можливо, якщо це корисно для досягнення нашої мети,
– президент Франції про "ніколи не кажи ніколи".

Росію більше не бояться

Скільки в цьому реального бажання допомогти, а скільки тиску на США (бо вже втомили), а скільки бравади Франції перед тою ж Німеччиною (дуже добре, що історичне протистояння двох держав у 21 столітті проходить у форматі "хто більше допоможе Україні") – наразі не так важливо, головним є факт. І він полягає в тому, що Росію більше не бояться.

Заява французького президента, який раніше лише надзвонював Путіну, а тепер грає м'язами, налякала росіян. Це підтвердив своєю заявою і речник Путіна Дмітрій Пєсков.

Якщо це станеться, то доведеться говорити не про ймовірність, а про неминучість прямого зіткнення Росії та НАТО,
– Пєсков коментує заяву Макрона та визнає, що нині в Україні ніхто з НАТО не воює.

Цікаво, що слова Макрона про далеку перспективу відтягнули всю увагу Кремля на себе, натомість заяви про те, що Україна отримає ракети та ще більше снарядів, Росія проковтнула спокійно. Якщо так було задумано, то браво, президенте Макроне.

Пєсков та Путін / Фото росЗМІ

Війська країн НАТО в Україні: ідея не нова

Важливо, що нарешті це сказав хтось із чинних перших осіб держав, а не поважний пенсіонер, якому немає чого втрачати.

Нагадаємо, що влітку 2023 року ми вже чули заяви колишнього генсека НАТО Андерса Фога Расмуссена про можливість введення військ Альянсу на територію України.

Якщо НАТО не зможе домовитися про чіткий шлях для України, існує можливість, що деякі країни можуть вдатися до індивідуальних дій… Ми знаємо, що Польща дуже налаштована на надання конкретної допомоги Україні. І я не можу виключити можливості, що Польща в цьому контексті залучиться ще сильніше на національному рівні, а за нею будуть країни Балтії – цілком можливо, включаючи варіант з відправленням військ на поле бою,
– Расмуссен у статті від 7 червня 2023 року розмірковує над можливими гарантіями безпеки для України напередодні саміту НАТО у статті видання The Guardian.

Відзначимо, що тоді слова Расмуссена стосувалися ситуації, коли Україну не запросять до НАТО на липневому саміті у Вільнюсі (і, до речі, досі не запросили).

Володимир Зеленський зустрічався з Андерсом Фогом Расмуссеном в січні цього року / Фото ОП

Також суттєво змінилася ситуація в названих Расмуссеном державах. Країни Балтії активно розбудовують оборонні лінії на кордонах з Росією і шкодують, що не мають такої системи призову та рекрутів, як у сусідній Фінляндії.

Ну а в Польщі… нині там висипають на землю українське зерно і відмовляються від зустрічей з українськими колегами, з якими спілкуються шляхом обміну нотами. Натомість заступник польського міністра національної оборони Цезарій Томчик прямо говорить, що "у Польщі немає такого проєкту та ідеї".

Зрозуміло, що пан Расмуссен не сам це вигадав, то ж можемо констатувати, скільки пройшло часу між пробним каменем та першим реальним обговоренням. Нині абсолютно напевно відомо, що одностайного рішення НАТО точно не буде. У доказ цього маємо заяви представників США, Польщі, Швеції та Словаччини. Втім, це може бути рішення окремих країн – такого механізму НАТО не забороняє.

Про це казав, зокрема, словацький прем'єр Фіцо.

Я можу підтвердити, що є країни, які готові відправити свої війська до України, є країни, які говорять "ніколи ", серед яких Словаччина, і є країни, які кажуть, що цю пропозицію потрібно розглянути,
– Фіцо про ідею військ НАТО в Україні.

Але є один нюанс.

Чи не забули спитати Україну?

Також варто розуміти й позицію самої України, адже без неї та її дозволу нічого не відбудеться в принципі.

