Пам’яті Героя України Дмитра Шкурнова

Дмитро народився і виріс у Миколаєві. Закінчив школу, вступив до Миколаївського транспортного коледжу, бо дуже любив техніку, машини і все, що з ними пов’язано.

«Брат збирав моделі танків. Йому подобалося їх клеїти, розфарбовувати. Він міг сидіти над цим заняттям годинами. У нього була чимала колекція, яку наша родина зберігає», - розповіла кореспондентці Укрінформу сестра Героя Марія.

Вона каже, що Дмитро любив подорожувати, займався спортом, тренувався разом зі своїм улюбленим собакою Бенею. Песик досі живе у родині і теж сумує за господарем.

Одружитися, народити дітей і збудувати власний дім Дмитро не встиг, хоча щиро цього прагнув.

«У нас були дуже теплі стосунки, він, як старший, завжди мене оберігав. Ми одне одного підтримували. Брату подобалася військова служба, і він завжди хотів стати військовим. А ще збирався будувати дім і мріяв, що коли повернеться зі служби – обов’язково це зробить. Але, на жаль, не судилося. Зараз навіть паркан навколо його майбутнього будинку пошкоджений осколками. Це сталося під час одного з обстрілів Миколаєва», - каже дівчина.

Коли Дмитра призвали на строкову службу, він із честю пішов виконувати свій чоловічий обов’язок. А відслуживши, залишився у війську і уклав контракт із ЗСУ, який мав закінчитися у березні 2022 року.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік перебував у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, підрозділи якої обороняли тоді Луганщину.

«24 лютого 2022 року мене розбудив своїм дзвінком брат, сказав, що все буде добре, щоб ми всі були разом і не хвилювалися. Потім час від часу ми спілкувалися, коли у нього була така можливість. Ми розуміли, що ситуація дуже складна, але він не скаржився, нічого нам не розповідав. Лише згодом від його побратимів наша сім’я дізналася, якою ціною їм вдавалося захищати свої позиції. Він для нас завжди був Героєм. Відтоді як його не стало, життя нашої родини змінилося. Це велика втрата і наш вічний біль…» - сумує за братом Марія.

За спогадами побратимів, Дмитро був сміливим і мужнім десантником, який проявив себе вже з перших днів початку повномасштабного вторгнення. Так, коли 24 лютого ворог почав атакувати позиції десантників 79-ки, він, перебуваючи на даху ТЕС м. Щастя, влучним вогнем з кулемета кілька годин стримував просування ворожої піхоти. 

В одному з боїв за Сєвєродонецьк командир їхнього відділення отримав поранення, і Дмитро узяв командування на себе. Бойове завдання було виконано – ворога відкинули від передових позицій марунових беретів.

«Дмитро був не просто хорошим і вправним воїном, а лідером, який не боявся брати на себе відповідальність у складних ситуаціях, які часто виникають на полі бою. За це йому довіряли і слухались його підлеглі. Це дорогого вартує», - згадує Героя заступник командира бригади з морально-психологічного забезпечення майор С.

У квітні 2022 року молодший сержант очолив штурмову групу, яка тричі атакувала позиції, захоплені ворогом. Тоді хлопці відбили позиції завдяки невимовному героїзму і мужності. Пізніше Дмитро з гранатомета знищив ворожу БМП-2.

«Ми тримаємося, стоїмо, наші фланги прикриті, нас підтримує артилерія. Прошу усіх не піддаватися паніці, розмови про те, що ми програємо, – неправда. Наша сила у єдності. Пам’ятайте, ворог боїться ще більше. Якщо ви знаєте, що таке Буча, то подумайте, чи хочете ви, щоб це повторилося у вашому місті, у вашій родині. Мої воїни – вчорашні пекарі, слюсарі… Але вони не дрейфлять, стоять разом зі мною. Якщо багато людей різних професій прийдуть і підставлять плече, ми вистоїмо. Тому зараз кожен має вирішити для себе: він миша чи лев», - ці слова були сказані Дмитром ще на початку травня 2022 року. Але вони не втратили актуальності і зараз. 

28 травня 2022 року подвиги захисника України були оцінені орденом «За мужність» III ступеню.

«Ти був справжнім воїном, у тобі поєднувалися протилежні якості, які, здавалося б, повинні заважати одна одній, але вони доповнювали тебе. Ти був по-дитячому наївний і одночасно страшенно хитрий, ти був сміливий, безстрашний, але намагався не ризикувати людьми, ти ретельно планував свої завдання, але іноді в тебе виходили такі незаплановані виходи, що інші просто не могли повірити, що так можна воювати. Тобі вірили і ходили з тобою на завдання. Ти був прикладом для наслідування, і всі намагалися потрапити до групи, якою ти командував. Ти був класним… Дякую за те, що 24 квітня тягнув мене пораненого метрів 700 до БТР під Лиманом», - написав у Фейсбуці побратим Дмитра Віталій Дуднік. 

Бій 2 листопада 2022 року став останнім для Дмитра. На той час він вже командував взводним опорним пунктом.

То була дуже запекла битва. Росіяни спочатку завдали потужного вогневого ураження з гармат і мінометів різних калібрів по позиціях десантників. Тоді стрімкою атакою спробували захопити їх. Коли це не вдалося, почали обстрілювати і знову кидати проти них піхоту.

Попри перевагу у силах і засобах, усі ворожі штурми наші бійці відбили.

Але у тому бою десантники 79-ки втратили п’ятьох побратимів. Щоб зберегти тіла воїнів і дати близьким можливість гідно попрощатися з ними, Дмитро вирішив перенести їх вночі на сусідню позицію. Він розумів, що це дуже небезпечно, тому пішов один. Самотужки, по черзі, перетягнув усіх загиблих. Та коли повертався на позицію, поряд з ним розірвався снаряд…

«Ми втратили не лише побратима, а й лідера, за яким йшли на військовослужбовці. Завдяки його зусиллям тіла загиблих товаришів повернули рідним. Але за це Герой заплатив власним життям», - сказав про Дмитра командир його підрозділу.

Родина дізналася про його загибель 5 листопада 2022 року. Але мама відчула щось недобре ще раніше. 3 листопада у неї був день народження, але Дмитро не зателефонував. Це дуже стривожило, адже він дуже любив маму, тому обов’язково знайшов би можливість привітати.

Поховали Дмитра у Миколаєві на міському кладовищі.

29 вересня 2023 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові молодшому сержанту Дмитру Шкурнову присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Нагороду Президент України Володимир Зеленський вручив мамі загиблого воїна Ірині Олександрівні.

Вічна пам'ять і шана Герою!

Фото з архіву родини Шкурнових, Фейсбук-сторінка Віталій Дуднік, Офіс Президента