Трамп може відвернутись від Путіна, але для Зеленського теж не дуже гарні новини: прогноз від політичного психолога

З наближенням президентських виборів у США головний претендент на перемогу — Дональд Трамп — дедалі частіше епатує електорат заявами щодо зміни світового порядку і налагоджує зв’язки з токсичними політиками. Не встиг вщухнути скандал з погрозами республіканця заохочувати Путіна нападати на країни Європи, як спалахнув новий через зустріч кандидата у президенти США з проросійським прем’єром Угорщини Віктором Орбаном.

Експерти-американісти запевняють нас у несерйозності передвиборчої поведінки Дональда Трампа і в тому, що Україні не варто боятися його повернення у Білий дім. Втім, поведінка лідера Республіканської партії змушує українців сумніватися у його благих намірах і, за словами віцепрезидентки Асоціації політичних психологів України Світлани Чуніхіної, не дарма.

В інтерв’ю "Телеграфу" кандидатка психологічних наук розповіла, чим насправді продиктовані дії Дональда Трампа, чому він симпатизує Путіну і які наслідки для нас може мати його президентство.

— Наскільки складною особистістю є Трамп? Чи можна віднести його до одного з класичних психологічних типів?

— Почнемо з того, що діагностувати особистісні риси людей, з якими фахівець не має безпосереднього контакту, дещо некоректно. У цій розмові ми будемо відштовхуватися від того медійного образу, який він формує через публічні виступи і свої соцмережі.

В цих рамках він конструює образ, схожий на нарцисичну особистість. Трамп підкреслює, що йому життєво необхідно досягати успіху, належати до всього, що означає великі досягнення, кращі здобутки, більші статки і вищу значущість, бути кращим порівняно з тим, хто викликає у нього захоплення. Він хоче асоціюватися з усім, що має приставку "над—" і "най-".

— Які сильні і слабкі місця мають люди такого психологічного типу?

— Сила таких особистостей полягає у налаштованості на результативність і успіх в усіх сферах життя. Зазвичай вони досягають найвищих вершин, у тому числі, через страх перед поразкою і сором за неї. Для них поразка — дуже болісний і абсолютно неприйнятний досвід.

Водночас саме ця риса є і їхньою слабкою стороною. Не маючи можливості досягти успіху чесним шляхом, вони можуть вдаватися до махінацій і деструктивних — в тому числі на шкоду собі — стратегій.

Небезпека отримання такою особистістю великої влади полягає в її абсолютній байдужості до потреб оточення і граничній егоцентричності.

— Чи варто сприймати сьогоднішню поведінку і заяви Трампа як передвиборчий піар, який не матиме продовження у реальних діях після перемоги?

— Я б не радила. Річ у тім, що політика — це специфічна сфера діяльності, де заява — це і є дія. В політиці такого рівня відокремлювати слова від справ не можна, адже кожне з цих слів має вплив на хід подій.

Заява Трампа про те, що він дозволить Путіну нападати на інші країни, і є політичною дією, яка спонукає інших людей вдаватися до дій чи приймати певні рішення, що може запускати досить небезпечні процеси.

Я не бачу тут подвійного дна. В цьому сенсі Трамп, як і його слова і дії, лежить на поверхні.

— Ви поділяєте думку, що Трамп має слабкість до Росії і симпатизує Володимиру Путіну?

— Звісно. Щоб зрозуміти це, не треба бути психологом, адже він заявляє про це прямим текстом. Ба більше, він демонструє прихильність не тільки до Путіна, а й до решти одіозних лідерів, які встановлюють диктаторські режими в своїх країнах. Демократія для Трампа не дуже зручна як політичне середовище, адже там багато обмежень і умовностей. Цей тип правління спонукає лідера навіть такої суперпрезидентської країни, як США, домовлятися, стикатися і рахуватися з волею, яка може бути сильнішою, аніж його.

Диктатор же робить зі своїм народом все, що захоче, не маючи жодних обмежень, і це дуже приваблює Трампа, бо ці умови для нього є ознакою сильної особистості. Володимир Путін, Кім Чен Ин, Віктор Орбан — з кожним з них Трамп знайде повне психологічне і політичне взаєморозуміння. Такі лідери мають спільні погляди у методах, цінностях, цілях, які вони проголошують. Тому це прихильність не лише до Путіна, а в принципі до необмеженого стилю політичного керівництва.

— Але з Путіним у нього стосунки все ж дещо особливі…

— Так. У відносинах з Путіним Трамп часто демонструє щось більше. Це виходить за межі його прихильності до сильних людей. У своїй недавній промові Джо Байден влучно зауважив, що Трамп демонструє певну підпорядкованість/підпорядкування Путіну. З яких причин — психологічних чи інших (наприклад, наявність компромату на нього у росіян) — невідомо.

Втім, республіканець неодноразово демонстрував не просто готовність спілкуватися з Путіним, не просто симпатизування його лідерському стилю, а й готовність йти на поступки. Він ніби визнає вищість Путіна над собою, що для такої особистості, як Трамп, є серйозною демонстрацією підпорядкованості.

— Враховуючи все це, чи варто нам побоюватись президентства Трампа?

— Так, це дійсно небезпечно. Єдине, що може певною мірою убезпечити нас, це непослідовність Трампа у своїх політичних намірах і вподобаннях. Його політична лінія коливається разом з психологічним станом і налаштуваннями його компасу уявлень про успіх. Якщо справи у Путіна підуть не дуже добре і Трамп відчує бодай натяк на те, що Путін асоціюється з провалом, він не зволікаючи, відвернеться від нього, змінить свою позицію, скаже, що Путін — ненадійний лідер і має бути покараний.

Ми можемо сподіватися лише на це і на те, що національні інтереси США значать для Трампа незрівнянно більше, аніж усі можливі політичні війни.

Втім, цілком ймовірно, початок своєї каденції Трамп все ж присвятить помсті всім, хто раніше завдав йому шкоди, образив чи перейшов дорогу. На жаль, ім’я Володимира Зеленського, скоріше за все, присутнє в цьому "списку ворогів".