Фільм Алана Бадоєва «Довга доба»: щоб ніхто вже не зміг переписати нашу історію

Документальний фільм Алана Бадоєва «Довга доба» вийшов у лютому — спочатку в кінотеатрах (це були благодійні покази за донати для поранених українських військових), потім на телебаченні — на каналі «1+1 Україна», а згодом у ютюбі. 29 лютого «Довга доба» став переможцем і фільмом-закриттям національного кінофестивалю Cinema for Victory. Цей фест супроводжувався організаційними помилками, але «Довгу добу» це не зачепило. Право фільму посідати перше місце ніхто не оскаржує.

«Довга доба» — це збірка відео з телефонів українців, що були зняті після початку повномасштабного вторгнення. Тут є фіксації атак і руйнувань, випадкові кадри з життя цивільних, численні сториз, відеозвіти волонтерів і військових, відеопослання до рідних і близьких тощо.

Режисер почав збирати матеріали для фільму на початку літа 2022 року, для чого створив окремий сайт. Загалом він отримав відео від понад 12 тисяч українців, яких тепер називає співавторами. Перший варіант фільму, за словами Бадоєва, мав 10 годин. Після декількох скорочень залишилося дві.

Починається фільм не з сигналу повітряної тривоги чи звуків вибухів, що вже стало традицією для подібних проєктів, а з домашнього довоєнного відео героїв. 270 днів до вторгнення, 150 днів, 60 днів, 180 хвилин… Море, сонце, ковзанки, ялинка, дитячий сміх, святкові вогники, партнерські пологи. Суцільне свято. Втім, прийом діє не гірше за сирену. Так само починає калатати серце, наче знову переживаєш смерть свого мирного життя, яку побачив 24 лютого.

Загалом «Довга доба» змальовує панораму України в перший рік війни. На 360 градусів, як сказав режисер. Обстріли, евакуація, окупація, супротив, волонтерство, бої, поранені та загиблі, блекаути й багато чого іншого, що ми бачили на власні очі. Деякі кадри тривають секунду, інші розгортаються в багатохвилинну історію, що охоплює декілька місяців із життя героїв.

Наприклад, харків’янка Анастасія Рей надіслала з десяток відео. Ось вона ридає від страху в своєму ліжку під гучну канонаду арти, ось переховується в коридорі зі своїм собакою, ось побігла до магазину по продукти — теж під обстрілами, ось показує підписникам, що вдалося купити в майже порожньому магазині. Дівчина коментує переважно англійською у сподіванні привернути увагу іноземної публіки до того жаху, що відбувається. «One water bottle, two, three… Tea. Because there was not much more water. Сирок. It was last, б…дь», — лається вона. Дідько, як же я її розумію! Два роки вже минуло — а, здавалося, неможливе для міста-мільйонника питання «чим годувати дітей і тварин?!» досі пам’ятаю.

Ще деякий час Анастасія переховувалася в метро, потім у її будинок прилетіло. Врешті решт вона опинилася в Польщі. «Я живу біля аеропорту, тут дуже гучно. Часто літають літаки. Ненавиджу літаки», — каже героїня. Останній кадр — дівчина гуляє на вулиці зі своїм собакою в Харкові. «Не можу повірити, що я повернулася», — радіє вона. Це — приклад історії з гепіендом. Попри те, що в прикордонному Харкові перебувати досі особливо небезпечно, героїня та її улюбленець почуваються добре.

У багатьох інших історіях, що зібрав Бадоєв, розради нема. «Сонечко, я так скучила за тобою. Дев’ятий день ти не виходиш на зв’язок», — записує відеопривітання Ганна Коржова з Білої Церкви. Раз відео, два, три. Потім – ура! – з’являється відповідь. Її чоловік десь на позиції. А потім знову в кадрі дівчина — заплакана і з величезним букетом. Квіти від чоловіка на річницю весілля привіз кур’єр, а напередодні дружина отримала похоронку. Здається, в цю історію Алан Бадоєв включив найстрашніше — момент загибелі чоловіка, що зафіксував його телефон. Це миттєвий кадр вибуху, під час якого телефон падає. Зрозуміти щось важко, але, з іншого боку, що тут незрозумілого?

Утім, є у фільмі й однозначні документальні кадри загибелі людини. Ця історія починається з відео, де житель селища Іванків на Київщині йде до моргу за тілом односельця Олега Булавенка. Потім події відмотуються на 10 днів раніше, коли все і сталося. Олег разом із сином намагався евакуювати з селища трьох своїх вівчарок. Хлопець фільмував усе, що відбувається. На виїзді їхня автівка була розстріляна колоною військової техніки, батькові відірвало ногу. Він помер від втрати крові, адже син не міг вчасно покликати на допомогу через постійні обстріли. «Зворотним» монтажем Алан Бадоєв наче намагався попередити глядачів про те, що буде далі. Але підготуватися до цього неможливо. Крик сина, на очах якого помирає батько, проникає кудись углиб тіла. Стає фізично боляче.

У коментарях у соцмережах багато хто з глядачів розповідав, що не зміг подивитися фільм із першого разу, адже він занадто гарно зображає страшні події. Вибігали з залу, вимикали телевізор, зупиняли ютуб. Далеко не завжди глядачі «ламалися» на вибухах, окупації чи загибелі героїв, бо у кожного свій тригер. Декому вистачило маленького хлопчика, що вийшов у сутінках погуляти після довгого сидіння в підвалі та розмірковує на камеру, чи вдасться йому вижити. «Цей фільм треба цілодобово показувати західним партнерам, які не впевнені, чи потрібно продовжувати допомогу Україні», — зійшлися у думці користувачі соцмереж.

Алан Бадоєв дійсно планує поширювати фільм на закордонну авдиторію. В ютубі «Довга доба» з’явилася вже з англійськими субтитрами. А напередодні річниці повномасштабного вторгнення спецпоказ фільму відбувся в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі. Далі прем’єра запланована у різних країнах світу.

Здається, режисер непогано знає свого іноземного глядача та розуміє, як його зачепити. «У американців, наприклад є такий запит: відчути, що відчувають українці. Тільки щоб дуже було лайтово. Вони б погралися у гру, як бути українцем, але тільки в віртуальних окулярах.  Європейці більш емпатичні, тому що дехто з них був тут», — розповів Бадоєв в етері «Громадського радіо».

У будь-якому разі «Довга доба» — це в першу чергу наше надбання. Пронизлива фіксація української історії, «щоб ніхто вже не зміг її переписати», як каже слоган фільму. Зокрема це і фіксація особистої історії самого Алана Бадоєва, який заробив ім’я на гламурних кліпах для російських зірок, а зараз займається документуванням злочинів росіян.

«Довга доба ще триває», — нагадує режисер.