Два роки повномасштабної війни, 10 років анексії Криму. Лідери громадської думки про зміни в суспільстві. Частина 3

Продовжуємо звіряти годинники представників і представниць громадянського суспільства до другої річниці повномасштабного вторгнення Росії, а також десятиліття початку російсько-української війни й анексії Криму.

Як і учасників та учасниць першої та другої частин опитування, «Детектор медіа» запитав:

1. Як ви й організація змінилися з початком війни та як — із початком повномасштабної війни?
2. Продовжте речення: «Три головні уроки цієї війни для мене — це...».
3. Як ви бачите проблему реінтеграції та відновлення тимчасово окупованих територій, зокрема Криму, з перспективи сфери роботи вашої організації?
4. Продовжте речення: «Пріоритетом для українців у найближчий рік є...».

Далі публікуємо відповіді прямою мовою.

Ірина Славінська, керівниця автоматизованої системи рекрутингу та управління донорами крові «ДонорUA»:

1. Наші цінності й команда не підвели — ми мобілізували понад 500 волонтерів. Ми стали стовпом опори для системи крові та безпеки людей, надавши можливість здавати кров через електронні черги. Ми, як і всі українці, стали сильніші та «сталіші». Ми знаємо, на чому тримати фокус і як розвиватись із максимальною користю. Завдяки нашій роботі, системі та небайдужим українцям на сьогодні ми маємо вже декілька регіонів, із яких пів року не надходять запити на пошук донорів. Це значить, що потреби цивільних закриваються системою, яка налагодила свою роботу, а ми налагодили потік донорів до неї там. Але ми не зупиняємося: всі військові та цивільні мають бути завчасно забезпечені якісною кров’ю та її компонентами.

2. Три головні уроки цієї війни для мене — це:

• Добро має бути з залізними кулаками, зброєю та жагою до боротьби.
• Справедливість — це довго, але невідворотно.
• На війні кожен може і має бути корисним — це наша спільна боротьба.

3. Я скажу так: ми з ними однієї крові. Там українці — і ми їх повернемо! І повернемо їм не лише майбутнє, а й минуле.

4. Пріоритет для українців у найближчий рік — робити максимальний внесок у перемогу в межах своїх можливостей і компетенції. І здавати кров, за можливості. А як не можете, бо це нормально — мати протипокази до здачі крові, — агітувати та мотивувати інших!

• Найпотрібніша та кров, яка у вас. Що медіа й суспільству слід знати про донорство
• Протягом 2023 року на платформі ДонорUA зареєструвалися понад 35 тисяч нових донорів крові
• ДонорUA отримала міжнародну нагороду за налагодження доставки донорської крові на фронт
• «ДонорUA» та Prometheus запустили курс про донорство крові

Іван (прізвище не вказане з міркувань безпеки), лідер руху громадського спротиву «Жовта стрічка»:

1. Загалом рух із дуже підпільної спільноти з Херсона зміг розповсюдитися на всі міста на тимчасово окупованій території. Це вже не десяток ідейних людей, а більш як 13 тисяч українців на всій ТОТ — від Луганська до Криму.

Головною задачею була диджиталізація спротиву, створення безпечних методів для всіх, а також навчання анонімності для безпеки активістів. З великою кількістю людей потрібно було створювати певні можливості з друком, купівлею фарби для графіті тощо. Тому в нас є основний чатбот спротиву «Разом».

Нам вдалося консолідувати тисячі українців під однією ідеєю — працювати на звільнення власного міста, на перемогу. Тому ми й фіксуємо велику кількість воєнних злочинів, імена колаборантів та організаторів псевдовиборів.

2. Три головні уроки цієї війни для мене — це:

• для руху — консолідація суспільства потрібна як ніколи; власна безпека в мережі понад усе; об’єднавшись — усе можливо;
• для мене — працювати 24 на 7 заради однієї мети; фокус на людях — люди керують усім, і багатьох треба направляти в потрібному напрямку;
• сотні тисяч українців чекають на деокупацію з 2014 року.

