Ірина Кудашова – про акторську кар’єру, життя після «Школи», щастя та каблучку

Часто Ірину Кудашову називають зіркою серіалу «Школа». Хоча, як зізнається акторка, у свої 24 вона вже встигла знятися у шести повнометражних фільмах. Нещодавно у прокаті йшов «Інший Франко», а 7 березня у кінотеатрах стартує стрічка «Смак свободи»,  де Ірина грає головну роль. Кудашова зізнається, що зі 120 сцен вона знялася у 118-ти.

Журналістка Коротко про поговорила з Іриною Кудашовою про «Смак свободи», кухню, про те, чому після «Школи» її не хотіли знімати, з ким із колег товаришує та що то за каблучка, яку акторка опублікувала у День всіх закоханих. 

Родина Франка стала для мене доленосною

- Іро, судячи з трейлеру, на нас чекає дуже «смачний» фільм. Ви сама любите готувати?

- Я з дитинства дуже любила готувати. Коли мені було років 9, ходила на курси «Господарочка», де нас вчили готувати різні страви, як взагалі бути хорошою ґаздинею. А коли підросла, якось це діло закинула, пішла в акторство. Але мені це подобалось, мене це приваблювало і мені було цікаво.

- Зараз часу бракує?

- Так, часу мало. Але все одно стараюсь іноді готувати. Здебільшого люблю готувати десерти, випічку. Борщі чи щось таке серйозне не дуже люблю.

- Для кого любите готувати? Бо коли, наприклад, я готую для нас із чоловіком, це завжди виходить смачніше, ніж коли лише для себе.

- Це правда. Я для себе ніколи не готую. Для себе замовляю доставку або ж їм у закладах. А якщо для батьків, близької людини, подружки, хлопця, у мене з’являється натхнення готувати, вичитувати нові рецепти. Для них хочеться робити щось смачненьке.

- Ви казали, що «Смак свободи» - найважливіша для вас стрічка. Чому саме вона?

- Це не перший мій повний метр, але це перший повнометражний фільм, де в мене велика головна роль. До того ж, історія моєї героїні Варі дуже схожа на історію мого життя. Я теж з маленького міста, теж мріяла про велике місто, велику красиву кар'єру у столиці. Моя Варя їде в кулінарну столицю, до Львова, а я у своєму житті - в Київ, аби здійснити свою мрію. В цьому ми з нею дуже схожі, тому мені ця історія настільки близька, настільки відгукується, настільки для мене важлива.

- Такі історії важче чи легше грати, коли ти на власному досвіді розумієш, про що вони?

- Звичайно, набагато легше. Хоча не можу сказати, що Варя – це я у житті,  що ми на сто відсотків схожі. Якщо Варя, наприклад, могла сказати своїй мамі «ні», піти з додому, бути рішучою, то я в житті взагалі не рішуча. Мені, щоб розв’язати якесь важливе питання, треба разів десять перепитати у батьків, близьких людей.

- У стрічці «Інший Франко» ви граєте доньку Ольги Франко, у «Смаку свободи» вона стає вашим помічником у створенні кулінарних шедеврів. Цікаво вибудувалася ваша кіношна історія. І хоча ці фільми знімалися у різні роки, виходять вони майже один за одним. 

- Думаю, тепер можна точно сказати, що родина Франка стала для мене доленосною. Це дуже класно, бо мені і різні роки у фільмах вдалося прожити, і подивитися на сім’ю Франка з різних боків. І Петро Франко, і Ольга Франко дуже багато важливих речей зробили для України і українців. То ж про цю сім'ю варто знати і популяризувати.

Будувати життя мені хочеться тільки в Україні

- Ви два роки жили за кордоном, намагалися там облаштувати життя, але не витримали і повернулися. Ви поїхали за кордон з початком війни чи раніше?

- Якраз в перший день війни. І дуже добре, що ми виїхали, бо буквально через 2-3 дні був «прильот» в нашу квартиру у Чернігові. Це рішення нас просто врятувало. Адже саме у ті кімнати, де ми могли б ховатися, було влучання, від них нічого не залишилось.

Спочатку ми декілька днів пожили в Карпатах, а потім вирішили їхати за кордон.

- Ви жили в Чернігові чи просто приїхали до батьків?

- Так, я якраз приїхала до батьків, і почалася повномасштабна війна.

- Що вас змусило повернутися додому?

- Я періодично приїжджала і до остаточного повернення. Увесь час, що ти сидиш за кордоном, тебе тягне додому. Так, мені було дуже страшно, адже я великий панікер, та це не зупинило. Навіть зараз, коли тривоги, завжди спускаюсь у бомбосховище. Але десь там – це не твій дім, ти сумуєш за людьми, за рідною домівкою, за відчуттям дому. У мене виходило будувати кар'єру і за кордоном. Можливо, я б і продовжувала це робити, але мене тягнуло в Україну.

