Фурії, Орлани та Лелеки. Як війна дронів впливає на тактику ЗСУ і ЗС РФ

Із заголовків можна зробити хибний висновок, що ера роботів-убивць уже настала. В Україні автономні рої безпілотників нібито вистежують ворогів і самостійно вирішують, кого або що атакувати. Оскільки Україна і Росія використовують безліч різних типів всюдисущих безпілотників над лінією фронту, деякі аналітики дійшли висновку, що дрони докорінно змінили характер війни і є ключовим чинником, який визначить переможця в конфлікті. У своїй доповіді Центру нової американської безпеки "Evolution Not Revolution: Drone Warfare in Russia's 2022 Invasion of Ukraine" я приходжу до протилежного висновку. Безпілотники не змінили докорінно характер війни і не визначать, хто переможе або програє в цій війні. Проте безпілотники змінюють те, як українські та російські війська б'ються на тактичному рівні, і впливатимуть на всі поля бою в майбутньому.

Фокус переклав статтю Стейсі Петтіджон про еволюцію дронів на фронті російсько-української війни.

Дрони дійсно змінили поле бою в Україні, надавши доступні та недорогі можливості в масштабах, яких раніше не існувало. Вони ускладнюють концентрацію сил, ефект раптовості та проведення наступальних операцій. Хоча безпілотники не живучіші за літаки з екіпажем, вони дають змогу іти на більші ризики. Крім того, безпілотники не обов'язково мають бути живучими, якщо вони дешеві і численні, адже їхній арсенал легко поповнити.

Проте загальний вплив безпілотників був радше еволюційним, ніж революційним. БПЛА, підключені до наземних вогневих установок, перетворили звичайні артилерійські снаряди на високоточну зброю. Дрони-камікадзе з видом від першої особи можуть точно уражати рухомі цілі, роблячи фронт ще небезпечнішим. Проте навіть велика кількість невеликих безпілотників не може зрівнятися з артилерією за потужністю та обсягом вогню, а отже, не замінить гаубиці. Крім того, хоча безпілотники забезпечують доступну повітряну міць, вони не замінили традиційні військово-повітряні сили і не змогли домогтися переваги в повітрі. З огляду на це, Вашингтон повинен продовжувати допомагати Україні вдосконалювати парк безпілотників, але при цьому реалістично оцінювати наслідки.

Це не ті безпілотники, які ви шукаєте

Відрізнити факт від вигадки під час війни часто буває непросто, особливо коли обидві сторони активно ведуть інформаційну війну, щоб сформувати чуже сприйняття. Перший безпілотник, який спадає на думку багатьом, коли вони думають про війну в Україні, – це широко розрекламований турецький Bayraktar TB2, який активно використовувався у перші дні та тижні війни і допоміг відбити першу атаку Росії. Однак загалом середньовисотні безпілотники великої тривалості польоту, як-от TB2 або російський "Оріон", не відіграли великої ролі в цій війні. Турецька пропаганда підносить TB2 як фантастичну зброю, здатну обійти навіть найсучасніші системи ППО і доступну за ціною. Однак насправді, щойно Росія пом'якшила правила застосування своїх ракет класу "земля-повітря", більшість TB2 були збиті і, по суті, зникли з поля бою.

Хоча великі багаторазові безпілотники рідко використовуються в цій війні, українські та російські сухопутні війська широко застосовують невеликі військові та комерційні дрони або дрони "зроби сам". Військові розвідувальні безпілотники, як-от українські "Фурія" або Flyeye, або російські "Орлан-10" чи ZALA 421, потужніші та дорожчі за більшість їхніх комерційних аналогів і тому зазвичай перебувають у віданні великих підрозділів, наприклад, батальйонів.

На відміну від них, невеликі комерційні квадрокоптери, які коштують лише кілька тисяч доларів, поширені повсюдно, але мають меншу дальність польоту і обмежений час автономної роботи. Комерційні безпілотники надають фронтовикам розвідувальну інформацію про бойовий простір, яка раніше була доступна тільки вищим чинам у штабі. Так, жоден український або російський підрозділ не спробує здійснити маневр або почати атаку, не маючи хоча б одного невеликого комерційного дрона для розвідки і надання в режимі реального часу інформації про дислокацію ворожих і дружніх сил. Оскільки російські та українські наземні підрозділи на кожному ешелоні мають на озброєнні безліч комерційних безпілотників, небо над лінією фронту кишить маленькими квадрокоптерами.

