Крим "російський" лише 170 років з 3200 літньої історії існування

Російська пропаганда у своїх намірах обґрунтувати напад на Україну постійно використовує псевдоісторичні факти. Сценаріїв є декілька. Іноді Путін транслює нісенітницю, що росіяни та українці один народ. Своєю чергою це показує повні незнання глави Кремля етногенезу власного народу, який має могутні фіно-угорські корені, на відміну від українців, які є прямими нащадками перших слов’ян.

Українці формувалися як нація на територіях, що були прабатьківщиною для великої частини слов’янської сім’ї, але не росіян, які історичне слов’янське коріння несуть у більшості від поляків. Часом трапляється і таке, що російський президент виступає із твердженнями, що Україну створив Ленін чи Сталін. При цьому він забуває, що якраз більшовики знищили відновлену українську державність у формі Української Народної Республіки у 1921 р. Проте одним із головних стовпів усієї московської пропаганди є твердження про начебто історично російський Крим. На основі "історичного права" Кремль хоче пояснити своє військове вторгнення на український півострів. Це повністю хибна кремлівська міфологема, яку треба розглянути по суті. 

Першим населенням Криму, відомим за назвою перших письмових джерел, а не тільки археологічних досліджень, були племена кіммерійців (12 ст. до н.е.). Це були скотарські племена іраномовного походження, які прибули з далеких азійських степів. У середині 7 століття до н. е. більшість кіммерійців була витіснена іншими іраномовними племенами – скіфами, які прибули з тих же степів, де раніше проживали власне кіммерійці. Також до привабливих бухт півострова у 6 ст. до н. е. починають прибувати грецькі колоністи, які засновують на території Криму свої перші поселення: Пантікапей (Керч), Керкенітида (Євпаторія), Феодосія  та кілька інших. Через одне століття з'явився і Херсонес (Севастополь), і саме йому та Пантікапею судилося стати великими центрами греків в Криму. Паралельно в 1 тисячолітті до н. е. у передгірному і гірському Криму, а також на південному узбережжі півострова, з’являються племена таврів, які  прибули через Керченську протоку з суміжних територій передгір’я західного Кавказу.  Скіфська держава в Криму існувала до другої половини 3 ст. н. е.. Тоді її столицею був Неаполь Скіфський (Сімферополь), проте вона була знищена прибулими германськими племенами готів зі Скандинавії, що з'явилися в Криму на початку 3-го століття в період великого переселення народів.

У часи римського панування Крим пережив економічне піднесення. В цей час у Криму з'являються перші християни. Зокрема, сюди був засланий та тут і помер мученицькою смертю 4-й Папа Римський Климент I (101 рік н.е). Наприкінці 4 ст. н.е. готів з півночі Крима витісняють тюркомовні гуни, які є вихідцями зі степів центральної Азії, хоча самі гуни залишили півострів і продовжили похід до центральної Європи. А от частина готського населення відступила в глибину півострова та оселилася у південно-західній частині гірського Криму.  Серед них була успішною проповідь християнства, тому у кінці 4 ст. вони здобувають свого єпископа. Засновується Готська єпархія, яка підпорядковувалася Константинополю. В 5 ст. держава гунів з центром на середньому Дунаї занепадає, і частина їх племен знову знаходить притулок у степовому Криму. Наприкінці 6 ст. степовий Крим був приєднаний до Західного тюркського каганату.

Вторгнення війська тюрків до Криму звужує зону впливу Візантії тільки навколо Херсонесу. Через століття Крим підпадає під владу Хозарського каганату. Хозари надовго закріпились тут. Вони склали етнічну основу кримському народу - караїмів. У 10 ст. Хозарський каганат приходить в занепад після поразки від військ Великого Київського князя Святослава. Київ створює Тмутараканське князівство на узбережжі Керченської протоки, яке 120 років контролювало прохід суден з Чорного в Азовське море та мало у своєму складі східний Крим.  У 9 ст. в Крим ненадовго заходять угорські племена, які потім мігрують на захід до дунайських степів. Потім на півострові з'являються тюркомовні племена печенігів, що прикочували з Центральної Азії. Новим сильним кочовим народом після них стали половці, або тюркомовні кипчаки, які завоювали Крим у 11 ст. Вони підкорили собі більшу частину Криму більше ніж на два століття, поки в Криму не з'явились монголо-татари. Половці стали головним народом, з якого в майбутньому в результаті етногенезу сформувались кримські татари.

У 9 ст. укріплюється Київська держава, розширюються її кордони, виникають торгові та військові стосунки між Руссю та Херсоном (Херсонесом, Севастополем). В 988 р. до Криму прибуває Великий Київський князь Володимир. Його армія захопила Херсонес. Князь Володимир вирішив одружитися з сестрою Візантійського імператора Анною, а він сам та його військо прийняло на півострові християнство. Після цієї події зв'язок між Руссю та Херсоном (Херсонесом, з 18 ст. Севастополем) ще більш поглиблюється, оскільки багато священників, книг та церковних предметів Великий князь Володимир забрав  до Києва саме звідси. В 12-13 ст. купці з Києва та Чернігова активно продавали свої товари через торговий порт Сурож (Судак), оскільки Тмутараканське князівство, яке вони заснували,  припинило своє існування. З початку 13 ст. італійські держави Венеція та Генуя встановлюють контроль над південним узбережжям Криму, при повній домінації генуезців, яке вони тримали до другої половини 15 ст., тобто до приходу турків. Володіння генуезців в Криму отримали назву "Генуезька Газарія". У 13 ст. кримські готи створили свою державу на теренах південно-західного гірського Криму, яка отримала назву Феодоро. Населення Феодоро сповідувало православ'я. Офіційною мовою була грецька. У 1475 р. війська Османської імперії захопили всі землі генуезців та держави Феодоро.