Мені іноді кажуть: ти ж могла залишитися в Америці! Так, у мене була можливість не просто жити там, а й побудувати кар'єру, але я хочу це робити тільки в Україні, тут мій дім.

- Зараз якось сильніше тягне додому, ніж це було колись, про життя і кар’єру десь там і не мріється.

- Це правда. Звісно, можна, коли живеш в Україні, їздити працювати за кордон, брати нові проєкти, але повноцінно будувати життя мені хочеться в Україні.

- Де саме ви жили за кордоном?

 - В Польщі, ще кілька місяців в Америці. Так, там безпечно, ти знаєш, що можеш спокійно спати, ти не чуєш сирени… Відчуття безпеки для людей, які перебувають у тривожному стані, - це дуже важливо. Але там немає відчуття дому. І відчуття дому перемагає.

- Ви кажете, як важливо таким людям відчувати безпеку. Що вас рятує від тривожності?

- Моя робота. Мої цілі, які в мене є, друзі, близькі, які підтримують, які завжди можуть заспокоїти і бути поруч.

Клеймо «поганого актора» на мені висіло дуже довго

- «Інший Франко» знімався ще у 2019-му, «Смак свободи» завершили майже перед повномасштабним вторгненням. Чи знімалися ви десь за ці два роки?

- Не про всі проєкти я маю право говорити. Саме зараз знімаюсь у серіалі, про який ще не можна розповідати. Вже під час війни зіграла одну з головних ролей у серіалі, який називається «Карлос в Україні». Він вже вийшов, це історія про американського журналіста, який приїхав в Україну знімати репортаж про долі українців.

- Бачила у вас пост зі словами, що школярки вже не ті, де ви знайомили підписників зі своєю героїнею Лєрою. Мова про цей серіал, де ви зараз знімаєтеся? Це якась історія на кшталт «Школи»? 

- Так, мова про цей серіал. Я граю студентку, хоча всі досі вважають мене школяркою (сміється). Граю доньку головного героя, але це ніяк не пов'язано ні зі школою, ні зі студентством. Просто донька головного героя – студентка.

- Для мене було здивуванням, коли почула, що дуже довго на вас було клеймо «акторка зі «Школи», і що через це вас довго не запрошували грати. Чому це сталося? Хтось пустив якісь плітки? Адже серіал мав шалену популярність, хай він був і не ідеальний, але були рейтинги, ви всі стали зірками, вас любили, це впізнаваність, а за таким, мені здається, кіношники мали б ганятися. Із зіркою на афіші легше продати фільм.

- Я теж була впевнена, що мало так бути. Але розумію, що роль у «Школі» - це не найкраща моя акторська робота. Та це все, що я могла дати на той момент, маючи той досвід, який в мене був. Думаю, відбулося так тому, що серед кіношників були настрої на кшталт: як такий серіал міг стати популярним, він же знятий за копійки, ми вкладаємо у серіали великі гроші, а вони не заходять так, як зайшла «Школа», де акторська гра була не на найвищому рівні.

В цілому нас не сприймали після «Школи», продюсери не вважали, що ми можемо щось інше зіграти. Оце клеймо «поганого актора» на мені висіло дуже довго. Мені доводилось ходити і доводити, що я чогось варта, що можу більше, можу розвиватися, дуже багато працювати над собою. Могла й безкоштовно зніматися у проєктах, щоб просто набувати досвіду. І наразі мій досвід працює вже на мене.

- Який проєкт перегорнув цю історію зі «Школою», дав можливість рухатися далі?

- Думаю, «Інший Франко», коли в мене почалися зйомки в повних метрах. Насправді, я вже зіграла у 6 повнометражних фільмах. Для актора мого віку це дуже багато, бо всі актори мріють потрапити в повні метри. А в мене так вийшло, що кожен рік моєї кар'єри – це новий повний метр. Не всі, на жаль, вийшли, бо був коронавірус, і не всі наразі готові, але після зйомок у повних метрах моя кар’єра пішла в гору. Адже повний метр відрізняється від серіального виробництва тим, що є більше часу попрацювати з актором, більше часу на те, щоб вибудувати роль. Це, напевно, й дало мені поштовх, що я справді  почала відчувати себе хорошою акторкою. Та й інші люди теж бачили, що я вже не граю, як у «Школі», що я вже дійсно щось розумію в цій професії.

- У листопаді минулого року бачила ваше спільне фото з Олександром Петренком. Це ви в Америці пересікалися?

- Так, в Америці. Ми згадували серіал «Школа», розмірковували, що хотілося б нового сезону. Ми навіть зняли гарне відео для фанів, яке я ще не постила, про альтернативну кінцівку – як би могла закінчитися «Школа».

