Втрата міст. Снарядний голод. НАТО в Україні: військовий аналітик відповів на незручні запитання про війну

Останні півроку повномасштабної війни з РФ супроводжуються для України низкою втрат і потрясінь. Спочатку суспільство спантеличив так званий "провал контрнаступу", потім — втрата Бахмуту і Авдіївки.

Не додають впевненості у завтрашньому дні ані масштабні кадрові перестановки в ЗСУ і Генштабі, ані політична турбулентність у світі, що призводить до проблем із отриманням нами військової підтримки. Крім того, на тлі кризи все голосніше лунають заклики до переговорів з ворогом з боку Туреччини і Китаю.

Цілком природно, у українців накопичилося чимало складних запитань про війну, поставити які не завжди зручно.

"Телеграф" взяв цю місію на себе, звернувшись за відповідями до полковника ЗСУ, воєнного аналітика, кандидата політичних наук Петра Черника.

Безпрецедентні досягнення ЗСУ

– Останні півроку дедалі частіше лунає думка, що сьогоднішня ситуація на фронті є ледь не найскладнішою для нас з початку повномасштабної війни. Ви погоджуєтесь з цим?

– Це абсолютно хибна точка зору. Найскладнішою ситуація була у перші місяці війни, доки не з'явилися HIMARS. Відтоді ми продемонстрували безпрецедентні явища на полі бою. Щоб зрозуміти це, варто зазирнути в цифри, які не брешуть.

Предметно: за цей час ми відбили 50% захопленої території і знищили 420 тисяч війська РФ офіційно (щоб дізнатися число поранених — цю цифру можна сміливо помножити на три). За обсягом втрат ця війна не має аналогів з часів Другої світової війни, за винятком Ірано-Іракської 1980-1988 рр.

Крім того, ми знищили понад 6600 (із 3400 станом на початок війни) ворожих танків і понад 10 тисяч (з 5500 станом на початок війни) одиниць ствольної артилерії, до 13 тисяч бронетехніки з парку ЗС РФ в 14 тисяч машин.

"Заземлено" понад 340 літаків, 15 з яких – лише за останній місяць, а два (А-50) були знищені вперше з 1960-х років, коли в авіації почала застосовуватися радіолокація.

Країна, яка не має флоту, топить підводний човен ворога і нищить 20 кораблів. Ракетний крейсер "Москва" за своєю значимістю можна прирівняти до потоплених у Другій світовій лінкорів "Тірпіц" і "Ямато", з тією різницею, що радянська армія налічувала 11 млн людей.

– Можливо, занепадницькі настрої з’явилися після провалу торішнього контрнаступу?

– А хто вирішив, що він був провалений? За минулий рік ми — кількісно слабша сторона — прорубали в "лінії Суровікіна" плацдарм 10 на 10 кілометрів.

Окупанти Бахмут взяли "м'ясними хвилями", в результаті чого були вбиті 22 тисячі найманців ПВК "Вагнер". Це безпрецедентні показники.

За підрахунками аналітиків Oryx, в один з тижнів боїв за Авдіївку був зафіксований історичний рекорд співвідношення підтверджених втрат: 1 до 15. У місті, оборона якого тривала з 2014-го року, станом на 7 жовтня 2023-го росіяни втратили 15 тисяч тільки вбитими, 748 бойових броньованих машин (понад сім полків) і 364 танки (чотири полки).

А тепер згадаймо діаметр Авдіївки (5-8 км), в якому росіяни просунулися на показники роти – півтора-два кілометри. Ось і маємо, що навалу "другої армії світу" стримує 18-та армія світу. І стримуємо ми їх з часів татаро-монгольської орди, адже московити – ніхто інший, як їхнє продовження. Ми перші в історії витримуємо конвенційну війну такого типу і характеру, меншими силами проти більших ресурсів.

Те, що зараз ми перебуваємо в стані завмирання фронту, вогневої рівноваги і окопної війни зразка 1915-1917 років – факт. Але це не дорівнює поняттю "найскладнішої ситуації на фронті". Це цілком нормально за такої чисельної переваги ворога: 35-мільйонна нація може гідно і ефективно боротися, але зрівнятися у показниках з нацією у 140 мільйонів, яка до того ж не рахує власні втрати, – дещо непросто.

Історичні паралелі і непередбачуваність війни

– Іншими словами, низка поразок, які спіткали нас в останні півроку, – це штатна воєнна ситуація?

