Харків: мегаполіс на фронтирі

У перші вихідні весни в центральному саду Шевченка людно — зайняті всі лавочки на сонячному боці головної алеї та місця в кав’ярнях. Виє сирена, але на ці звуки в Харкові давно не зважають: ракети з Бєлгорода летять менш як хвилину, тому тут спочатку — вибух, а вже потім — сигнал тривоги. Якщо сигнал без вибуху, отже, все гаразд.

Обстріли змусили згадати про «тривожні валізи»

Протягом останнього тижня в соцмережах міста шириться тривога іншого ґатунку — в Телеграм-каналах, батьківських і домових чатах з’являються анонімні повідомлення про те, що нібито Харків невдовзі знову може опинитись у напівоточенні, як навесні 2022 року.

Голова правління інформаційного центру «Майдан Моніторинг» Наталія Зубар уже майже 10 років проводить тренінги з інформаційної безпеки. За її спостереженнями, нині жителі міста стали набагато стійкішими до таких інформаційних атак, ніж іще два роки тому, на початку повномасштабного вторгнення.

«Зараз я спостерігаю елементи паніки, але це не така паніка, що змушує тікати, просто підвищена тривожність. Якщо згадати минулий рік, то на річницю вторгнення було таке саме: з’являлися повідомлення, що на Харків іде 200 тисяч солдатів, зосереджених у Бєлгородській області, тощо. Але різниця є, мені вже менше переказують історії про те, як хтось панікує. Люди звикають», — каже експертка з інформаційної гігієни.

Що дійсно змушує харків’ян братися за «тривожні валізи», то це не чутки, а реальні обстріли. Зима була важкою для міста, але зовсім не так, як очікували. Люди готувалися до ще одного сезону блекаутів, але росіяни змінили тактику: якщо позаминулої зими вони били по ТЕЦ і котельнях, то цього разу нищили житлові квартали.

29 грудня 2023 року російські військові випустили по Харкову за добу 22 ракети — рекордну кількість від початку повномасштабної війни. Наступного дня була комбінована атака ракетами та безпілотниками, яка зруйнувала готель Kharkiv Palace і житлові будинки. 2 січня 2024-го кілька ракет упали в так званому тихому центрі за Держпромом. Це — один з символів міста, видатний пам’ятник архітектури 1920-х років у стилі конструктивізму, який ще називають першим українським хмарочосом. Вперше за час повномасштабної війни росіяни намагалися поцілити в нього, але ракета впала трохи далі, в сквер. За два місяці після ракетного удару тут іще лежать купи будівельного сміття — залишки вибитих вікон, дверей, розколотої цегли, що колись були частиною помешкань. 7, 8, 9 і 10 січня росіяни знов і знов били по місту ракетами, гинули люди. Якщо ще минулого року в Харкові було поняття відносно безпечних районів — тобто таких, куди майже не «прилітало», — то зараз, після зимових хаотичних ударів, воно повністю знівельоване, бо «прилітає» куди завгодно: на центральні вулиці та Північну Салтівку, в пам’ятки архітектури та приватні будинки. Остання велика трагедія зими сталася 10 лютого: безпілотник влучив у нафтобазу, зайнялася пожежа, що випалила цілу вулицю у віддаленому приватному секторі та забрала життя сімох людей, зокрема дітей семи місяців, чотирьох і семи років. Весна не принесла полегшення: в ніч на суботу 2 березня росіяни атакували Харків іранськими безпілотниками, один з них упав у дворі між п’ятиповерхівками. На щастя, ніхто не загинув.

«Три мої клієнтки цієї зими виїхали, одна до Полтави, інша кудись у Київську область, третя за кордон. Усі збираються повертатися», — каже майстриня манікюру Аліна Климова.

Сама Аліна з чоловіком і донькою в перші дні повномасштабного вторгнення перебралася з Північної Салтівки на дачу поблизу міста, а за кілька днів опинилася в окупації. Виїжджали через Росію — в бік Харкова окупанти не пускали, — потім до Латвії, Литви, Польщі, а влітку 2022-го повернулися додому, бо батьки похилого віку, які відмовились евакуюватися, потребували догляду.

«Зараз я іноді шкодую про те, що повернулась, особливо після того, як ото в січні до нас на Північну Салтівку прилетіло. Думаю, мабуть, не треба було везти дитину назад у війну», — говорить харків’янка.

