"Немає сенсу мати принципи, якщо ти не готовий за них постраждати". Юлія Орлова – про команду, благодійність та створення книжок

Видавництво Vivat входить до трійки найбільших видавництв України. Минулого року компанія відкрила чотири книжкових у Харкові, Києві та Івано-Франківську. Цього року запланувала відкриття дев’яти нових атмосферних книжкових просторів. Це дуже амбітні плани, які потребують не тільки знань, але й сміливості та єдності команди.

В інтерв’ю OBOZ.UA генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова чесно розповіла про те, чому не боїться ризикувати під час війни, з якими проблемами наразі зіштовхується книжкова сфера та що її мотивує рухатися тільки вперед.

– Пані Юліє, зараз ми бачимо, як змінюється і розростається книжковий ринок. За період повномасштабної війни Vivat відкрив п’ять книгарень. На цей рік запланували – ще дев’ять. Водночас відкриття офлайн магазинів під час повномасштабної війни – це великий ризик. Чому ви готові ризикувати?

– Створення книжок – це моє життя, а не просто бізнес. Тому мене ніколи не лякали можливі виклики чи ризики. Вони завжди були, є і будуть. Я розглядаю їх не як складнощі, які заважають рухатися вперед, а як додаткову мотивацію постійно навчатися та професійно зростати. Під час війни ризиковано розвивати будь-який бізнес, бо ми не знаємо, що нас чекає завтра. Але немає сенсу мати принципи, якщо ти не готовий за них постраждати. Мій принцип такий: книжка – це опора, і зараз вона як ніколи потрібна нашим читачам. У 2020 році щодня книги читали лише 8% українців, у 2023 – вже 16%. При цьому за три роки зріс не тільки відсоток читачів, а й тих, хто читає українською. У 2020 році 32% українців обирали книги рідною мовою, у 2023 році – 54%. Нам потрібно ризикувати – відкривати нові, атмосферні книгарні й наповнювати їх українськими книжками різних жанрів, щоб ці показники з року в рік лише зростали.

Керуючись цією метою, минулого року наше видавництво запустило серію "Vivat класика", до першої черги якої увійшли 12 книг українських письменників. Але ми не просто передрукували класичні тексти, а обрали ті, які не потрапили до шкільної програми, і тому невиправдано довго залишалися поза увагою значної кількості читачів. Звірили їх із рукописами, першодруками чи прижиттєвими виданнями. Повернули на місце вилучені радянською цензурою уривки. Розробили для кожного видання свою концепцію. Наприклад, "Маніпулянтка" Івана Франка – це можливість подивитися на відомого письменника не як на "каменяра", а як на фемініста, який розуміється на жіночій психології і відстоює через свої тексти право жінки бути щасливою і незалежною.

Також Vivat запустив серію книжок у м’яких обкладинках. Від початку великої війни вартість книжки зросла щонайменше на 70%. До вторгнення книга коштувала в середньому 200-250 грн, зараз – 350 грн. Станом на минулий рік лише 9% українців готові витрачати щомісяця на книги 1000 грн. Переважна більшість – 200-500 грн. Книжки у м’яких палітурках коштують дешевше, ніж у твердих. Найдорожча у нашому видавництві – 220 грн. Таким чином, люди, які читають паперові книжки, можуть придбати їх удвічі більше. І не відмовлятимуть собі в цій радості.

– За майже два роки Росія знищила близько 220 бібліотек, 400 пошкодила. Україна втратила близько 200 млн книг. Водночас бібліотеки позбавляються російської та радянської літератури. Фонди потребують оновлення. Як ви бачите участь у цьому українських видавців? І чи долучається Vivat до благодійних ініціатив?

– За майже два роки повномасштабної війни Росія знищила в дев’ять разів більше книг, ніж Vivat видав за десять років безперервної роботи. Наші 23 млн створених книжок проти 200 млн по-варварськи знищених. Ці цифри просто не вкладаються в голові. Скільки часу знадобиться українським видавцям для того, щоб відновити ці втрати? На жаль, зараз це риторичне питання, оскільки велика війна триває.

