Виліз з окопу і здобув бронзу. Інтерв'ю з ветераном ЗСУ, який став третім на ЧС-2023 з бігу на добу, маючи астму, хворе серце і поганий зір

Український легкоатлет і колишній військовослужбовець батальйону "Карпатська Січ" Андрій Ткачук півтора року не мав можливості повноцінно тренуватися через повномасштабну війну, але став призером чемпіонату світу-2023 з бігу на 24 години, подолавши 284,540 км.

Як жартують друзі, виліз з окопу і здобув бронзову нагороду світової першості. Хоча насправді через стан здоров'я "Бродяга" вже не на передовій.

До повномасштабної війни Ткачук був чемпіоном світу на тредмілі – біг на доріжці в закритому приміщенні. У 2021 році в Польщі він подолав 410 км за 48 годин і здобув титул, паралельно встановивши світовий рекорд. Андрій витримував такі навантаження, хворіючи на бронхіальну астму, маючи ваду серця та проблеми з колінами.

Ткачук планував "залізти на тумбу чемпіонату світу" раніше, але 24 лютого 2022 року вирушив до військкомату. До повномасштабного вторгнення спортсмен пробігав тисячу кілометрів за місяць, а на передовій не мав можливості тренуватись, поки за станом здоров'я не перевівся в тил.

"Перед чемпіонатом світу-2023 я півтора року не бігав, тренувався лише три місяці. І то не так, як хотів. І коли в мене питав лор: "А ви робите марш-кидки?" Я думаю: "Ага, які там кидки! Тут вийти з бліндажа і в туалет сходити дорівнює збереженню здоров'я". На початку, коли ми були на Запорізькому напрямку, я завжди викликався сходити по харчі, щоби пройти зайвих півтора кілометри туди і назад. А потім вже деградуєш", – розповів нам Андрій, а також згадав, як він прийшов в ультрамарафон, де був серед найкращих, незважаючи ні на що, а потім повернувся до лав ЗСУ.

Шлях від лиж до 100 км у горах

– Я із Закарпаття і 11 років займався біговими лижами. Але коли закінчив школу, то відповідно закінчилися і тренування. Після цього ми час від часу збиралися з хлопцями пограти в баскетбол, потім були мультипригодницькі перегони, але це командний вид і треба кудись завжди їздити і обов'язково тягати за собою спорядження.

А в 2012 році в Україну привезли таку екзотику, як трейл – це біг природними стежками, зазвичай в горах, але може бути будь-де. Я спробував перші 50 км, мені сподобалося. А в 2013-му я спробував вже 100 км.

Чому туди йдуть люди? За медальками, фоточками, горами і пейзажами. Ну і особистий виклик, звичайно. І платять за це.

До речі, люди завжди думали, що я так гарно бігаю трейли, бо живу в горах. А я живу в Хусті – 166 м над рівнем моря і треную асфальт, ну, бо в гори – то треба їхати.

Обдурив окуліста, щоб потрапити у військо

– У 2014-му я взяв участь у трейлі "Карпатія", після чого пішов шукати собі підрозділ, щоб взяти участь у Антитерористичній операції. І це мені вдалося, я потрапив до батальйону патрульної служби поліції особливого призначення "Січ". Але через проблеми із зором довелося обманути окуліста – вивчив один рядочок, і коли мені сказали прочитати його у зворотному порядку, то довелося згадувати, які ж там були літери (посміхається).

Але до підрозділу мене таки взяли, і я брав участь в АТО. Взимку, навесні і трошечки влітку 2015 року були Піски – масивний пункт під Донецьком, а 2016-го вже звільнився і повернувся до трейлів, бо дистанція 100 км "Карпатія" – це така єдина любов, де я беру участь живий або мертвий. Одного разу у 2018-му році я взяв участь у чемпіонаті Європи з добового бігу, подолавши там 214 км, а через шість днів я стартував у цьому трейлі. І ще третій прибіг, чи навіть дошкандибав.

Як складалося життя після АТО

– Я усвідомлював, що мос...лі на нас попруть, і чекав їх десь з осені 2016 року, тому розумів, що немає сенсу влаштовуватися на постійну роботу, оскільки восени все одно доведеться повертатися. Але їх не було і не було.

Поки чекав, займався основами будівництва, потім декілька років працював охоронцем, що дозволяло мені тренуватися. Але звільнився банально через те, що знову були змагання, а я не зміг помінятися змінами. І від 2019 року до 24 лютого 2022-го я був вільним стрільцем.