3. Не вдаючись до великих стратегічних питань, можу лише описати рамки розвитку руху на цьому етапі та власну думку щодо реінтеграції. Адже не маю дорожньої карти у розв’язанні цього питання.

Рух щодня еволюціонує, росте і розвивається. Тому і напрямки руху доволі унікальні: збір інформації про зрадників, воєнні злочини Росії, ненасильницький спротив. Ми переходимо на етап створення сотень доступних методів спротиву, які є безпечними як у фізичному середовищі, так і в цифровому.

Після деокупації рух може зосереджуватись і на верифікації більшості воєнних злочинів, допомозі людям з ТОТ будувати нове життя на підконтрольній території.

За час існування рух «Жовта стрічка» став голосом окупації, голосом сміливих людей. Цей голос має лунати на весь світ. Демонструвати те, що українці не здавались і чинили спротив, показувати воєнні злочини росіян. Але тут нічого нового, ми це зараз і виконуємо.

Ми би з радістю допомагали відповідним органам в рамках комунікаційних стратегій щодо людей із ТОТ, у питаннях примусової паспортизації українців (що стосується жителів окупованих частин Донеччини й Луганщини, там не лише український і російський паспорти, але і місцеві). Потрібно буде демонструвати українцям, що це лише папірчик, без юридичної сили, і вони все ще частина нашої великої комуни.

Абсолютно підтримуємо стратегію, яку видало Представництво Президента України в АР Крим «Стратегія когнітивної деокупації Криму», там чіткі тези. Також раджу ознайомитись із дорожньою картою.

4. Пріоритетом для українців у найближчий рік є консолідація та об’єднання наших зусиль заради спільної мети. Хай як важко, але люди чекають на звільнення десять років і щодня знаходять сили чинити спротив окупантам.

Читайте також:

• Як діє підпільний рух спротиву «Жовта стрічка» на окупованих територіях
•  Рух спротиву «Жовта стрічка» запустив чатбот «Очі»

Людмила Страшна, директорка громадської спілки «Українська мережа за права дитини»:

1. Про створення УМПД ми заявили у грудні 2014 року, адже з початком війни стало ще більше викликів у захисті прав дитини. Громадські організації та благодійні фонди вирішили об’єднати зусилля, щоб якісно впливати на державну політику у цій сфері. Зараз до мережі входять 33 організації. Повномасштабне вторгнення стало каталізатором розвитку УМПД. Наша команда активізувалася та зросла, щоб реагувати на нові виклики. Спершу всі зусилля ми спрямували на екстрену допомогу сім’ям із дітьми. Здебільшого займалися порятунком з областей, де почалися активні бойові дії, пошуком прихистку у відносно безпечних регіонах України, допомогою з перетином кордону й облаштуванням в евакуації у країнах Європи, психологічною й гуманітарною допомогою.

Потім команда УМПД разом із партнерами почала займатися поверненням дітей із депортації. Завдяки зусиллям нашої команди на територію вільної України з Росії й тимчасово окупованих територій повернулося 145 дітей (загалом державою повернено 388 маленьких українців). У 2023 році ми реалізували шість проєктів, зараз маємо вже сім і найближчим часом чекаємо підтвердження ще декількох заявок. У новому році ми посилимо роботу з темами соціальних послуг у громадах, сімейних форм виховання та продовження реформи деінституціалізації. Не припиняємо працювати над тим, аби кожна дитина в Україні мала щасливе дитинство, зростала й розвивалась у родині.

