Лєна Чиченіна: «Остаточний варіант сценарію “Оскара” надіслали нам уже під час трансляції»

У ніч із 10 на 11 березня в Лос-Анджелесі пройшла 96-та церемонія нагородження кінопремії «Оскар». Уже вдруге на телеканалі «Суспільне Культура» відбулась ексклюзивна пряма трансляція церемонії, а коментувала цю подію наживо Лєна Чиченіна.

Як вона готувала свій сценарій для Оскарівської ночі, які недоліки попередніх трансляцій врахувала, чи вгадала імена переможців та що думає про роль Держкіно в розвитку українського кінематографу — про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський говорять у новому випуску з Лєною Чиченіною, кінокритикинею, артоглядачкою «Детектора медіа».

Ця розмова зі свіжими враженнями коментаторки оскарівської церемонії була записана безпосередньо в день її проведення.

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, SoundCloud, MEGOGO Audio, NV Подкасти, YouTube та інших подкастингових платформах.

00:00 Про проблеми минулих трансляцій Оскарівських церемоній: «Коментатори коментували постійно. На піснях, на репліках ведучого, а глядачам хотілося почути жарти»;

08:12 Що означає для України перемога на «Оскарі»;

15:30 Про трансляцію церемонії вручення «Оскара» в Україні у попередні роки: «Коментувати запрошували Альону Вінницьку, Анатолія Анатоліча, які в кіно не розуміються»;

17:30 Про підготовку до трансляції: «Мені треба за 25 секунд, поки Нолан шурує до сцени, сказати щось про нього вочевидь не дуже банальне»;

25:36 Про переможців: «Саме цього року якось особливо було передбачувано»;

36:00 Про державну підтримку кінематографії: «У нас досі немає стратегії розвитку кіно»;

46:52 Про запуск нового медіатаблоїда: «Це буде помста Антоніни!»

Про проблеми минулих трансляцій Оскарівських церемоній: «Коментатори коментували постійно. На піснях, на репліках ведучого, а глядачам хотілося почути жарти»

Вадим Міський: Лєно, ти вперше коментувала «Оскар» і одразу довелося коментувати вручення першого «Оскару» для України. Як ти прожила цей момент, коли почула, що «20 днів у Маріуполі» виграв в номінації найкращий документальний фільм?

Лєна Чиченіна: Я спершу розповім, в чому завжди була проблема в Оскарівських церемоніях, як саме в нас вони відбуваються — коментатори коментували постійно. Дуже було багато коментувань! Коментували на піснях, на репліках ведучого, а глядачам хотілося почути жарти! Колеги з «Суспільне Культура», які цю трансляцію робили, погодилися зі мною, щоб давати по максимуму синхронний переклад того, що говоритимуть на сцені, а я буду вклинюватися в дуже короткі паузи, аби щось прокоментувати. І тому я хочу сказати, що перекладачі Сергій Тюпа, Олексій Тертичний, Андрій Бєсєдін — саме вони були головними у нашій трансляції, а також Лада Соколюк і Юлія Порплік, які забезпечували жестову мову.

Я, в принципі, людина не надто емоційна, в мене не проявляється радість, тим більше, я розуміла, що цей фільм швидше за все отримає нагороду.

Вадим Міський: Я зацитую: «О боже, я не знаю, як це коментувати, окрім того, що я це знала. Ми всі це знали, що це відбудеться!» — це ти сказала в ефірі прямо в момент оголошення переможця в номінації. Тобто, ти знала, була переконана на 100%?

Лєна Чиченіна: Тут не можна бути переконаним повністю, але принаймні я не сильно здивувалась.

Що означає для України перемога на «Оскарі»

Вадим Міський: Що взагалі означає для України перемога на «Оскарі»?

Лєна Чиченіна: Це означає переможеньку! Це означає, що ми заходимо в соцмережі і бачимо дуже багато радості. Але і зраду теж бачимо, люди пишуть: «А що це нам дає?», «Ну і виграли вони "Оскара", краще б нам зброю дали», «Дронів нам дайте, а не "Оскар"». Це така в нас класична ситуація.

