Український плавець Владислав Бухов став сенсацією чемпіонату світу-2024 у Досі, коли виборов золоту медаль на дистанції 50 метрів вільним стилем, не дивлячись на слабкий старт у фіналі і постійні тривоги під час підготовки в Києві. І 21-річний уродженець Донецька не збирається залишати Україну навіть на період підготовки до Олімпіади-2024.
У розмові з OBOZ.UA Владислав згадав, як ще дитиною залишив окупований росіянами Донецьк, розповів про думки під час 20-секундного запливу і форс-мажор із порваними шортами.
– Владиславе, відомо, що ви з Донецька. Пам'ятаєте, як залишали рідне місто, і чи встигли стати в Києві своїм?
– Я мешкаю в Києві вже 9 чи 10 років, тому тут вже як свій. Чи пам'ятаю, як їхав з Донецька? Так, на потязі зі своєю родиною. Але коли я їхав, то був ще малий. І не розумів, що це надовго. Тоді я вважав, що ми ще повернемось. Я не розумів, що відбувається взагалі. Усвідомлення прийшло вже з часом, коли ми тут почали ходити до школи, тренуватися, тоді я вже зрозумів, що ми залишаємось в Києві.
– До чого було звикнути найважче?
– Мабуть, до людей, тому що тут не було ніяких друзів. І на той момент мені здавалось, що буде складно завести нових знайомих. Але з часом я адаптувався, почав займатись спортом, ходити до школи, знайшов друзів. І якось звик до Києва. Тож з часом все налагодилося.
– До плавання ви займалися п'ятиборством. В який момент зрозуміли, що це не ваше?
– Знаєте, мабуть, це завжди було моє. Але хотілося чогось нового. І ми з родиною прийняли рішення піти на плавання, тому що саме плавання у мене було найкращим з того, що є у сучасному п'ятиборстві. Я прийшов у найближчий до мого будинку басейн і сказав, що хочу плавати. Так я потрапив до свого першого тренера – Савіної Ольги Леонідівни.
– А як почали працювати з вашим нинішнім наставником, Андрієм Хлопцовим?
– Він мені зробив пропозицію після юніорського чемпіонату Європи. Ми порадилися з родиною і погодились. Мені на той момент було 15 років, чемпіонат проходив у Гельсінкі, Фінляндії. Це був мій перший досвід міжнародних змагань, і я тоді посів п'яте місце.
– Чому зупинилися на 50-метрівці вільним стилем? З одного боку – це одна з найпрестижніших дистанцій, а з іншого, мабуть, шалена конкуренція.
– Відповідь буде логічною (посміхається). Просто вона найкраще мені дається з усіх дистанцій, які є в плаванні. Тож ми прийняли рішення тренувати конкретно 50-метрівку. І наразі ми готуємо лише одну дистанцію, на якій ми бажаємо розвиватися постійно.
– Хтось вважає, що на 50-метрівці є певний фактор везіння і через стрімкість дистанції дуже важко виправляти помилки. Але, як показав ваш фінальний заплив, невдалий старт – ще не вирок.
– Те, що не вирок, це правда. Але якщо ти хочеш розвиватися, і не тільки у плаванні, а й у будь-якій справі, то маєш завжди виправляти свої помилки, старатися ставати краще. І це все дуже важливо.
– Чому у вас такий старт?
– Поганий? (посміхається)
– Скажімо, що трохи слабший за основних конкурентів.
– Не знаю, наразі така особливість у мене. Я не можу стрибнути далі. Але ми робимо все, щоб це виправити. І дуже багато над цим працюємо.
– Ви встигаєте взагалі побачити, як розвиваються події на дистанції?
– Звісно, ти все бачиш боковим зором. Бачиш, як ти доганяєш. І у тебе за ці 20 секунд стільки думок пролітає в голові. Це дуже багато насправді.
– Коли ви там встигаєте ще думати?
– А як тут не думати? Ти пливеш, а тебе переганяють (посміхається). Тому переважно думаю про те, що треба і самому доганяти. Сторонніх думок немає, постійно залишаюсь у справі.
– На чемпіонаті світу в Досі відчували, що у вас є потенціал боротися за перемогу?
– Ти все відчуваєш на змаганнях, вже коли пливеш. Особисто в мене відбувається так, але це все дуже індивідуально. Я все відчуваю вже на дистанції. Потім побачив час: ага, я проплив гарно, отже все добре. Якщо проплив погано, отже щось ми зробили не так, або я щось не зробив на старті. Це дуже індивідуальна штука.