2. Три головні уроки цієї війни для мене — це:

• У воєнний час проявились усі слабкі місця та недоліки інституційних закладів. Наприклад, дітей вчасно не евакуйовували у безпечні місця, керівництво інтернату могло навіть покинути їх напризволяще, піклуючись про власні сім’ї. Тому ми робимо все можливе, аби діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, які на початку вторгнення були евакуйовані за кордон, змогли повернутися не в інституційні заклади, а були влаштовані в різні форми альтернативного догляду.
• Кризові часи мобілізують ресурси людей і громади, проте війна та реабілітація — це довгий шлях. Нам потрібно дбати про себе й команду, щоб гідно пройти шлях до перемоги й відновлення країни, ще ефективнішою зробити координацію зусиль усередині громадянської спільноти, між громадськими організаціями та державними структурами.
• Росіяни стирають нашу ідентичність, депортуючи дітей з України. Час, який працює проти нас, — це ще одна зброя агресора. Тож зволікати ми не маємо права. Поки захисники боронять фронт, нам потрібно разом із міжнародною спільнотою розробити єдиний юридичний механізм повернення дітей, незаконно переміщених у Росію та на тимчасово окуповані території, возз’єднання з родинами маленьких українців, які опинилися в окупації без батьків.

3. На окупованих територіях за десять років уже виросли зросійщені діти, пішли до школи чи отримали перші документи. Гадаю, процес реінтеграції людей на звільнених землях буде довгим і болісним. Проте в молоді більш пластична психіка, ніж у людей поважного віку. Якщо вони побачать для себе більше перспектив і можливостей, побачать, що держава й організації громадського сектору готові дбати про них — то відновлення буде швидшим.

4. Пріоритетом для українців у найближчий рік є продовження реформ у сфері захисту прав дитини та врахування її кращих інтересів, повернення додому з полону та депортації кожного українця й українки будь-якого віку. За допомоги фахівців і власної опірності нам треба трансформувати колективну травму на посттравматичне зростання.

Читайте також:

• Україна офіційно підтверджує депортацію 19,5 тисяч дітей до РФ. У полоні перебувають 28 тисяч цивільних
• Депортація дітей. Як держава повертає маленьких українців додому
• «Обміни не такі масові, тому що вони примусять росіян визнати, що ці діти викрадені», — керівниця організацій допомоги дітям про депортацію
• «Не допустити виділення коштів на відбудову інтернатів», — звернення Української мережі за права дитини

Роман Ніцович, директор із досліджень аналітичного центру DiXi Group:

1. За останні 10 років ми суттєво активізували міжнародний вияв нашої діяльності. Це постійні адвокаційні поїздки, де ми намагаємося пояснювати, як змінюється Україна та її енергетичний сектор, чому інвестиції в енергетику залишаються привабливими, чому необхідно згортати та мінімізувати будь-яку співпрацю з Росією як країною-агресоркою. Очевидно, що якісь наші починання й ініціативи мали продовження в частині поглиблення інтеграції України та Європейського Союзу. Десь наша адвокація була не такою успішною, як у випадку зі співпрацею Німеччини та Росії навколо «Північного потоку-2». Врешті, з початком повномасштабної війни ми все більше говоримо про санкції, збільшення їх ефективності, їх розширення на сферу ядерної енергетики та «Росатом».

З початком повномасштабної війни ми також усе більше допомагаємо уряду в отриманні гуманітарної допомоги для відновлення енергетичної інфраструктури, яка постраждала від ударів ракетами та дронами. І, звичайно, це адвокація реформ, яку ми ведемо останні 10 років, поки триває гібридна війна. І з початком повномасштабної війни актуальність окремих дій тільки загострилася. Багато хто говорить, що війна — це не час робити реформи, але, як показує український приклад, навпаки, це може слугувати навіть певним каталізатором змін, якщо вони давно назріли.

