У телевізорі один канал, а там гімн РФ і Путін: батько політв’язня Вигівського про долю сина

Україна не могла повернути політв’язнів з Росії з кінця 2019-го року. А вже після початку повномасштабного вторгнення РФ інформації про українських політв’язнів ставало дедалі менше: їх не відвідували посли чи консули, адже дипломатичні зв’язки розірвані, а рідні не можуть оплатити їм адвоката або переказати гроші.

Бранцям Кремля вдавалось зрідка передавати листи, але і це вдавалось лише завдяки російським правозахисникам, яких самих могла заарештувати російська влада.

Одним з таких політв’язнів є Валентин Вигівський, який вже два роки надає інформацію про свій стан через електронні документи на відміну живих листів.

Батько українського політв’язня, Петро Вигівський, звернувся до Фактів ICTV, щоб нагадати про долю свого сина.

П’ять років у ШІЗО і гімн Росії

Валентин Вигівський був активістом Євромайдану та учасником Революції Гідності. За надуманими звинуваченнями він був ув’язнений в Росії з вересня 2014 року. Влада РФ присудила йому 11-річний термін в’язниці. Спочатку він був в одиночній камері, а нині є незначне послаблення. Та життям це не назвеш, розповідає його батько.

– Це трохи легше, ніж штрафний ізолятор, де Валентин пробув 5 років. Нині він у камері на декількох людей, може спати на годину довше, і вже, як у ШІЗО, не забирають єдину лавку посеред дня. У штрафному ізоляторі він міг цілий день лише або ходити, або стояти. Нині має навіть телевізор, щоправда, там лише одна програма, – розповідає Петро.

По самому телевізору сину показують гімн Росії і розповідають, яким “молодцем” є російський диктатор Володимир Путін. Але Валентин на це не ведеться, додає батько.

Щоправда, новин від Валентина зовсім небагато, додає він. Раніше син регулярно писав листи, де примудрявся висміювати російські порядки. Нині у тамтешній пенітенціарній системі діє дуже жорстка цензура. І можливості відправити лист, відколи були перервані дипломатичні, поштові та фінансові зв’язки, нині нема. Тому вісті про себе Валентин передає через нечисленних російських правозахисників.

– У нас обмежена можливість листування, оці всі листи приходять на адресу росіян, і він має дбати, щоби не піддати їх небезпеці. Це перший момент. А другий – останнім часом у них у тюрмах посилився контроль за висловлюваннями. Якщо сказати хоч одне криве слово у бік Росії або її армії – можуть додати ще декілька років в’язниці. У Валентина термін – 11 років. Дев’ять із половиною він уже відсидів. Цензура зараз дуже жорстка. Нині у листах, які для нас перефотографовують правозахисники, закреслені цілі рядки. А нещодавно прийшов лист, де чверть була відрізана ножицями. Я намагався дослідити, що там закреслене, але у мене не вийшло, – розповідає Петро Вигівський.

Росія посилила репресії проти політичних в’язнів

Наразі в ув’язненні РФ слід бути максимально обережним, оскільки Росія використовує будь-яку нагоду, аби продовжити термін перебування політичних в’язнів за ґратами, каже колишній в’язень Володимир Жемчугов. Він відсидів у так званій ЛНР майже рік – з вересня 2015-го по вересень 2016-го і знає, які порядки у тамтешніх закладах:

– За порушення дисципліни у в’язниці можуть подовжити строк на рік чи два. Наскільки я знаю, за 3 зауваження людину можуть визнати злісними порушниками. А зауваження можуть бути за все. Наприклад, за те, що не піднявся з ліжка, коли охорона зайшла до камери. Причому до політичних (в’язнів, – Ред.) ставлення найгірше. Як у часи Сталіна, НКВД вважало цих політичних – найбільш небезпечними, навіть більш небезпечними, ніж убивці, інший криміналітет чи, приміром, ґвалтівники. Так і зараз. Росія побачила. що ці люди, повертаючись із полону, часто стають активними громадськими діячами, їх поважає суспільство, вони виступають проти Росії – оце і є найжахливішим для Путіна, – розповідає він.

Зв’язок лише через правозахисників

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році українським в’язням стало важче. Якщо у застінках так званих ЛНР чи ДНР про допомогу українських дипломатів мова не йшла, но нині та ж ситуація по всій території Росії.

