Майдан-3, ІПСО 1917 року та легітимність Зеленського: як Росія розхитуватиме Україну у 2024

27 лютого 2024 року Служба Безпеки України оприлюднила заяву Комітету з питань розвідки при Президентові щодо нових ризиків гібридної війни Росії проти нашої держави. Розвідники викрили російський план з дестабілізації українського суспільства та повалення чинної влади, тобто – політичного керівництва збройного спротиву Росії.

З цією метою Росія планує спецоперацію "Майдан-3", загальний бюджет якої має скласти до 1,5 мільярда доларів. За даними розвідки, спецоперація досягне своєї кульмінації у березні – травні 2024-го року, протягом найближчих тижнів ворог кине максимум зусиль на розповсюдження деструктивних для світової безпеки наративів і спроб розпалювання конфліктів – як всередині України, так і в інших точках світу, де є дієва підтримка України.

У списку тих, кого Кремль залучив до підривної кампанії проти України під кодовою назвою "Майдан-3" – перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сєргєй Кирієнко та колишній помічник Путіна Владислав Сурков. У ГУР переконані, що всі колаборанти-зрадники, яких прихистила Росія, будуть так чи інакше в цьому залучені.

24 Канал пропонує розібратися та проаналізувати, які небезпечні загрози для України несуть нові російські фейки та ІПСО.

Проблема "20 травня 2024 року": чи буде влада легітимною

Найголовнішою ціллю російських гібридних атак може стати питання легітимності політичного керівництва України та особисто Зеленського. Фабула тут проста – відповідно до Конституції, Президент України обирається на 5 років й термін перебування чинного президента Володимира Зеленського мав би завершитись 20 травня 2024 року.

Втім, в Україні нині діє воєнний стан і вибори неможливі, а значить виникає правова колізія, коли не існує варіантів проведення оновлення як парламенту, так і президента.

За задумом ворога, на першу половину червня ситуацію в нашій державі вдасться розхитати, і тоді, скориставшись цим, Україні буде завдано військової поразки на сході, в цьому і є ключова ідея їх операції,
– заява Комітету з питань розвідки при Президентові України.

Цю об'єктивну ситуацію нині активно намагатимуться використати росіяни та їхні свідомі чи несвідомі агенти в Україні. До останніх можна сміливо занести колишніх генералів, які в ефірі телеканалів розносять маячню про неоголошену війну, або чинних нардепів, які порівнюють кількість вбитих українців за каденцій різних президентів і потім сором'язливо стирають пости в соцмережах.

Логіка тут наступна – бити в аргумент уявної нелегітимності Президента (який є також і Верховним Головнокомандувачем) та поширювати всю цю маячню в маси, на основі чого далі підіймати новий "Майдан", звісно ж фейковий.

Насправді ж ніякого вакууму влади тут нема. Суддя Конституційного суду Станіслав Шевчук та один з авторів Конституції України Роман Безсмертний в матеріалі колег із "Бабеля" чітко розклали все по поличках та пояснили, що "Закон України про правовий режим воєнного стану" (стаття 10, пункт 1 та стаття 11, пункт 3) чітко вказує:

"У разі закінчення строку повноважень Президента України під час дії воєнного стану його повноваження продовжуються до вступу на пост новообраного Президента України, обраного після скасування воєнного стану".

• Крім того, пункт 4 статті 11 говорить, що:

"Повноваження Президента України, передбачені Конституцією України, в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені".

• Також не існує колізії та необхідності визначати, що вище – Закон чи Конституція, оскільки остання містить норми про інституційний принцип безперервності влади.
• Та в Конституції дійсно прямо не прописано норму, що робити "у разі закінчення строку повноважень Президента під час дії воєнного чи надзвичайного стану", хоча вказується, що робити в аналогічній ситуації з парламентом – "повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії ВРУ обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану".

У Конституції написано, що президент виконує свої повноваження до вступу на пост наступного новообраного президента України (стаття 108 – 24 Канал). Так само Кабмін складає повноваження перед новим парламентом, але продовжує працювати до призначення нового уряду. Верховна Рада також продовжує працювати навіть після виборів, поки нові депутати не складуть присягу. Головний принцип полягає в тому, що не може бути вакууму найвищої державної влади навіть у мирний час, а тим більше під час війни — це гарантує Конституція України,
– пояснює Станіслав Шевчук і розтлумачує нюанси основного закону.

З ними погоджується і Максим Костецький – юридичний радник, керівник транспортного напрямку Фонду Сергія Притули. За його словами, Президент України буде легітимним після 20 травня 2024 року, а намагання використати прогалини законодавства для дискредитації державної влади в Україні є нічим іншим як пособництвом російській агресії.

Закон – це складна система, що враховує нюанси та містить численні запобіжники, правові механізми передачі влади та виконання обов'язків. Саме тому не може бути періоду безвладдя між виборами або під час хвороби чи вбивства очільників держави (нагадаємо, на президента Зеленського та інших перших осіб України були здійснені кілька замахів).