2. Три головні уроки цієї війни для мене — це:

• Ніколи не недооцінювати противника, який також удосконалився і виявився далеко не таким слабким, як хтось очікував. Особливо, якщо ми говоримо про російську економіку і вплив санкцій, зокрема на енергетичний сектор і експорт енергоресурсів із Росії.
• Війна приносить постійні зміни, а від цього існує постійна потреба в адаптації. Ми маємо бути гнучкими. Те, що ти робив учора, не обов’язково маєш робити завтра.
• Найціннішим ресурсом є люди. Вже зараз ми бачимо, що справжні спеціалісти, фахівці, експерти в нашій сфері, енергетиці та питаннях зміни клімату — на вагу золота. За них борються багато організацій і проєктів, тож важливо самим виховувати такий ресурс. На відміну від нашого противника, ми маємо дбати й берегти наших людей як найцінніший ресурс у цій війні.

3. Очевидно, що для всіх територій, які ми звільняємо, буде діяти певне «перехідне» правосуддя. Що стосується нашого напряму, то важливе отримання актуальної та правдивої інформації про стан справ у енергетичному секторі після звільнення. Як тільки ми зможемо зрозуміти, що там відбувається, тоді зможемо і грамотно аналізувати ситуацію, і пропонувати розв’язання проблем щодо цих територій.

Друге — це питання тих управлінців, які будуть працювати в органах місцевого самоврядування та військових адміністраціях. На них ляже весь тягар відповідальності за цю роботу, за реінтеграцію, за відновлення бізнес-можливостей у громадах. Багато говорять про кадровий резерв, і хочеться вірити, що він буде існувати. Але велике питання — це кваліфікація цих людей. Тому в нашій роботі ми велику увагу приділяємо саме навчанню. Є навіть окрема організація, яку ми створили, Київська школа енергетичної політики. Мені здається, що питання компетенцій тих людей, які будуть працювати на звільнених територіях — це і є одне з розв’язань проблем реінтеграції.

4. Пріоритетом для українців у найближчий рік є посилення стійкості. На цю зиму завдання було відновити пошкоджені об’єкти інфраструктури в енергетиці та просто пережити цей час. На наступний сезон, очевидно, завданням є зробити так, щоб жодні ракетні удари й жоден вплив війни не заважали розвиватися нашій економіці. Треба продовжити програму зведення фізичного захисту, інженерно-технічних рішень, а також розпочати більш масштабне встановлення об’єктів розподіленої генерації на основі технологій відновлюваної енергетики. Окрім того, наше завдання — продовжувати ті реформи, які наближають нас до членства в Європейському Союзі.

Олександра Степанова, виконавча директорка ГО «Платформа прав людини»:

1. «Платформа прав людини» була створена вже під час війни, і ми реагували зокрема на виклики війни. Однак після повномасштабного вторгнення організація точно змінилася. Реакція на стрес була діяти замість спостерігати. Ми достатньо швидко після 24 лютого почали збиратися в зумі й обговорювати плани, ідеї та яка наша роль у новій реальності. Не можу сказати, що це все було зразу ефективно. Ми іноді впиралися в стіну, але не зупинялися і шукали інші двері. Ми змогли й зберегти фокус нашої діяльності, й розширити його.

Як і до того жахливого ранку, ми продовжуємо працювати для захисту свободи слова в Україні. Надаємо юридичні консультації журналістам і медіа, допомагаємо складати юридичні документи та, звісно, відстоювати право в судах усіх інстанцій, зокрема в Європейському суді з прав людини. Займаємося аналітичною роботою і моніторимо, що відбувається з правами людини в онлайні, зокрема як на дотримання цифрових прав впливає російська агресія та які інструменти використовує країна-агресорка для ведення гібридної війни.

За цей час наша команда значно збільшилася. За моїми відчуттями, у нас запустився якийсь турборежим. Як організація ми до цього йшли, але повільно. Думаю, були на перехідному етапі, а війна запустила цей процес значно швидше, ніж я собі планувала.

