Дім, милий дім. В український прокат вийшла приголомшлива драма про Голокост «Зона інтересу»

На березі річки відпочиває родина. Чоловік, жінка, п’ятеро дітей. Малеча грається, верещить. Співають пташки, дзюркотить вода. Повертаються додому в двох машинах уже ввечері, втомлені й задоволені. Живуть у чудовому будинку з садом. У батька — день народження, тож наступного ранку діти роблять йому подарунок — справжнісіньке каное на трьох пасажирів. «Пливе, пливе кораблик золотий», — наспівує задоволений іменинник.

Кадри фільму «Зона інтересу»

На 10-й хвилині з’ясовується, що татусева робота достоту зручно розташована, двері в двері з обійстям: масивний бетонний паркан із колючим дротом і залізними ворітьми.

«Зона інтересу» (The Zone of interest) — новий фільм британського режисера Джонатана Глейзера після тривалої перерви. В основу сценарію Глейзер поклав однойменний роман Мартіна Еміса про життя коменданта Освенцима — Рудольфа Гьосса. На Каннському кінофестивалі картина отримала Гран-прі та приз ФІПРЕССІ.

Свого часу Жан-Люк Годар розмірковував про те, що дуже цікаво було би зняти стрічку про Голокост із погляду рутинних турбот начальника концтабору. Як бути, коли тобі прислали 10000 людей на знищення, а пального, аби спалити трупи, в тебе тільки на 8000 — і все в такому дусі.

Власне, Глейзер утілив цю ідею. До трудів і днів масового вбивці він застосовує оптику, подібну до реаліті-шоу. Режисер фільмував переважну частину «Зони інтересу» за допомогою 10 стаціонарних дистанційно керованих камер, розміщених у маєтку. Сцени, що накладаються хронологічно, знімалися в різних кімнатах одночасно, з однакової відстані, з природним або побутовим освітленням незалежно від їхнього місця в сюжеті. Свій підхід Глейзер називає authorless, буквально «безавторський» — тобто з максимальним відстороненням автора від оповіді. Майже всі епізоди знято статично, на загальних чи середніх планах. Картинка неяскрава, наче притрушена попелом (оператор          Лукаш Жал). Справжній попіл теж з’являється. Жодних загострених діалогів, бурхливих сцен — лише одна не надто критична пересварка.

• Читайте також: «Ми лише виконували накази»: серіал про суд над есесівцями, за допомогою якого можна побачити майбутнє росіян

Виконавці головних ролей, німецька зірка Сандра Хюллер (Гедвіга Гьосс) і Крістіан Фрідель (Рудольф Гьосс), без перебільшень ідеально відповідають формату authorless. Їхні персонажі можуть здатися бляклими, навіть банальними, але власні вони такі і є: втілена банальність зла. Фрідель грає Рудольфа як доскіпливого бюрократа з несподівано тонким голосом і вічно заклопотаним обличчям — трудяга на славу «остаточного розв’язання».  Гюллер каже служниці, котра їй не догодила: «Я можу попросити свого чоловіка розвіяти твій прах над полями» з буденним, майже безтурботним видом. Рудольф не пам’ятає, кого саме зустрів на вечірці верхівки СС у Берліні, бо був зайнятий розрахунками, скільки йому газу знадобиться, аби витруїти всіх цих людей — завжди на варті, завжди в роботі. Гедвіга діловито примірює шубу спаленої єврейки, і, знайшовши в кишені помаду, спокійно фарбує собі губи.

Кадр фільму «Зона інтересу»

Те, чого воліють не помічати ці двоє, в прямому сенсі лишається за кадром — і звучить звідти. Якщо Глейзер усувається від авторства в тому, що стосується нав’язування своїх суджень, то звукорежисер Джонні Берн, навпаки, є автором надзвичайно активним: він у найменших нюансах прописує всю звукову палітру, котру може породити гігантський табір смерті: пихтіння паротягів, крики жертв, гарчання охоронців, гавкіт псів, постріли, гудіння вогню в печах — і все це дещо приглушено, так, що не розбереш слів, але все одно надто ясно, що коїться: така собі задушлива пелена звуку.

Яку рідко й різко розриває етичний контрапункт у коротких вставках із польською дівчинкою на велосипеді. Ризикуючи життям, вона розкладає яблука в тих місцях, де вдень працюватимуть ув’язнені. Композиторка Міка Леві, яка працювала з Глейзером над його попереднім фільмом «Опинись у моїй шкірі», створює тяжкі, низькі звукові контрасти, що падають у прірву раз за разом — дівчинка при цьому заскочена біло-чорним негативним зображенням, наче привид: добрий вчинок у хворому, збоченому світі виглядає і звучить як нічний кошмар. У деталях тут не диявол — а всі дев’ять кіл пекла.

У «Опинись у моїй шкірі» чудовисько (Скарлетт Йоганссон) поступово ставало людиною. В «Зоні інтересів» двоє нуднуватих людей крок за кроком виявляють нічим не стримувану монструозність.

Є найрізноманітніші підходи до показу Голокосту на екрані — і вони були багаторазово використані. Глейзер, вдягши маску безпристрасності, створив фільм, без якого жодна розмова про найбільшу гуманітарну катастрофу людства відтепер неможлива.