У Конституції присутня лакуна – аналогічну норму про президента просто не вписали в документ. І це скоріше свідчить про недосконалість основного закону держави, а не про свідомий намір законодавця. Адже усі інші положення доводять саме таку позицію,
– зауважує Максим Костецький.

Також, нагадаємо, воєнний стан запроваджено 24 лютого 2022 року на підставі Конституції України, зокрема статті 64, яка говорить, що "в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод". Це, зокрема, діяльність політичних партій (стаття 36), вибори та референдум (стаття 38), а також мітинги та зібрання (стаття 39).

Що цікаво, російські пропагандисти та чомусь навіть деякі українські ЗМІ включилися в обговорення тези, що з травня 2024 року президент Зеленський втратить легітимність. До прикладу, "Еспресо" (частково належить родині депутата від "Європейської солідарності" Миколи Княжицького), опублікував колонку екснардепа Михайла Косіва, де той стверджує, що нібито навесні виникне ситуація "самовільного захоплення влади".

Що не так із "телеграмним фронтом" і як його хоче використати Росія

Одним із полів битви, за задумом росіян, мають стати соцмережі, зокрема, чільне місце відводиться телеграму.

Показово, що для багатьох, завдяки наявності "інсайдів" від різноманітних каналів, телеграм легко нокаутував "вайбер" чи WhatsApp, а ще став альтернативою приторному "Єдиному марафону". Проте правдивість "інсайдів" і ясність намірів їхніх авторів та редакторів викликає великі питання. Особливо це стосується анонімних телеграм-каналів, або великих каналів-агрегаторів з мільйонами підписників.

Деякі з них давно мають вплив, який можна порівняти з великими ЗМІ, натомість їхня діяльність абсолютно непрозора, а відсутність базових знань у журналістиці та низькі моральні планки редакторів роблять їх ідеальним майданчиком для поширення фейків і вкидів (всього того, що ми знаємо під назвою ІПСО).

Крім того, існує чимало каналів чи навіть мереж каналів, що є або "сліпими" інструментами поширення ІПСО, або свідомо займаються поширенням фейків, "теорій змов" і дезінформації. За ними стоять російські спецслужби. Багато з цих мереж давно викриті, втім, популярність низька, а точка входу досі залишає їх впливовими засобами впливу та поширення потрібних росіянам меседжів.

Звісно, гібридні операції росіян не обмежуються телеграмом – вони активно діють в офлайні. Згадаймо, як нині ліквідований окупаційний адміністратор Херсонщини Кирило Стрємоусов до повномасштабного вторгнення був ідейним антивакцинатором. Як, до речі, і нинішній борець проти мобілізації Остап Стахів. Втім, в умовах воєнного стану така діяльність суттєво обмежена, і логічною виглядає міграція гібридних сил до анонімних соцмереж.

Больові точки, на які тиснутиме Росія: мобілізація, ядерний шантаж і легітимність влади

Головне завдання росіян – деморалізація українців та придушення їхнього спротиву. Цього не вдалося зробити ані на полі бою, ані шляхом терору проти цивільного населення. Українці вистояли в бою та не замерзли в тилу в страшну зиму-2022/2023. Не зіграла повною мірою ставка на "втому від України" – європейські союзники нарешті зібрались і показали характер та чіткі наміри підтримувати України аж до її перемоги.

Росія не встигає відновлювати свій воєнний ресурс і вже зараз воює в Україні танками часів пізнього Хрущова та снарядами з КНДР.

Росія поводиться як наркоман, що перебуває в ейфорії після ін’єкції, проте на нові дози коштів вже може й не вистачити. Ба більше, самої дози може не бути фізично, натомість гарантовано буде наркотичне похмілля, ломка, апатія та ступор.

Російські спецслужби це розуміють, а тому намагаються вигодувати "чорних лебедів" для України та шукають її больові точки.

Методика кампанії – традиційна для російських спецслужб:

• поставити під сумнів легітимність прийнятих в Україні після 20 травня владних рішень,
• поширити панічні настрої, зневіру,
• штучно протиставити цивільних та військових,
• посварити нас з нашими союзниками,
• розповсюдити в суспільстві усілякі "теорії змови".

Це відбувається на фоні публічних заяв Росії про створення нових типів надзброї, яка, на думку росіян, мала б забезпечити технічну перевагу Москви над Заходом на найближче десятиріччя. Звідси випливає, що спротив цілям Росії в Україні є небезпечним для світу, а тому Кремль підштовхуватиме інші країни до прямого діалогу щодо України без нашої участі.

Також росіяни через власних агентів впливу в Україні та по всьому світу робитимуть ставку на організацію різноманітних протестних акцій, свідомо дискредитуватимуть процес обміну військовополонених.

Ми вже це все бачили на прикладі "сортів України", "наколотих апельсинів", "Донбасу – годувальника", "рідної гавані", "хлопчиків у трусиках", антивакцинаторів, "8 років бомбардувань", "солдатів НАТО" разом з "біолабораторіями США", "кривавих пасторів", не менш "кривавих кондитерів" і максимально "кривавих клоунів" і "президентів-наркоманів"...