Тут треба розуміти те, що категорія «Найкращий повнометражний документальний фільм» на «Оскарі» не входить в головну когорту. Значно менше людей стежать за документалістикою. Тому що документалістика — це більш вузька історія, але все одно це важливо. І дуже добре, що Мстислав Чернов і команда, як мені здається, гарно розуміють, що треба сказати. Ми бачимо дуже хорошу культурну дипломатію, виважені тези, які повторюються постійно. Це теза про те, що «я не хотів отримувати цю нагороду», «краще б не було цих подій, про які я знімав». І друге, що Чернов говорить про те, що «ви подивились це кіно, але це не кінець». Тобто в Україні далі продовжується окупація міст, руйнування. Те, що ви побачили в фільмі, ще не закінчено. 

Про трансляцію церемонії вручення «Оскара» в Україні у попередні роки: «Коментувати запрошували Альону Вінницьку, Анатолія Анатоліча, які в кіно не розуміються»

Наталя Соколенко: Лєна, як ти готувалася до трансляції чотиригодинного дійства? Чи був сценарій надісланий з Голлівуду?

Лєна Чиченіна: Я обожнюю тих, хто робить «Оскар». Тому що вони остаточний варіант сценарію надіслали нам вже під час трансляції. Але колеги попередили, що таке може бути, треба максимально убезпечитися. Слава Богу, в мене був досвід переглядів цієї церемонії впродовж багатьох років. 

Які були претензії взагалі до минулорічних церемоній? Справа в тім, що на каналі «Україна» (11 липня 2022 р. власник каналу Рінат Ахметов оголосив про закриття «Медіа Групи Україна», бізнесмен пов’язав це з «антиолігархічним» законодавством. — «ДМ») була постійно велика помилка. Вони робили цю трансляцію для своєї цільової аудиторії, для своєї глядачки. І коментаторами вони запрошували Альону Вінницьку, Анатолія Анатоліча, які в кіно не розуміються. Мені невимовно психологічну травму нанесла його фраза, коли оголошували номінацію «Найкраща анімаційна стрічка», точніше, короткометражна анімаційна стрічка — це не масова анімація, а цікава авторська анімація. Він каже: «Я чудово розуміюсь на анімації, бо у мене дві доньки». Колеги-кінокритики просто посипались, ця фраза пішла в заголовки. Але в чому була проблема? Оскарівську церемонію завжди дивиться взагалі нетипова для телебачення аудиторія, тому що хто при здоровому глузді не буде спати у ніч проти понеділка? Тільки буйні! Хто сильно любить кіно або професійно ним переймається, кому треба вранці писати огляд про це все — це люди, які добре розбираються в кінематографі. А їм коментували наче це тій самій жінці, яка дивиться Суханова — «з'їв, закопав, убив». Та ще й, як я сказала, забагато коментували.

Про підготовку до трансляції: «Мені треба за 25 секунд, поки Нолан шурує до сцени, сказати щось про нього вочевидь не дуже банальне»

Наталя Соколенко: Але ж ти мусила також коментувати, як ти вирішила цю дилему: і коментувати, і не заважати дивитися церемонію водночас?

Лєна Чиченіна: Я розуміла, наскільки це дратує, коли тобі, як глядачці, перебивають промову чиїмось коментарями. Я передивилися доступні Оскарівські церемонії, зрозуміла режисерську логіку, за якою паузи для коментування по 25–30 секунд є в тих місцях, коли оголошують переможця, і переможець іде за своєю нагородою із зали на сцену. І коли він прощається, іде зі сцени — це десь теж до 30 секунд. Ось у мене є передбачувані моменти, в які я можу вклинитися.

Наприклад, оголошують: «Переможець — найкращий режисер Крістофер Нолан». Мені треба за 25 секунд, поки Нолан шурує до сцени, сказати щось про нього вочевидь не дуже банальне, щоби було цікаво людям-синефілам, але й не дуже спеціалізоване, щоб було цікаво й іншим людям, які все-таки будуть дивитися. 

От зараз я шуршу аркушами, я від руки зробила собі нотатки на 23 номінації — в кожній по 5 номінантів, а в номінації «Найкращий фільм» — аж 10. На кожного з них треба було вивчити інформацію, прочитати інтерв'ю, подивитися, що вони говорили, нагадати собі, які нагороди вони отримували до цього, що в них було на «Оскарі», які в них були номінації, чи отримували вони «Золоті глобуси» цього року, «Бафту», премії Гільдії саме за цю свою роль. Все це систематизувати. І на кожному з цих листків, кожен листок з двох сторін, в мене був присвячений одній номінації, і я повиписувала для кожного із номінантів найцікавішу інформацію, яка буде цікава водночас масовому глядачеві і людям, які в професії. Коли я вже їхала на церемонію, купила собі кави у кав’ярні, а коли вже приїхала в студію, побачила, що на мої аркуші з нотатками протекла кава. Я почала сушити листочки. Слава Богу, що почерк не розмився, саме вони дають от це шарудіння, тому що вони зробились об'ємними.