Як прийшов у біг на 24 години

– Перший раз я зіткнувся з добовим бігом у 2016-му році, коли проходив чемпіонат України з бігу на 24 години на ВДНГ. І я його випадково виграв, пробігши більше 200 км. На першість Європи вже не встигав, а наступного року сказали, що можу поїхати на чемпіонат світу у Белфаст, Північна Ірландія. А у мене так боліли коліна, я загнав їх просто на смерть. Одне коліно відпустило перед Новим роком, а інше тримало рівно 9 місяців.

За тиждень до змагань я біжу 40 км умовно контрольних, і у мене продовжує боліти коліно, і я такий думаю: "Блін, як я зібрався бігти 240 км на чемпіонаті світу?"

На чемпіонаті воно у мене вже не боліло, але болів пах (посміхається). Але я пробіг там 216 км і подумав: добре, ти вже виграв чемпіонат країни і побував на першості світу, тому можна зав'язати з цією витривалістю років на 10-15. Але вже у вересні на чемпіонаті України в Києві я знову біг 24 години і покращив свій особистий рекорд на 2 км.

Тоді в мене не було помічника і я розумів, що втрачаю час на елементарні речі. Далі був доволі невдалий для мене чемпіонат Європи-2018, а з 2019 року я змінив стратегію тренування і почав бігати щодня. До речі, минулого року виявилось, що у мене ще була і бронхіальна астма, а я думав, що то хронічний бронхіт. Тому для мене було дуже важко бігати у Закарпатті, де сирість. Вночі навіть траплялись бронхоспазми. І перші 10 км, поки я не розпрацьовував легені, були дуже важкі.

Рекордсмен України і ТОП-10 у світі

– У вересні 2019 року я подолав 240 км за добу, які зробили мене майстром спорту України з легкої атлетики. А потім менш ніж за два місяці побив рекорд країни Валерія Христенка, який тримався 26 років. Тоді на чемпіонаті світу я зробив 262 км і став десятим. Каміла Герон була єдиною жінкою, яка у мене виграла, подолавши 270 км. Тоді я зрозумів, що на чемпіонаті Європи реально потрапляти мінімум у п'ятірку, а вже через два роки можна лізти на тумбу першості світу.

Але чемпіонати Європи і світу у 2021-му році, на жаль, скасували через ковід. Ми зустрілися з чемпіоном світу, литовцем Олександром Сорокіним на змаганнях у польському Паб'яніце, де він зробив 309 км і побив "вічний" рекорд Яніса Кураоса – 303,506 км, а я зробив 295,363 км і знову встановив рекорд України. І це дозволяло мені сподіватись, що якби був чемпіонат світу, то я був би на ньому другим.

До 24 лютого 2022 року я пробігав щодня 29 км, а в неділю в мене була довга дистанція – 50 км. За тиждень це було десь 224–225 км, а за місяць – 1000 км. Усього за 2021 рік я пробіг 11 000 км.

Я монотонно, кожен день після роботи, після будівництва виходив і як маніяк-вбивця вбивав ці кілометри з цільовим темпом, який мені мав бути приємним на старті – приблизно 4,45 хвилини на кілометр. Я цим жив – заробляв гроші і витрачав їх на старти і на підготовку.

Але у 2022 році кляті мос...лі зіпсували взагалі все. І про чемпіонат Європи я вже не думав.

Про здоров'я і повномасштабне вторгнення

– У позаминулому році ситуація була доволі критична, оскільки я непридатний для служби в армії у мирний час через поганий зір – я не бачу на ліве око, у мене там дві сотки зору. І якщо я втрачаю праве око, то лишаюся з двома сотками. Також у мене хронічний поліпозний полісинусит – це відлуння війни 2015 року, а ще у мене бронхіальна астма і проблеми із серцем. Але я чітко розумів, що щось почнеться.

І коли мені ще в січні 2022 року пропонували, мовляв, давай ми тобі проплатимо змагання в Італії, яку хочеш дистанцію, а також запрошували у Валенсію на біг на 24 години в квітні, я сказав, що до середини квітня я навіть не розглядаю вкладання грошей, бо тут ситуація така, що вже не до асфальту.

Я був у військкоматі 15 лютого, тому що я не придатний до служби і у мене не було військового квитка. Але оскільки я – учасник АТО і бойових дій, то, в принципі, є оперативним резервом першого рівня. Тому 15-го прийшов питати, що мені робити. Якщо почнеться щось, ви мене мобілізуєте чи мені шукати щастя у добровольчих підрозділах, як у 2014-му? Вони сказали: "Іди, ми тобі зателефонуємо". І зателефонували 23 лютого – мовляв завтра на 9 приходь. Питаю: "З речами?" Вони: "Та ні, уточнити дані". Ну, зранку вже полетіли ракети, і все стало зрозуміло.