Їхати знову в евакуацію родина не збирається: у Аліни в Харкові робота, а чоловік відновив бізнес із ремонту гаджетів. Клієнтів у майстрині вистачає, такі спеціалістки в Харкові в дефіциті, а ще — перукарки, медсестри, лікарі. Багато представниць цих професій — молоді жінки з дітьми, які ще на початку війни виїхали за кордон або до західних областей, працевлаштувалися на новому місці і поки що не збираються повертатися. Але такі сім’ї з дітьми шкільного віку можуть спонукати до виїзду не лише обстріли, а й відсутність онлайн-навчання. У Харкові є розрекламована на весь світ метрошкола, та вона вміщує лише 5% учнів, інші навчаються не за партами, а перед комп’ютерами. Місто будує підземну школу на 900 дітей у районі ХТЗ, але кардинально проблеми вона не вирішить: у Харкові, за даними мерії, перебувають 56 тисяч школярів. Ще приблизно стільки ж виїхали з батьками в інші регіони або за кордон.

Людей, що лишаються, окрім сімейних обставин, тримає в Харкові відносна комфортність міста. Відомі в соцмережах меми про парки, лавочки та урни для сміття — не вигадки. Комунальні служби міста навіть під обстрілами працюють швидко та злагоджено: сміття з дворів вивозили регулярно навіть у березні 2022 року, коли Харків цілими днями обстрілювали з артилерії, зараз водопостачання безперебійне, в квартирах усю зиму було тепло, у більшості споживачів є гаряча вода. За це мера міста Ігоря Терехова часто хвалять. Але війна змусила містян змінити ставлення до певних комунальних витрат. Якщо раніше мільйонні тендери мерії на закупівлю однорічних квітів або завищені в кілька разів суми, виділені на ремонт шкіл, цікавили лише поодиноких антикорупціонерів, то зараз угода комунального підприємства про виплату 83 млн грн на заміну вуличних огороджень викликала скандал: харків’яни пишуть петиції в мерію з вимогою скасувати ці роботи, а також відмовитись на час війни від витрат на клумби. Якщо до повномасштабного вторгнення такі заклики залишалися без уваги, то зараз міськрада змушена реагувати, бо великі необов’язкові видатки з бюджету сприймаються харків’янами, що збідніли та подекуди втратили майно через війну, куди болісніше. Минулого року мерія скасувала тендери на іміджеві проєкти та прибирання вулиць. Виявилося, що можна з ними впоратися силами наявних комунальних підприємств.

Поїхали люди з грошима

На початок лютого 2024 року, за словами міського голови Ігоря Терехова, населення мегаполісу становило 1,3 мільйона людей. Офіційних даних про те, скільки людей залишили місто взимку, немає, але за неофіційними підрахунками голови Координаційної ради Європейської Бізнес Асоціації у Харкові Ігоря Балаки, поїхало до 10% населення.

«Виїхали переважно люди з грошима. Я знаю до десятка підприємців, які згорнули чи призупинили діяльність цієї зими. Кожен приліт у центр Харкова вбиває чи зупиняє від 20 до 100 суміжних бізнесів. Це — офісні приміщення, ресторації та кафе, магазини, перукарні», — розповідає Балака.

За його словами, найбільший занепад зараз переживає ринок нерухомості. Січень та лютий 2024 року були найгіршими місяцями з літа 2022-го. Поодинокі угоди купівлі-продажу трапляються на вторинному ринку, продаються найдешевші одно- та двокімнатні квартири.

«Купують переселенці, які їдуть із тих міст, де ситуація ще гірша, — Куп’янська, Ізюма. Друга категорія — військові. Причому це люди із центральних та західних областей України, які тут воювали або лікувалися в шпиталях. Вони оцінюють рівень медицини як високий, бачать комфортні парки, інфраструктуру, тому розраховують після війни перевезти сім’ї й реально тут жити. І третя категорія покупців — сім’ї, які отримали «гробові», вони намагаються кудись вкласти гроші, що знецінюються», — пояснює Ігор Балака.

Взагалі більшість бізнесів у Харкові зараз зав’язана на військових. У місті — бум СТО, щомісяця відкриваються нові станції техобслуговування, але і їх не вистачає, всюди черги. Багато швейних цехів, які теж орієнтовані на фронтові потреби. Але ставлення до присутності військових у Харкові двояке. З одного боку, це — донори економіки, люди з хорошими зарплатами, які забезпечують прибуток місцевим підприємствам, з іншого — джерело постійної небезпеки, бо на місця розташування військових полюють зрадники — координатори ворожих ударів, яких, на жаль, в місті вистачає. Тому військовий автомобіль радо вітатимуть на тих же СТО, але поява такої машини у дворі багатоповерхівки може викликати паніку. За словами військовослужбовця однієї з частин, які розташовані в Харкові, після серії січневих ударів по місту їм надійшло розпорядження: не фарбувати автомобілі в хакі та за можливості не ходити по місту в однострої, аби зайвий раз не привертати до себе увагу.