Нині ж, на думку російських архітекторів ІПСО, головними больовими точками є ядерний тиск Росії та її непереможність, а також питання мобілізації та легітимності влади.

З першим все, в принципі, зрозуміло. Росія досі має значний людський ресурс та залишається власницею другого у світі за кількістю ядерного арсеналу (його якість та рівень зберігання залишає великі питання, але ніхто не хоче на власній шкурі це перевіряти).

Нині Росія активно возвеличує власні потенційні носії ядерної зброї та вже обстрілює ними Україну (мовиться про ракети "Кинджал", "Іскандер" і "Циркон"), грозиться запустити щось таке й у космос (всупереч міжнародним договорам ще 60-х років минулого століття і здоровому глузду).

З цим у часі збігся витік документів щодо ядерної доктрини Росії від Financial Times, в якому виявляється, що поріг застосування її доволі низький.

Взагалі-то це не є новиною, адже такою ж була доктрина СРСР, де тактичний ядерний заряд взагалі розглядався за нормальний засіб для досягнення успіху в локальних операціях. Втім, нове нагадування про це, нехай і з націлюванням на одного з небагатьох союзників Росії – Китай, – викликає серйозне занепокоєння.

Друга больова точка – мобілізація, також зрозуміла. Нині Україна постала перед необхідністю кадрового поповнення Сил оборони й має з цим проблеми.

• Новий закон про мобілізацію, що мав реформувати систему, але завис у Раді під вагою кількох тисяч правок, а сам процес набору відбувається повільно і стає потроху непопулярним у суспільстві.
• Україна тут абсолютно не піонер, через це вже проходили багато країн в період світових війн 20 століття: від Австралії та Канади до США, Німеччини та Великої Британії. Спершу на війну активно йшли добровольці, а згодом – після важких боїв і втрат, урядам довелося вводити обов’язковий набір та проводити мобілізацію силоміць. Це, своєю чергою, спровокувало революції в Німецькій, Австро-Угорській та Російській імперіях й ледь не призвело до аналогічних подій у Франції.

Війна – це завжди страшно і жахливо, втім вибір не воювати є не у всіх. Він є, наприклад, у росіян, адже вони ведуть загарбницьку війну з елементами геноциду, яку можна припинити за наявності політичної волі.

Натомість українці, якщо припинять чинити спротив, ризикують не лише втратити власну державу, але й власне життя та життя своїх рідних і близьких. Приклади Бучі, Ірпеня, Маріуполя та інших міст Донбасу відомі всім і вони доводять, що геноцидні практики для росіян не є ексцесом виконавця (як, наприклад, було під час вірмено-азербайджанської війни в Нагірному Карабасі на початку 1990-х), а стають інструментом і методом. Так було не лише в Україні, але й в Сирії, Грузії та Чечні.

ІПСО-1917: як знову не припуститися фатальної помилки

Важко втриматись від порівнянь з подіями сторічної давнини в Російській імперії. Хіба що тоді роль телеграму та вайберу виконували розмови в окопах, мітинги та газети чи листівки, а ІПСО називалось агітацією.

Завдяки агітації більшовики спершу розвалили фронт, який царська армія тримала в Першу світову, а потім коштом відвертого популізму фактично "демобілізували" мільйони вояків. Україна, що намагалася будувати власну державу, опинилася в центрі тих процесів і стала їхньою жертвою – більшовики пообіцяли ветеранам (здебільшого – селянам) мир і землю та в такий спосіб усунули їх з рівняння політичної боротьби.

Це послабило владу УНР і призвело до поразки та втрати національної державності. У підсумку було ліквідовано централізований опір окупантам (хоча він спорадично тривав всі 1920-ті), а згодом здійснено геноцид голодом і шляхом масових репресій.

Тож жертвами відмови від мобілізації та подальшого спротиву вже за кілька років стали понад 3 мільйони українців, зокрема й тих, що повірили більшовикам чи взагалі належали до числа їх прихильників і контрагентів в Україні.

До чого треба готуватися суспільству та спецслужбам

Варто розуміти, що жодні розумні аргументи про безперервність влади чи інші "високі матерії" не будуть достатніми для прихильників "русского міра", "попаяних" блогерів-теоретиків чи засліплених жагою повернення у владу українських фанатів політичної боротьби під час війни за виживання та їхніх сектантів.

Вони все одно вважатимуть, що "закон як дишло", а тому намагатимуться діяти (тобто розхитувати), забувши, що тлумачити Конституцію України має право лише Конституційний суд (за що він і має взятися).

До цього має бути готовим і суспільство, і влада, і спеціальні служби.

Я зараз не можу називати конкретні прізвища. Є списки людей, по яких ворог працює, та є завдання залучати їх для поширення своєї риторики та впливу на суспільно-політичну ситуацію в державі. Це десятки людей, якщо ми говоримо про впливові категорії,
– речник ГУР МО Андрій Юсов в ефірі "Радіо Свобода" про "Майдан-3".

У цій ситуації заяви представників ГУР лунають і як попередження, і як анонс цікавих подій. Отже, представники "п'ятої колони" мають усвідомлювати наслідки своїх дій та суворість покарання за них в умовах воєнного часу.