У 2023 році після стратегічної сесії ми вирішили, що маючи такий потужний ресурс юристів і адвокатів по всій країні — а це близько 20 досвідчених фахівців із практикою — ми просто не можемо стояти осторонь і маємо занурюватися в тему дотримання прав військових, щоб наші захисники відчували підтримку з тилу. Отже, з 2023 року ми надаємо юридичну підтримку військовослужбовцям. Наразі в нас дуже обмежені можливості, оскільки насправді важко переконати донорські організації, що допомогти оформити документи військовому чи проконсультувати, як отримати виплату його дружині, — це не про війну, це про дотримання прав людини. Я бачу, що деякі організації займаються такою роботою, і мене тішить це, тому що це про внесок у перемогу і розвиток України. Наші юристи сьогодні надають консультації безплатно, однак ми не втрачаємо надію знайти фінансування на юридичний аналіз законодавства, складнощів, із якими стикаються військовослужбовці, розробку додаткових сервісів для них та інші ідеї, які поки що тільки у нас на папері.

2. Три головні уроки цієї війни для мене — це:

• Іноді треба послабити контроль, щоб зробити крок вперед.
• Гнучкість — це те, до чого треба прагнути, і це одна зі складових успіху.
• Треба дозволяти собі помилятися.

3. Ключовим моментом для реінтеграції та відновлення тимчасово окупованих територій буде професійна реалізація перехідного правосуддя. І це про вчасні рішення, зокрема як ще один з уроків цієї війни. Відповіді на питання реінтеграції та відновлення повинні бути вже найближчим часом. Як приклад, закон про мобілізацію мав би бути в пріоритеті ще два роки тому, щоб забезпечити прозорі та справедливі умови, які б не порушували, а гарантували права людини. З перехідним правосуддям схожа ситуація. Приймати поспіхом непрості закони є дуже ризикованим з точки зору стандартів прав людини.

Якщо говорити про діяльність Платформи, то, звісно, ми будемо продовжувати свою роботу на деокупованих територіях. У нас і зараз були запити з тимчасово окупованих територій на допомогу журналістам у підготовці заяв до Європейського суду проти Росії. Я думаю, що нам потрібно буде проводити багато просвітницьких і навчальних заходів для журналістів і медіа, допомагати з юридичними питаннями. Думаю, роботи буде багато. Також важливо організовувати поїздки для обміну інформацією, досвідом, новинами. Треба буде налагоджувати зв’язок. Відверта комунікація — це магічний інструмент:) Я налаштована оптимістично в цьому питанні, однак, звісно, треба буде і спостерігати, тому що може бути «підводне каміння», до якого ми не зовсім готові.

4. Пріоритет для українців у найближчий рік — напевно, я не буду оригінальною, але єдине, що зараз приходить на думку, це внесок кожного українця та українки в перемогу. Внесок може бути дуже різний. Можливо, хтось може допомагати грошима, хтось — збирати ці гроші. Хтось піде в армію, а хтось — робити дрони. Хоча моя думка завжди була і є на сьогодні, що фронт у нас один, проте я вважаю, що також не можна зневажати внесок, який робить кожен із нас. Спільний пріоритет — збереження країни й українців.

Єдине, на чому мені хочеться зробити наголос зараз, користуючись нагодою, щоб ніхто не забував, що в країні війна. Навіть якщо у вашому місті сьогодні тихо, то це лише через те, що хтось докладає неабияких зусиль для цього. Іноді ціною свого життя. Поки ми не отримаємо офіційну новину, що війна закінчилася, вона продовжується.

Костянтин Андріїв, комунікаційний менеджер фонду «Гендер Зед»:

1. 2022 рік розділив наше життя на «до» і «після». Ще 23 лютого 2022 року ми опублікували на сайті новину, що в Росії є список українських ЛГБТ+ активістів та активісток. Напередодні вторгнення ми опублікували також анонс нашої психологічної групи, яка планувалася 24 лютого, і лягли спати.

Нас розбудили ранкові вибухи. Ми з тривогою спостерігали, як триває наступ на Запорізьку область. Але нашим захисникам і захисницям вдалося зупинити ворога, який не дійшов до Запоріжжя. Минуло кілька тижнів, ситуація поступово стабілізувалася, і ми вирішили продовжувати нашу роботу. Ми переформатували наші проєкти, а також обробляємо заявки на допомогу від ЛГБТ+-людей.