Окрім підприємств, орієнтованих на військових, непогано почувається в Харкові сфера обслуговування. З’явилося безліч барбершопів — навіть відомий Раміль Насіров, зірка фільму «Люксембург, Люксембург», відкрив у центрі Харкова свою барберню. Війна не стала на заваді закладам громадського харчування, адже окрім як у кав’ярню чи ресторан у Харкові зараз нікуди піти: на все мільйонне місто працюють лише три торговельні центри з кінотеатрами, театрам узагалі заборонено працювати, тож залишається зоопарк, до речі, безкоштовний, і кафе. Тому навіть ті заклади, що постраждали під час зимових обстрілів, відновлюють роботу: в кав’ярні «Пакафуда» біля Держпрому вікна досі забиті OSB-плитами, але за ними відвідувачі п’ють каву та грають у настільні ігри, поруч з кафе «Франик» на площі Свободи, яке вщент згоріло в ніч на 31 грудня, робітники облаштовують літню веранду, — незабаром нове відкриття.

Старий купецький дух міста

До 2022 року Харків був містом студентів та айтівців. Лише іноземних студентів наприкінці 2021 року було 30 тисяч, а ще 50 тисяч фахівців інформаційних технологій, які, за даними Харківського IT-кластера, створювали навколо себе по п’ять робочих місць додатково. Іноземці виїхали всі, айтівці теж переважно перебралися у спокійніші західні регіони. Харків — досі мільйонник, але склад населення докорінно змінився: замість IT-спеціалістів — військові, а в студентських гуртожитках живуть переселенці. Станом на 1 лютого в Харкові, за офіційними даними, проживає майже 200 тисяч ВПО, ще близько 100 тисяч осіли в передмісті, в Харківському районі.

«Харків зараз — це місто-фортеця, фронтир. Тут живуть дві категорії людей: патріоти, які не покидали місто навіть у найстрашніші часи, і люди, яким просто більше нікуди бігти, бо в них немає грошей», — каже Ігор Балака.

Останні виживають завдяки волонтерам. Один з них — Олександр Костенко, відомий блогер, який від початку повномасштабної війни допомагає найзнедоленішим харчами та ліками. Ці люди якраз полишати Харків найближчим часом не збираються.

«60% моїх підопічних — літні люди із серйозними хворобами, 40% — молоді жінки, які самі виховують дітей. Більшість таких мам у мене — ті, які на початку війни виїхали до Полтави, Житомира, Вінниці, де безпечніше було, але повернулися, переважно на початку літа 2022 року, бо вже не було грошей на оренду житла. У багатьох у Харкові є друзі, знайомі, хтось підкине одяг для дитини, волонтер продукти привезе. Навіщо їм їхати зараз? Тут вони просто сидять без грошей, а десь там сидітимуть так само без грошей, та ще й за житло треба буде платити», — розповідає Олександр.

За спостереженнями волонтера, настрої серед харківських пенсіонерів докорінно змінилися з 2022 року. Багато хто з них прихильно ставився до Росії та ностальгував за Радянським Союзом. Ракетні удари, що вже два роки не припиняються, змінили все: люди радянської ідентичності усе частіше відчувають себе українцями.

«Звісно, залишилися люди, які тільки утвердилися в думці, що Росія — велика країна, тому треба поступитися територіями. Але в більшості це не так. Ось у мене у дворі по сусідству живе пенсіонер, він усе життя працював токарем на заводі, був глибоко радянською людиною. Пам’ятаю, як улітку 2022 року я спускаюся у двір, а він кричить: «Саня, Саня, ты слышал, как наши пид*****м насыпали!?» І аж пританцьовує з радості. Це наші там десь дуже вдало просунулися. Мій власний батько (йому 77 років) завжди мав дружні та родинні зв’язки з жителями Росії, але після того, як побачив, що його внучка в бомбосховищі спить під моїм бронежилетом, сказав: «Ніколи не думав, що русню так ненавидітиму».

На думку Олександра Костенка, Харків від початку війни й дотепер тримає старий купецький дух міста, дух торгівлі, що свого часу породив найбільший ринок у Східній Європі, а з 2014 року — найпотужніший в Україні волонтерський рух, донорами й учасниками якого стають переважно підприємці.

***

Надвечір центр Харкова порожніє. Люди поспішають повернутися додому, бо метро працює лише до 21:30. Підземка в місті безкоштовна, як і автобуси, трамваї й тролейбуси, але це має свої недоліки, бо потяг у метрополітені можна прочекати й 30 хвилин. Працюють таксі, але під комендантську годину виїхати з центру на Північну Салтівку чи в інший віддалений район важко. Після 21:00 на площі Свободи вимикають ліхтарі. До клубу в саду Шевченка під’їжджає автомобіль, звідти виходять двоє дівчат у блискучих міні-сукнях під шубками й босоніжками на високих підборах дріботять по підмерзлому асфальту до входу — у них є година, аби потанцювати. Вечорами у вихідні клуби забиті — як і кав’ярні вдень. Нечисленна харківська молодь поспішає веселитися попри постійні обстріли.