Про переможців: «Саме цього року якось особливо було передбачувано»

Вадим Міський: Під час трансляції церемонії ти багато разів підкреслювала, що перемагають очевидні стрічки. Букмекери все частіше вгадують кінострічки. Тобі не здається, що таким чином стає нецікаво переглядати такі заходи, тому що фактично все відомо наперед?

Лєна Чиченіна: Мені здається, саме цього року особливо було передбачувано. Але також передбачувано на інших преміях, до речі. От, наприклад, дуже багато нагород із самого початку отримала «Анатомія падіння». У категорії «Найкращий звук», зрозуміло було, що «Зона інтересу» виграє. Від Емми Стоун (отримала «Оскар» у номінації «Найкраща жіноча роль». — «ДМ») всі в шоці, від її ролі в «Бідолашних створіннях». Тому що вона чудово зіграла. Вона сама каже, що, мовляв, дуже сумнівається, що її ще хоча б раз доведеться зіграти таку персонажку. Сам режисер Йоргос Лантімос говорить, що вона ні на кого не схожа. Хоча тут теж «зрада» — кажуть, що це ніякий не феміністичний фільм, чоловік не може зняти феміністичний фільм. Але насправді, мені здається, що це дуже добрий фільм. Узагалі, Лантімос виношував його дуже довго, і він для нього важливий. Він «вибивав» його знімати у багатьох кінокомпаній. І так само Крістофер Нолан отримав дуже багато нагород, тому що «Оппенгеймер» — це третій за касовістю фільм 2023 року. Але Ґрета Ґервіґ не потрапила в номінацію «Найкраща режисерка» — то була «зрада». Нолан говорив, що не очікував таких зборів у цьому фільмі. Він із дружиною ходили до кінотеатрів дивитися на реакцію людей у момент, коли вибухає «Триніті» — атомна бомба. Їх дуже тішило, що вони бачили в залі. Усі, затамувавши подих, чекали цього вибуху. І Нолан казав, що це для нього ця реакція важливіша за будь-які нагороди.

Наталка Соколенко: Я пам'ятаю як я дивилася Оппенгеймера, всі квитки розкуплені були, і дивилися уважно. Як ти вважаєш, це війна нас зробила більш вимогливими до змісту, чи це просто виняток «Оппенгеймера»?

Лєна Чиченіна: Ні, це маркетингова кампанія просто хороша була, це розкрутка, в Нолана дуже багато шанувальників, у нього фільми, вони і розумні, і глядацькі. За ним добре спостерігати, в нього інженерне мислення, він знімає постійно, як не про теорію відносності, то про ще щось. І Стівен Гокінг, я пам'ятаю, казав, що той правильно показав через кіномову наукові процеси. Так само «Білодолашні створіння», які йшли без дубляжу в нас — прийшли і подивилися дуже багато людей. Але разом із тим я бачила, як дуже багато людей дивиться повне просто лайно. 

Хай буде лайно, воно й повинно бути. Різний контент має бути. Повноцінна кіноіндустрія складається з багатьох компонентів. Єдине що мені не подобається в нас, і це триває з 2014 року, це багато спекуляцій. Коли я бачу людей, яким ця війна, ця вся країна, оці всі історичні наші постаті, до одного, взагалі, місця. Але вони знімають кіно, тому що раніше в Держкіно було — і це правильна політика — закликали знімати про якихось наших визначних людей. Ці люди приходили, вони внесли з собою сценарії, ці проєкти про визначних людей, про визначні події, які ми зараз згадуємо. Це кіно про Крути, наприклад, одне із найгірших фільмів, взагалі. Я мало бачила людей, яким воно сподобалось. Я не кажу, що всі фільми так знімаються, але дуже багато кінематографістів приходять з темами, на які швидше за все дадуть гроші. І фільм знімається, по-перше, людьми, яким все одно на це все. По-друге, це тхне абсолютним ура-патріотизмом. Тому що, коли людина хоче показати себе як патріота, а вона — неофіт... Знаєте, це як з комуністами, які в 90-х бігом переодяглися в вишиванки, стали такими полум'яними, тому що треба було всім довести, що вони полюбили Україну. Або це люди, які, наприклад, працювали на серіалах.