Чистий вплив безлічі невеликих військових і комерційних безпілотників на перебіг війни полягає в тому, що оборона стає домінуючою, а лінії фронту – надзвичайно небезпечними. Відтак, українським і російським силам важко переміщатися чи масуватися, а отже, досягати тактичної раптовості чи переходити в наступ. Але, як пояснив Франц Штефан-Ґаді, наступальні операції все ж можливі, якщо одна зі сторін скористається чинниками довкілля, що перешкоджають безпілотним операціям. Лінії фронту в Україні не є ні непроникними, ні повністю прозорими, але безпілотники змушують війська розосереджуватися і ховатися, що загалом ускладнює маневрування і наступ.

Доступність і дешевизна безпілотників створює нові можливості в масштабах, яких раніше не існувало, але не тільки безпілотники змінюють поле бою. Як стверджують Мік Раян і Клінт Хінот, саме поєднання великої кількості систем озброєнь, пов'язаних між собою, є по-справжньому вирішальним фактором. В Україні основною зв'язкою були неозброєні безпілотники та артилерія, що прискорили час наведення на ціль і дали змогу вести точний вогонь із наземних позицій. Як зазначають Джеффрі Едмондс і Семюел Бендетт, безпілотники є ключовими ланками того, що Росія називає своїм розвідувально-ударним комплексом, або мережею сил, що здійснюють цілевказівку для артилерійських підрозділів.

Оскільки артилерія є домінуючою зброєю в цій війні, безпілотники відіграють важливу роль як спостерігачі, які виявляють цілі і допомагають коригувати вогонь, передаючи інформацію про цілі вогневим підрозділам за допомогою віртуальних бойових мереж, таких як "Кропива" і "Стрілець". Найчастіше кілька безпілотників, що діють в одному повітряному просторі, виконують різні функції, створюючи розподілений і стійкий ланцюг ураження. Один високолітальний безпілотник визначає потенційну ціль, а потім відправляє дешевший безпілотник меншого розміру, щоб переконатися, що це вороже формування, яке варто вразити. Третій безпілотник отримує дані про якість наведення і передає їх гаубицям, які потім відкривають вогонь. Той самий безпілотник, що відповідає за наведення на ціль, або інший малий безпілотник може оцінити, чи було ціль знищено, а якщо ні, то допомогти скоригувати точку прицілювання. Так, безпілотники дають змогу неточній зброї непрямого вогню чинити точний вплив.

Камікадзе і БПЛА з видом від першої особи

Крім того, в останній рік дрони-камікадзе або баражуючі боєприпаси також забезпечують можливість нанесення точних ударів, особливо в парі з неозброєними безпілотниками і артилерією. Дрони-камікадзе – це одноразові системи, які врізаються в ціль і більше схожі на боєприпаси, ніж на літаки, які повинні здійснювати безліч вильотів. Дрони-камікадзе військового класу, такі як український Switchblade 600 або російський "Ланцет-3", стали найкращою зброєю для контрбатарейної боротьби. Коли неозброєний безпілотник, як-от "Пума" або "Орлан-10", виявляє ворожу артилерійську установку, запускається дрон-камікадзе, щоб знищити гармату або радар. Так, військові дрони-камікадзе і розвідувальні безпілотники є ключовим чинником, що визначає переможця переможе в артилерійській дуелі.

За останні півроку поширилися дрони-камікадзе з видом від першої особи, керовані операторами в захисних окулярах. Україна першою зібрала цю дешеву зброю з комерційних гоночних безпілотників, але Росія швидко наздогнала, і тепер її масштаб виробництва дронів з видом від першої особи перевершує український. Дрони-камікадзе вартістю близько 400 доларів за штуку коштують дешевше за інші види зброї і дозволяють солдатам атакувати рухомі цілі за межами прямої видимості. Дрони з видом від першої особи являють собою дешеві високоточні протипіхотні та протитанкові засоби, але вони залишаються тактичною зброєю з обмеженим радіусом дії, навіть за умови застосування безпілотних ретрансляторів зв'язку. Як правило, ці гоночні дрони працюють у парі з неозброєними розвідувальними дронамі, які мають більшу витривалість, а тому можуть виявити цілі, провести оцінку завданої шкоди і спрямувати швидкого камікадзе до цілі до того, як сяде його батарея.