– В фіналі чемпіонату світу-2024 ви виграли у австралійця Макевоя лише одну соту секунди. Ви розуміли, що торкнулися бортика першим? Чи дізналися, що перемогли, коли побачили табло?
– Вже коли побачив табло.
– Дивлячись з боку, здалося, що ви дуже спокійно сприйняли свою перемогу, без зайвих емоцій.
– Насправді я був радий, що виграв, що мав таку змогу, що показав гарний час. Просто спокійно до цього всього відносився.
– Ви, мабуть, і у житті така спокійна людина?
– Я стараюся (посміхається).
– А що може вибити вас із колії?
– Поганий сон.
– А проспати заплив можете?
– Можу, але тренер у будь-якому випадку прийде до мене в готельний номер перед стартом. Тому у мене такого не було, щоб я проспав заплив.
– А які взагалі, які у вас були форс-мажори на змаганнях?
– Рвалися шорти вже майже перед запливом. Але у тренера є запасні. І я теж ношу їх із собою по можливості.
– Які у вас наразі головні цілі?
– Головна ціль завжди одна. Це ставати краще на своїй дистанції. Як ставати краще? Треба завжди бити свій особистий рекорд. Першим ти станеш, другим, третім чи четвертим – це неважливо. Адже коли ти б'єш свій особистий рекорд постійно, крок за кроком ти дістанешся цієї призової трійки.
– Після перемоги в Катарі ви розповідали світовим ЗМІ, як тренувались під ракетами. А взагалі, як відбувається ваша підготовка після вторгнення РФ у лютому 2022 року?
– Якщо повітряна тривога, ти не маєш змоги тренуватися. Бо якщо ти плаваєш і почалася тривога, то йдеш у бункер у басейні. Якщо ти у цей час ще вдома, то чекаєш, поки вона не закінчиться, а потім вже йдеш у басейн. Тож твій розпорядок дня стає нестабільним, і це якось напрягає. Але, звісно, коли над тобою літають ракети, то не тільки мені, а й усім українцям тяжко і складно морально.
– Ви виїжджали кудись після повномасштабного вторгнення? Чи увесь час залишались у Києві?
– Мої батьки увесь час залишались у Києві, моя сестра і її родина завжди була тут. Вони нікуди не виїжджали. А ми виїхали в Італію, оскільки взагалі не мали змоги тренуватися, а нам треба було плавати і готуватися до змагань. Тож ми приїхали в Італію і плавали там. І потім, коли з'явилася можливість готуватися тут, то повернулися до Києва.
– А не було думки взагалі тренуватись десь за кордоном? Щоб не було цих гойдало із тривогами?
– Мені якось і тут спокійно. Я до цього ставлюся нормально. Приймаю цю ситуацію такою, яка вона є. Мені тут подобається, тут вся моя родина. Я не маю бажання кудись виїжджати, окрім зборів та змагань.
– Я спілкувалася з нашими плавцями з Дніпра. Вони розповідали, що влітку ракета впала буквально біля їхнього басейну, побила скло, яке вони потім збирали. А як у вас? Не було такого, щоб близенько десь приземлилося?
– В Києві я не пам'ятаю такого. Згадую, що впав осколок ракети поряд з університетом імені Тараса Шевченка. Це, мабуть, найближче, до нашого басейна. Або в нашому районі теж дрон падав. Але не поруч.
– У вас є олімпійська ліцензія. Які плани перед Іграми-2024 в Парижі?
– Постійно активно тренуватись. Я ще взагалі не був ані в Парижі, ані у Франції і відповідно не змагався там. Все буде вперше.
– Але сама Олімпіада вже друга. Які ключові зміни відбулись у вас за ці три роки після Токіо?
– Якщо ми беремо в тренуванні, то ми змінили підготовку. А так... У світі багато що змінилося. Почалася повномасштабна війна. Тож, це також вплинуло.
– Зараз спортсмени багато уваги приділяють харчуванню. В чому доводиться себе обмежувати чи у плавців немає такої потреби?
– Для мене вже давно їжа – це не спосіб насолоди. Це ресурси, які ти використовуєш. Є якась норма, якої я притримуюсь вже давно. Так, я можу прийти в Макдональдс і з'їсти щось, якщо захочу. Але це відбувається не так часто.
– І під час Олімпіади в Токіо суші їли?
– Звісно (посміхається).
Раніше OBOZ.UA розповідав, чому український чемпіон світу залишив спорт на піку форми і не потрапив на ОІ, розповів батько плавця.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!