85% українців вірять у перемогу. В чому секрет цього оптимізму та чому його не поділяє Захід

Хтось забув сказати українцям, що війну проти Росії їм не виграти.

За даними опитування громадської думки, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, аж 85 відсотків респондентів вірять у перемогу України, і тільки 8,5 відсотків не вірять. Цифри доволі однакові за всіма напрямками: від 78 відсотків на Сході України, де відбуваються всі бої та більша частина смертей і руйнувань, до 88,5 відсотка на решті території країни.

Що стосується того, коли буде досягнуто перемоги, 20 відсотків кажуть, що до кінця 2024 року, 40 відсотків — за один-два роки, 14 відсотків — за три-п'ять років, і 3 відсотки — за п'ять із гаком років.

Ще раючіше те, що українці розуміють під перемогою: 38 відсотків вважають, "що перемогою можна вважати вигнання російських військ із усієї території України та відновлення кордонів станом на січень 2014 року". Дивно, але 27 відсотків мають ще вищі очікування та "вважатимуть перемогою знищення російської армії та сприяння повстанню / краху всередині Росії".

Оптимізм вражає: 60 відсотків українців вірять, що вони здобудуть перемогу до кінця 2025 року, а 65 відсотків із них мають максималістське уявлення про перемогу.

І не лише середньостатистичні українці з оптимізмом дивляться на найближче майбутнє. Те ж саме стосується й окремих категорій — наприклад, українських бізнесменів і жінок. Згідно з опитуванням, проведеним Українською мережею ділових новин цього місяця, "після доволі успішного 2023 року, коли понад 70% компаній досягли цільових показників як за виручкою, так і за прибутком, 2024 року майже 60% бізнесу очікують на певний рівень зростання, до того ж більшість із них планують двозначне зростання. Більшість фірм упевнені, що зможуть досягти й цих цілей".

Один бізнесмен вловив переважний настрій: "Я боюся війни, тільки коли дивлюся її по телевізору в Лондоні".

Навпаки, європейці в переважній більшості налаштовані приголомшливо похмуро щодо України. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що "європейці песимістично оцінюють результат війни. У середньому лише 10 відсотків європейців у 12 країнах вірять, що Україна переможе. Удвічі більше людей очікують на перемогу Росії".

Європейський песимізм не такий однозначно песимістичний, як припускає цифра в 10 відсотків, оскільки 27—47 відсотків європейців вірять, що Україна та Росія досягнуть "компромісного врегулювання" (успіху в цьому!), а 19—38 відсотків вибрали "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть із таким застереженням зрозуміло, що українці та європейці мають діаметрально протилежні погляди на перемогу України.

Зайве говорити, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня".

Виникає очевидне запитання: помиляються українці чи помиляються європейські та американські політики, аналітики та звичайні люди?

Важко сперечатися з тим, що українці відірвані від звичайної реальності. Зрештою, вони помирають, у них стріляють, їх ґвалтують і бомблять. Два роки війни та геноциду мають загострити почуття й зменшити маячні очікування, а не посилити їх.

Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців і гадки не мають про те, що саме відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши воєнну втому, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хто й помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці.

На жаль, те саме справедливо й для деяких політиків і аналітиків. Герої американських ЗМІ Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні помічники; прем'єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; горезвісний угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — і це лише деякі — мешкають у паралельному всесвіті, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей меншість.

Можливо, українці настільки зневірилися, настільки злякалися зла, яке чекає на них, що колективно здійснили стрибок в абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Такий крок передбачав би, що населення опиниться повністю у владі ірраціональних емоцій, які змушують його бачити те, чого насправді немає. Можливо, це справедливо щодо деяких українців, але вже точно не щодо 85 відсотків. У будь-якому разі, свідчень подібної ірраціональності ні в українських ЗМІ, ні в розмовах із реальними живими українцями немає.

Якщо українці не помиляються, значить, вони знають щось краще, ніж ми на Заході. Адже вони прекрасно знають, що Конгрес США де-факто стає на бік Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони знають, що європейці й американці скептично ставляться до їхньої перемоги. Вони знають, яка реальність на Заході.

Але вони також знають, яка реальність в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може виграти війну, яка коштуватиме їй 1000 смертей за день. Вони знають, що режим Путіна набагато слабший, ніж здається. Нарешті, українці також знають, що для перемоги їм потрібно всього лише пережити росіян — а вони знають, що можуть це зробити не через якусь магічну віру в стійкість і перемогу, а тому, що альтернативою "переживання" росіян є знищення українців росіянами.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело