Дюна. Частина 2: вентилятори в костюмах фріменів і чорний латекс для Харконеннів

У кінотеатрах України вийшло довгоочікуване продовження фантастичної саги за романом Френка Герберта – «Дюна. Частина 2» режисера Дені Вільньова. З яким нетерпінням фанати очікували його виходу, можна визначити навіть по запитах на маркетплейсі «Костюм Дюна» - в основному шукали чорну військову форму, як у головного героя Пола Атріда (причому як в чоловічому, так і в жіночому варіанті), також цікавились розкішною сукнею леді Джесіки. Передбачаємо, що після перегляду другої частини великим попитом користуватимуться наряди принцеси Ірулан і Фейд-Раути Харконнена - нових яскравих персонажів, а отже, варто їх розглянути детальніше.

Але спершу згадаємо, про що фільм. Чим закінчилась перша частина і що нам покажуть у другій.

Це історія про світ майбутнього, в якому є космічні перельоти та колонізація інших планет, але влада належить Падишаху-Імператору, а також розподілена між аристократичними домами. Найбільша цінність у цьому світі – прянощі: щось на кшталт наркотика, який не лише розширює свідомість, а й дозволяє подорожувати в космосі. Єдине місце, де видобувають ці прянощі, – планета Аракіс, суцільна пустеля, де майже немає води. Довгий час планета (і видобуток прянощів) належали дому Харконеннів, а коли імператор передав планету у власність дому Атрідів, Харконенни спробували знищити всіх конкурентів. Вижили лише син герцога Атріда – Пол та його мати, яким вдалось втекти в пустелю і примкнути до місцевих племен – фріменів.

Перша частина була присвячена знайомству з планетою Аракіс та головному персонажу – Полу Атріду (Тімоті Шаламе).

У другій частині - шлях Пола від аристократичного підлітка до вождя фріменів та становлення його як довгоочікуваного пророка, який повинен перетворити пустелю на зелений рай і звільнити її від загарбників, визначитись між коханням та обов’язком. Буде багато масштабних боїв, бійок, політичних махінацій і релігійного фанатизму, що, в свою чергу, знайшло відображення і в одязі.

Костюми для «Дюни» розробляли Жаклін Вест («Загадкова історія Бенджаміна Баттона») і Боб Морган («Малефісента: повелителька темряви»). Жаклін Вест підкреслює, що, попри масштаб першої «Дюни», сиквел був набагато інтенсивнішим для їхньої роботи. Якщо костюми фріменів були розроблені і для першої частини, то у продовженні перед художниками-костюмерами стояла масштабніша задача: більш широко показати життя пустельників, як воїнів, так і цивільних, передати розкіш імператорського двору і ворожість дому Харконеннів.

Ще в першій частині Вест і Морган зробили ставку на стилістику Середньовіччя, додавши їй футуризму. Жаклін Вест навіть вигадала термін – modieval (modern – сучасний і medieval – середньовічний). Але акцент робили не на химерність, а на функціональність: незалежно від того, чи персонаж представляє аристократичний дім, чи мешканця пустелі – одяг має допомогти йому вижити.

Костюми фріменів – скелі та пісок

Оскільки події фільму відбувається в основному в пустелі, де нема ні рослин, ні води, а лише піщані бурі, спека та небезпечні велетні-черви, то й костюми фріменів мають бути пристосовані до таких важких умов. Одяг мешканців пустелі частково описано в книзі, але костюмерам «Дюни» потрібно було втілити цей опис в життя так, щоб і акторам було зручно, і виглядало достовірно.

За книгою - це так званий дистикост (дистикомб, стилсьют): спеціальне вбрання фріменів, яке повинно відводити тепло та збирати воду, яка випаровується з тіла. А отже, у фільмі в костюмах героїв теж мають бути і насоси, і водовідвідні трубки – щоб переконати глядача, що ця конструкція дійсно може працювати.

І оскільки актори значну частину часу перебували в спекотній пустелі, то одяг потребував охолодження:

- Ми додали маленькі отвори, щоб можна було дихати, а в ці отвори були вбудовані маленькі вентилятори зі світлодіодами, які допомагали випаровувати піт, - розповідала Жаклін Вест. 

Згідно з книгою, стилсьюти повинні були бути кольору скелі. І Жаклін Вест зрозуміла це буквально, попросивши привезти їй з Йорданії, де проходили зйомки, каміння та пісок. Цей пильно-вугільний колір з вкрапленнями коричневого і став основою для фріменського одягу.

Дизайнерка в своїй роботі також надихалась образами кочівників-туарегів в історичних картинах Ближнього Сходу.

- Коли я була в Марокко, мене завжди захоплювали «сині люди в пустелі» - туареги, які закривали обличчя тканиною і розмальовували його фарбою.

Як результат – фрімени отримали газові накидки та плащі, які водночас захищали від спеки і слугували додатковим камуфляжем.

Костюм головного героя, Пола Атріда, він же Муад'Діб, повинен був нічим не відрізнятись від вбрання інших фріменів, адже Пол мав намір стати одним цілим з цим народом. Тобто - просто, скромно і максимально функціонально.

А от образ леді Джесіки (Ребекка Ферґюсон) мав змінитися кардинально.