З одного боку ми маємо знищені і пошкоджені бібліотеки, а з іншого – вцілілі, які працюють, але спустошилися після дерусифікації. Ми ледь не щодня отримуємо на пошту листи з проханням допомогти відновити фонди. Бібліотекарі радіють навіть кільком книгам. Але проблема полягає в тому, що самотужки ми не можемо допомогти всім – цих запитів сотні. На мою думку, тут мають включатися державні установи, зокрема Український інститут книги.

Минулого року в рамках мистецького конкурсу культурно-мистецьких проєктів, який проводив УІК, ми надрукували по одному накладу шести наших книг і надіслали їх в українські бібліотеки. Це були тайтли "Її війна", "Я тебе… війна", "Пряма мова. Хроніки захисту", "Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга", "Як українці зруйнували імперію зла", "Фінальний епізод (війни, що триває 400 років)". Подібні ініціативи дуже важливі, бо дозволяють будувати діалог не тільки із сучасниками, а й із прийдешніми поколіннями. З тими, хто знатиме про російсько-українську війну з підручників і книг. І ті нові люди повинні мати доступ до правди – розказаної військовими, медиками, журналістами, творчими людьми, принесеної з поля бою, прифронтових міст або тилу. Тоді в них буде формуватися цілісна, чітка картинка того, що нині відбувається. Тоді нам не треба буде їм пояснювати, чому "хороших росіян" не існує, вони самі це знатимуть.

Також час від часу ми отримуємо запити з проханням надіслати книги дітям або військовим. Минулого року разом із Благодійним фондом Сергія Жадана передали книжки дітям із Дворічної та прифронтових територій, які перебувають у харківських шелтерах. Згодом з волонтерською ініціативою "Сміливі відновлювати" і Благодійним фондом Сергія Жадана – дітям із Балаклії, Ізюму, Чугуївського та Дергачівського районів. Цього року передали книги для звільнених з російського полону військових, які перебували у столичному госпіталі. Коли нам написали, що хлопці після повернення додому читають одну книгу на трьох, передаючи з рук в руки, я зрозуміла, що вибрала правильний шлях у житті.

– У січні разом із благодійною організацією "Гуркіт" ви оголосили про збір на пікап для мобільно-вогневої групи, яка працюватиме на напрямку, де найчастіше перетинаються маршрути шахедів. Для цього видавництво має зібрати 60 тонн російських книг, які потім відправляться на переробку. Збір триватиме до 20 березня, але чи можете ви вже говорити про якийсь проміжний результат?

– За час поки триває акція ми зібрали вже понад 20 тонн російських книг. Люди приносять їх буквально мішками, пакунками по 200-300 кілограмів. За кожні 5 кг макулатури на знак вдячності ми даруємо нашим читачам знижку -30% на чек на наступну покупку. Акція проходить під гаслом "Постав російську книгу в куток", звідки весь непотріб поїде на переробку. А потім трансформується у Vivat-мобіль для ППО.

Книг принесли вже досить багато, але щоб закрити збір, потрібно теж немало. Бо кілограм макулатури коштує 3,5-4 грн, а автівка для посилення 1 мобільно-вогневої групи – близько 250 тис. грн. Тому я закликаю всіх долучатися до збору. Книги можна приносити у наші фізичні магазини в Харкові, Києві, Львові та Івано-Франківську. Партнерам в Одесі (вул. Маразліївська, 14а) та у Вінниці – культурний простір "ПІЧ" (вул. Сковороди, 25, вхід із задньої сторони будинку). Надсилати Новою поштою коштом благодійної організації "Гуркіт" з будь-якого куточка України (Київ, Нова пошта №1, отримувач: Богач Тарас, контактний номер телефону: 093 681 47 15). А також долучатися до збору, купуючи поштівки з котом Інжиром на сайті Vivat або у книжкових. 100% вартості ми піде на придбання автівки для ППО.

