Зброя для бункерів та "Кримського мосту": на що здатні німецькі Taurus та чи варто на них чекати

Німеччина, що зустрічала російське вторгнення 2022 року в нерішучості, за наступних два роки пережила разючі зміни. Зараз вона перетворилася на основного європейського постачальника зброї для ЗСУ, лишивши далеко позаду усі держави світу, окрім США.

Однак цей імідж і досі псує відмова Берліна у наданні Україні унікальних далекобійних ракет Taurus. Цей крок, усупереч позиції усіх інших членів коаліції, блокує особисто канцлер Олаф Шольц.

Та навіщо Україні саме ці ракети? Чи дійсно вони можуть досягти того, на що не здатна інша зброя? Про це "Європейська правда" поговорила з Єгором Чернєвим – народним депутатом та очільником делегації України у Парламентській асамблеї НАТО, який за останні місяці перетворився на одного з ключових лобістів постачання Taurus, провів чимало зустрічей з цього приводу у Берлині та Баварії, де розташована компанія-виробник цих ракет.

У його інтерв’ю для "Європейської правди" – про те, на що здатні ракети Taurus, чи реальна можливість їх отримати та про те, як Росія та західні партнери намагаються вплинути на канцлера Олафа Шольца. Ми рекомендуємо для перегляду відеоверсію розмови.

А для тих, хто віддає перевагу читанню, ми підготували також стислий текстовий виклад основних тез з відповідей Чернєва.

Про те, як з'явилася ідея про Taurus

Насправді спершу ми просили у Німеччини про постачання Taurus на минулорічний контрнаступ.

Я пам’ятаю цю зустріч з німецькими парламентарями у травні 2023 року, де з’явилася ця ідея – ми обговорювали, що ще може дати Німеччина. І ми вчепилися за Taurus, розглядаючи їх тоді як далекобійні ракети, що можуть взяти під вогневий контроль усю окуповану РФ територію України (прим. ЄП: дійсно, у публічній сфері ця ідея з’явилася наприкінці минулої весни; її тоді просувала німецька опозиція).

Адже справді, це б означало, що ми можемо досягати будь-якої точки півдня та окупованого Криму, вибиваючи їхні склади, логістичні ланцюжки, командні пункти.

Зараз потреба у далекобійній зброї зберігається, але тоді це було необхідно передусім для контрнаступу. А зараз – для того, щоб зрівняти наші можливості по снарядах, тобто щоби вибити їхні склади боєкомплектом і створити у них "снарядний голод".

На що здатні Taurus у Криму

Постачання ракет Taurus дозволило би ЗСУ взяти під вогневий контроль усю територію Криму, який зараз російські війська використовують як логістичний хаб для постачання на весь Південний напрямок.

Далекобійності вистачатиме і для ударів по керченському мосту. Але питання не лише у відстані.

Характеристики Taurus дійсно вражають.

Taurus була розроблена як "антибункерна" ракета, тобто її задача полягала в ураженні бункерів та бетонних конструкцій.

Ракета має дві боєголовки і здатна пробивати декілька поверхів під землею та вибухати у запрограмований момент. Тобто якщо ми знаємо структуру чи маємо креслення цілі, на яку спрямована ракета Taurus (а щодо об’єктів у нашому в Криму таке розуміння в нас є), то цією ракетою ми можемо уразити навіть, умовно кажучи, "мінус п'ятий поверх" бункера.

Це також означає, що ракета бетонобійна і може зруйнувати також пілони так званого "Кримського мосту".

На жаль, треба усвідомлювати, що ефективність застосування зменшується через те, що росіяни використали час, поки ми просимо ці ракети – і зараз будують залізницю уздовж узбережжя Азовського моря, щоб постачати не тільки через Крим.

До певної міри схожа історія була з HIMARS: коли ми щойно їх отримали, вони були дуже ефективні, але згодом росіяни перелаштували логістику і відсунули польові склади далі, ніж 90 кілометрів. Тож і тут – навіть після ураження мосту – росіяни будуватимуть інші шляхи логістики, зокрема материковою залізницею, яку після ураження простіше відбудувати.

Про відмінність Taurus від інших типів далекобійної зброї

Зараз ЗСУ вже мають далекобійну зброю – США почали постачання ATACMS, Британія і Франція надають Storm Shadow/SCALP.

Але Taurus все одно особливі.

Перша їхня відмінність – це бронебійність, про неї детально йшлося вище. При цьому боєголовки Taurus потужніші від тих далекобійних ракет, які ми вже маємо, через більшу бойову масу.

Друга особливість – дальність застосування. Повну можливу дальність польоту Taurus виробник не розкриває, але вона не менша ніж 500 кілометрів.

Це набагато більше, ніж Storm Shadow або SCALP. Та й ATACMS, які нам передали США, має дальність ураження у 165 км, а не на 300, як ми просили.

У Берліна свого часу лунала пропозиція надати Taurus, але обмежити дистанцію, яку може подолати ця ракета. Але тут навіть самі виробники відповіли, що це нонсенс. Адже перевага цієї ракети саме у тому й полягає, що вона не летить по прямій. Це маневрова крилата ракета, яка має оминати рельєф, ППО противника тощо відповідно до прописаного плану польоту. І тому маршрут довжиною 450 чи 500 кілометрів може бути побудований для ураження цілі, до якої по прямій – 150 кілометрів.

Утім, ця далекобійність є причиною одного з пояснень, чому нам не дають цю зброю: мовляв, у Берліні є побоювання, що ми можемо вдарити по Москві.