Позиція щодо колег з бігової тусовки

– У нашій біговій трейлевій тусовці із доходяг, в принципі, один я – ніхто більше не виступає із такими проблемами зі здоров'ям. І відповідно, коли всі пішли у військкомати, щоби захищати країну, ці люди не воювали і переймалися найбільше тим, що їх не випускають за кордон на якісь там комерційні, приватні старти. Не на чемпіонат світу з трейлу, де ти представляєш свою країну і можеш пройтися з прапором, нагадати про Україну, а на комерційні змагання.

Але помста – це страва, яку треба подавати холодною. І коли я отримав шостого березня 2022-го поранення і дійшов після Запоріжжя, Дніпра і Львова до Трускавця, зі мною були дві дівчини із 95-ї штурмової бригади, фельдшерки 21 і 22 роки, які отримали поранення під час ракетного обстрілу десь у Попасній, де вони базувалися. Я з ними фотографувався, а потім показував ці фото, мовляв, що у цих дівчат є яйця, на відміну від більшості здорових, перспективних і гарних учасників трейлів.

Чому вирішив їхати на чемпіонат світу-2023

– 2023 року я випадково змінив службу і перевівся з бойової посади на небойову. Плюс у процесі переведення пройшов ВЛК, і за 22 роки історії моєї хвороби на серці нарешті знайшли прихований синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта, ну і ще там якусь тахікардію. Мене полікували, поремонтували, і влітку, десь у кінці червня, я знайшов собі побратима на псевдо "Друг", і ми почали бігати лісами Житомирщини, де тоді перебували. Почали із 7,5 км через день.

Я чомусь думав, що чемпіонат світу буде в жовтні, а потім у серпні подивився, що дати змістилися на 2-4 грудня, і вирішив, якщо почати з вересня, то у мене є три повноцінні місяці і щось можна спробувати зробити. Бо ультрамарафон – це як велика сім'я, тут відбувається все зовсім інакше, ніж в інших видах видах спорту. Це – біг колом, тому ти бачиш перед собою всі команди і всіх спортсменів. Бачиш, як їм погано, як когось на ношах несуть з ранами, хтось на лавочці "помирає", хтось блює...

Минулорічного чемпіона Європи в Белфасті в 2017-му двоє з його команди під ручки привели і залишили сидіти. Тобто ти усвідомлюєш, що можеш бігти там з чемпіонами світу, з рекордсменами в їхньому темпі декілька кілометрів. Тут всі один одного підтримують. Якщо немає мовного бар'єра, то взагалі без проблем. Наприклад, роззнайомився з італійками, кажу: "Елеонора, мене звати Андрій, по вашому Андре". І все нормально.

І я розумів, що на це свято життя хотілося би потрапити, бо його чотири роки не було, а чекати ще – Бог його знає, що може статися за 6 років. Бо війна не закінчиться сьогодні, завтра, можливо, через рік чи 5 років, а мрії треба втілювати в життя.

Підготовка до ЧС-2023 і біг о 4-й ранку

– З вересня я почав бігати кожного дня скромні 20 км і десь 30 – у вихідні. Але під кінець місяця я зламався, травмувалася ліва стопа. А я ще їздив у Хуст попейсити марафон. До речі, у своєму житті я біг один раз половинку марафона, 21 км, за годину і 16 хвилин. І ніколи не бігав повні 42 км. Чому? Бо то занадто швидка дистанція і я вже старий (сміється).

На марафоні в Хусті підхопив якийсь вірусняк, але за чотири дні хвороби нога не проходила, і я відкотився до налаштувань кінця серпня – 12-15 км на день. Мій попередній план поступового набирати форму і збільшувати навантаження накрився мідним тазом. Довелося рухатись потихеньку.

6 листопада я перевівся з лісів Житомирщини додому, а характер служби став такий, що добу я чергую і відповідно не можу бігати, а іншу – вдома, тому йшов на пробіжку десь о 14 годині і завершував її десь о 16-й.

Я ненавиджу бігати зранку, але мені треба було перед службою вставати о четвертій і бігти на тренування. Відповідно був дуже короткий період для відновлення. А оскільки я – сова і не можу заснути раніше 23-ї, то мені залишалось п'ять годин сну. Але в кінцевому результаті це стало мені в пригоді, оскільки старт у Тайбеї був о 10-й годині, що за Києвом якраз четверта година ранку.