- Ви знімалися у кліпі Анни Трінчер Love story. Там також зіграли Богдан Осадчук, Олег Виговський. Ви дружите чи це просто була робота?

- Ми дружимо. Богдан Осадчук, Аня Трінчер збираються до мене на прем'єру «Смак свободи», щоб підтримати. Ми з ними у гарних відносинах, спілкуємося.

- Знімалися по дружбі чи за гонорар?

- За гонорар. Правда, дуже мінімальний.

Ніколи не вважала кіно своїм основним заробітком

- Це чесно, кожна людина має отримувати платню за свою роботу. До речі, чула від вас таку думку, що кіно – це, перш за все, бізнес. Бізнес для кого? Бо й раніше актори говорили про невеликі гонорари, а зараз тим паче. У вас як з кіношною зарплатнею?

- Коли я казала, що кіно – це бізнес, це було якраз тоді, коли приїхала з Америки. У них в більшості ніхто не знімає кіно просто заради творчості, бо всі продюсери хочуть заробити. Тому вони шукають акторів, які можуть принести їм гроші своєю медійністю, шукають проєкт, який може принести гроші. А в нас гонорари зараз, напевно, рази в 3-4 менші, ніж були до війни.

Проте для мене кіно не є моїм основним засобом заробітку. Для мене це про творчість, про улюблену справу. Тому я дуже часто погоджуються на проєкти, де маленькі гонорари чи взагалі знімаюся безкоштовно, якщо мені дуже подобається проєкт.

- Ви більше заробляєте як блогерка?

- Зараз - так. Звісно, до війни були проєкти, які могли приносити мені більше, аніж блог. Але я ніколи не вважала кіно своїм основним заробітком і не розраховувала тільки на нього.

- І скільки зараз можете заробити на рекламі? Приміром, Маша Полякова в місяць має сто тисяч гривень, Даша Квіткова – півтора мільйони.

- Дуже важко сказати. Бо, наприклад, зараз, коли місяць працювала на трьох проєктах, я взагалі відмовилася від реклами. В мене просто фізично не було часу все це знімати, виходити в сторіс. До того ж, у мене ще проєкт у Польщі, тому все це поєднувати було неможливо. А до повномасштабної  війни могли бути суми від ста тисяч і більше.

- Це саме польський проєкт?

- Так, це повністю польський проєкт. Він достатньо популярний у Польщі, знімається вже 13 років. Мене затвердили не на головну роль, але на дуже цікаву.

- З вашого досвіду, як це працює? Треба досконало володіти мовою, це має бути зарубіжний агент, який вас просуває?

- Так, стовідсотково має бути агент, який допомагає. Коли ти сам будеш стукатися в усі двері, десь тобі точно відчинять. Коли я тільки приїхала в Польщу, то їздила у Варшаву, постійно пропонувала себе, писала абсолютно всім, що хочу зніматися, готова навіть за мінімальний гонорар чи взагалі безкоштовно, тільки щоб отримати досвід. І це спрацювало.

І, звісно, мова має значення. Все ж таки це інша країна і треба поважати їхню мову. Ми не можемо приїхати і сказати: я українець, буду спілкуватися тільки англійською чи українською. Ні. Треба знати їхню мову, треба вчити, щоб хоча б комунікувати між собою.

- Ще стосовно гонорарів у кіно. Дмитро Сова публікував великий допис про одну кінокомпанію, яка не виплачувала акторам вчасно гонорари, а коли вони вимагали свої чесно зароблені гроші, вносила їх у «чорний список» акторів, яких не можна знімати. Чи зіштовхувалися ви з такими схемами, чи чули такі історії? Бо це жах.

- Це жах. Але я з таким не стикалася. У мене були проєкти, де могли б затримувати гонорари, але мене рятував мій агент. Він казав: «Іра не вийде на знімальний майданчик, якщо ви сьогодні не привезете гроші, бо вже пройшли всі строки, які могли бути». Причому мені тоді було дуже ніяково. Бо ж що – я ж можу вийти, не так той гонорар мені і важливий, хоча це й не правильно. Тому має бути агент, який може все це контролювати. По суті, завдяки йому в мене не було ніяких поганих ситуацій, всі гонорари були виплачені вчасно, в мене були гарні умови.

Не хочу розповсюджувати особисте життя в інтернеті

- Ви нині у нових стосунках. Згадуючи ваші болючі попередні відносини, і не одні, той страшний аб’юз, ви тепер щаслива?

- Так, наразі я в стосунках. Просто не дуже про це розповідаю. Я вже колись обпеклася, коли дуже багато розповідала про свої стосунки, а потім все або закінчувалося, або не було так радісно і яскраво, як було насправді. Тому зараз кажу собі, що щастя любить тишу. Я щаслива у стосунках, в мене все добре.

- Ви свого обранця просто приховуєте в соцмережах чи можете прийти з ним на публічну вечірку?