– Абсолютно. Українці мають психологічну особливість: здобуваючи ситуативну перемогу, ми очікуємо, що й надалі буде тільки так або навіть краще. На практиці це неможливо, особливо у війні екзистенційного порядку.

Ворог знає, за що він воює: якщо Путін програє, його просто вб’ють свої ж. Він добре це усвідомлює, тому б’ється на смерть, не рахуючись з втратами. Ми не можемо дозволити собі цього, адже шануємо солдатів, кожен з яких — на вагу золота, тому тактика "м’ясних штурмів" для нас неприйнятна.

Аби зрозуміти, наскільки непередбачувано можуть розгортатися події, варто пригадати Столітню війну. Йшов 1356-й, битва при Пуатьє. Англійці завдали нищівної поразки французам: короля, його сина-спадкоємця і 80% всієї еліти країни взяли в полон. Майже вся аристократія, що брала участь в бойових діях, була знищена. Здається, це кінець? Ні, війну виграла Франція.

Вдаривши по Перл-Харбору, японці були впевнені, що американцям кінець. Вони потопили практично весь Тихоокеанський флот, американцям просто нічим було воювати. Тим не менш, вони виграли цю війну.

Блискуча перемога Івана Виговського над московськими військами при Конотопі 1658-го. Всі вже думали, що козаки дійдуть до Москви і їй кінець, але ми програли. Наполеон виграв битву при Бородіно, спалив Москву і все ж програв.

Війна – дуже непередбачувана і нестабільна справа. Ініціатива і перевага на полі бою може переходити від однієї сторони до іншої безліч разів.

– Яких найбільших помилок ми припустилися за останні два роки?

– Помилки цієї війни ми будемо розбирати тоді, коли вона закінчиться. Зараз можна констатувати, що нашою фундаментальною помилкою з 1991 року став перехід суспільства у стан пацифізму з вірою у те, що війни закінчились.

Так, війна – це величезне зло, але людство не може існувати без цього інструменту.

Зараз непросто, але може бути гірше

– Чи вдасться нам утримувати сьогоднішні позиції з тими темпами і обсягами постачання військової підтримки, які ми маємо?

– Нам вже вдається і досить успішно. Завдаючи ворогу таких втрат, ми без перебільшення щодня створюємо історичний прецедент.

Дійсно, кризи зі снарядами трапляються. Остання тривала у межах минулих двох-трьох тижнів, але чехи вже знайшли, де взяти для нас 800 тисяч боєприпасів, і навіть зібрали на це півмільярда доларів. Процес зрушив з мертвої точки.

– Які напрями ведення бойових дій сьогодні є найскладнішими у сенсі ризиків прориву окупаційних військ?

– Східний плацдарм. Путіну до моменту самоперепризначення на пост президента потрібен результат. Вони дійшли висновку, що стратегічної мети – ліквідувати українську державність – не досягають і вже не досягнуть. А отже слід повертатися до казус беллі.

Формальним приводом до війни було визнання двох псевдореспублік. Виходячи з цього, завдання окупантів — вийти на адміністративні кордони так званих "Л/ДНР" за наступні 50 днів.

Чи будуть тиснути усіма силами? Будуть. Чи впораються? Ніхто не знає. Нам треба робити все можливе, щоб зірвати ці плани.

– Чи є у Росії достатньо ресурсів для окупації великих міст: Харкова, Херсона, Одеси, Запоріжжя?

– Сьогодні нема. У лютому 2022-го ми не були готові до повномасштабного вторгнення, а вони готувалися. На той момент у них був план, величезні людські ресурси і такі ж запаси техніки. Все, на що вони спромоглися з такими козирями, це окупація Херсона.

Зараз для взяття великих міст в Росії мають піти на всеохоплюючу мобілізацію за принципом Другої світової війни: "Вставай, страна огромная!" Якщо після свого переобрання Путін наважиться на це, він матиме у розпорядженні до трьох мільйонів людей. Це дуже багато.

– Якщо це станеться, який вихід буде для нас?

– Наша відповідь: авіація, авіація, авіація. Згадайте початок нашої розмови про втрати, яких ми їм завдали, а тепер уявіть, що було б, якби ми мали 120 одиниць F-16 і півтори тисячі ракет до ATACMS.

Зараз нам необхідно якнайбільше далекобійних ракет, артилерії. Касетні боєприпаси М-864 показали себе просто блискуче. Один снаряд виконує ту ж функцію, що й 30 звичайних.