Віддавати можна не тільки російські книжки – підійдуть списані зошити, газети, старі журнали, радянська література тощо. Хоча, звісно, найбільше ми будемо раді російським книгам – новим, старим, будь-яким. На мою думку, їм не місце на книжкових полицях українців, бо росіяни зруйнували сотні бібліотек, шкіл, культурних пам’яток, щодня вбивають українців, руйнують наші життя і домівки. За час великої війни у нас з’явилося Нове Розстріляне відродження, до якого зараховуємо Володимира Вакуленка, Вікторію Амеліну, Максима Кривцова – десятки українських митців та мисткинь. І тому мені надзвичайно боляче бачити російськомовні книги на харківському книжковому. У прифронтовому місті, яке ледь не щодня обстрілюють росіяни.

– Пані Юліє, влітку 2023 року президент підписав Закон №2309-ІХ щодо встановлення обмежень на ввезення та розповсюдження видавничої продукції, що стосується держави-агресора, Республіки Білорусь, тимчасово окупованої території України. Книжкова сфера чекала на це рішення рік. Але з ваших слів виходить, що закон не працює.

– Підписання цього закону стало по суті історичною подією для книжкової сфери. Вперше за часи незалежної України українській книжці було офіційно надано пріоритет. До повномасштабної війни російська література займала від 50 до 70% ринку. Конкурувати в таких умовах було не те, що складно, а фактично неможливо. Переважна більшість світових бестселерів з’являлися в російському перекладі.

На жаль, закону про заборону російської книги дотримуються не всі гравці книжкової сфери. Російськомовну літературу досі можна придбати на книжкових ярмарках, зокрема й у Харкові. Або замовити на деяких інтернет-ресурсах.

На мою думку, держава має розробити механізм контролю за виконанням закону. Він почне працювати тоді, коли за його порушення, буде реальне, суворе покарання. Бо коли на другому році великої війни люди продають і купують книги мовою агресора і не бачать у цьому нічого поганого, вони досі дивляться на світ крізь призму меншовартості.

– За останні два роки на українському книжковому ринку з’явилося досить багато історичних, художніх, репортажних книжок про війну, що цілком логічно. Чи можна говорити, що українська книга повністю покрила попит?

– Напевно, українська книга закрила попит частково. У нас справді з’явилося багато сильної художньої літератури про війну і не тільки від українських авторів та авторок, бо на неї є запит. Але водночас ми маємо нестачу українського нонфікшину: IT-літератури, медичної, філософської, мистецької, економічної тощо. Тобто частина ринку перенасичена, а частина "просідає".

Зі свого боку ми намагаємося вирішувати цю проблему. Наприклад, у якийсь момент я зрозуміла, що в нас немає фахової літератури про конфлікти. Люди їх розглядають як спосіб самоствердитися, знецінити думку опонента. Але насправді конфлікт – один зі способів соціальної комунікації, пошуку істини. Можливість обмінятися протилежними думками чи поглядами й спільно вирішити проблему або задачу. Я поспілкувалася із Максимом Роменським і ми дійшли висновку, що будемо створювати книгу про конфлікти. Так з’явився український нон-фікшн "Конфлікти з дельфінами. Як розв’язувати суперечки в ІТ і в житті".

Також минулого року в нас вийшла двомовна книга "Україна. Шлях до серця Європи", яка народилася з ідеї розповісти світові про нашу країну не з позиції жертви, яка одвічно бореться із росіянами. А з позиції надзвичайно розумних, талановитих, ідейних людей, які творять світову історію. Наприклад, професор Володимир Бец описав пірамідні (гігантські) клітини кори великого мозку, що відповідають за наші свідомі рухи. Його відкриття досі рятують життя мільйонів людей в усьому світі. Олександр Потебня заснував потужну мовознавчу школу при Харківському університеті. Василь Єрошенко втратив зір у чотири роки, але це не завадило йому вивчити 16 мов, створити кілька абеток для сліпих і стати дослідником країн Сходу.

Насправді мені неймовірно подобається розробляти ідеї, шукати авторів, налагоджувати з ними співпрацю. Особливо тішуся, коли вдається "розбудити" письменницький талант в людях, які ніколи не планували писати та видавати свою книгу. І коли вона стає бестселером, збирає престижні літературні нагороди, я радію, не менше, ніж новоспечений письменник чи письменниця. Така робота дуже надихає і не потребує додаткової мотивації.