Про можливість ударів по Росії

Хоча далекобійність ракети справді це дозволяє, та ми ніколи не говоримо про можливість ударів по цілях на території РФ, тому що це вганяє в ступор наших партнерів. Вони вважають, що це може втягнути їх безпосередньо у війну з Російською Федерацією.

Тому ми щоразу дуже чітко підкреслюємо: ми не будемо використовувати західну зброю проти цілей на територію Російської Федерації.

І постійно успішно "здаємо цей іспит": Збройні сили України вже два роки поспіль доводять, що ми не використовуємо західну зброю по території Російської Федерації.

Ми також пояснюємо представникам Берліна, що якби ми були налаштовані порушити заборону, то могли б навіть гарматою якоюсь німецькою стріляти по території Російської Федерації, підігнавши її під кордон. Але ж ми цього не робимо. Маючи багато різної німецької зброї, ми ж не використовуємо її проти цілей на території Російської Федерації.

Тому цей аргумент є нікчемним. Однак для Берліна ці пояснення не видаються переконливими.

Хто та чому блокує передачу Taurus Україні

Я вірю, що зрештою Україна отримає Taurus.

Зараз це рішення зупиняє позиція однієї-єдиної людини – це федеральний канцлер Олаф Шольц. Це підтверджують усі представники німецького істеблішменту. Люди, які знають внутрішню німецьку "кухню", переконують, що навіть його найближчі радники, як-от голова офісу канцлера Вольфганг Шмідт чи міжнародний/безпековий радник Єнс Пльотнер, теж не є авторами цієї заборони. Це – виключно позиція Шольца.

Чим він керується у цьому випадку, можна лише припускати.

Адже усі версії пояснень, які звучали за цей час від Шольца, не є правдивими. А цих версій було чимало.

Були байки про те, що для постачання потрібні німецькі інструктори на території України, а Німеччина не може надсилати їх у воюючу державу. А це неправда: я особисто питав про це керівництво компанії-виробника Taurus, і вони запевнили, що такої потреби немає. Достатньо, щоб українські фахівці приїхали до виробника, пройшли там навчання до двох місяців, "і все, ми вас разом з ракетами відправляємо в Україну".

Ще у Шольца була версія, що це дуже складна система, мовляв, українці не впораються. Це взагалі в жодні рамки не лізе.

Потім була версія, що цих ракет дуже мало, і їх не можуть швидко виробляти, але це публічно заперечив виробник Taurus, який заявив, що може хоч завтра запустити виробництво і поновити ті запаси, які Німеччина передасть Україні.

А ще було твердження, що це призведе до якоїсь ескалації. Але коли британці та французи передали нам свої Storm Shadow/SCALP (і ЗСУ завдали ними ударів по Криму) – жодної ескалації не відбулося.

Словом, абсолютно ніякої проблеми немає.

Понад те, ціна Taurus відносно невисока – мільйон доларів за ракету. Зараз на озброєнні Бундесверу – 600 ракет, тобто навіть якби вони передали всі ракети, то $600 млн вистачило би, щоби повністю замінити запаси.

І залишається тільки здогадуватися, чому Шольц настільки опирається цьому.

На мою думку, річ у тім, що Шольц належить до покоління пацифістів, і йому кожне рішення про надання нового типу зброї дається дуже складно, а тим більше складно сприйняти, що Німеччина стане першою в постачанні зброї якогось типу. Він боїться зробити цей перший крок, щоб не отримати якусь реакцію Кремля.

Ми вже бачили це, коли постачання Німеччиною танків Leopard вдалося розблокували лише після анонсування Байденом, що США передають нам Abrams.

Тому я вважаю, що зрештою Німеччина дасть згоду.

Про значну військову допомогу Німеччини попри позицію щодо Taurus

Водночас треба визнати, що Шольц, хоч і відмовляє поки у постачанні Taurus, водночас надає багато іншої зброї. Німеччина – на другому місці після США за обсягами підтримки ЗСУ.

При цьому Німеччина не так багато "піариться" на наданні допомоги, але вони дійсно роблять дуже багато. Тому в Бундестазі та Міністерстві оборони дуже засмучуються, коли ставлення до них зводиться до Taurus, і вказують на деякі сусідні країни, які багато говорять, але мало роблять.

Тож питання не до Німеччини, а до подолання Шольцом певних внутрішніх бар’єрів.

Цікаво також відзначити, що навіть особисто Шольц часом починає торгуватися і намагається збільшити допомогу ЗСУ іншою зброєю, аби лише не надавати нам далекобійні ракети.

Про спротив Росії

Кремль дійсно боїться початку постачання Taurus.

З цим пов’язана також нещодавня історія, коли Росія злила у медіа перехоплену розмову німецьких генералів.

По суті, ми зараз є свідками "боротьби за Німеччину", де з одного боку діє Кремль, а з іншого – Британія з Францією, що піднімають напруження, наприклад, через заяви про можливість надіслати військових до України, і у Німеччини з’являється інша "червона лінія", розташована значно далі, ніж постачання Taurus.

Натомість росіяни вкидують у публічну площину твердження, що, мовляв, насправді Німеччина вже щось таке планує – і погрожує на це реагувати, розраховуючи, що це злякає Берлін.

Ми також щоразу, коли ми порушуємо питання про Taurus, ставимо Шольца в таке становище, коли йому потрібно щось казати, робити якісь заяви – попри те, що в Бундестазі вже склався консенсус на підтримку постачання. І він опиняється у ситуації, коли його відмова від постачання далекобійної зброї сприймається як підтвердження, що він "на стороні Росії". Або, якщо говорити точніше – на стороні, яка вигідна Росії.