2. Три головні уроки цієї війни для мене — це:

• Життя в постійній небезпеці стимулює тебе до ще більшої боротьби за права людини для ЛГБТ+.
• Усім нам іноді потрібен час, аби видихнути та зрозуміти, що відбувається.
• Навіть коли здається, що всі креативні ідеї для зборів вичерпані, завжди можна придумати щось класне.

3. Коли тимчасово окупована частина Запорізької області, а також інші тимчасово окуповані території України будуть звільнені, туди будуть повертатися багато людей. Звісно, серед них будуть і ЛГБТ+-персони. Тому вже зараз багатьом громадським організаціям і фондам, що працюють у Запоріжжі, треба готуватися до того, аби зробити цей процес максимально комфортним. Ми не виключаємо, що у майбутньому станемо одним із логістичних хабів, який буде транзитним пунктом для тих ЛГБТ+-людей, які будуть повертатися до своїх домівок. Це допоможе їм швидше адаптуватися на новому-старому місці.

4. Одним із пріоритетів для українців і українок, окрім допомоги армії, у найближчий рік є розуміння важливості психологічної підтримки для себе і близьких.

• Читайте також:BBC дослідила зміну гендерних ролей в Україні під час війни

Марина Саприкіна, керівниця ГО Центр «Розвиток КСВ» (КСВ — корпоративна соціальна відповідальність — «ДМ»):

1. Я зрозуміла, що ментальний стан керівника віддзеркалюється на команді. Тому зараз потрібно більше підтримки, більше цінностей і більше спілкування з командою.

Як змінилася організація? 15 років Центр «Розвиток КСВ»  впроваджував і розвивав корпоративну соціальну відповідальність в Україні. Ми консультували компанії з теми корпоративної соціальної відповідальності, об’єднували роботодавців, державні установи, заклади освіти, молодь і завдяки такому об’єднанню створювали соціальні проєкти. Після початку повномасштабного вторгнення  ми запустили відеопроєкт Brave Ukrainian Business — серію історій сміливого українського бізнесу під час війни, очима їхніх топів. Цей проєкт демонструє те, як у часи страшної турбулентності наші компанії працюють на максимальних потужностях, аби допомогти країні пришвидшити перемогу.

Також  після повномасштабного вторгнення змінився фокус допомоги відповідно до потреб країни, а саме: розвиток економічного потенціалу українців у країні та за її межами. Оскільки теми забезпечення родини, сплата податків і підтримка громади стали ключовими.

Перший фокус із початку війни — підтримка вразливих категорій населення. В нас виник проєкт U&WE Hub — підтримка жінок-підприємиць як відповідь на повномасштабну агресію, коли багато жінок втратили роботу, бізнес або зіткнулися з релокацією своїх компаній. На меті було допомогти жінкам розпочати власну справу, щоб вони та їхня родина мали джерело доходу. Сьогодні U&WE Hub — це масштабний проєкт, представлений онлайн- і офлайн-компонентами в 5 містах України. Наразі він охоплює 6 тис. жінок по всій Україні.

Другий фокус — розробка проєкту підтримки молоді з інвалідністю — «Career Hub Pro: Фриланс для молоді з інвалідністю», який реалізується в межах Програми USAID «Мріємо та діємо». За  рік проєкту відбулося 3 навчальні програми, які відвідали 144 молоді людини з інвалідністю, 25% із яких уже стали  фрилансерами та заробляють гроші. Цей курс отримав нагороду на міжнародному  конкурсі Zero Project (світ без бар’єрів) у Відні. 

Третій фокус — працевлаштування, в рамках якого було розроблено проєкт із надання кар’єрних консультацій людям із вибору професій і працевлаштування. Ми надали більш ніж 3000 кар’єрних консультацій і працевлаштували більш як 500 людей. Партнерами виступили  БФ «Співдія» та Фонд Східна Європа.