– Якщо посилився інтерес з боку читачів та видавців до текстів українських авторів, що відбувається із перекладними книгами?

– Інтерес до перекладних текстів завжди був високим. Українці стежать за новинками світової літератури, нерідко просять нас перекласти певний тайтл українською. Великим попитом користуються фентезі Сари Дж. Маас, ромкоми Алі Гейзелвуд, Сари Джіо та Еміко Джин. Помітно зріс інтерес до коміксів. Минулого року Vivat уклав контракт із американською компанією DC Comics, тож навесні вийде перший комікс "Андромеда: Аквамен". Перемови тривали майже вісім місяців, бо і для нас, і для них ця співпраця була важливим репутаційним кроком. Але мета у нас одна – ми хочемо, щоб українці читали найкращі світові тайтли.

Загалом на 2024 рік ми уклали з іноземними авторами 308 контрактів. Наприклад, навесні очікуємо роман "Довіра" ("Trust"). Книжка стала бестселером за версією The New York Times та однією з улюблених книг Барака Обами у 2022 році. Того ж року увійшла до довгого списку Букерівської премії. Перекладена понад 30 мовами. Зараз на Amazon має близько 23 тис. оцінок.

Також вже працюємо над нонфікшином "Неосяжний світ" (An Immense World: How Animal Senses Reveal the Hidden Realms Around Us"), який став книгою року за версією просто десятків видань. Зокрема Oprah Daily, The New Yorker, The Washington Post, The Guardian, The Economist, Smithsonian Magazine. Ця книжка допоможе нашим читачам подивитися на світ справді по-іншому – очима бджіл, комарів, молюсків, слонів.

Але коли ми говоримо про роботу з перекладними тайтлами, треба розуміти, що віднедавна книжкова сфера зіштовхнулася із серйозною проблемою – дефіцитом професійних перекладачів. Особливо, коли йдеться про переклад книг у жанрі нон-фікшн, бо тут потрібно не просто знати іншу мову, а й добре розуміти специфіку сфери, дефініції. Дехто може сказати, що помилки, допущені під час перекладу, виправить науковий редактор, але насправді це різні процеси. І наявність наукового редактора не вирішить проблему неякісного перекладу.

Через велику війну багато спеціалістів залишили країну, знайшли роботу за кордоном і поки не планують повертатися додому. Тому до хороших перекладачів зараз формуються черги, і ми, як і інші видавництва, в них стоїмо. Загалом у нас є фонд, де завжди знаходиться близько сотні тайтлів, які потребують перекладу. Через це вихід іноземних новинок відкладається, а робота сповільнюється. Ми, як правило, намагаємося самостійно вирішувати наявні проблеми, але в цій ситуації поки не розуміємо, як діяти.

– Чи перевіряєте ви позицію авторів щодо російсько-української війни перед тим, як брати в роботу книгу?

– Коли ми беремо в роботу книгу якогось автора чи авторки, то популяризуємо не лише текст чи ідею, а й особистість. Тому для нас вкрай важливо, щоб позиція щодо російсько-української війни була чіткою і однозначною: Росія – країна-агресор. Спочатку великої війни нас підтримують багато закордонних авторів. Серед них, наприклад, Лі Бардуґо, авторка відомої в усьому світі трилогії про орден Гриша, Джудіт Орлофф, авторка книги "Виживання для емпата: життєві стратегії для чутливих людей". Люк Гардінґ, відомий британський журналіст, кореспондент газети The Guardian і автор книги "Вторгнення", яка вийшла у нашому видавництві минулого року. Люк час від часу приїжджає до України і Харкова, завжди радо зустрічається із читачами. За його участі ми проводили презентації у Києві, Харкові та Львові.