Свічка на чемпіонаті світу-2023

– Я знав, що на чемпіонаті "поламаюсь", але треба було спробувати. Як у казино, поставити все на якийсь певний результат. Я знав: якщо подолаю 280 км, то можна буде претендувати на третю позицію, тому що Сорокіна ніхто не дожене, а другий на попередньому "світі" був поляк з 301 км. Я, правда, не подивився, хто з яким результатом фінішував третім, і тільки це мене трошечки бентежило. А може, і добре, що я не знав...

Думаю: добре, 250 км якось дошкандибаю і можна буде виконати міжнародника. Буде такий втішний приз. Але під час змагань діло пішло нормально. Я рухався у своєму темпі і не зривався на інших. Потім там була довга боротьба з іспанцем – годин на 10. Ніхто нікому не поступався, бо всі розуміли, що на кону: або ти в призах на тумбочці світу, або ти – четвертий і йдеш додому ні з чим.

Насправді у мене є частковий розрив зв'язок на стопі правої ноги, і це – моя ахіллесова п'ята, тому вже під час другої половини дистанції просто заніміла вся стопа. І мене врятувало лише те, що коліно гнулося. А напередодні ми були у місцевому даосистському храмі, де поставили свічечку, і я ще якось молився цим китайським богам, щоби вони мені допомогли. І потім за кілька годин на дистанції нога відійшла.

А вже в кінці цієї доби, десь за дві години до фінішу, почався дубль два, і я зрозумів, що треба було дві свічки ставити. Але було пізно, бо храм на горі і то далеко.

До самого фінішу ногу не відпустило, але я дотерпів. Після 200 км виступав вже на морально-вольових, там вже було неважливо, скільки ти кілометрів зробиш, головне, щоби став третім – більше за іспанця хоча б на пів кроку.

І, в принципі, все, що міг, те і отримав. Так, з випадковостями, із залученням купи людей для переведення з Генерального штабу і для отримання цієї відпустки, бо мене не хотіли відпускати з військкомату. Все вирішувалось на рівні ОВА, когось з Міністерства оборони і Генштабу. Як написав мій друг, розгортався тарантинівський неймовірний і трагікомічний сюжет. Але я потрапив на цей чемпіонат, і, в принципі, все склалося.

Після фінішу я обмінявся майкою з норвежцем, бо він ще на трасі хотів з мене її зняти, а Валері якась американка взамін на українську дала цілий комплект своєї форми.

Про проблеми з виїздом з України

– Їхали на чемпіонат світу ми за свої гроші. Насправді на цей чемпіонат від України було заявлено п'ятеро чоловіків і одна жінка. Але в останній момент двоє учасників знялися. Двоє мали летіти з Канади, але один, на жаль, травмувався – отримав стресовий перелом стопи буквально за тиждень до старту. А ще одного чоловіка не випустили з України. І це дуже неприємна ситуація насправді.

У мене до Федерації легкої атлетики взагалі немає претензій. Просто хотілося б виглядати як команда, тому що ми – єдині, кому на відкритті змагань аплодували стоячи. Всі команди встали і аплодували нам п'ятьом, які були на сцені. І хотілося виглядати, як нормальні збірні з інших країн.

Але найприкріше те, що нам не допомогли виїхати як офіційній делегації, не внесли у "Шлях". На рівні попереднього міністра молоді і спорту нам казали, мовляв, ми не можемо це зробити законодавчо – потрібні поправки. А як не можете, якщо той – втік із чемпіонату світу зі спортивної риболовлі, а там – драгонботи поїхали за кордон? А спортивне орієнтування літало до США і Фінляндії. Пауерліфтери і всі інші неолімпійські види спокійно виїжджають, а ми, як офіційна збірна країни, не можемо бути внесені у "Шлях".

Але оскільки я і Валерій Шажко – військовослужбовці ЗСУ – він з тероборони Львівської бригади, а я – тепер уже по старому військкомат, то ми так-сяк отримали дозвіл на виїзд просто для проведення відпустки за кордоном.

Вартість чемпіонату світу-2023

– По фінансам все просто: я брав участь у бойових діях, мені платили зарплату і залишились гроші. На поїздку на чемпіонат світу я міг собі виділити максимум 100 000 гривень на двох з помічницею – перельоти, готелі тощо. Я сказав, якщо сума вийде за цей бюджет, то теж не їду. Я розглядаю це як хобі, бо насправді так воно і є.

Я вже не перший раз на старті і прекрасно усвідомлюю: якщо ти хочеш мати результат, у тебе має бути помічник. Тобто, мають бути руки, які будуть робити все за тебе ці 24 години паралельно з тобою. Тому я попросив Валерія Іонова, щоби він включив до складу делегації Марію. Її спочатку там не було, але я сказав: якщо ви не переробите, я не маю сенсу їхати взагалі і гратися в туризм.