Камікадзе з видом від першої особи – це несподіваний винахід, який бере початок у комерційних технологіях і який порушив сформований баланс на полі бою через свою дешевизну, а отже, і численність. Однак самі по собі безпілотники-саморобки не замінюють наявні системи озброєнь. Ці дрони-камікадзе мають суттєві обмеження і найефективніші під час взаємодії з неозброєними дронами та артилерією. Хоча дальність польоту безпілотників з видом від першої особи більша, ніж у більшості протитанкових гармат, вони несуть менше корисне навантаження, ніж американський Javelin.

Як правило, дрони з видом від першої особи виводять з ладу або знерухомлюють танки одним ударом. Після того як танк знерухомлений, його знищують артилерійським вогнем або подальшими атаками камікадзе, спрямованими на слабкі місця, як-от бензобак або задня частина башти, пробиття яких може призвести до великого вибуху, здатного знищити машину. Така тактика з використанням дронів з видом від першої особи, безпілотників спостереження і артилерії виявилася дуже ефективною і, як зазначають Майкл Кофман і Роб Лі, змусила війська поблизу лінії фронту відмовитися від використання транспортних засобів на користь розподіленого маневрування і атак у складі піхотних підрозділів.

Таким чином, дрони-камікадзе – це ефективне доповнення до наявної зброї, що може допомогти заощадити дефіцитні артилерійські боєприпаси та доповнити наступальну вогневу міць на фронті.

Важливо зазначити, що навіть велика кількість маленьких саморобних камікадзе не може зрівнятися за потужністю з артилерійським вогнем. Гаубиці також можуть вести тривалий вогонь у повільнішому, але безперервному темпі. Наприклад, базовий 155-мм американський снаряд містить майже 11 кг вибухівки порівняно з 1,3 кг, які несе безпілотник із видом від першої особи. Великі атаки камікадзе, що складаються з безлічі дронів з видом від першої особи, наразі обмежені через електронні перешкоди, а також через те, що кожним дроном потрібно керувати індивідуально, а взаємодії між ними координуються вручну. Таким чином, безпілотники з видом від першої особи поки що не можуть створити такий же обсяг вогню, як артилерійські залпи.

Крім того, атаки гоночних дронів обмежені необхідністю в дуже досвідчених пілотах. Оскільки безпілотники з видом від першої особи не є зброєю на кшталт "вистрілив і забув", їм потрібен оператор, здатний швидко визначити слабкі місця на цілі та спритно спрямувати камікадзе у вразливу точку. На відміну від управління простими комерційними квадрокоптерами, не кожен може оволодіти цими навичками. Ба більше, навіть тим, хто має основні навички, потрібні тижні, а то й місяці тренувань, щоб досягти справжньої майстерності.

Той факт, що дрони з видом від першої особи залишаються прив'язаними до свого пілота-людини, також є перешкодою на полі бою. Хоча гоночні дрони складно перехопити фізично, їх можна зупинити, заглушивши канал управління. Українські розробники працюють над створенням програмного забезпечення, яке дасть змогу дрону з видом від першої особи засікти ціль і виконати місію камікадзе, навіть якщо зв'язок із ним перерветься. Це було б помітним проривом, який міг би звести нанівець один із найефективніших захистів від дронів із видом від першої особи та потенційно зменшити кількість навичок, необхідних для їхнього пілотування. Іншими словами, якщо це відкриття вдасться воно зможе подолати вузькі місця в навчанні та дасть змогу ефективно масштабувати кустарні дрони-камікадзе. Однак використання штучного інтелекту та автономності у війні в Україні – це ще одна тема, яку часто неправильно розуміють.

