З якого віку дитину можна саму відпускати гуляти і як до цього підготуватись

З якого віку дитину можна відпускати саму

У середній школі діти стають самостійнішими. Якщо це дитина без особливостей розвитку – вона вже втрачає ілюзії, що довкола лише хороші люди. Про це мають говорити й батьки.

До 10 років дитину потрібно супроводжувати, якщо є можливість. Самостійно її можна відпускати в крайньому разі, коли батьки працюють і немає можливості, щоб хтось інший ходив з нею.

Якщо дитина змушена йти сама, у неї обов'язково має бути із собою заряджений телефон – це мають контролювати батьки. І дитина має віддзвонювати – виходить зі школи, набрала: "Мамо, я вийшов", дійшов до дому: "Мамо, я прийшов".

Варто проговорити, що дорогою він нікуди не завертає, а лише йде додому. Якщо треба зайти до магазину, він дзвонить: "Мамо, я зайшов до магазину, буду за 10 – 15 хвилин". І батькам треба розуміти, що якщо дорога займає 15 хвилин, а він через 15 хвилин не подзвонив, вона чекає ще 15 хвилин і починає розшуки. Так, саме так: розшуки треба розпочати якомога раніше.

Дитині треба це промовляти: "Якщо ти не прийшов додому до призначеного часу — я тебе шукатиму". І справді починати шукати: дзвонити всім – поліції, близьким дитини, вчителям, навіть тренеру з тхеквондо, з яким він уже рік не спілкується. Не можна втрачати час. У місті є камери, але вже за три години ймовірність, що його побачать на цих камерах, менша.

Як підготуватись до самостійної прогулянки дитини

Батьки мають пройти з дитиною шлях, який вона проходитиме сам, і показати, як це робити безпечно. Дорогою відзначайте безпечні місця: магазини, банки, аптеки. Якщо раптом дитина думає, що за нею хтось йде, треба зайти туди та попросити допомогу. Сказати: "Мені здається, за мною хтось іде, давайте я тут зачекаю і ми зателефонуємо батькам".

Якщо дитина зрозуміла, що заблукала, залишилася одна без дорослих у незнайомому місці, вона повинна знати правило:

• Зупинитись.
• Озирнутися.
• Крикнути.

Якщо дії не допомогли, звертаємося за допомогою до інших безпечних дорослих. Це можуть бути працівники торгового центру у формі, поліцейські та люди з дітьми. Але навіть із ними йти нікуди не можна – треба стояти на місці та чекати на батьків.

Дитині треба пояснити, що, якщо вона загубилася в метро, можна стати біля інформаційного стовпа: там великими літерами написано SOS і є кнопки – червона та зелена. Якщо раптом стало страшно, можна натиснути на них і йому відповість черговий по станції.

Потрібно сказати: "Я загубився, допоможіть знайти маму, підійдіть до мене". З черговим станцією теж не можна нікуди йти, треба стояти біля цього інформаційного стовпа.

Дитина має знати номер батьків напам'ять. Краще, звичайно, і мами, і тата, але хоч один. Не можна завжди покладатися на те, що він записаний у телефоні, телефони розряджаються і їх крадуть. І, звичайно, вона має знати свою адресу. Ще є правило трьох Н:

• Ніколи.
• Нікуди.
• Ні з ким.

У більшості ситуацій, які погано закінчуються, дітей забирають люди зі знайомого кола спілкування: сусіди, родичі, приятелі батьків, тобто "свої" для дитини. Але свої – це лише батьки, бабусі, дідусі, брати, сестри, але в жодному разі не батьки друзів, сусід з першого поверху, продавець у магазині та навіть поліцейський.

Якщо ж дорослий намагається відвести дитину силою, потрібно навчити дитину відбиватися. Велика проблема нашого суспільства в тому, що ми вчимо дітей поводитися тихо і слухатися, а потім дивуємося, чому дитина йде з дорослими, не кричить і не кличе на допомогу.