Угнів: подорож найменшим та найбільш непримітним містом України

За декілька кілометрів від україно-польського кордону розкинулося старовинне поселення, яке ніби "занурилося у летаргічний сон". Здається, час тут зупинився ще пів століття тому. Тут не проводять фестивалі та не зводять висотки. 

Про нього ви не почуєте з екранів телевізора. До нього не протоптано жодних туристичних маршрутів. Ні один гід не запланує поїздку сюди. Але так було не завжди. Раніше Угнів процвітав і розвивався семимильними кроками.

Історія Угнева

Перша згадка про населений пункт на цій території датується 1360 роком. Але багато дослідників впевнені, що про Угнів писали ще в "Повісті минулих літ". Тоді його відзначали як один із повітів Червенської землі.

До певного періоду тут рівномірно кипіло життя, а місцеві ремісники користувалися популярність серед польської знаті. 1462-го, за наказом Казимира IV, населений пункт офіційно проголосили містом. Йому надали Магдебурзьке право, яке дозволяло мати громадську раду, суддів та інші органи влади. 

На той час край вважався осередком розвитку різних  ремесел. Тут функціонували п’ять цехів. Серед них найбільше славилася фабрика, де відшивали чоботи-угнівці. Сюда навіть тричі приїжджав Іван Франко, щоб описати унікальні черевики та процес їх виробництва.

Тут було все для щасливого життя. Відкривалися школи, фінансові установи, пошта та телеграф. Але все змінилося з початком Другої світової війни. Тоді більшість місцевих виїхало. А тих, хто залишився, примусово виселили вже у 1946-1947 роках. Після цих подій Угнів став закритим прикордонним містом. 

До повномасштабного вторгнення більшість корінного населення раз на рік поверталася до рідної домівки, щоб помолитися у старовинному костелі, який спеціально відчиняли для них. Потрапити до нього просто так, на жаль, неможливо. Споруда перебуває в аварійному стані. 

На разі в населеному пункті зареєсторано менше тисячі мешканців. Якщо раптом ви захочете приїхати сюди, ми зібрали для вас підбірку локацій, куди варто сходити.

Угнівський млин 

Цей величний кам’яний вітряк звели на місці дерев’яного. Будівля має чотири поверхи й вражає масштабами. Хто збудував споруду, досі залишається загадкою. Вона вправно відслужила та допомогла місцевим змолоти багато тон зерна. На жаль, нині об’єкт перебуває в аварійному стані. Хоча ще 15 років тому він вправно функціонував. 

До речі, в приміщенні млина збереглося старе обладнання. Вціліло й величезне горизонтальне колесо – єдине у своєму роді. Всі інші угнівські жорна розташовувалися вертикально.

Історико-краєзнавчий музей

Угнів, як і інші міста України, має виставкову залу, де зібрані історичні пам’ятки. Місцева галерея дуже маленька. У народі про такі кімнати кажуть: "метр на метр". Однак, тут знаходиться безліч цікавих експонатів.

Музей розташований у мініатюрному дерев’яному будинку. Забудова має два поверхи, а за своїм стилем нагадує колибу – літню домівку пастухів і лісорубів. Ініціатором відкриття стала викладачка ліцею, яка дуже любить свій рідний край, попри його віддаленість і непримітність.

Тут зберігаються справжні скарби Угнева: предмети побуту, прикраси, одяг угнівців тощо. Також тут можна дізнатися про місцеві традиції та видатних особистостей міста.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії 

Бароковий костел будували понад 10 років, а над проєктом прискіпливо працював відомий люблінський архітектор Войцех Лєнартович. Цікаво, що святиня не схожа на звичайні для нас храми. В ній прослідковуються риси оборонної архітектури.

Раніше головний вівтар прикрашала ікона Успіння Пресвятої Діви Марії. Стіни покривали орнаментні розписи, на осі розміщувалася двоярусна брама-дзвіниця. Нині можна тільки здогадуватися, яким гарним був костел. 

Церква перебувала під різною владою. Але найбільше з неї познущалися більшовики. Вони вивезли все майно, а храм перетворили на склад мінеральних добрив. 1963-го комуністи все ж таки внесли святиню до реєстру пам’яток республіканського значення, та реставрацією все ж таки не займалися. 2007-го тут розпочалися ремонтні роботи, проте тривали вони не довго. Вже через 5 років все зійшло нанівець. 

Колись у це містечко прагнуло потрапити безліч людей. Більшість з них мріяло не просто побувати тут, а й оселитися і щасливо жити. Але, на жаль, нині ж про нього мало хто згадує.

Раніше OBOZ.UA про маленькі містечка України, в яких творилася історія. 

Лише перевірена інформація в нас у Telegram-каналі Obozrevatel та у Viber. Не ведіться на фейки!