Армії безпілотників, прив'язані до людей

Незважаючи на численні заголовки про автономні російські та українські безпілотники, дискусії щодо штучного інтелекту та автономності зазвичай не вирізняються точністю та, як наслідок, створюють хибне враження щодо рівня та типу автономності, яка існує на полі бою. Переважна більшість безпілотників у війні в Україні керуються дистанційно, і саме люди, а не машини, залишаються інтерфейсом, що вручну координує дії кількох безпілотників. Так, не існує справжніх роїв дронів або кооперативної автономії. Дрони зазвичай діють у парі, а пілоти спілкуються через текстовий чат у віртуальній бойовій мережі або через мобільні телефони. Як підкреслив Джек Вотлінг, безекіпажна зброя, як і раніше, зав'язана на людей. Штефан-Ґаді також зауважив, що в українських штурмових загонах майже стільки ж операторів дронів, скільки піхотинців. На кожен безпілотник, як правило, припадає двоє людей-операторів, один з яких займається навігацією і зв'язком, а інший керує літальним апаратом. Незважаючи на те, що більшість безпілотників, як і раніше, пілотуються людьми, існують і обмежені форми автономності. Наприклад, багато військових і комерційних безпілотників автономно виконують рутинні, але важливі завдання, такі як автоматичний зліт і посадка, і мають вбудоване програмне забезпечення для запобігання зіткненням.

Важливо FPV-дрони на війні. Як розвиватиметься технологія у 2024 році

Ці види автономних можливостей вкрай важливі, але вони далекі від повністю автономних дронів, які самостійно ухвалюють рішення, кого, що і коли вбивати. За словами Пола Шарре, автора книжок Army of None: Autonomous Weapons and the Future of War і Four Battlegrounds: Power in the Age of Artificial Intelligence, повністю автономна зброя "визначається здатністю самостійно завершувати цикл бойового застосування – пошук, ухвалення рішення про бойове застосування та ураження цілі". Визначити, чи ухвалює зброя в автономному режимі рішення про життя і смерть, особливо складно, оскільки за цим спостерігає тільки оператор безпілотника. Дрон, що скидає бомбу або врізається в ціль, має однаковий вигляд незалежно від того, чи керувався він дистанційно, коли оператор вибирав ціль і приймав рішення щодо ураження, а чи дрон мав здатність автономно визначати цілі та наносити по них удари самостійно. Часто, як у випадку з російським безпілотником-камікадзе "Ланцет-3", з'ясовується, що виробник зброї перебільшив можливості системи, яка не володіє обіцяним рівнем автономності і не працює так, як очікувалося.

В інших випадках безпілотник має вузькообмежену автономність, характерну для інших типів зброї. Прикладом може слугувати тип автономності, який Україна намагається розробити для своїх безпілотників-камікадзе з видом від першої особи. Для своїх саморобних дронів-камікадзе українці створюють програмне забезпечення автономного розпізнавання об'єктів і навігації. Ці можливості вже є у військових дронах-камікадзе, таких як Switchblade 300, або в іншій самонавідній зброї, такій як Javelin або AIM-120 Advanced Medium Range Air-to-Air Missile. Людина вибирає ціль, а потім зброя автоматично наводиться на неї. Термінальне наведення за принципом "вистрілив і забув" жорстко прив'язане до часу і простору, і його не варто боятися. Якщо українці зможуть розробити таке програмне забезпечення, використовуючи комерційно доступні системи, це буде ще одним важливим кроком у поширенні високоточної ударної зброї, але не повністю автономним роботом-убивцею.

Є ознаки того, що Україна і Росія працюють над створенням повністю автономних безпілотників, але ті поки що не набули широкого розповсюдження – ймовірно, тому, що вони неефективні. Український безпілотник Saker Scout імовірно має функцію розпізнавання об'єктів і прагне діяти повністю автономно. Девід Гемблінг повідомляє, що Saker Scout може розпізнавати 64 різні цілі і що його вже використовували в повністю автономній атаці. Однак сьогодні повністю автономні безпілотники в Україні здаються швидше винятком, ніж нормою, а повністю автономні системи або дуже дорогі, або не працюють так, як обіцяно. Цілком імовірно, справа в останньому. Розпізнавання об'єктів простіше проводити в безперешкодному середовищі, наприклад у повітрі або на морі, але набагато складніше на землі, коли супротивник намагається сховатися. На фронтах в Україні, де обладнання практично не стандартизоване, було б особливо складно розробити повністю автономну систему, яка могла б розпізнавати всі різні варіанти військової техніки і при цьому викликала б довіру у користувачів. У міру розвитку штучного інтелекту в майбутньому можуть з'явитися повністю автономні безпілотники. Але, найімовірніше, це буде поступовий процес, що дасть змогу солдатам постійно вдосконалювати систему і розвивати довіру до неї. Наприклад, неозброєний безпілотник, якому доручено виявлення цілей, може використовувати штучний інтелект для ідентифікації цілей, які потім можуть бути перевірені людиною і вражені ударним безпілотником.