Карти Таро і святість

У продовженні фільму приділяється більше уваги ордену всемогутнього сестринства – Бене Ґессерит, до якого, як ми пам’ятаємо, належала і мати Пола Атріда, леді Джесіка. Окрім голови ордену, Превелебної Матері, нас знайомлять також з іншими сестрами Бене Ґессерит, до яких належить і донька імператора принцеса Ірулан (Флоренс П’ю) і придворна дама леді Марго Фенрінг (Леа Сейду).

В інтерв’ю Vogue Жаклін Вест розповідала, що для вбрання сестринства надихалась картами марсельського Таро, особливо Королевою Мечей, а також образами католицьких монахинь, які об’єднані царственістю, святістю та владою.

Леді Джесіка від наложниці герцога Атріда у першій частині, переходить до ролі Превелебної Матері фріменів на Аракісі. Тож розкішні прозорі, розшиті бісером речі довелось змінити спершу на простий, але багатофункціональний пустельний комбінезон, а потім – на багатошарові покривала з натуральних тканин, прикрашених химерними орнаментами. Щоб навіть у цьому статусі леді Джесіка залишалась царственою, її головний убір зробили з масивних прикрас в арабському стилі, а обличчя було розмальовано блакитними візерунками дивних літер.

А от в костюмі аристократки Марго Фенрінг, навпаки, треба було передати багатство придворної дами. Тож для неї було створено розкішну оксамитову сукню-халат глибокого темно-синього кольору. Образ вийшов досить контрастним: з одного боку - скромний силует, як у монахині, а з іншого - видно, що дуже дорого і чуттєво завдяки відкритим рукам та декольте. А каптур, який прикривав обличчя, залишаючи його в напівтіні, навіть чимось нагадував інквізицію – така ж свята і така ж підступна.

На противагу іншим сестрам Бене Ґессерит, їхня вихованка принцеса Ірулан носить костюми світлих кольорів і не такі кричущі та зловісні паранджі чи високі головні убори. На перший погляд, її головні убори у вигляді шоломів (навіть зачіска нагадує шолом) чи броні та костюми, схожі на кольчуги, асоціюються радше з середньовічними воїнами, хоча принцеса Ірулан більше політик.

Жаклін Вест називає принцесу «моральним компасом і голосом розуму «Дюни. Частина 2», підкреслюючи, що Ірулан намагається триматись в стороні від маніпуляцій Бене Гесеріт. А ще одяг-броня повинен відображати силу спадкоємиці престолу на фоні її слабкодухого батька.

БДСМ Харконеннів

Цікавий підхід був вибраний для образу зловісного і жорстокого сімейства Харконеннів, мешканців похмурого світу, де сонце сховане за товстим шаром грязьових хмар. Сонце - чорне, значить, і колір їхнього вбрання буде чорний.

Ще в першій частині нам показали цей контраст: чорний колір одягу підкреслює смертельну блідість персонажів. Будь то чорні балахони, які додають ще більше об’єму бегемотоподібному барону Владіміру Харконенну (Стеллан Скарсґард), чи то чорна військова форма його племінника - кремезного і жорстокого намісника на Аракісі Рабанна (Дейв Батіста), що підкреслює його грубу силу, чи чорні латексні костюми блідих безволосих жінок. Безволосість та блідість - наслідок генетичних проблем Харконеннів, які Вест підкреслювала чорною шкірою та латексом. І пояснювала свій вибір так:

- Це досить зловісно. В цьому є дещо вампірське. Я багато взяла з творчості Гігера (художник, що створив образи для фільму Рідлі Скотта «Чужий»), і це дуже, дуже готично. Я малювала дійсно похмурі середньовічні образи. І це виглядає досить бондажно.

Але найефектніше виглядає новий персонаж, якого не було в першій частині, – ще один племінник барона і молодший брат Рабанна – Фейд-Раута (Оскар Батлер). Ще більш кровожерливий і жорстокий, ніж його брат, він є справжнім соціопатом. Але, на відміну від його родичів, він, за задумкою режисера Дені Вільньова, мав виглядати ще й привабливим та сексуальним.

Для цієї ролі актор Остін Батлер зазнав екстремальної трансформації – як зовнішньо, так і психологічно. Він повністю позбавлений волосся (навіть брів), його знекровлене обличчя нагадує труп. Але водночас його фігура витончена і виглядає, як жива скульптура епохи Відродження, а його рухи мають виглядати смертоносними і разом з тим плавними. Актор розповідав, що ради цієї ролі він тренувався зі спецназівцями- морськими котиками та надихався тим, як рухаються пантери і змії.

А для голомозого черепа довелось натягати аж дві шапки: одна приховувала волосся, а друга – яка і створювала зловісний вигляд – натягувалась аж до повік. Потім команда гримерів наносила на тіло актора крейдяну фарбу, щоб підкреслили блідість героя.

Доповнювали образ поведінка збоченця і чорні костюми майже завжди з відкритою шиєю – чи для різанини на арені, чи як військова форма для Аракіса, і це надавало Фейд-Рауті і оманливої беззахисності, і сексуальності.

Р.S.

Після перегляду можна констатувати, що двір імператора був показаний лише декількома, хоча і широкими мазками. А отже, очікуватимемо на масштабніше його зображення у частині третій, яку Дені Вільньов планує фільмувати за книгою «Месія Дюни».