І ще один  фокус із початку великої війни – підтримка бізнесу.  З початком повномасштабної соціальна відповідальність наших компаній не тільки не зупинилась, а навпаки — трансформувалась, на основі чого я вивела 5-компонентну модель сталого розвитку під час війни. І про цю модель і життєстійкість нашого бізнесу  я розповідала на великих міжнародних конференціях —  Nordic Business Forum, Oslo Business Forum та Amsterdam Business Forum.

2. Три головні уроки цієї війни для мене це:

• Україна понад усе. Сьогодні проєкти мають допомагати Україні вистояти та перемогти. Саме тому наш фокус — на економічній складовій.
• Неймовірна життєстійкість українців й те, що її можна розвивати — незважаючи ні на що, українці створюють і розвивають свої бізнеси, донатять і волонтерять.
• Об’єднання і партнерство — тільки спільно ми можемо створити своє рятівне коло, яке допомагає нам триматись. І цим колом є проєкти підтримки людей, громад і України в цілому. Не існує таких викликів і проблем, які неможливо розв’язати, якщо є віра і щире бажання їх «приборкати» або подолати.

3.  Ми бачимо реінтеграцію крізь призму наших проєктів. Наприклад, цьогоріч 5-й офлайн-хаб для жінок-підприємиць ми відкрили у Запоріжжі. Бо знаємо, що там багато жінок, які чекають на звільнення територій, і ми хочемо їм допомогти. Хочемо створити хаби для українських жінок-підприємиць в інших країнах саме для того, щоб наша спільнота жінок стала таким містком з Україною. 

Я сама з окупованої Луганської  області, тому мрію і про те, щоб такий хаб для жінок-підприємиць відкрився б і у звільненій Луганській області, де ми знайдемо 50 луганців саме для того, щоби профінансувати роботу хабу для жінок із навчання підприємництва на рік. Я точно готова бути однією з 50. 

4. Пріоритет для українців у найближчий рік — продовжувати робити свою роботу та свої проєкти, донатити, безумовно вірити в ЗСУ, продовжувати об’єднуватись і усвідомлювати нашу силу та життєстійкість. А також усвідомити, що кожен із нас — амбасадор України, тому кожен наш голос має значення. А це значить, що потрібно постійно  говорити про Україну і для України.

У першій частині опитування відповідями на ці ж запитання з «ДМ» поділилися Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод, Масі Найєм, голова правозахисного центру для військовослужбовців «Принцип», Ольга Айвазовська, голова правління Громадянської мережі «Опора», Тарас Чмут, директор Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим», Ольга Лимар, виконавча директорка коаліції «Реанімаційний пакет реформ», Олексій Тільненко, голова правління ГО «КримSOS», Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, Юрій Юзич, голова наглядової ради «Пласту» (у 2018—2023 роках), Віта Думанська, лідерка руху «Чесно», Олена Вузька, заступниця голови та керівниця національних програм Української волонтерської служби, Володимир Шейгус, виконавчий директор ініціативного центру сприяння активності та розвитку громадського почину «Єднання».

У другій частині думками ділилися Ганна Гопко, голова правління мережі захисту національних інтересів ANTS, Ігор Котелянець, голова Обʼєднання родичів політв’язнів Кремля, Катерина Приймак, очільниця ГО «Жіночий ветеранський рух», Любов Шипович, співзасновниця ГО Razom for Ukraine, засновниця благодійного фонду Dignitas, Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії, Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини Zmina, Богдан Логвиненко, автор проєкту Ukraїner, Інна Підлуська, заступниця виконавчого директора Міжнародного фонду «Відродження», Дар’я Сидоренко, виконавча директорка «Ліги Сильних», Андрій Шувалов, директор Благодійного фонду Сергія Притули.

Колаж: Микола Шиманський, «Детектор медіа»