Рецензія на фільм «Дюна: Частина друга» / Dune: Part Two

Романи Френка Герберта із циклу «Дюна» — класика фантастики, яка до того ж у багатьох моментах залишається неперевершеною навіть у наші дні. Серія тримається на дуже багатьох комплексних елементах, які тісно пов’язані один з одним. Перенести щось таке у форматі кіно — майже неможливе завдання. Але перша частина «Дюни» від Дені Вільньова показала, що до першоджерела все ж можна знайти свій кіношний підхід. А тепер «Дюна: Частина друга» дісталася до кінотеатрів. Розповідаємо в нашій рецензії, яким вийшло це кіно.

Плюси:

дух епічної фантастики у кожній сцені; гарна сценарна адаптація, яка дозволить майже всім глядачам насолодитися фільмом; неймовірний режисерський стиль Вільньова, який ідеально комбінується із сетінгом «Дюни»; цікаві ідеї з першоджерела

Мінуси:

є питання до хореографії та загальної постановки битв; не всі гідні моменти з оригіналу потрапили в адаптацію; комусь точно буде нудно під час перегляду

8.5/10

Оцінка ITC.ua

«Дюна: Частина друга» / Dune: Part Two

Жанр космічна фантастика
Режисер Дені Вільньов
У ролях Тімоті Шаламе, Зендея, Хав’єр Бардем, Джош Бролін, Ребека Фергюсон, Флоренс П’ю
Прем’єра кінотеатри
Рік виходу 2024
Сайт IMDb

Величний Дім Атрідів пав у першій частині «Дюни», але Полу (Тімоті Шаламе) та його матері Джессіці (Ребека Фергюсон) вдалося врятуватися. Тепер вони виживають серед фременів, які навчилися використовувати суворість пустель Аракісу собі на користь. Для деяких фременів Пол вже став священною фігурою, Муад’Дібом, яка має знову зробити планету «Зеленим Раєм». Хлопець боїться безконтрольної влади, бо бачив, до яких жорстоких дій призводить прагнення до неї. Але обставини складаються таким чином, що лише фанатизм людей навколо виживших Атрідів здатен допомогти їм досягти своїх цілей і помститися кривдникам.

Дені Вільньов як режисер відомий саме своєю мовою кіно, що розмовляє з глядачами не діалогами, а візуальними образами. Найкраще це помітно по «Прибуттю» та «Тому, хто біжить по лезу 2049», у яких саме естетика усіх сцен є найвагомішим плюсом та важелем впливу на тональність історії. При цьому Вільньов також намагається бути ще й гарним оповідачем, але саме у традиційних розповідях він дещо дає слабину.

«Дюна: Частина друга» — типовий Вільньов та ідейний розвиток першої частини у всіх наппрямках, але цей фільм не пропонує нічого кардинально нового.

Здається, що у режисера повірило все керівництво, знімальна команда та глядачі з критиками. Тому він просто зробив те, що у нього виходить найкраще. А саме — неймовірно гарне, масштабне, пафосне кіно, яке все ж відчувається трошки надмірним.

Частково це провина першоджерела, адже «Дюна» — максимально комплексний твір. Він оперує багатьма темами та сюжетними лініями, які неможливо повноцінно відтворити у форматі кіно або навіть серіалів (і такі спроби були, як ми пам’ятаємо). Тому фанатам книг треба бути готовими до деяких творчих проявів свободи, які дозволили собі творці екранізації. Щось не потрапило у фільм зовсім, деякі моменти змінилися. На загальні емоції це особливо не впливає, але на увазі це треба мати.

Сценарні зміни більше вплинули на моралі та ідеологічну складову сюжету. «Дюна», як художній твір завжди робила великий акцент на питаннях екології. У фільмі на них майже немає фокуса. Замість цього Вільньов і сценарист Джон Спейтс виводять на перші плани питання фемінізму, матріархату та релігійного впливу на свідомість людей. Причому роблять це саме у стилі Вільньова.

А це означає, що дії персонажів та захоплива краса Аракісу говорять тут більше, ніж слова. Для кіноманів перегляд «Дюни: Частина друга» буде справжнім святом, бо виглядає фільм неймовірно привабливо. Вільньов поєднує естетичний мінімалізм, коли у кадрі може бути лише кілька об’єктів та силуетів, з пафосом, який гідний рівня екранізації «Володаря перснів» (можливо, навіть перевершуючи її у деяких моментах).

Загальна колірна палітра та операторські прийоми тут дуже стримані, але вони завжди до місця та потрапляють прямо у серце. Фільм можна передивлятися і передивлятися лише заради візуальної складової, його точно будуть аналізувати та розтягувати на гарні арти та шпалери для девайсів.

«Дюна: Частина друга» виглядає красивіше за все саме у спокійних, панорамних моментах. Коли справа доходить до сцен битв, то до фільму виникають питання. Кіно гарно підводить до них, але безпосередньо сутички вийшли занадто метушливими. А окремі дуелі можна розкритикувати за проблемну та топорну хореографію.

Зрозуміло, що фільм зовсім не про битви. Він побудований на розмовах та емоціях персонажів (з перекосом саме у друге). Релігійні мотиви тут проходять майже в усіх діалогах, а самі герої не соромляться активно використовувати термінологію свого вигаданого світу. Через це людям, які зовсім не знайомі з «Дюною», у плані сприйняття історії може бути трішки важко. Однак знімальна команда зробила все, щоб навіть без знань першої частини кіно ви все одно отримали свій гідний рівень задоволення.

Насолодження це піднесене, майже пихате, тому підійде не усім. Якщо вам було нудно під час перегляду першої частини «Дюни» (а таких глядачів вистачало, повірте), то нове кіно тут нічого не змінить. Можливо, нудьга навіть підсилиться, бо спостерігати весь фільм за майже стерильними локаціями Аракісу — задоволення точно не для кожного.

Втім, нудьгу можна списати на дух епічної фантастики, яким пронизаний увесь фільм. Він ідеально комбінується з режисерським стилем Вільньова та утворює кіно, яке варто подивитися. Жанр космічних опер зараз не те щоб часто дарує нам щось видатне, та й «Дюна» як витвір мистецтва точно заслуговує на гідну адаптацію. «Дюна: Частина друга» і є тією самою гідною адаптацією.

Тепер залишається лише чекати на «Дюну: Месія», в якій Вільньов адаптує другий роман Герберта. Враховуючи події першоджерела, там точно буде багато моментів, які варто оцінити на великому екрані IMAX.

Висновок:

Якщо вам сподобалася перша частина «Дюни», то на другу ви й так підете без зайвих благань. Якщо ні, то дати шанс роботі Вільньова все одно варто. Це унікальне у багатьох аспектах кіно, про майже всі мінуси якого миттєво забуваєш, коли на екрані з’являється черговий приголомшливий вид Аракіса.