Перша поява монголо-татарського війська в Криму зафіксована в 1223 р. Через 15 років вони появились знову та підпорядкували собі увесь степовий Крим, який став улусом Золотої орди. Центром кримського юрта стало місто Солхат (Старий Крим, який дав назву всьому півострову). Коли ослабла Золота орда то Кримське ханство стає самостійною державою. Роком його заснування вважається 1449. Воно проіснувало до 1783 року, коли російські війська захопили півострів, а цариця Катерина II видає маніфест про приєднання Криму до Росії.

З 1783 до 1917 року Крим був у складі Російської імперії. У 1918-20 роках на теренах півострова відбувалася громадянська війна. Наприкінці 1920 року Крим захопила Червона армія, а в 1921 році більшовики оголосили про створення Кримської автономії у складі радянської Росії. Вона проіснувала до осені 1941 року, коли півострів захопили війська Вермахту. Німці хазяйнували на півострові до 1944 року, коли Крим визволили бійці Четвертого Українського фронту, який у більшості складався з мобілізованих українців.

У травні 1944 року за наказом Сталіна відбувається депортація кримських татар з усіх своїх поселень в Криму. В нелюдських умовах цілий народ транспортують у вагонах для худоби до Узбекистану та районів Приуралля. За цей час кожен четвертий депортований кримський татарин помирає під час вигнання. На місця проживання кримських татар, з метою повної зміни етнічного складу півострова, Кремль привозить російське населення з відсталих областей РРФСР. Вони захоплюють будинки та майно кримських татар і стають більшістю населення Криму. Але враховуючи, що прибули ці люди з інших кліматичних поясів – вони виявилися абсолютно не здатними господарювати на кримських землях.

Ці території попадають у повну стагнацію. Коли лідер радянських комуністів Хрущов відвідав Крим, то прийшов до висновку, що у складі РРФСР півострів не має жодних економічних перспектив. Він це питання виносить на обговорення у Кремлі та знаходить підтримку серед керівництва ЦК КПРС. Були проведені відповідні конституційні правові процедури щодо передачі півострова до складу України. Керівництво в Києві розуміло, що Крим прийдеться багато в чому витягувати республіканськими коштами, та Хрущов пообіцяв підтримку на загальнодержавному рівні у будівництві Кримського каналу з Дніпра до степової частини Криму, що вдихнуло нове життя в економічний розвиток півострова.

У лютому 2014 року російські війська стали захоплювати українські державні об’єкти на півострова. Під дулами автоматів, через два з половиною тижні після окупації півострова, вони організували псевдо референдум про приєднання до Росії, який у світі практично ніхто не визнав.

Знаємо, що найдовше на півострові панували скіфи – 1000 років, тобто з середини 7-го ст. до н.е. до кінця 3-го ст. н.е. Потім можна вважати лідерами за довжиною часу домінування стародавніх греків, які мали свої міста-держави та Боспорську державу з 6-го ст. до 3 ст. н.е., тобто 900 років. Протягом 800 років були історичні згадки про таврів, які жили в гірських районах півострову. 500 років на півострові домінували кіммерійці. 450 років значною частиною Криму володіли Рим та Візантія. 340 років півострів був у складі Кримського ханства, 320 років південний Крим був у складі Отоманської імперії, 300 років він був у складі Хозарського каганату. 240 років у південно-західній частині півострова панували готи в рамках своєї держави Феодоро та перед цим 150 років у всьому Криму з початку 3-го до другої половини 4-го ст. 240 років в степовому Криму панували половці, а у південному Криму хазяйнували генуезці протягом 230 років. Майже 200 років степовий Крим контролювали кочовики печеніги. Київ управляв півостровом 120 років через Тмутараканське князівство та 60 років з 1954 до 2014 роки, тобто разом 180 років.

І нарешті Російська імперія володіла півостровом з 1783 року до 1917, тобто 134 роки плюс радянська Росія після громадянської війни з 1921 року до 1941 – це ще 20 років та після німецької окупації з 1944 до 1953 рік, тобто ще 9 років, що разом 163 роки. Так що з 3200 років точновідомого історичного розвитку Кримського півострова Росія ним володіла лише 173 роки, це з урахуванням 10 років окупації – 2014-2024 рр. У рамках історичного процесу це дуже мало. Це стільки, скільки Росія володіє територіями від Забайкалля до Тихого океану, які відібрала у Китаю. Зараз в сучасних китайських підручниках історії ці землі згадуються як одвіку китайські. Пекін не залишив подумки щодо їх повернення до рідної гавані, як і Київ, що бореться за витиснення російських агресорів з території українського півострова.