Устриці на чемпіонаті у Тайбеї

– Це було унікально. Чемпіон світу Сорокін навіть не ходив у загальну їдальню, а я їв все, що там було. Навіть устриці. Мені радили: ти би не пробував це перед стартом. Я такий: та нічого! Навіть куштував місцеві супи (сміється). І видоїв два апарати, які наливали там матчу, шоколад, чай – з молоком і без молока.

Тобто, я пив і їв там все, що було. І насправді, для мене це було дивно, адже спортсмени розуміють, що таке передстартовий мандраж і скільки разів ти можеш сходити в туалет перед цим ділом. Але у мене не було нічого такого.

Взагалі, бажано за тиждень до старту не пити нічого з кофеїном, включаючи чорний чай, щоби енергетичні речовини, якими ти користуєшся під час змагань, на тебе діяли.

Про відсутність тренера і запрошення з Росії

– На жаль, в Україні немає спеціаліста такого рівня. Я якось запитував у Валерія Христенка, який бігав добу, як він готувався. Він відповідав: "Я бігав". Ок, це добре. Але ж, як ви бігали, що змінювали? Він не розповідав.

А колись я перетнувся з російським тренером з ультрамарафона – Олександр Головін. Він приїздив на змагання з українцем, який у 12 чи 14 років виїхав з Горлівки до Нижнього Новгорода. Він навіть якось бігав на змаганнях у Фінляндії як українець, але у нього громадянство РФ. Він хотів і в збірну до нас напроситися. Але ж немає паспорта України. А в кінці 2020 року ми з цим Андрієм Василенком спілкувалися.

Він написав, мовляв, за словами його тренера, при правильних тренуваннях, стратегії, харчуванні і тактиці, ти можеш зробити за добу 295 км. Я знав, куди він хилить, але зайшов з іншого боку і питаю, де ж це все взяти? І він тоді каже, що його тренер готовий зі мною попрацювати з Нового року, а чемпіонат мав відбутися у травні 2021-го. Він бере 100 доларів, але з тебе не візьме нічого.

І в мене тоді закрадається дилема, бо і нові знання цікаво було би перейняти, бо це ж науковий підхід, він цю формулу вивів – скільки, на яку вагу і в якому темпі ти маєш вживати того чи іншого. І все було би добре, але ж він – мос...ль. Тому я нічого тоді не відписав. І добре, що так зробив, бо у серпні того року я сам подолав 295 км за добу. А так би мос...ль потім сказав, що він 260 бігав без мене, а от зі мною... Мовляв, бачите, який я потужний тренер.

І до речі, перед змаганнями в Альбі через мою помічницю я зміг дістати їхню формулу правильного харчування. Як виявилось, я раніше не те вживав.

Про тактику, витривалість і секрети успіху

– Я би вживав алкоголь, але, на жаль, у мене для цього немає здоров'я. Тому я бігаю (сміється). Насправді, відомий американський ультрамарафонець Дін Карназес якось сказав: "Якщо хочеш бігати, то пробіжи милю, якщо хочеш пізнати інше життя, то пробіжи марафон, а якщо хочеш поспілкуватися з Богом, то пробіжи ультру". І от перед своїм першим чемпіонатом України з доби я думав, що от зараз на цій добі воно відкриється... космос, все! (Сміється) Відкрилося, але не те.

Як виявляється, можливості людського організму безмежні. У мене немає пульсометра з того момента, як під час революції у лютому 2014-го його разом з усіма іншими речами і кросівками забрала поліція. І відтоді я з ним не бігаю, бо і так знаю, який у мене негарний пульс. Я бігаю за відчуттям. Якщо мені заходить сьогодні 4,30 за кілометр на 30-ти, то я біжу так, якщо ні, то я нічого не зроблю із собою.

Перед "Карпатією" я переносив за три дні 14 тонн бруківки і "забив" стегна так, що не знав, як буду виходити у підйоми. Але потім відпустило.

Доба для мене – математика. Я рахую на добі. Іноді думаю ще про дівчат, коли дуже тяжко. Воно помагає. І потім я знову рахую, скільки залишилось, який темп, куди бігти, як рухатись. Іноді бувають такі трейли чи ультрамарафони, коли у тебе в ногах валяється твоє бездиханне тіло, ти наче його бачиш і кажеш: "Давай, вставай, це несерйозно! Треба рухатися далі" .

Але це – суто психологія, бо ти знаєш, для чого ти тут. Часи, коли ти собі кажеш, що більше сюди не прийдеш, це останній трейл чи забіг, давно минули. До речі, я ще діючий чемпіон України з трейлу, бо після 2021 року змагання не проводились.

Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!