Звідти не можна відправити листа, бо зв’язок перерваний. Проблемою є й переказ грошей як на послуги адвокатів, так і самим ув’язненим.

Щоправда, Володимир Жемчугов каже, є декілька шляхів. Росія навчилася обходити обмеження, наприклад, для цього використовують віртуальну інтернет валюту, однак, не деталізує, як це робиться. Та левова частина допомоги українцям лежить на російських правозахисниках, які готові ризикувати власним добробутом, здоров’ям і навіть волею, аби лишитися порядними людьми.

Петро Вигівський каже, тих, хто наважується допомагати українцям, звільняють з роботи, кидають за ґрати, їм доводиться тікати за кордон.

Цю інформацію підтверджує Олександра Матвійчук, яка очолює Центр громадянських свобод. У 2022-му році її організація отримала Нобелівську премію миру. Центр документує російські злочини з 2014-го року.

Та те, що Росія коїть нині щодо українців та навіть до власних громадян – не порівняти з минулими роками. Кількість правозахисників у країні-агресорці меншає з кожним днем. Кілька днів тому друга Олександри Матвійчук – співголову правозахисного центру Меморіал Олега Орлова, засудили в Росії до 2,5 років колонії.

Останніх українських політв’язнів вдалось звільнити у 2019

Що ж до українських політв’язнів – то їх востаннє вдалося витягнути із Росії у 2019 році, розповідає Олександра.

– У мінських домовленостях був пункт про негайне звільнення всіх заручників і військовополонених, та останні звільнення сталися у 2019 році. 7 вересня – тоді звільнили 34 людини, включно із Сенцовим і кінець грудня – це було 3 людини із Донеччини і Луганщини, включно із журналістом Станіславом Асєєвим. Потім була дворічна пауза, глухий кут, коли Росія вимагала якихось політичних поступок. То вимагали воду в Крим, то тотальну амністію бойовиків, то внесення змін до української Конституції. Росія ставилася до людей як до мішків із картоплею. З’явилися коефіцієнти, ми одного міняємо на трьох. І так пройшло 2 роки до повномасштабного вторгнення. І люди застрягли, – розповідає очільниця ЦГС.

Зараз йдеться про тисячі цивільних людей, військовополонених. Крім того, є люди, як і у місцях несвободи з 2015, 2017 і 2019 років, які продовжують сидіти, каже Матвійчук.

– Немає жодного міжнародного правового механізму, який би Росія виконала. Я нагадаю, що у 2022 році міжнародний суд ООН зобов’язав Росію вивести свої війська. Вона цього не зробила. Що вже говорити про рішення комітетів, чи ЄСПЛ, чи якихось квазісудових органів. Росія ігнорує всі норми міжнародного права – і це чесна відповідь. Але це не означає, що ми маємо скласти руки і не добиватися звільнення. Це означає, що у нас немає зрозумілих алгоритмів. Ми маємо виробляти стратегії і задіювати індивідуальний підхід до людей, – пояснює правозахисниця.

Олександра Матвійчук розповідає, що люди, яким Росія фабрикувала вироки з 2014 року, нині сидять за шпигунство, диверсію, участь у терористичних організаціях. А це означає терміни від 6 до 16 років. Теоретично, їм скоро уже на волю, та так просто можуть не відпустити.

Володимир Жемчугов пригадує сталінську репресивну машину.

– За сталінських часів політичним давали два терміни. Якщо просто співчував, це тягнуло на 10 років, якщо боровся із радянською машиною, давали 25 років. Приблизно те саме діє у Росії нині. 10 років або 15. Я не можу уявити, відпустять наших політичних, коли їхній термін завершиться, чи ні, – каже Жемчугов.

Він також наводить страшні дані, не конкретизуючи прізвищ. Людину, яку схопили на окупованій частині Донеччини і катували у застінках так званої ДНР, все ж відпустили, та на волі ексв’язень пробув недовго. Одразу за порогом закладу його схопили і відправили до окупаційної армії, де він і загинув.

Уповноважений Верховної Ради із прав людини, Дмитро Лубінець розповідає, що лише із Донецької та Луганської області є 208 людей, яких схопили до повномасштабного вторгнення. Крім того, є кримчани. Та за час великої війни повернути в Україну вдалося лише двох цивільних. Нині Україна звертатиметься по допомогу до партнерів, зокрема, до Катару, який уже допоміг Києву повернути кількох викрадених дітей.