Ось, що може стати виходом для нас. Боротьба якості з кількістю, боротьба Давида і Голіафа. Біблійний сюжет у найчистішому вигляді.

Ядерне напруження зростає

– Чи може НАТО втрутитись у конфлікт, якщо ситуація в Україні стане вкрай важкою, але прямої загрози Альянсу не буде?

– Ні. Поки ракета не прилетить у Бундесвер і поки не буде доведено, що це російська ракета, нічого подібного не станеться. Водночас я припускаю розвиток сценарію, який запропонував Еммануель Макрон. Цілком ймовірно, війська європейських країн дійсно з’являться на нашій території, але не як бойовий елемент.

Ми маємо понад дві тисячі км кордону з РФ. Там стоять наші війська і техніка. Чому б не розмістити на найбільш спокійних ділянках — Луцьк і вгору від нього — батальйонно-тактичну групу, скажімо, Литви? Уявіть: 800 чоловік, 11 танків, 33 бойові броньовані машини. Звісно, вони б були нам корисні.

– Але ж страх Європи стати учасницею конфлікту нікуди не зник. Ядерні погрози досі працюють?

– Звісно, адже ніхто не знає, де точка неповернення. Водночас є феноменальний вислів: уникаючи ескалації, ти неминуче приходиш до конфронтації. Пружина стискається і рано чи пізно вона мусить вистрілити. Все зайшло так далеко, що повернення в режим умовного 2012 року вже неможливе.

Карибська криза, 1962 рік. Хрущову нічого не загрожувало. Абсолютно. Це були виключно емоції. Втім, ключі були вставлені у ядерні пускові установки. "Годинник судного дня" показував дві хвилини до апокаліпсису.

А тепер порівняйте становище Хрущова зі становищем Путіна, Бортнікова, Шойгу… Найвпливовіші люди РФ визнані злочинцями і половина з них вже оголошена в міжнародний розшук або навіть має ордер на арешт.

Тим часом, "годинник судного дня" переведений на 30 секунд вперед. Це дуже великий "крок" і разом з тим, це математичні алгоритми без емоцій.

Ризики ядерного удару розраховують комп’ютери, за якими сидить команда з 16 нобелівських лауреатів. Враховуючи це, можна сказати, що ситуація досить напружена.

Коли і чим закінчиться війна

– Аналізуючи ситуацію на фронті, позицію Заходу і можливості — як наші, так і ворога — який сценарій війни ви вбачаєте найбільш вірогідним: вихід ЗСУ на кордони 1991-го, початку 2022-го року чи все ж переговори?

– Буду відвертим: уявлення не маю. Я в глухому куті. Я перейшов у режим щоденного покрокового аналізу: день пережили, втримали, підбили підсумки. Спілкуючись з колегами з-за океану, яких я вважаю в десятки разів розумнішими за себе, чую ті ж думки. Нам потрібно вийти з цієї фази війни, але яким чином — ніхто не знає.

Знову ж таки, 1942 року ніхто не мав навіть приблизного уявлення про те, коли і чим завершиться війна. 1944-го нищили німецьку промисловість, протягом майже двох років щомісяця на Німеччину скидали бомби у кількості, що за потужністю дорівнюють 50 вибухам у Хіросімі. Це майже неможливо уявити, але німці трималися. Хребет був зламаний лише 1943-го. Після Сталінграда стало зрозуміло, що вони приречені. І навіть після цього до остаточного завершення війни минуло чимало часу.

Американці також прорахувалися. Вони були впевнені, що до Різдва 1944-го повернуться додому. Японці ж чинили такий опір і мали таку оборону на островах, що війна могла затягтися ще більш, аніж на два роки і коштувати США понад два мільйони людей. Це і стало головною причиною для скидання ядерних бомб.

Зараз відбувається щось подібне.

– Втім, рано чи пізно кінець все одно настане…

– Гарантовано. Ба більше, я точно знаю, коли і чим війна закінчиться по-справжньому. Розпад Російської Федерації, її ядерне роззброєння і стискання до кордонів 1471 року — моменту останнього картографування Московського царства. Люди, які залишаться там, ще три покоління будуть проходити санацію, але ніхто не влаштовуватиме їм геноциду, як це буде з нами у разі перемоги РФ.

Переговори, звісно, будуть. Всі війни закінчуються на папері, по-іншому не буває. Запитання: коли, за яких обставин і на чию користь. Відповіді поки не існує.