Таким чином, багато безпілотників в Україні мають різні типи обмежених автономних можливостей, і Україна, можливо, близька до створення напівавтономних безпілотників з видом від першої особи, але повністю автономних безпілотників у цій війні мало, якщо вони взагалі є. З огляду на швидкість розвитку штучного інтелекту і темпи впровадження інновацій на поле бою, в найближчі рік-два ситуація може змінитися, тим більше що повністю автономні дрони можуть забезпечити важливі тактичні переваги.

Еволюція у військовій справі

Окремо всі ці інновації в галузі безпілотників є помітними досягненнями, але навіть у сукупності вони не виглядають революційними. За словами Ендрю Крепіневича, революції у військовій справі повинні "докорінно змінювати характер і перебіг конфлікту", "різко підвищуючи – часто на порядок або більше – бойовий потенціал і військову ефективність збройних сил". Революції у військовій справі настільки всеосяжні, що приводять до застарівання старої зброї, способів ведення бойових дій та організаційних структур. Так, революції вимагають не лише широкого впровадження нових технологій. Крім того, військові мають розробити нові оперативні концепції, інтегрувати нові можливості в ширші військові системи, а також адаптувати свою організаційну культуру та структуру. Не дивно, що такі масштабні зміни потребують часу.

Президент Володимир Зеленський нещодавно оголосив про створення окремої української служби безпілотників, що може здатися передвісником революції. Однак це далеко не так. Оскільки безпілотники в українській війні були найефективнішими в поєднанні з іншими засобами, створення окремого відомства може принести додаткові перешкоди для ефективної інтеграції безпілотників з іншими видами зброї. Багато в чому це академічні дискусії про визначення революції у військовій справі, які не мають стосунку до важливішого питання: доступність і дешевизна військових та дешевих комерційних безпілотників докорінно змінює ведення війни в Україні на тактичному рівні. Але важливо не перебільшувати вплив будь-якої однієї технології або системи озброєнь, тому що не існує технологічної срібної кулі, яка виграє цей конфлікт для України.

Оскільки більшість безпілотників в Україні – це комерційні системи, технологія швидко поширилася на боці супротивника і не дала стійкої переваги жодній зі сторін. Упродовж усієї війни відбувалися швидкі цикли адаптації, оскільки обидві сторони вчилися одна в одної, успішно переймаючи тактику і технології та розробляючи контрзаходи для поліпшення своєї оборони.

Ця модель, найімовірніше, збережеться і надалі, але є кроки, які можна зробити, щоб зміцнити потенціал України в галузі безпілотників і використовувати технічну винахідливість її населення.

• По-перше, Сполучені Штати і Європа повинні допомогти Україні розробити програмне забезпечення, яке дасть змогу створювати напівавтономні безпілотники з видом від першої особи. Оскільки Росія не так уміло впроваджує комерційне програмне забезпечення у свою зброю та операції, саморобні дрони-камікадзе з автономним наведенням на ціль могли б забезпечити українським силам більш надійну перевагу.
• По-друге, Сполучені Штати і Європа повинні допомогти Україні перейти від кустарної моделі виробництва до промислового виробництва дронів, особливо великих дронів-камікадзе і дронів з видом від першої особи. Росія перевершила Україну у війні безпілотників завдяки своїй здатності нарощувати виробництво невеликих військових БПЛА. У співвідношенні "один до одного" російські безпілотники часто поступаються українським, але російські війська просто мають більші запаси цієї критично важливої зброї. Україна може і повинна розширювати свої можливості з виробництва безпілотників, що потребуватиме відбору переможців і аутсайдерів та розширення виробництва найкращих систем.

Згодом, коли безпілотники стануть автономнішими і будуть тісніше пов'язані з іншими видами зброї, вони можуть кардинально змінити військову доктрину і організації та зробити справжню революцію у веденні війни. Але поки що в Україні війна з дронами – це еволюція, а не революція. Очевидно, що дрони самі по собі не визначать переможця в цьому конфлікті, але вони, безумовно, відіграватимуть помітну роль у нинішній війні в Україні та на інших полях битв у майбутньому.

Про автора

Стейсі Петтіджон – старша наукова співробітниця і директорка оборонної програми в Центрі нової американської безпеки.

Важливо "Народні FPV" вже працюють: як дрони "з кухні" підсилили ЗСУ і хто може їх виготовляти