Я зараз бачу людей, які 24 лютого зрозуміли, що війна, Росія напала, о Боже! І вони між собою — така компанія, яка жила в бльосточках і єдинорогах — зробили чатик. І настільки вони були вражені цією карколомною подією в історії нашої країни, що на другий-третій тиждень, і це реальна історія, одні з таких людей почали, значить, писати сценарії про війну. І через півроку хряпнули вже готовий фільм. Цей фільм, звісно, ще те... 

Тобто це, по перше — люди, які, кіно ніколи не займались, а вони вважають серіали кіном. Тобто треба собі теж уявити: багато людей, які знімають, чи знімаються, чи пишуть сценарії для наших телевізійних серіалів, щиро переконані, що це кіно! І їх боляче розчаровувати, тому що, ну як людині скажеш, що вона ніколи не знімалась в кіно? І, можливо, ніколи і не зніметься в кіно. От я читала інтерв'ю режисера, і він «от те кіно я зняв, і в такому моєму фільмі, ось зйомки такого кіна». Я ж за кіно стежу, начебто, і не пам'ятаю його. Захожу у фільмографію, і там жодного нема кіна, тільки телесеріали. А людина думає, що він кінорежисер. Це дуже прикра ситуація. Отже, вони починають знімати кіно, якого вони ніколи не знімали, але думають, що це кіно. В результаті виходить серіал, тільки на 1 годину 45 хвилин. А по-друге, люди, які не помічали війну, в принципі, не цікавились цією країною, вони зацікавились і без вивчення, просто ось так, без переусвідомлення, вони давай щось знімати. 

Про державну підтримку кінематографії: «У нас досі немає стратегії розвитку кіно»

Наталя Соколенко: Повернімося до нашої нагороди — до першого українського «Оскара». Я от уявила себе на хвилинку головою Держкіно, і подумала, напишу в автобіографії таке: «Україна отримала перший «Оскар» саме тоді, коли я керувала Держкіно! От як треба керувати!».

Лєна Чиченіна: А при чому тут Держкіно? Воно до цього фільму взагалі немає ніякого відношення. Зараз Держкіно оголосило конкурс, проти якого протестує більше 700 наших кінематографістів, які підписали відкритого листа про те, щоб гроші забрали на армію.Фактично кіноспільнота розділилась на два табори. Які при Держкіно, і це дуже часто люди, які знімали серіали, це великі компанії, які націлені на комерційне кіно. Вони мислять прагматично, у них є своя правда і логіка, я багатьох з них розумію. А інша частина — це люди, які знімають справді кіно, яке більше є мистецтвом, це документалістика, це хороше ігрове кіно, фестивальне кіно, яке має успіх на різних кінофестивалях. Люди, які розуміються на кіно, які можуть його робити правильним і ефективним. Ось вони зараз підписали цього листа. 

Вони кажуть, що це буде просто неефективно. І ці розмови тривали вже давно, таких листів підписали багато. Була дискусія, чи йти на конкурс, який будуть оголошувати, чи не йти. Одні казали, що це ж не гроші Держкіно, це гроші платників податків, ми можемо на них претендувати. Інші кажуть: ні, якщо ми виступаємо проти Держкіно в теперішньому складі, значить ми і проти конкурсу виступаємо. І от зараз проігнорований був цей лист, пітчинг відбудеться, дуже багато уваги приділяється телесеріалам. Далеко не всі вони будуть якісними. І дуже багато патріотичного кіно. Це будуть люди, які ще недавно зображали українців виключно в російських наративах, вони приходять робити зараз патріотичне кіно. 

Наталя Соколенко: А як би мало бути?

Лєна Чиченіна: У нас досі немає стратегії розвитку кіно. Держкіно впродовж минулого року пропонували двічі (затвердити стратегію. — «ДМ»), але цю стратегію за законом потрібно обговорити з кіноспільнотою. Цих обговорень не було. Команда Держкіно намагалася її просунути, але не вдалося, наскільки я знаю, до цього часу її просунути. Тому що дуже багато непрофесійних рішень. І так само як в теперішньому конкурсі Держкіно, проти якого протестує понад 700 наших кінематографістів — вони підписали відкритого листа про те, що гроші треба віддати на армію. Держкіно оголосили, що будуть давати гроші на фіксацію воєнних злочинів. Документалісти приходять і кажуть: «Це неможливо! Документалісти не повинні фіксувати воєнні злочини, ми знімаємо кіно». Фіксація воєнних злочинів — це робота правників, правоохоронців, зібрані матеріали мають передавати до суду, це треба зробити відповідно до правових вимог. 

