Два! Чотири! Десять! Скільки ж реакторів реально побудує «Енергоатом»?

Від кількості атомних реакторів, які ми плануємо побудувати вже буквально післязавтра, рябить в очах. Враховуючи, що атомка на сьогодні — надія й опора нашої енергосистеми, саме час відокремити шапкозакидальство керівництва «Енергоатома» від об'єктивних потреб і реальних результатів. Звісно, віднедавна «Енергоатом» — ціла корпорація, в якій обов'язково з'явиться наглядова рада, але цієї реформи ми не переоцінюватимемо.

Так, роль АЕС в енергосистемі ключова. Торік вони зовсім трохи не дотягнули до половини загального виробництва електроенергії в країні (взимку часом їхня частка виробітку доходила до 60%). За підсумками 2023-го українські АЕС генерували 52,4 млрд кВт·год, а план на цей рік — 53,6 млрд кВт·год. Збільшити потужності можна хоча б заради можливості ремонтувати наявні.

По суті, саме за рахунок дешевої атомної електроенергії нам і вдається зберігати відносно низькі ціни для населення (до речі, на компенсацію цих тарифів пішло дві третини виручки компанії — 128 із 190 млрд грн 2023 року).

Усе це забезпечують тисячі працівників. Багато хто з них у ЗСУ. І хоча самі блоки поки не обстрілювали, траєкторії ракет проходили безпосередньо над ядерними реакторами тієї ж Південноукраїнської, на висоті 100–200 метрів, а прильоти по промзоні станцій уже були. І це реально загрожує світу катастрофою, більшою за фукусімську.

Правда, війна війною, а схеми схемами. Навколо НАЕК вони крутилися і крутяться роками. Тендери «Енергоатома» давно стали захопливим ребусом для журналістів, — у них частенько можна знайти учасників із цінами, набагато вищими за ринкові (буває, і в кілька разів), яких веде до перемоги не інакше як сама доля. «Енергоатом» це дуже дратує. Не завищення цін, природно, а пильна увага до закупівель компанії. Там усе пояснюють ворожими ІПСО та продовжують нічого не змінювати.

У плануванні теж. Два-три роки тому керівництво НАЕК і дружнє йому Міненерго згадали казку про Ходжу Насреддіна й навчання віслюка розмовляти. Ну, пам'ятаєте, або віслюк помре, або падишахові стане не до того. Роль падишаха вони розсудливо відвели Банковій. Відтоді з регулярністю приблизно раз на місяць вони озвучують грандіозні плани майбутніх мегабудівництв реакторів різних типів і в небачених кількостях.

Почали з добудування одного-двох блоків ще радянського дизайну на Хмельницькій АЕС. Потім блоки почали самі розмножуватися, і на цей момент їх уже рахують десятками. Правда, левова їхня частка — це мікрореактори, які взагалі не існують «у залізі», їх обіцяють сконструювати в наступному десятилітті. Але кого такі дрібниці хвилюють! Усім заздалегідь відомо, що потім плани відкоригують, викинувши більшу частину на смітник, і… намалюють нові. А от безперервна генерація хороших новин корисна в боротьбі за збереження місця. А ще що масштабніше планування, то більші під нього фінансові потоки. Власне, бізнес з освоєння грошей на розробці всіляких ТЕО аж ніяк не ноу-хау «Енергоатома».

На жаль, процес не такий уже й невинний. Партнери звикають, що заяви українських топ-чиновників можуть бути просто пустопорожніми з аргументацією рівня дитсадка, і ставлення до нас змінюється не в ліпший бік.

Свіжий приклад — заява міністра енергетики: «…улітку чи восени 2024 року Україна планує розпочати будівництво чотирьох нових атомних реакторів. Нам потрібні корпуси реакторів, які доведеться імпортувати. Ми хочемо відразу зробити третій і четвертий блоки (на Хмельницькій АЕС. — І.М.)… Хочемо компенсувати ті, що на Запорізькій АЕС».

Два реактори збираються купити в Болгарії (ми вже писали про це). Ще два — у Штатах (і про це).

Власне, розпочати будівництво нескладно. В «Енергоатомі» кажуть, що вже добудовують третій блок і аж ніяк не обманюють — на блоку поставили дах від дощу та штукатурять підсобні приміщення. Хто сказав, що це не будівництво? Є й зовсім економний варіант — поставити табличку «тут буде блок номер такий-то». На Рівненській АЕС така стоїть замість п'ятого блоку ще з часів Януковича.

Однак у нашому випадку все трохи складніше й може добре врізати по кишенях споживачів.

Про купівлю «болгарських» блоків переговори офіційно йдуть із минулого літа. Терміни поступово переносяться, але процесу не зупиняють. Ключова умова Софії — продати їх не менш як за 600 млн євро. Саме за стільки Болгарія купила їх у Росії. Озвучуються сценарії і з вищими цифрами — до 750 млн євро. При цьому болгари стверджують, що українська сторона розраховує фінансувати угоду з коштів допомоги Євросоюзу. Цікаво, Мінфін України в курсі?

Купівля штатівських реакторів фактично вже почалася. Якийсь рік переговорів і в грудні 2023-го «Енергоатом» заявив, що ще за 437,5 млн дол. купує ректор для нового енергоблоку на Хмельницькій АЕС. Ми вже розповідали: тут не так ми хочемо купити, як нам хочуть продати два реактори, від яких Westinghouse треба позбутися до 2025 року за угодою про врегулювання боргів. А з покупцями було відверто туго.

Китайці ще при будівництві своїх блоків досягли рівня локалізації виробництва в 70%. Тепер у них є свій такий же реактор. Спроба домовитися з індусами теж не дуже успішна — проєкт будівництва там шести реакторів завис, і за стародавньою індійською традицією ніхто не каже ані так, ані ні. І так уже багато років. У європейців теж не було палкого бажання. А от «Енергоатом» був готовий купити.

Правда, заважала одна дрібниця — грошей, як завжди, немає.

Не лише на реактори, до речі. Грошей немає й на дешевші об'єкти, а в умовах війни й на потрібніші енергосистемі. В інвестиційному плані НАЕК улітку минулого року меланхолічно констатувала, що коштів не вистачає навіть для укриттів для персоналу на ПАЕС і ХАЕС. Звучало це так: «…у 2023 році планувалось проєктування сховища цивільного захисту на ... місць ВП ХАЕС та проведення передпроєктних робіт і розроблення технічних вимог до проєктування будівництва додаткового сховища для персоналу на промисловому майданчику ВП ПАЕС. У зв’язку з дефіцитом фінансування проєктування сховищ на ВП ХАЕС та ВП ПАЕС переноситься».

Виявилося, що є речі набагато важливіші, ніж витратити кілька сотень мільйонів гривень на укриття для працівників станцій. Потім шановний менеджмент трохи осадили, але пріоритети збереглися.

Навіть не знаю, як це називається, — в умовах війни починати аж чотири будівництва за відсутності коштів і будівельних ресурсів навіть на одне? Пристойної відповіді не знайти…

По-старому це назвали б саботажем. Нині ж часи гуманістичні, тож (потім) назвуть усе це неефективним витрачанням ресурсу. І насварять пальчиком. Може, навіть просто з наглядової ради.