Але, на жаль, перевірити всіх іноземних авторів Vivat не може, бо в нас немає OSINT-юристів. Інколи, дуже рідко, буває й таке: ми підписуємо із автором договір, а потім дізнаємося, що він дозволяв собі не дуже доречні висловлювання щодо нашої країни чи її керівництва. І припиняємо співпрацю. Такі рішення не дуже вигідне з точки зору бізнесу, проте це наша свідома позиція. Ми прагнемо створювати книжки із свідомими, мислячими людьми, однодумцями, які поважають Україну та українців.

З українськими авторами і авторками комунікацію будувати значно простіше. Ми можемо проаналізувати соцмережі, публічні виступи, запитати людину про щось прямо. Нерідко ми самі звертаємося до конкретної людини з пропозицією написати для нас книгу – в такому випадку ми точно знаємо, до кого і чому йдемо.

– Vivat – це харківський бізнес. Наскільки мені відомо, ви залишитесь в місті, яке під час великої війни стало прифронтовим. Як вам вдається працювати в умовах невизначеності і постійних обстрілів?

– Харків був і залишається нашою домівкою. Там знаходиться наш склад, офіс, виробництво, дві фізичні книгарні, частина команди. На жаль, через повномасштабну війну багато наших працівників роз'їхались світом і Україною. Робота на відстані стала для нас справжнім випробуванням, бо живе спілкування з колегами за кавою в оточенні книг нічим не можна замінити.

На початку повномасштабного вторгнення ми перевезли наші книги зі свого складу в Рівне. Тоді нам здавалося, що так буде спокійніше й безпечніше. Але спокійніше стало, коли ми перевезли книги назад, додому – з відносно безпечного Рівного до абсолютного небезпечного, але рідного Харкова. Бути тут, працювати, друкувати книги, розвивати бізнес – наше свідоме рішення без натяку на героїзм. Справжній героїзм зараз – виключно на фронті. З нашого боку це можливість підтримати місто, харків’ян, які завжди можуть завітати до нас на каву і хоча б на невеликий проміжок часу сховатися від жахів війни серед книг.

Розвивати бізнес, знаючи, що будь-якої миті може статися найстрашніше, морально дуже складно й виснажливо. Бо в наших книгарнях, на складі і виробництві працюють люди, а людське життя – це найбільша цінність. Нещодавно фасад харківської книгарні на Квітки-Основ’яненка, 2, яку ми відкрили найпершою, невідомі облили фарбою. Це дуже неприємна ситуація, бо щодня команда з п’яти людей відкриває магазин для відвідувачів, незважаючи на те, якою складною була ніч чи ранок. Бо ми справді любимо свою роботу, своїх читачів, своє місто. Звісно, ця ситуація ніяк не вплине на нашу роботу, бо у Vivat працюють дуже ідейні люди, яких не лякають жодні труднощі.

– Що мотивує вас і команду рухатись далі?

– По-перше, віра в майбутнє. Саме тому в розпал великої війни ми ризикуємо і відкриваємо нові книгарні, створюємо книжки, шукаємо нових письменників і письменниць, популяризуємо читання.

По-друге, усвідомлення того, що наша робота потрібна людям. Книжки дають знання, натхнення, ідеї. Роблять людей більш свідомими, вчать критично мислити, обстоювати свою точку зору, діяти. Створюючи книжки, ми можемо підтримувати бібліотеки, фонди яких спустошені. Дітей, у яких росіяни вкрали дитинство. Військових, які після полону хочуть читати українські книжки, і мають відновлюватися після важких поранень. На початку цього року разом із нашим автором, Надзвичайним і повноважним послом України в Японії, Сергієм Корсунським та за підтримки фонду громади Харкова "Толока" ми придбали витратні матеріали для трьох систем гемодіалізу в харківський військовий шпиталь. Тепер близько 300 процедур діалізу нирок можна буде провести без перерв. Придбання цих матеріалів стало можливим завдяки книгам, які пов’язують мене з великою кількістю чудових людей. Людей, які люблять книги, і людей, для яких ми їх створюємо.

Я дуже вірю в нашу команду, у Vivat, в Україну. І тому сьогодні роблю все можливе для того, щоб їх не підвести.