Держкіно проводило недавно кінофестиваль нібито на гроші організації Шона Пена. Сказали, що це фестиваль документального кіна, але відкривали ігровим фільмом «Буча». При чому тут «Буча» до документалістів? Коли буде нова очільниця чи очільник Держкіно, коли пройде прозоро конкурс, тоді можна буде говорити про щось. Тому що кіно повинно зніматися, особливо документалістика зараз, бо це дуже потужна зброя!

Про запуск нового медіатаблоїда: «Це буде помста Антоніни!»

Вадим Міський: До речі, Лєна готує в рамках «Детектора медіа» запуск бомбезного проєкту. Це відродження чогось такого дуже класного, яке вже було в історії української журналістики, потім трошки воно завмерло.

Лєна Чиченіна: Ми можемо сказати, що це! Це буде медіатаблоїд. Схожий, який був до цього відомий серед медійників — «Дуся». Ми його не відроджуємо, а даємо новий подих. Це буде інтелектуальний таблоїд, він буде називатись «Антоніна». Це буде персонажка, вона робитиме огляди серіалів. Я знаю, хто вона, яка в неї професія, як вона живе. Вона розповідатиме про життя, про свою свекруху, про чоловіка. Вона розповідатиме, як вони дивляться «тупі серіали». Вони знають, що ці серіали — тупі, але вони кринжують, і тільки свекруха отримує від них задоволення. Вони стібуться над нею. І вона буде писати, як її несправедливо образили працівники «1+1», які подумали, що вона тупа. І вона буде їм мститися. Ну, не тільки «1+1», а всім буде мститися. Це буде помста Антоніни!

Вадим Міський: Клас! Ну, ми поговоримо детальніше для тих, хто, можливо, не настільки глибоко в медіатусовці, що знає, хто така Антоніна. Ми про це розповімо в наступних серіях з Лєною Чиченіною. Лєна, відпускаємо тебе, але ненадовго!

Лєна Чиченіна: Та, я пішла спати нарешті!

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Даркою Гірною про те, як виробляти та фінансувати історичний контент в Україні, Галою Котовою про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення, Олександрою Гондюл про те, як принципи гейміфікації в медіа впливають на аудиторію та залучення читачів, Володимиром Шейком про війну української та російської культур на музичних сценах Європи, Олександром Педаном про співпрацю з Суспільним, новий проєкт замість «УніверCheck» та інші ідеї pedan|buro, Світланою Остапою про проблеми, з якими зіткнулася українська журналістика у 2023 році, чого досяг і що планує Суспільний мовник, посилення державного мовлення, проблеми з допуском на фронт та прогнози на 2024 рік, Анною Тульєвою про організацію та залаштункові історії фіналу Нацвідбору на «Дитяче Євробачення — 2023», Дмитром Хоркіним про те, як вплинула війна на розвиток радіо в Україні, Юлією Шелудько про назву Радіодиктанту-2023 та виклики, пов’язані з перенесенням дати, Вікторією Мурованою про «моркву в шоколаді» як принцип виготовлення контенту для дітей.

Також рекомендуємо: Подкаст «Детектор медіа говорить», у якому ми начитуємо найцікавіші статті та рецензії, що виходять на сторінках нашої групи онлайн-видань. Якщо у вас не вистачає часу на читання, ви можете просто слухати нашу аудіоверсію. Підписуйтеся на подкаст та отримуйте доступ до найцікавіших матеріалів «Детектора медіа» у зручному для вас форматі.

в перші дні повномасштабного вторгнення програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський запустив подкаст «Русскій фейк…» зі спростуваннями проявів ворожої дезінформації. Завдяки «Українському радіо» передача доступна на окупованих територіях. Одна зі слухачок, яка пережила піврічну російську окупацію неподалік Херсона, розповіла, як ця радіопрограма допомогла їй та односельцям «зберегти зв'язок з реальністю» в умовах повної відсутності інших українських медіа. Восени 2022 року подкаст здобув аудіопремію «Слушно» в номінації «Найкраще журналістське розслідування» за вибором аудиторії.

Колаж: «Детектор медіа»