- Я його не те що приховую… Я з ним ходжу в усі заклади, на всі заходи, але не хочу розповсюджувати наше життя в інтернеті. Мені взагалі не хочеться, щоб у мене вимальовувалася історія, коли Іра Кудашова – то все про стосунки. Це моє особисте життя. В інстаграмі намагаюся показувати свій шлях до мрії, як іду до Netflix, адже мрію знятися у їхньому проєкті, як будую свою кар'єру. Показую те, якою людиною є я. Вплутувати сюди іншу людину я не хочу, тим паче вона й сама цього не бажає.

- Але ще одне питання не можу не задати. На день Святого Валентина ви показували каблучку від Cartier. Це була пропозиція?

- Ні, це не була пропозиція, це був просто подарунок. Я про цю каблучку дуже давно мріяла, і моє бажання здійснилося. Насправді ми ще дуже мало часу разом, щоб робити пропозицію.

- Це ж подарунок вашого коханого чоловіка?

- Так.

- Може, це підготовка, щоб потім з розміром не помилитися, а то зіпсується сюрприз.

- Може. Бо каблучка була подарована якраз на безіменний палець.

- Комусь здається, що будувати життя наперед – марна справа, хтось, навпаки, каже, що плани, мрії не дають застрягнути на місці, впасти в депресію. Як у вас?

- Я взагалі люблю планувати. Для мене сам момент написання своїх мрій, цілей - це певна медитація, яка дуже сильно надихає. Я розумію, що як рік почнеш, так його і проведеш. На початку року детально почала прописувати кожну свою ціль, що хочу, і мене це настільки надихнуло, що у мене сьогодні просто немає вихідних. В мене зараз життя несеться, в мене багато яскравих подій, і я неймовірно щаслива.

Коли тобі погано, коли ти хочеш здатися, ти дивишся на свої цілі і усвідомлюєш: в мене все вийде, в мене є такі класні цілі, що треба не зупинятися і йти далі.

- Це круто. У вас багато зйомок, а якщо додати ще й ті фільми, які не вийшли, то скоро на всіх афішах буде Іра Кудашова.

- Коли виходить «Інший Франко», через місяць - «Смак свободи», і всюди я, це неймовірні відчуття. У «Смаку свободи» я взагалі скрізь. Серед 120 сцен – 118 мої, всього дві сцени без мене. Для мене це дійсно дуже масштабний і крутий проєкт, це моя гордість. Дуже щаслива, що в мене колись повірили. До речі, спочатку в сценарії прописувалася дівчина, якій 27 років. Але потім її трішечки змінили під мене.

- З вами ще й прекрасна Ірма Вітовська грає.

- Так, у нас шикарний акторський склад. Ірма неймовірна. Дуже хвилювалася, коли з нею грала, бо все ж таки така велика акторка поруч зі мною. Але вона дуже допомагала, дуже підтримувала.

- Помічаю, що багато акторів старшого покоління вас підтримує. Ви граєте у виставі «Наші Кайдаші» з Олею Сумською, вона вам часто серця у коментарях залишає.

- Оля Сумська у житті неймовірна жінка. Дуже щаслива, що потрапила в цю виставу. Адже останнього разу я грала у виставах років сім тому. Звісно, дуже переживала, коли мені запропонували роль. Думала: «Там же Ольга Сумська, Тарас Цимбалюк, такий акторський склад, як я все буду грати? Я ж уже стільки років не грала у театрі»! Але мене всі підтримали. У нас вийшла класна вистава. Мені кожен день пишуть із запитаннями, коли ми приїдемо у нове місто, у нас повні солдаути.

- Це, напевно, ще й акторська удача, коли так все складається. Та всі ваші плани й мрії пов’язані з роботою. В особистому житті вам чого б хотілося?

- Наразі в мене дійсно всі мої мрії пов'язані з кар'єрою. Що стосується особистого - в мене є хлопець, любляча сім'я, друзі, які мене підтримують. І мені цього достатньо.

- Пропозиція руки і серця вже не так і важлива? Просто ви про це писали і говорили, що очікуєте цього. Це не сенс життя?

- Звісно, ні. Хоча раніше марила тим, щоб мені зробили пропозицію (сміється). Навіть фотографувалася у весільних сукнях, бо дуже цього хотіла. А з віком це все пройшло. Якщо зараз мені зроблять пропозицію, погоджуся, але у мене немає цілі, що треба терміново вийти заміж.

- Інколи ще вилазять радянські стереотипи, що дівчина має вийти заміж до 25-ти, бо потім нікому не буде потрібна. Буває, й батьки підганяють, бо ж як так, самотня, значить, нещаслива.

- Мої не підганяють. Вони радіють, якщо поряд зі мною людина, яка мене любить і підтримує. Тому ніхто не питає, що і коли.