Про це ще в минулому році сказав міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

До завершення збройного конфлікту на території України іноземні держави не вводитимуть свої війська на територію нашої країни. Щобільше, ми цього не просимо, ми говоримо: дайте зброю – ми самі знаємо, як воювати,
– наголосив глава МЗС Кулеба.

Володимир Зеленський та Еммануель Макрон / фото ОП

ЗСУ навчилися ефективно знищувати російських окупантів на землі, в небі та в морі, а тому потрібно лише не заважати це робити. А для цього потрібні ракети (Шольц, що по "Таурусу"?), літаки (F-16, "Міраж 2000" та "Гріпен"), а також снаряди, багато снарядів.

Якщо союзники це зроблять та забезпечать й надалі для ЗСУ надійний тил, то їм не потрібно буде лізти в саме пекло та набувати відсутній у них бойовий досвід на практиці, гинути (так, бо це війна) у полях Донеччини чи кримських степах – за них все зроблять ті, для кого ці землі рідні. І лише тоді війська союзників дійсно можуть прибути до України для гуманітарних місій, розмінування та охорони кордонів.

Саме це нині робить без 5 хвилин повновладний член НАТО – Швеція (26 лютого згоду на вступ шведів до Альянсу нарешті дав парламент Угорщини). Більших жертв українцям від союзників наразі не потрібно.

Привиди великої війни

Варто розуміти, що такі заяви – не лише про Україну, але й гра в довгу. Це план дій для НАТО на перспективу. Не секрет, що за час після перемоги у Холодній війні колишні союзники дещо розслабилися і втратили форму. Деякі катастрофічно, як Німеччина, деякі опинилися в полоні візіонерства і власних уявлень про війну майбутнього як протистояння роботів за мінімальної участі людей.

• Натомість бойові дії в Україні показали, що піхота та кількість досі є вирішальним фактором і маленьке компактне військо профі буде програвати величезній армії, нехай і набраній з зеків чи навіть шанувальників руського репу.
• Також війна довела, що артилерія все що важлива, а снарядів і ракет потрібно дуже багато. Чи є все це нині у союзників? Ні, немає, але має бути і саме для цього нині в Європі та США розгортають з нуля нові зброярські заводи та збільшують обсяги виробництва на старих, міркують над тим, як повернути призовну систему замість контрактної, нарешті проводять масштабні навчання.

Звісно, ні Європа, ні США, ні Канада, ні інші держави цивілізованого світу (навіть Південна Корея не сильно вже бажає возз'єднання з Північчю) не хочуть воювати самі, це чітко засвідчує соціологія, проте, існує об’єктивна ситуація, коли світу загрожують авторитарні режими.

Це не лише Росія, але й КНДР, Іран і Китай. З ними неможливо вести переговори, адже вони сприймають їх як слабкість, а тому збройного протистояння, схоже, не уникнути. І, якщо слідувати цій логіці, то війна в Україні – лише початок. А далі будуть, наприклад, "Сувальський коридор" і Молдова. А далі Близький Схід, Тайвань, Південна Корея чи Південно-китайське море.

Кожна з цих територій постає як новий Західний Берлін, який також було страшно захищати, бо Хрущов запровадив боокаду та відверто погрожував ядерними бомбами, але Кеннеді все одно віддав наказ підвести танки на "Чекпоїнт Чарлі".

Тоді, 27 жовтня 1961 року американські танки М-48 встали навпроти радянських Т-54, але все завершилось мирно, бо на чолі двох наддержав стояли адекватні люди. Нині ситуація може бути геть іншою, адже нині з адекватністю в російських бункерах великі проблеми, а в Білому домі вже незабаром може оселитися продавець кросівок за 399 доларів.

Україна в даній ситуації виграє для союзників час. Це дуже цинічно звучить, але такою є правда і ціна за десятиліття сліпоти.